21. Мюнхенська угода як наслідок політики умиротворення Німеччини.

Позиция СРСР.Наступною жертвою гітлерівської Німеччини після Австрії мала стати Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточували Чехословаччину. У квітні Гітлер підписав “Зелений план”, який передбачав окупацію Судетської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Гітлер призначив виконання “Зеленого плану” на 1 жовтня 1938 р. 13 вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судетських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера. Гітлер запросив Чемберлена до Німеччини. Переговори в Німеччині пройшли у вересні 1938 р. в три етапи. 15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені відбулася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично у формі ультиматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися зі своїм урядом і Франці Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР надасть Чехословаччині негайну й дійову допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договорами про взаємну допомогу 1935 р.). Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бенеша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо вона прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Німеччиною розв'яжуть “хрестовий похід” проти СРСР і зітруть Чехословаччину з лиця Землі. 22 вересня в Годесберзі на зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословацького урядів. Але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини. Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропонував скликати міжнародну конференцію 4-х держав (без СРСР і Чехословаччини). 29—30 вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні, Чемберлена й Даладьє з їхніми міністрами. Чехословацька делегація в зал засідань була не допущена. Сторони підписали основну угоду Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складалася з головної частини, додатка й трьох декларацій про “міжнародні комісії”, які мали остаточно визначити кордони ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відділяється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територіальні претензії Польщі та УгорщиниОтже, Мюнхен “благословив” розчленування Чехословаччини. 2. Мюнхенська змова фактично означала поразку самої політики “невтручання” й “умиротворення” фашистських агресорів. 5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегічне становище в Європі. Через 5 із половиною місяців Чехословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став прологом до нової світової війни.

№ 22 Японія проти Китаю

1933 рік став переломним у міжнародних відносинах. Цього року в Німеччині прийшли до влади фашисти на чолі з Гітлером (Звернімо увагу на цікавий збіг обставин: у сині 1933 р. у СІНА прий­шов до влади 32-й презіздені Франюгін Д. Рузввльт, а в Німеччині — Ддольф Гіглср, які дотримувалися прямо праіилсжних курсів у зовнішній поллиці. Обидва вони були керівниками своїх країн до своєї смергі у квшгі 1945 р.), що мало трагічні міжнародні наслідки. Німеччина відверто взяла курс на агресію в Європі й воєнний переділ світу. Японія й Німеччина демонстратив­но вийшли з Ліги Націй, щоб розв'язати руки для агресії. У 1931 р. різко погіршилося економічне становище Японії: її промислове виробництво скоротилося на трети­ну, з'явилося понад 3 млн безробітних. Агресивні кола Японії бачили вихіД тільки у війні в Кітгаї.Західні держави морально осудили Японію за пору­шення пакту Бріана—Келлога, але не оголосили ніяких санкцій проти неї. Французький генерал Вейган зазначив, що Японія «зміцнює позиції цивілізації на Сході проти більшовиків». Французький генштаб почав готувати «добровольців» для відрядження в Китай.Радянський Союз оголосив суворий нейтралітет і за­пропонував Японії укласти договір про ненапад, але ос­тання відмовилася. Тоді за пропозицією СРСР 12 грудня 1932 р. були відновлені радянсько-китайські дипломатич­ні відносини. СРСР почав економічно допомагати Китаю.Не натрапивши на опір великих держав (жодних санк­цій з боку Ліги Націй!), японське командування з допо­могою своїх китайських прихильників проголосило 9 бе­резня 1932 р. маріонеткову державу Маньчжоу-Го.Нарешті комісія Літгона добралася до Китаю і в жовт­ні 1932 р. (майже через рік після призначення) опубліку­вала свою доповідь. Комісія в щлому осудила японську окупацію Маньчжурії, обвинуватила Японію в порушен­ні пакту Бріана—Келлога та Вашингтонського «договору 9-ти» (1922 р.) і закликала до «міжнародного співробіт­ництва» і «відкритих дверей» у Китаї. Радянському Союзу закидалася підтримка антияпонського руху в Китаї.В грудні 1932 р. надзвичайна сесія Асамблеї Ліги На­цій заслухала представників Китаю та Японії. Лорд Сай-мон навіть підтримав Японію, після чого японський представник подякував йому за те, що той «за півгодини чітко сформулював позицію Японії, яку протягом 10 днів вона намагалася висловити на Асамблеї». Асамблея пере­дала питання в «Комісію 19-ти» й підкомітети Ліги Націй. Тим часом японські війська спокійно просувалися до Пе­кіна й Внутрішньої Монголії.В лютому 1933 р. Генеральна Асамблея Ліги Націй на­решті затвердила доповідь (Японія голосувала проти),осудивши Японію, але без жодних санкцій, і закликала «продовжувати переговори». Ліга Націй виявила своє ціл­ковите безсилля. Японська делегація лицемірно заявила, що «зусилля Японії щодо співробітництва з Лігою Націй досягли своєї межі» і що Японія не може залишатися чле­ном організації. 28 березня 1933 р. Японія вийшла з Ліги.Після підписання з Німеччиною «Антикомінтер­нівського пакту» Японія почала новий етап своєї агресії в Китаї. США, додержуючись «доктрини Сгімсона» (від 7 січ­ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссель­ській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Зате взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР по­рушив питання про санкції проти неї. Як і раніше. Ліга Нацщ пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, факіично поту­рали Японії.СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики

№ 23 Агресія Італії проти Ефіопії. Італія готува­ла агресію проти Ефіопії декілька років. Ефіопія (Абіссі­нія) володіла значними природними багатствами, мала вигідне стратегічне положення (на шляхах з Європи до Азії). Вже з 1934 р. італійська вояччина організувала ряд провокацій на кордоні Ефіопії з Італійським Сомалі. Ефіопія неодноразово зверталася до Ліги Націй зі скарга­ми на порушення Італією договору про ненапад.У травні 1935 р. комісія Ліги Націй доповіла, що ви­нуватців «інциденту» на кордоні вона... не виявила. Ефіо­пія звернулася до США по допомогу. Але конгрес США ЗІ серпня 1935 р. прийняв об'єднану резолюцію про ней­тралітет.Італія без оголошення війни 3 жовтня 1935 р. вдерлася в Ефіопію.Англія та Франція, які побоювалися зазіхань Італії на їхні володіння в Східній Африці та Середземномор'ї, не заважали італійській агресії проти Ефіопії. Англія та Франція в цілому потурали Італії.США позбавили Ефіопію можливості купувати амери­канську зброю, але поставляли її Італії через посередни­ків. З великих держав тільки Радянський Союз підніс го­лос на захист ефіопського народу. Він попереджав, що італійська агресія є загрозою загальному миру. СРСР за­кликав до колективних санкцій проти Італії й заявляв про готовність виконати свої зобов'язання перед Лігою Націй. Рада Ліги Націй нарешті вирішила оголосити обмежені фінансові та економічні санкції проти Італії. Асамблея Ліги Націй підтримала ці напівзаходи (Австрія, Угорщи­на й Албанія взагалі голосували проти, Швейцарія втри­малася), хоч згідно з міжнародним договором належало розірвати з агресором усі зв'язки. Але навіть ці обмежені санкції могли б стати вирішальними, якби вони викону­валися. В тому-то й справа, що більшість членів Ліги На­цій їх не виконувала, а США взагалі не були членом Ліги Націй. Суецький канал залишався відкритим для іта­лійських кораблів. Практично тільки Радянський Союз послідовно виконував санкції щодо Італії.Політика західних держав дала Італії змогу розгроми­ти Ефіопію. 5 травня 1936 р. італійські війська вийшли в Аддис-Абебу. 9 травня Муссоліні проголосив приєднання Ефіопії як колонії до Італії, а італійського короля — «ефіопським імператором». Перемозі Італії дуже сприяли агресивні дії Німеччини. Ще 7 березня 1936 р., коли Ефіопія в котрий уже раз звернулася до Ліги Націй по допомогу, Гітлер оголосив про денонсування Німеччиною Локарнських угод, про ремілітаризацію Німеччини і введення її військ у Рейн­ську У січні 1937 р. Німеччина офіційно заявила, що односторонньо знімає свій підпис під Версальським договором.У зв'язку з італійською агресією в Ефіопії надзвичайно загострилося питання про протоки, зокрема чорномор­ські.

#24"Конференція в Локарно"  Локарнська конференція відбулася 5-16 жовтня 1925 року з метою політичної інтеграції Німеччини в Версальську систему та об’єднання Західної Європи. В цій конференції взяли участь Англія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща та Чехословаччина. Було вироблено ряд угод, які передбачали наступне:  Взаємне гарантування кордонів та зобов’язання про ненапад між Німеччиною та Францією, Німеччиною та Бельгією.  Арбітраж між Німеччиною та Францією, Бельгією, Польщею, Чехословаччиною на випадок якихось прикордонних суперечок.  Прийняття Німеччини до Ліги Націй і надання їй постійного місця в Раді. Прийняття відбулося 8 вересня 1926 року.  Підсумки Локарнської конференції:  Угоди було укладено в інтересах Німеччини. Німеччина домоглася відно пово втрачали свій вплив в Лізі Націй

#25"Генуезька конференція"  Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема повернення російських боргів. США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний. Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації боргів. На конференції було створено чотири комісії: політична, фінансова, економічна ,транспортна. Радянська делегація була включена лише в політичну комісію. В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного економічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру. Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстрочення їх на ЗО років і надання радянській державі кредитів. Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не принесла нічого позитивного. Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше/

№26 Парижська мирна конференція

Після закінчення Першої світової війни (1914-1918 рр.) найбільші країни-переможниці (Англія, Франція і США) вирішили провести мирну конференцію, щоб на рівні міжнародних договорів закріпити результати військової перемоги. Місцем її проведення був обраний Париж. Перша світова війна дуже вплинула на становище і роль США у світі. У ході війни зросла економічна сила цієї країни. Із боржника вона перетво­рилась на кредитора. Основною метою США було посилення впливу на єв­ропейські держави-переможниці.Велика Британія ставила собі за мету ліквідувати німецький флот і здобути панівне становище на морі. Своєї мети вона досягла ще до початку конференції. Також їй вдалося встановити свій контроль над частиною Ос­манської імперії. Найбільше в Першій світовій війні постраждала Франція. На її терито­рії велися бойові дії, вона стала боржником за час війни. Через те в країні було дуже популярне гасло «Німці за все заплатять». Французька делегація ставила за мету послабити Німеччину. Вона хотіла повернути собі Ельзас і Лотарингію. У роботі конференції, яка розпочалася 18 січня 1919 p., взяли участь 32 країни, що підтримували Антанту. До конференції були допущені також новостворені держави: Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорва­тів і словенів. Народам цих країн переможці дарували незалежність з метою створення «санітарного кордону У результаті її роботи були підготовлені мирні договори з переможеними країнами. Держави-переможниці не запросили на конференцію делегації УНР, ЗУНР, Білорусії, Грузії та ін., які представляли інтереси країн, проголошених на теренах колишньої Російської імперії.На конференції точилась гостра боротьба з приводу розподілу територій. Італія, яку схилили взяти участь у війні на боці Антанти і обіцяли передати їй Південний Тіроль, усе східне узбережжя Адріатичного моря і частину Малої Азії, тепер вимагала цих територій. Але країни-переможниці на конференції дуже низько оцінили внесок Італії у перемогу і ці території віддали Сербії. Руму­нія взяла активну участь у придушенні Угорської революції. За це їй були пере­дано Трансільванію, Буковину, Банат з австро-угорської спадщиниБагато суперечок виникло щодо Німеччини, ЇЇ розчленування, репарацій тощо. Особливо у цих заходах були зацікавлені Велика Британія, Франція та Японія.У квітні 1919 р. текст мирного договору з Німеччиною нарешті був складений. До нього увійшло 440 статей та один протокол. Це був головний документ післявоєнного мирного врегулювання. Німецька делегація була викли­кана до Парижу для його вручення. Німці намагалися внести хоч деякі зміни, але марно. 28 червня 1919 р. у Версалі було підписано цей мирний договір.За умовами договору, Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, вугільні шахти Саару, хоч уся територія і підлягала протягом 15 років управлін­ню Лігою Націй. На 15 років окупаційні війська Антанти зайняли лівий берег Рейну та здійснювали демілітаризацію 50-кілометрової ділянки на правому бере­зі Рейну. Польща отримала Познань, частину верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини так званий «польський коридор», що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Мемель (Клайпеда) переходив під управління держав-переможниць (з 1923 р. належить Литві), Дан­циг (Гданськ) був проголошений «вільним містом» і залишався під захистом Ліги Націй. Бельгія після плебісциту отримала округи Ейпен, Мальмеді та Море­не. Данія заволоділа північною частиною Шлезвігу. Підсумок розчленування Німеччини був таким: вона втратила сьому частину своєї території, на якій мешкала одна двадцята її населення.Німеччина повністю втратила всі колонії, їй заборонялось мати ар­мію більше, ніж 100 тис. осіб,.Німеччина була зобов'язана сплатити репарації в сумі 132 млрд золотих марок. З цієї суми Франція мала отримати 52%, Вели­ка Британія — 22%, Італія — 10%. Щоб забезпечити гарантії виконання договору, союзницькі війська мали окупувати територію на захід від Рейну терміном від 5 до 15 років.Німеччина визнала незалежність усіх територій, які належали Російсь­кій імперії до серпня 1914 р. Вона відмовлялася від Брест-Литовського та інших договорів, що були підписані з радянським урядом, та визнавала всі договори, які союзні держави підписали з державами, що утворилися на те­риторії колишньої Російської імперії.Паризька мирна конференція дала згоду на анексію Закарпатської Укра­їни Чехословаччиною, Північної Буковини та Бессарабії— Румунією. Щодо Польщі було запропоновано обмежити її територію землями, населеними поляками («лінією Керзона

№27 Вашингтонська конференціяЗавершенням післявоєнного світового устрою стала Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. У її роботі взяли участь США, Велика Британія, Китай, Японія, Франція, Італія, Бельгія, Голландія, Португалія. З 9 підписа­них угод найважливішими були:- угода про визнання незалежності, суверенності та цілісності те риторії Китаю;- дотримання рівних можливостей у торгівлі з Китаєм;- обмеження тоннажу військово-морських флотів США, Великої Британії, Японії та Італії.Таким чином, сформувалася система міжнародних договорів, яка одер­жала назву Версальсько-Вашингтонська.Ця система забезпечила мирний розвиток світового співтовариства держав протягом майже 20 років. Версальсько-Вашингтонська система остаточно розвалилась після підписання Мюнхенської угоди (1938 р). Слабкі риси системи полягали у:- несправедливому повоєнному устроєві (кордонах, які ділили нації і непомірних репараціях з переможених країн);- відсутності єдності серед держав-переможниць;- усуненні з післявоєнного устрою більшовицької Росії (СРСР); невирішеності національних проблем, у тому числі українського питання;-  проблемі колоній, які намагалися зберегти за собою держави-переможниці

№28 Балканський блок.Після итало-турецкой війни 1911-1912 рр., в балканських країнах усвідомили необхідність в спільних діях, аби протистояти Туреччині. Це усвідомлення, не без тиску з боку Росії, привело до підписання двостороннього захисного альянсу між Сербією і Болгарією 13 березня 1912 року, розширеного військовим договором 12 травня. Греція, не бажаючи бути залишеною поза можливим альянсом проти Туреччини, почала переговори з Болгарією, що стосуються своєї участі в альянсі. Переговори привели до підписання Болгарського для Греко договору 29 травня 1912 року. Пізніше подібний договір був підписаний Болгарією і Чорногорією. Створилася ціла мережа альянсів на Балканах, направлених проти Туреччини і, фактично, проти Австро-Венгрии.війна Балканського союзу (Болгарія, Сербія, Греція і Чорногорія) проти імперії Османа з метою звільнення від панування Османа християнського населення Балкан і створення національних держав (війна привела до виникнення незалежної Албанії).

• Сербія і Болгарія мали намір розділити між собою Македонію;

• Болгарія через приєднання Салонік і Західної Фракиі розраховувала отримати вихід до моря Егейському;

• Сербія мала намір спільно з Грецією розділити між собою Албанію і таким чином отримати вихід до Адріатичного моря.

Приводом для війни з'явилися антитурецьке повстання в Албанії і Македонії (серпень 1912) і відмова Туреччини надати автономію Македонії і Фракиі і припинити мобілізацію армії Османа. Прискорила війну і що передувала їй Итало-турецкая війна.

За Лондонським мирним договором, підписаним 30 травня 1913, Туреччина втратила всі європейські володіння, окрім Стамбулу і невеликої частини Східної Фракиі. Під тиском європейських держав Чорногорія вимушена зняти облогу Шкодера.Европейские володіння Туреччини в основному розділені між Грецією (частина Македонії і район Салонік), Сербією (частина Македонії і Косово) і Болгарією (Фракия з побережжям Егейським і частина Македонії). За підтримки великих держав встановлена незалежність Албанії в тих кордонах, які вони для неї визначили. Сербія не досягає основної мети - не отримує виходу до Адріатичного моря.

Друга Балканська війна, Міжсоюзницька війна швидкоплинна війна 29 червня - 29 липня 1913 року за розділ Македонії, почата і програна Болгарією. Підсумком Другої балканської війни став Бухарестський мирний договір (10 серпня 1913), який зафіксував втрату Болгарією практично всіх її придбань в попередній (Першою Балканською) війні. Сербія і Греція розділили між собою Македонію. Лише Пірінськая її частина залишилася за Болгарією. Крім того, за Болгарією залишилася частина Фракиі з вузькою смужкою виходу до моря Егейському. Румунія ж розширилася за рахунок Південної Добруджі. Імперія Османа в результаті війни повернула в Болгарії частину західної Фракиі з Адріанополем. За результатами першої Балканської війни значні території відійшли до Болгарії, проте на них претендували Греція (Південна Македонія і Західна Фракия), а також Сербія, що не отримала виходу до Адріатичного моря і бажала компенсувати це збільшенням володінь в Македонії. Створення загального кордону Сербії і Греції дозволило б сербам вести торгівлю через грецькі Салоніки, що було вигідне обом сторонам. До цього їх підштовхувала також австро-угорська і німецька дипломатія, прагнуча розколоти Балканський союз.

1 червня Греція і Сербія уклали антиболгарський військовий союз. Пізніше до нього приєдналася Румунія, що вимагала від Болгарії частину Добруджі за свій нейтралітет в першій Балканській війні. Проти розколу Балканського союзу виступала Росія, що сподівалася вирішити виниклі протиріччя скликанням конференції прем'єр-міністрів країн союзу, проте сама ж затягувала підготовку до неї. Тим часом Болгарія зажадала передачі під її контроль всіх територій в Македонії, передбачених сербо-болгарским угодою 1912 роки, але зайнятих сербськими і грецькими військами. Коли Сербія відповіла відмовою, Болгарія відгукнула свого посла з Бєлграда.

22 червня Болгарія зажадала від Росії провести конференцію протягом наступного тижня, інакше вона почне війну проти Сербії і Греції.

Саме поразка Болгарії в Другій Балканській війні зумовила її участь в роки Першої світової війни на стороні Потрійного союзу, проти колишніх противників - Сербії і Греції.