19 Июля 1870 на заседании северогерманского рейхстага Бисмарк объявил о начале войны Франции против Пруссии.

10 Мая 1871 окончательный мир (Франкфуртский мир) с Пруссией, фактически с провозглашённой Германской империей.

Франкфуртский мир с Францией (10 мая 1871) прибавил 26-й субъект в империю: Эльзас-Лотарингию (1,5 млн. жителей), непосредственно подчиненную имперскому правительству.

Бисмарк организовал письмо от германских государей с просьбой Вильгельму I принять из их рук императорскую корону. 18 января 1871 года в Версальском дворце под Парижем Бисмарк в присутствии немецких князей зачитал текст провозглашения прусского короля императором Германской империи. Депутаты представительного органа немецкого народа, рейхстага, участия в церемонии не принимали.

21 марта 1871 собралось первое заседание Германского рейхстага, а 16 апреля была принята конституция Германской империи, по сути модифицированная версия конституции упразднённого Северогерманского союза.

#37 Міжнародні відносини на передодні вітчизняної війни 1812Визвольний рух проти самодержавства й кріпосництва в Росії мав глибокі історичні корені й зумовлювався економічними, соціальними, політичними й культурними факторами суспільного життя. Він став найяскравішим показником розкладу й кризи феодально-кріпосницького ладу, провісником революційних змін і утвердження нових явищ буржуазного розвитку.Суспільний розвиток Росії першої чверті XIX ст. зумовив об'єктивну необхідність революційної ломки феодально-кріпосницької системи господарства, оскільки промисловість, сільське господарство, культура могли далі розвиватися лише на основі прогресивнішого порівняно з феодальним способу виробництва — капіталістичного.В промисловості Росії дрібне товарне виробництво поступово

еволюціонувало по капіталістичному шляху розвитку.Під час Вітчизняної війни 1812 р. народ Росії відстояв незалежність

батьківщини і розгромив нашестя французьких військ Наполеона Бонапарта. Але після війни цар в маніфесті від 14 серпня 1814 р. цинічно заявив: «Селяни, вірний наш народ — хай дістане мзду свою від бога». Кріпосне рабство

залишалося непорушним. Селяни-кріпаки вважали себе справжніми рятівниками Росії, Вітчизняна війна 1812 р. збудила народи Росії, виявила їх стійкість,героїзм, патріотизм, глибоку віру з неминучість перемін в суспільному житті

країниВизвольний похід російської армії в Європу (1813— 1815 рр.) показав офіцерам і солдатам новий світ, віч-на-віч звів їх з позитивними наслідками Французької буржуазної революції 1789—1794 рр. Франція вже давно не знала кріпацтва й розвивалася як буржуазна країна.Міжнародні події сприяли поширенню революційних настроїв серед

передових людей Росії. У 1820—1821 рр. Європа палала у вогні повстань і революцій. В січні— березні 1820 р. перемогла військова революція вІспанії. На чолі повстанців стояли полковники Рафаель дель Рієго і Антоніо Квірога. Іспанський король змушений був підписати маніфест про скликання кортесів (парламенту) і відновлення конституції 1812 р. В Неаполітанському

королівстві революція відбулася в липні 1820 р. її підготувало таємне товариство карбонаріїв на чолі з генералом Гульєльмо ПепеВ лютому 1821 р. вибухнуло- визвольне повстання в Греції, яке очолив керівник таємного товариства «Феліке

Гетерія» Олександр Іпсіланті. Європи справляли певний позитивний вплив на розвиток антимонархічних і

антикріпосницьких настроїв у Росії.

# 38 Утворення Антанта (фр. entente — согласие) - военно-политический блок Англии, Франции и России, иначе именовавшийся «Тройственным Согласием»; сложился в основном в 1904—1907 и завершил размежевание великих держав накануне Первой мировой войны

Создание Антанты было реакцией на создание Тройственного Союза и вообще на усиление Германии

1891—1893 — выход России из германского лагеря с целью заключения оборонительного союза с Францией

1904 — подписание англо-французского соглашения. (серия соглашений по колониальным вопросам между Британской империей и Францией, подписанные 8 апреля 1904. Подвело черту под столетием колониального соперничества между державами («драка за Африку») и наряду с Франко-русским союзом привело к созданию Антанты.)

Совместная декларация о Египте и Марокко. Её сопровождали секретные статьи. Соглашение о Ньюфаундленде и границах в Африке. Франция отказывалась от притязаний на побережье Ньюфаундленда. В обмен Британия передавала Франции некоторые территории в Африке.

Декларация о Сиаме, Мадагаскаре и Новых Гебридах.

1907 — подписание русско-английского соглашения.- разграничивало сферы влияния России и Британской империи в Азии, положило конец «Большой игре» в Азии и завершило складывание тройственной Антанты.Было подписано в Санкт-Петербурге 18 (31) августа министром иностранных дел А. П. Извольским и британским послом Артуром Николсоном. По соглашению Россия признавала протекторат Великобритании над Афганистаном и соглашалась не входить в прямые сношения с афганским эмиром. Персия делилась на три сферы влияния:русскую на севере(её южной границей являлась линия Касре — Ширин — Исфахан — Йезд — Зульфегар), английскую на юге (к юго-востоку от линии Бендер-Аббас — Керман — Бирдженд — Гезик) и нейтральную в центре страны.

# 39 Рос- Яп війна 1904-1905 і позиція державЯпонія розрахувала, щоу цій боротьбі буде мати непідготовленого супротивника. Не повідомляючи війни,Японія в січні 1904 року зненацька напала на російську міцність Порт-Артур ізаподіяла російському флоту, що перебувався в Порт-Артурі, серйозні втрати.Так почалася російсько-японська війна.Погано збройна й навчена, керована бездарними й продажними генералами, російська армія стала терпіти одну поразку за іншим.Війська забезпечувалися погано. Коли не вистачало снарядів, армія як би вглузування одержувала вагони з іконами..Японці осадили, а потім взяли міцність Порт-Артур. Нанеся ряд поразок царської армії, вони розгромили її під Мукденом. Царське правительство виявилося змушеним укласти ганебний мир зЯпонією. Японія захопила Корею, забрала в Росії Порт-Артур і половинуСахаліну.Рівно сто років тому, 14 (27) травня 1905 року, величезна російська ескадра ввійшла в Корейську протоку, прямуючи до Владивостока. Битва біля острова Цусіма стала завершальним трагічним акордом Російсько-японської війни. Після повернення з полону адмірала Небогатова засудили до страти, яку було замінено 10 роками ув’язнення. Пораненого Рожественського не судили.Поразки російської армії та флоту стали додатковим імпульсом для розвитку революції 1904—1905 років. Через місяць після Цусіми на броненосці «Потёмкин» підняли червоний прапор.У серпні у США було підписано Портсмутський мирний договір. Війна безславно закінчилася. Але безпрецедентний розгром російського флоту поблизу берегів Цусіми надовго залишився в пам’яті народу.

#41 CРСР та війна в АвганістаніНа кінець 70-х років Афганістан за рівнем економічного розвитку займав 108 місце серед країн, що розвиваються. Країна ніби завмерла на стадії феодалізму з глибокими пережитками родоплемінного ладу і общинно-патріархального укладу життя. До 1973 р. в Афганістані існувала монархія. Останнім королем був Захір Шах. 17 липня 1973 р. принц Мухаммед Дауд здійснив державний переворот, скинувши свого двоюрідного брата з престолу. Дауд ліквідував монархію і проголосив себе президентом республіки Афганістан.Весь цей час там точились перевороти.У грудні 1978 р. між СРСР і ДРА був укладений договір про дружбу і співробітництво.У березні 1979 р. Х.Амін здійснив переворот, усунувши від влади Таракі. 8 жовтня 1979 р. Таракі був задушений прихильниками Аміна. Після перевороту Амін насаджує в країні диктаторський режим. На кінець 1979 р. радянське керівництво опинилось у складному становищі: подальша підтримка режиму Аміна могла призвести до падіння авторитету СРСР на міжнародній арені і до виходу Афганістану із радянської зони впливу. У цей же період загострилися відносини між СРСР і США, розгорівся конфлікт навколо Ірану. Радянське керівництво, незважаючи на заперечення Генерального Штабу СРСР і дипломатів, прийняв рішення про введення в Афганістан обмеженого контингенту радянських військ (приблизно 100 тис. чол.) і про зміну афганського керівництва.Введення радянських військ розпочалося 25 грудня 1979 р. о 15-й годині за московським часом. 27 грудня спецпідрозділ "Альфа" захопив президентський палац, при штурмі якого загинув Амін. Нове афганське керівництво очолив Б.Кармаль.Перші дії нового керівництва давали привід для оптимізму: були вжиті заходи для ліквідації наслідків терору і репресій, вироблявся реалістичніший курс проведення реформ, робились спроби розширити соціальну базу існуючого режиму (створення Національно-вітчизняного фронту (НВФ) і т.д. Такі зміни проходили на тлі гострої внутріпартійної боротьби. Введення радянських військ не принесло миру на афганську землю. Партизанська війна набрала форми джихаду - священної війни за віру.У червні 1981 р. був створений Ісламський союз моджахеддінів Афганістану, але остаточно він оформився у 1985 р. Слід зазначити, що в більшості випадків збройні формування підкорялися польовим командирам і окремим політичним лідерам. Нерідко між різними угрупованнями опозиції виникали збройні сутички.Участь радянських військ в афганському конфлікті призвела до падіння міжнародного престижу СРСР, його міжнародної ізоляції. Дії СРСР засуджували навіть соціалістичні країни. Негативні наслідки війни в Афганістані відчувались і в СРСР (людські і матеріальні втрати). Усвідомлення згубності політики СРСР щодо Афганістану стало приходити в період правління Ю.В.Андропова, але його смерть і пасивність керівників КПРС відтягнули розв'язання афганської проблеми. Зрушення почались з приходом до влади М.С.Горбачова. Відбулись зміни в афганському керівництві, яке очолив М.Наджибулла.У 1987 р. було проголошено курс на національне примирення в Афганістані. 14 квітня 1988 р. між Афганістаном, Пакистаном, СРСР і США було укладено угоду по Афганістану, згідно з якою радянські війська виводились з країни до 15 лютого 1989 рВиведення радянських військ не принесло миру на афганську землю; женевські угоди не виконувались. З новою силою розгорілась громадянська війна, яка покінчила з режимом Наджибулли в квітні 1992 р. Президентом країни став один із лідерів опозиції Раббані.Але й прихід до влади опозиції не зупинив громадянської війни. Основними лідерами угруповань є Раббані (президент, таджик), Хекматіяр (прем'єр-міністр, пуштун), Дустум (колишній генерал афганської армії, узбек). В конфлікт втрутилась потужна сила - рух Талібан, який об'єднує учнів релігійних навчальних закладів і виступає під гаслом наведення порядку в країні.

40. Конференція в Думбартон-Оксі.У міру військових успіхів союзників, питання про післявоєнний мироустройстве усе більш займало розуми політиків. Рузвельт вів справу до створення міжнародної організації. Сумний приклад Ліги націй, яка виявилася не більше ніж форумом ораторів, заставляв його при цьому виходити з концепції три або чотирьох (рахуючи Китай) міжнародних поліцейських. Після обговорень на різних рівнях була скликана конференція в Думбартон-Оксе (22 серпня - 28 вересня 1944 р.).До цього часу вже була досягнута домовленість про те, що в організації буде круг вибраних - постійних членів Ради Безпеки. На конференції ні у кого не викликало сумнівів, що США, СРСР і Великобританія мають бути постійними членами Ради. Було також вирішено надати постійне місце в Раді Безпеки Франції; США наполягали на наданні того ж Китаю. Включення Китаю в число де-юре великих держав було поступкою Вашингтону; що стосується Франції, то тут, швидше, переміг Лондон.Американська сторона виходила з системи вето для постійних членів Ради, але потім запропонувала, аби члени організації, великі держави чи ні, утримувалися від голосування у тому випадку, коли обговорювався конфлікт, в який вони були залучені. Радянська сторона наполягала на правилі одностайності постійних членів Ради у всіх випадках, іншими словами, на безумовному праві вето. Американська і радянська позиції увійшли до гострого протиріччя. Сталін посилався на домовленість в Тегерані і підкреслював, що СРСР не може ігнорувати існування деяких абсурдних забобонів, які позначаються на об'єктивному відношенні до СРСРВрешті-решт був досягнутий компроміс: Рада Безпеки могла робити зусилля по врегулюванню конфлікту, незважаючи на позицію держав, залучених в конфлікт. Постійні члени Ради Безпеки, проте, зберігали право вето, навіть будучи залученими в конфлікт, якщо йшлося про застосування сили. Цей компроміс був представлений делегаціями на обговорення своїх урядіСталін висунув також вимогу, аби всі республіки, що входять до складу СРСР, були представлені в ООН. Зрозуміло, це викликало негативну реакцію Рузвельта. Обговорення питань, пов'язаних з майбутнім ООН, продовжилося після конференції, на якій ключові питання вирішені не були. Необхідна була нова зустріч "Великої трійки". Поразка Німеччини наближалася, а контури післявоєнного мироустройства залишалися все ще розпливчаті.

№42 Трансформація НАТО після розпаду ОВДДо кінця 80-х років баланс сил між країнами НАТО та країнами східного блоку (Організація Варшавського договору лише декілька років потому) підтримував рівновагу у світі. Однак із початком розвалу соціалістичного табору, цей баланс повністю порушується.Лондонський самміт 1990 року офіційно визнає, що з боку Радянського Союзу більше не існує загрози, Східний блок існує лише формально, і настав час конструктивного діалогу із колишніми противниками.

20 грудня 1991 року в рамках структури НАТО створюється Рада північно-атлатничного співробітництва, до якої можуть увійти не лише країни НАТО, але й країни, які не є її членами. Ця структура носила чисто консультативний характер. Відмічалося, що членство у Раді північно-атлантичного співробтництва не є гарантією повноправного членства у НАТО. Між Центрально- та Східноєвропейськими країнами та країнами НАТО виникла деяка напруженість. Перші вимагали реальних дій. Такий крок НАТО зробило у січні 1994року

10-11 січня 1994 року на Брюссельському самміті НАТО офіційно було проголошено програму “Партнерство заради миру” (ПЗМ). Керівництво НАТО закликало будь-яку країну, яка не є членом НАТО, приєднатися до цієї програми. Вона передбачала спільну участь у військових навчаннях, участь у миротворчих місіях, військових діях під егідою НАТО, допомога з боку НАТО у реорганізації збройних сил тощо.Україна приєдналася до цієї програми 4 лютого 1994 року, підписавши презентаційний договір. Згодом до ПЗМ приєдналося багато країн. Станом на минулий рік загальна кількість членів ПЗМ становила 27, а з квітня 1999 – 24.До кінця 1993 року зовнішня політика Росії будувалася на засадах конструктивного підходу до відносин з країнами Заходу. Але наприкінці 1993 року Росія зайняла діаметральну позицію, вирішивши розвивати свій статус великої держави поза НАТО.З грудня 1994 року НАТО заявила, щоправда опосередковано, про можливість розширення на схід: керівний орган НАТО поставило перед аналітиками організації завдання розробити “Дослідження про розширення НАТО”. Його завершили у вересні 1995 року. В документі не вказувалися потенційні члени, а лише вказувався механізм, як це розширення проводити та критерії. Під ці критерії підзодили лише 4 країни: Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина. Пізніше їх кількість зменшилася до 3: не пощастило Словаччині, уряд якої був не дуже симпатичним для Заходу.У 1995 році НАТО прийняло рішення: про розширення “номенклатури” своїх партнерів. Через ПЗМ та Радою північно-атлантичного співробітництва НАТО співпрацювало з країнами Європи та колишнього СРСР. У 1995 році була запропонована Ініціатива Середньоземноморського діалогу. Було названо 6 країн в якості потенційних натівських партнерів: Ізраїль та 5 арабських країн – Мавританія, Марокко, Туніс, Єгипет, Іорданія.В травні 1997 року Раду північно-атлантичного співробітництва було трансформовано в Раду євроатлантичного партнерства.8-9 липня 1997 року відбувся Мадридський самміт НАТО, де було заявлено про 3 країни, які будуть прийняті до НАТО: Чехія, Польща та Угорщина. В грудні 1997 року ці три країни підписали офіційні протоколи про приєднання до НАТО. Однак парламент кожної з країн НАТО мали ратифікувати ці протоколи. Процес ратифікації зайняв трохи більше року. У лютому 1999 року, Угорщина (10-15 лютого), Польща, та Чехія (26 лютого) підписали акти про приєднання до НАТО. Урочисте прийняття відбулося 4 квітня 1999 року у Вашингтоні, де 50 років тому було підписано Північно-атлантичний договір. Це стало першим фактор розширення НАТО за рахунок колишніх противників.

№43Створення Організації Об'єднаних Націй (ООН)Ліга Націй, створена на вимогу президента США Вудро Нільсона Паризькою мирною конференцією 1919 р., виконати своє інвдання не спромоглася і фактично припинила свою діяльність (інприкінці 1939 р. /ліквідована у квітні 1946 р./.Таким чином, вже в перші роки другої світової війни необхідність створення такої організації стала наявною. Вперше про Ці було сказано в Атлантичній хартії, підписаній У. Черчіллем і Ф Рузвельтом 14 липня 1941 р., до якої приєднався і Радянський Союз. Наступним кроком вважається підписання 1 січня 1942 р. у М.шіингтоні "Декларації об'єднаних націй", під якою поставили свої підписи 26 держав. В жовтні 1943 р. питання обговорювалось з к ржавним секретарем США Корделем Хеллом у Москві, було предметом обговорення на Тегеранській конференції. НаДумбартон-Окській конференції, що відбувалась у Вашингтоні 'І серпня-7 жовтня 1944 р.з, представники чотирьох головних союзних держав - СРСР, США, Англії та Китаю виробили головні принципи- СРСР, США, Англії та Китаю виробили головні принципи Статуту ООН, завдяки яким Організація мала складатися з таких головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки. Міжнародний суд та Рада з економічних та соціальних питані. Були визначені функції кожного з цих органів. Вирішено, щаі постійними членами Ради Безпеки мають бути представники п'ятці великих держав /США, СРСР, Англія, Франція, Китай/, а шісті тимчасових членів обиратимуться терміном на два роки. Не була остаточно вирішено питання про застосування права "вето постійними членами /Рузвельт вважав, що в разі, колі зацікавленою стороною буде велика держава, то вона має втрачаті право "вето"/ і питання про членство в ООН радянських союзнії) республік: СРСР настоював, щоб усі 15 радянських союзни) республік були членами ООН- На тій підставі, що п'яті британських домініонів ставали такими.На Ялтинській конференції було прийнято важливе рішення про те, що Українська РСР та Білоруська РСР стануть членами ООН як такі, що внесли надзвичайний внесок у розгрол гітлерівської Німеччини. Конференція ухвалила рішення пр< скликання у Сан-Франциско 25 квітня 1945 р. конференції длі прийняття Статут ООН і для офіційного створення цієї організації. З 25 квітня по 25 червня 1945 р. конференція в Сан-ФранцисхЛ обговорювала і затвердила Статут ООН /складався з 19 розділів й 111 статей/ і таким чином започаткувала діяльність ціса організації.

44. Укладання мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини в Європі Першою проблемою, яку вдалося владнати на основі компромісів в межах співробітництва країн антифашистської коаліції, було врегулювання відносин з колишніми союзниками Німеччини в Європі. Це здійснювалося в три етапи.

Перший етап - відбувався ході другої світової війни: на Московській конференції міністрів закордонних справ, на конференції у Тегерані в Ялті та у Потсдамі. Згідно рішень цих конференцій підготовку мирних договорів було покладено на Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) 5 великих держав (США, Великобританії, Франції, СРСР та Китаю). Основою мирних договорів мали стати угоди про перемир'я. До вироблення цих нових документів величезної ваги було залучено тільки країни, які підписали капітуляцію.Другий етап - попередньої роботи над цими договорами. Відбулися засідання РМЗС у Лондоні (11 вересня - 2 жовтня 1945 p.), Нарада міністрів закордонних справ СРСР, Великобританії та США в Москві (16-26 грудня 1945 p.), II сесія РМЗС у Парижі (квітень - липень 1946 p.)та мирна конференція у Парижі (липень - жовтень 1946 p.). На цьому етапі постійно виникали конфлікти між західними державами й СРСР. Їх було подолано шляхом взаємних поступок та компромісів.

Третій етап - завершення підготовчого процесу та укладення 10 лютого 1947 p. в Парижі мирних договорів з колишніми союзниками Німеччини в Євр У договорах було накреслено заходи, спрямовані на демократизацію й дефашизацію цих країн, передбачався їх вступ до ООН.ериторіальні угоди у більшості випадків обумовлювали повернення до передвоєнних кордонів Італію було позбавлено усіх колоній, вона зобов'язувалася знищити свої військові укріплення на кордонах.

Воєнні угоди передбачали встановлення лімітів для національних армій цих країн, виведення окупаційних військ з їхніх територій, крім Угорщини та унії, де залишалися радянські війська для підтримання комунікаційних зв'язків з Австрією.Економічні угоди передбачали часткову виплату репарацій. Долю Австрії вдалося вирішити аж у травні 1955 p., коли СРСР, США, Англія та Франція уклали у Відні Державний договір з цією країною, за яким вона проголошувалася нейтральною. Велике значення мало встановлення загальноприйнятого режиму судноплавства по Дунаю. У 1948 p. на конференції у Белграді, в якій взяла

участь і Україна, завдяки перевазі прибічників СРСР (США, Англію та Францію було виключено з числа запрошених) було вироблено рішення, вигідні для СРСР. До системи судноплавства увійшов тільки сам Дунай - без приток та каналів.

№. 45ОБ'ЄДНАННЯ НІМЕЧЧИНИДоговір про остаточне врегулювання щодо Німеччини  був підписаний у Москві 12 вересня 1990 р. в результаті переговорів за формулою «2+4» — ФРН, НДР плюс СРСР, США, Велика Британія, Франція, хоча початковий задум полягав у реалізації формули «4+2», тобто СРСР, США, Велика Британія і Франція мали провести переговори з двома німецькими державами та укласти до­говір. При цьому врегулювання відносин між ФРН та СРСР не стало пріоритетним: підписання «Великого договору» та угод про умови перебування й виведення радянських військ було відкладене. Воно відбулося у жовтні —листопаді 1990 р., коли висловлювати якісь побажання з боку СРСР було вже запізно.Договір «2+4» чітко визначив статус об'єднаної німецької держави, її територію, кордони, права і відповідальність. У Європі не створювалася нова держава, але розширювалася федеративна Республіка Німеччина, яка існувала з 1949 р. Зовнішні кордони об'єднаної Німеччини були проголошені остаточними, що було закріплено у відповідних документах, підписаних ФРН із Польщею та Чехією. Німеччина зо­бов'язалася не висувати жодних територіальних претензій до інших держав, проголосила, що з її території буде виходити тільки мир. Важливе значення має відмова Німеччини від виробництва, володіння, розповсюдження та розпоряджен­ня ядерною, хімічною та біологічною зброєю. Незважаючи на те, що питання взаємовідносин між ФРН та СРСР було винесене в окремий «Великий договір», у статті 5 визначався статус території колишньої НДР під час пере­бування та після виведення з неї радянських військ. До моменту повного виведення радянських військ у нових феде­ральних землях могли розташовуватися тільки німецькі вій­ська територіальної оборони, не інтегровані у союзницькі структури НАТО, а після виведення — німецькі війська, які входять до НАТО, але без носіїв ядерної зброї. В результаті дипломатичних дискусій статтю 5 було доповнено пунктом, за яким ядерна зброя не повинна розташовуватися у нових землях і після 1994 р. Договір не зачепив право об'єднаної Німеччини на участь у союзах, в такий спосіб підтвердивши членство ФРН у НАТО.Об'єднана Німеччина отримала повний суверенітет не тільки у внутрішніх, а й у міжнародних справах внаслідок відмови чотирьох держав від своїх прав і відповідальності щодо Берліна й Німеччини в цілому, від чотиристоронніх угод за підсумками Другої світової війни. Таким чином, договір шести держав — ФРН, НДР, США, СРСР, Великої Британії та Франції — від 12 вересня 1990 р. остаточно ліквідував ялтинсько-потсдамську систему міжнародних від­носинУрочисте входження нових земель до ФРН відбулося 3 жовтня 1990 р. «День німецької єдності» було проголошено національним святом. 14 жовтня 1990 р. пройшли перші вільні вибори у ландтаги (парламенти) п'яти нових земель.Підписання Договору про добросусідство, партнерство та співробітництво між ФРН та СРСР 9 листопада 1990 р.,

46. перебудова 1986 1991> роках.

Необхідність проведення подібних перетворень була викликана якнайглибшою кризою радянської системи, що склалася в кінці 70-х, - початку 80-х років, а також падінням авторитету СРСР в очах світової громадськості, і, перш за все, в країнах Східної Європи, в так званому “соціалістичному таборі, для усвідомленого і ефективного “стрибка в демократію”, були відсутні передумови для створення демократичної держави. У 1985 році СРСР був типовим прикладом панування тоталітарного режиму в рамках соціалістичної системи. Природно, що в такій обстановці не могли скластися передумови, необхідні і достатні для переходу до демократії. У СРСР були відсутні соціально-економічна основа і відповідні передумови демократії - не було ринку, середнього класу, достатнього економічного розвитку. Перебудова - комплекс реформ, які були ініційовані і втілені в життя “зверху”.

Керівництво країни на чолі з Горбачевим поставило перед собою мету вивести суспільство з колишнього, застійного стану і повести країну до демократії, що своєрідно розумілася. У заявах керівництва того часу можна виявити три потенційно необхідних для здійснення реформи компонента: аналітичний, такий, що містив критику існуючої системи (гасло гласності), перспективний, пояснюючий те, що має бути зроблене (гасло перебудови) і що тактичний пояснює механізми досягнення мети (на різних етапах цю роль грали гасла “прискорення”, “нового мислення” і “демократизації”.) Перебудова мала своєю урочисто проголошеною метою не трансформацію системи, а перехід до нового, гуманного соціалізму. Всестороння ж демократизація повинна була торкнутися лише нижчих ешелонів влади. Процеси, що почалися, були направлені лише на часткову видозміну колишньої політичної системи і на збереження позицій КПРС за панування декілька модернізованої соціалістичної ідеології. XXVIII з'їзд КПРС виробляє програму виходу з кризи, що склалася в країні. У програмі передбачається демократизація суспільства - свобода і добробут людини, ефективна економіка, цивільне суспільство і правова держава, визнання принципу розділення властей в державі, демократизація партії и.т.д. Але те, що було написане в програмі, далеко не повністю було реалізовано на практиці.

За ефективну економіку

Партія вважає за необхідне створити умови для формування і розвитку багатообразних і рівноправних форм власності, їх інтеграції і вільного суперництва:

- державну власність (загальносоюзну, республіканську) перетворити в суспільну власність, керовану самими трудящими на основі чинного законодавства; надати право колективам трудящихсяарендовать державні предприяития і майно, набувати об'єктів промисловості, торгівлі, сфери послуг; використовувати акціонерну форму організації підприємств;

- розвивати різні види кооперативної власності, власності громадських організацій, а також змішаних форм власності;

- КПРС проти тотальної денаціоналізації а також проти нав'язування який-небудь форм власності

Альтернативою що зжила себе адміністративно-командній системі управління народним господарством є ринкова економіка. КПРС вважало за необхідне:

- надати підприємствам, всім товаровиробникам незалежно від форм власності самостійність, свободу підприємництва, сприяти розвитку здорової і чесної конкуренції між ними;

- здійснити демонополізацію виробництва, банківської і страхової справи, торгівлі, наукових розробок; надати підтримку мережі малих і середніх підприємств

- зберегти державне управління магістральним транспортом, зв'язком, енергетикою і підприємствами оборонного комплексу

- у системі планерування перейти до розробки стратегічних перспектив економічного розвитку

- забезпечити перехід до конвертованої рубля, відвертість економіки світовому ринку, створити умови для залучення іноземного капіталу

До справжнього народовладдя

- формування цивільного суспільства, в якому не людина існує ради держави, а держава, - ради людини.

- зміцнення правової держави, в якій виключається диктатура якої-небудь держави, партії, угрупування

- втілення принципів загального, прямого, рівного вибіркового права.

- визнання принципу розділення властей в державі

Оновлення партії

КПРС в рівній боротьбі з іншими політичними організаціями і партіями відстоюватиме право на політичне лідерство в країні.

СТВОРЕННЯ БАГАТОПАРТІЙНОЇ СИСТЕМИ

Зовнішня політика

Прійдя до влади, М. С. Горбачев спробував поліпшити стосунки з США . Однією з причин цього було бажання понизити непомірні військові витрати (25 % держбюджету СРСР).

Проте його перша зустріч з Президентом США Рональдом МакДональдом > у Женеві осінню 1985 р. завершилася мало до чого урочистою Декларацією, що зобов'язала, про недопустимість ядерної війни. Деяким корективам була піддана радянська політика в Афганістані, де СРСР виробив в травні 1986 р. заміну керівництва країни. У жовтні 1986 р. відбулася зустріч радянського і американського лідерів в Рейк'явіку, яка позначила початок нового зовнішньополітичного курсу СРСР. М. С. Горбачев запропонував Р. Рейгану ліквідовувати всі ракети середньої дальності >, при цьому Радянський Союз йшов на великі поступки, чим США. Хоча ініціатива радянського керівництва не була підтримана американською стороною, дана заява мала великий міжнародний резонанс.У 1987 р. країни Варшавського договору виробили нову, суто оборонну військову доктрину, що передбачає скорочення в однобічному порядку озброєнь до меж «розумної достатності». Опір новому курсу в зовнішній політиці окремих представників військового керівництва запобіг чищенням в армії після безперешкодного приземлення 28 травня 1987 р. на Червоній площі > літака громадянина ФРН Матіаса Руста >. Новим міністром оборони 30 травня 1987 р. став генерал армії Д. T. Язов >, що змінив на цій посаді С. Л. Соколова.Основные ідеї нового зовнішньополітичного курсу були сформульовані Горбачевим в його книзі «Перебудова і нове мислення для нашої країни і для всього світу», що вийшла в 1987 р. Згідно з Горбачовим, всі ідеологічні і економічні розбіжності між світовими системами соціалізму і капіталізму повинні відступити перед необхідністю захисту загальнолюдських цінностей.

№47Четверга Берлінська криза

вирішувати Берлінське питання було необхідно, особлини для НДР, - через Західний Берлін з НДР на Захід втікали німці Лише за липень 1961 р. втекло близько 30 тисяч осіб. Це пошт відзначалось на економічному стані НДР. Питання було вирішено "революційно": в ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. почали будувати вздовж всього периметру між Східним та Західним Берліном Берлінський мур - стіну заввишки п'ять метрів з колючим дротом зверху, по якому пускався струм високої напруги. Тепер потрапити з Східного до Західного Берліну було майже неможливо - людина гинула чи на дроті, чи від кулі вартового. За ч;іс існування муру при спробі його подолати загинуло близько 200 осіб. У ФРН мур викликав щось подібне шоку. Аденауер скаженів. Він був впевнений, що Захід має втрутитись. Але в США були пішої думки. Президент Кеннеді заявив, що будівництво муру не підпадає під американське розуміння агресії й тому США не іастосують проти цього військові санкції. 3тя Берл. Криза

Західний Берлін підкреслював мізерність життєвого рівня східних німців у порівнянні з західними. А вільне спілкування з Західним Берліном давало можливість Ьсідним німцям досить просто втікати на Захід. І вони втікали. За період з 1953 р. до 1961 р. з НДР на Захід втекло 2 млн. 245 тисяч німців. Кількість населення НДР, не дивлячись на високий приріст •ні рахунок високої народжуваності, знизилась з 18 млн. 292 тис. до 17 млн. 298 тис. М. Хрущов назвав Західний Берлін "раковою пухлиною на тілі НДР".27 листопада 1958 р. СРСР направив урядам США, Великобританії, Франції, ФРН та НДР ноту, в якій пропонував перетворити Західний Берлін на "демілітаризоване вільне місто" /тобто, вивести звідти війська західних держав/. На "міркування" західним державам давалось шість місяців, після чого контроль над комунікаціями між Західним Берліном і ФРН мав повністю перейти до уряду НДР, який буде користуватися своїм суверенним правом над усією своєю територією. В разі спроби порушити цей суверенітет порушникам дадуть відсіч розташовані в НДР союзні радянські війська.За суттю це був радянський ультиматум.5 січня 1959 р. у пам'ятній записці держдепартаменту США та 10 січня в нотах урядам вказаних держав та всім державам-учасницями війни з гітлерівською Німеччиною викладався радянський план мирного договору з Німеччиною. Він базувався на союзницьких угодах воєнного та повоєнного часу, передусім потсдамських рішеннях. Статус Берліну передбачалось встанови ц| на засадах радянської ноти від 27 листопада 1958 р.