49. Здобутки американських домовленостей в обмеженні гонки озброєнь на поч 70-ті роки

Найважливішою проблемою для обох сторін на рубежі 60—70-х років була проблема зупинення безконтрольної гонки ракетно-ядерних озбро­єнь. Вона ускладнювалася розробкою озроєнь, що загрожували подальшою дестабілізацією стратегічної ситуації у світі.Поштовх сторін до переговорів .Першою спробою домовитися про початок перего­ворів була зустріч 23—25 червня 1967 р. в Гласборо (США) Голови Ради Міністрів СРСР О. Косигіна та президента США Л. Джонсона. Пропозицію Сполучених Штатів підписати угоду щодо обмеження систем протиракетної оборони СРСР відкинув, бо вона сприймалася радянським керівництвом як спроба легалізувати ядерну перевагу США.1969 р. радянсько-американські(Ніксон) переговори про обмеження стратегічних насту­пальних та оборонних озброєнь. СРСР виступав за максимальні обмеження систем ПРО. травні 1971 р., сторони домовилися зосередити зусилля на обмеженні розгортання систем протиракетної оборони. Травнева зустріч 1972 р. в Москві та серія важливих домовленостей міх СРСР і США визначили сферу спільних інтересів двох найпотужніших держав-докладати особливих зу­силь до обмеження стратегічних озброєнь.26 травня 1972 р. в Москві під час візиту президента США Р. Ніксона до СРСР підписано договір про обмеження систем протиракетної оборони (Договір ПРО) та Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обме­ження стратегічних наступальних озброєнь, відомі під на­звою Угоди ОСО-ІУ квітні 1970 р. - радянсько-американські переговори про обмеження стратегічних озброєнь. Згідно з Договором щодо ПРО та Протоколом до нього 1974 р. сто­рони зобов'язувалися не розгортати системи протиракет­ної оборони на своїх територіях, не створювати основу для такої оборони та не розгортати системи ПРО окремих районів. Договір щодо ПРО - основа стратегічної стабільності у світі.ОСО-1 терміном дії п'ять ро­ків установлювала кількісні та якісні обмеження на стаціонарні пускові установки міжконтинентапьних балістичних ракет (ПУ МБР), пускові установки балістичних ракет на підводних човнах (ПУ БРПЧ) та сучасні підводні човни з балістичними ракетами, але не торкалася стра­тегічних бомбардувальників.У зв'язку із закінченням терміну Тимчасової угоди в жовтні 1977 р. кожна із сторін оголосила про свої наміри, доки не будуть завершені переговори та підписана нова угода, не вдаватися до будь-яких дій, несумісних із Тимчасовою угодою, за умови, що інша сторона демонст­руватиме таку ж стриманість.23—24 листопада 1974 р. у Владивостоці пройшла робоча зустріч Л. Брежнєва з президентом Д. Фордом, на якій було досягнуто домовленостей, що відкрили мож­ливості кількісного та якісного обмеження додаткових компонентів стратегічних сил обох країн. Сторони домовилися обмежити стратегічні носії кожної держави до 2400 одиниць. Нову угоду передбачалося підписати не пізніше кінця 1975 р. Вона мала діяти з 1977 по 1985 р. і заступити тимчасову угоду, підписану в межах ОСО-1.

№52 4 ар-ізр війна1973 року близькосхідний конфлікт, що тлів постійно, знову переріс у велику пожежу. Єгиптяни, що вирішили взяти реванш за поразку 1967 року, розпочали всебічний наступ на ізраїльські позиції на Синайському півострові. Одночасно Сирійські війська завдали удару на півночі. Кількісна перевага була на боці арабів.Наступ арабів, присвячений до святкування в Ізраїлі Дня Спокути - "Йом-Кіппура" - спочатку розвивався досить успішно. 6 жовтня, після масованої артпідготовки, єгипетська піхота, підтримана штурмовою авіацією й десантами Гвинтокрилів, форсувала канал, прорвала укріплення "Лінії Барлева" й розпочала просування вглиб Синаю.Ізраїльтяни спробували зламати перебіг боротьби в повітрі, завдавши удару по сирійських летовищах. Однак повітряні бої на сирійському фронті і далі складатися не на користь Ізраїлю. 11 листопада на 101-му кілометрі дороги Каїр-Суец підписали єгипетсько - ізраїльський протокол про припинення вогню, а 18 січня 1974-го - уклали мирні угоди. Вони передбачали виведення ізраїльських військ із Синаю, тоді як Єгипет мусив зменшити свої сили на східному березі каналу. Між двома ворожими арміями мали розташуватися сили ООН із підтримки миру. Цю угоду доповнила інша, підписана 4 вересня 1975-го. 31 травня 1974 року - дата укладення угоди про припинення вогню між Ізраїлем і Сирією, в якій так само йшлося про поділ їхніх сил буферною зоною ООН і обмін військовополоненими.

№53

3 арабо-ізрНаприкінці 60-х років конфронтація по лінії Схід—Захід після відносної стабілізації в Європі перекинулася на Близький Схід. СРСР поси­лював політичну й військову підтримку радикальним, «антиімперіалістичним» режимам арабських країн. США Зробили ставку на Ізраїль і так звані помірковані арабські режими.Обидві наддержави були заінтересовані в гарантовано­му й стабільному каналі для збуту зброї, яким і став Близький Схід.Одним з винуватців війни на Близькому Сході висту­пив Ізраїль, який проголосив мету створення «Великого Ізраїлю» (Ерец Ізраель), що мав включити території ряду арабських країн. Ізраїль отримував сучасну зброю з Вели­кобританії, Франції та ФРН, а з 1962 р. зі США, створю­вав власну військову промисловість.Водночас непримиренну позицію щодо самого факту існування Ізраїлю займали арабські країни, які висунули гасло: «скинути Ізраїль у море».СРСР закликав арабські країни створити спільний фронт проти Ізраїлю, ядром якого мали стати Єгипет, Сирія, Ірак та Алжир.Арабські країни вжили відповідних заходівПротягом п'яти днів війська 00Н покинули Єгипет, а їхні позиції зайняли єгипетські збройні сили. 22 травня президент Г. А. Насер оголосив про закриття Акабської затоки для ізраїльських та інших суден, що доставляють в Ізраїль стратегічні вантажі. Цей захід серйозно вразив інтереси Ізраїлю, враховуючи той факт, що він одержував морським шляхом 80 % свого імпорту нафти та інших життєво важливих продуктів.Виведення з Сінаю військ 00Н і тимчасове закриття Акабської затоки, ланцюг ворожих Ізраїлю дій з боку арабських країн стали приводом для розв'язання воєнних дій.Вдосвіта 5 червня 1967р. Ізраїль без оголошення війни напав на Єгипет, Сирію та Йорданію. Війна була короткою, майже блискавичною й дістала назву «шестиден­ної». 10 червня Радянський Союз розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем, утративши тим самим канал взаємодії з одною зі сторін конфлікту. Ввечері 10 червня бойові дії були припинені.Єгипет, Сирія та Йорданія отримали значну фінансову допомогу від нафтодобуваючих арабських країн для подо­лання економічних труднощів, викликаних війною й оку­пацією арабських територій. Арабські країни продовжили політику бойкоту Ізраїлю.