36. Понятие принципы и политико-правовая природа гражданства. Правовое регулирование института гражданства в Украине

Гражданство — это устойчивая пра­вовая связь лица с государством, выра­жающаяся в совокупности их взаимных прав, обязанностей и взаимной ответ­ственности.

Государство признает и гарантирует права и свободы человека, защищает и покровительствует ему за границей. Гражданин соблюдает законы и предпи­сания государства, выполняет установ­ленные им обязанности.

Гражданство Украины регулируется Конституцией, Законом Украины от 8 октября 1991 г. (с изменениями «О гражданстве Украины» и принятыми в соответствии с ними другими нормативно-правовыми актами.

Право на гражданство является неотъемлемым правом чело­века. Конституция устанавливает, что гражданин Украины не может быть лишен гражданства и права переменить гражданст­во, не может быть выдворен за пределы Украины либо выдан другому государству. Украина гарантирует заботу и защиту своим гражданам, находящимся за ее пределами.

37 . Основания и порядок визнання, одержання, возобновления и утраты гражданства.

Гражданами Украины являются:

1) все граждане бывшего СССР, которые на момент провозг­лашения независимой Украины (24 августа 1991 г.) постоянно проживали на территории Украины;

2) лица, которые на момент вступления в силу Закона Украи­ны "О гражданстве Украины" (13 ноября 1991 г.) постоянно проживали в Украине, независимо от расы, цвета кожи, полити­ческих, религиозных и других убеждений, пола, этнического и социального происхождения, имущественного положения, места жительства, языковых или иных признаков и которые не явля­ются гражданами других государств;

3) лица, родившиеся или постоянно проживающие на терри­тории Украины, а также их потомки (дети, внуки), если они на 13 ноября 1991 г. проживали за пределами Украины, не состоят в гражданстве других государств и до 31 декабря 1999 г. подали в установленном порядке заявление об определении своей принад­лежности к гражданству Украины;

4) лица, которые приобрели гражданство Украины в соответ­ствии с Законом о гражданстве.

Документами, подтверждающими гражданство Украины, яв­ляются паспорт гражданина Украины, а для лиц в возрасте до 16 лет — свидетельство о рождении.

Гражданство Украины основано на следующих принципах: еди­ного гражданства; сохранения гражданства Украины при заключе­нии и расторжении брака; сохранения гражданства Украины лица­ми, проживающими за пределами Украины; защиты государством граждан Украины за границей; недопустимости выдворения за пределы Украины и выдачи гражданина другому государству.

Гражданство Украины приобретается: 1) по рождению; 2) по происхождению; 3) путем принятия в гражданство; 4) путем восстановления в гражданстве; 5) по другим основаниям, предус­мотренным Законом Украины "О гражданстве Украины"; 6) по основаниям, предусмотренным международными договорами, со­гласие на обязательность которых дано Верховной Радой Украины.

Иностранцы и лица без гражданства могут быть по их хода­тайствам приняты в гражданство Украины.

Условиями принятия в гражданство Украины являются:

1) признание и исполнение Конституции Украины и законов Украины;

2) непребывание в иностранном гражданстве;

3) непрерывное проживание на законных основаниях на тер­ритории Украины в течение последних пяти лет.

Это правило не распространяется на лиц, изъявивших жела­ние стать гражданами Украины, при условии, если они родились или доказали, что хотя бы один из родителей, дедушка или бабушка родились на ее территории.

4) владение украинским языком в объеме достаточном для общения;

5) наличие законных источников существования. В гражданство Украины не принимаются лица:

1) совершившие преступления против человечества или осу­ществлявшие геноцид либо совершившие преступления против государства или тяжкие преступления против личности;

2) осужденные к лишению свободы до снятия судимости;

3) находящиеся под следствием или избегающие наказания либо совершившие преступление на территории другого государства;

4) находящиеся на военной службе, в службе безопасности, в равоохранительных органах, органах юстиции или органах го­сударственной власти иностранного государства.

Гражданство Украины прекращается:

1) вследствие выхода из гражданства Украины;

2) вследствие утраты гражданства Украины;

3) по основаниям, предусмотренным международными догово­рами Украины, согласие на обязательность которых дано Вер­ховной Радой Украины.

Выход из гражданства Украины осуществляется по ходатай­ству лица.

В выходе из гражданства Украины может быть оказано, если лицо, ходатайствующее о выходе, имеет невыполненные обяза­тельства перед государством или имущественные обязательства, с которыми связаны интересы юридических либо физических лиц на территории Украины, или если выход из гражданства приведет к статусу лица без гражданства.

Гражданство Украины утрачивается:

1) если гражданин Украины добровольно приобрел граждан­ство другого государства;

2) вследствие поступления лица на военную службу, в службу безопасности, правоохранительные органы, органы юстиции или органы государственной власти иностранного государства без согласия на то государственных органов Украины и по представ­лению соответствующих государственных органов Украины;

3) если гражданство Украины приобретено вследствие пред­ставления заведомо ложных сведений или фальшивых документов;

4) если лицо, находящееся за пределами Украины, не стало без уважительных причин на консульский учет в течение семи лет. Уважительными причинами считаются: отсутствие дипло­матических представительств или консульских учреждений Ук­раины в стране постоянного проживания, длительная болезнь, военные действия и другие ситуации чрезвычайного характера. За гражданином Украины не признается принадлежность к иностранному гражданству до принятия решения об утрате гражданства Украины.

В случае изменения гражданства родителей, вследствие которого оба становятся гражданами Украины или оба выходят из гражданства Украины, изменяется соответственно граждан­ство их детей, не достигших 16 лет.

В решении вопросов гражданства Украины принимают участие Президент Украины, органы внутренних дел, Мини­стерство иностранных дел Украины, дипломатические предста­вительства и консульские учреждения Украины. Президент Украины принимает решение о:

1) принятии в гражданство Украины;

2) прекращении гражданства Украины.

Министерство внутренних дел Украины и подчиненные ему органы в Автономной Республике Крым, областях, городах Кие­ве и Севастополе:

1) принимают от лиц, постоянно проживающих на территории Украины, заявления по вопросам гражданства Украины и вмес­те с необходимыми документами направляют на рассмотрение Президента Украины;

2) определяют принадлежность лиц, проживающих на терри­тории Украины, к гражданству Украины;

3) готовят представления о потере гражданства Украины лицами, постоянно проживающими на территории Украины;

4) регистрируют прекращение гражданства Украины лицами, постоянно проживающими на территории Украины.

Министерство иностранных дел Украины, дипломатические представительства и консульские учреждения Украины:

1) принимают от лиц, постоянно проживающих за границей, заявления по вопросам гражданства Украины и вместе с необхо­димыми документами направляют на рассмотрение Президента Украины;

2) определяют принадлежность лиц, постоянно проживающих за границей, к гражданству Украины;

3) готовят представления о прекращении гражданства Украи­ны лицами, постоянно проживающими за границей;

4) регистрируют прекращение гражданства Украины лицами, постоянно проживающими за границей;

5) ведут учет граждан Украины, постоянно проживающих за границей.

Правовое положение лиц, находящихся в иных основных правовых состояниях личности в Украине (иностранстве, без-гражданстве) регулируется Конституцией и Законом Украины "О правовом статусе иностранцев".

38. ПРАВОВОЕ ПОЛОЖЕНИЕ ИНОСТРАНЦЕВ В УКРАИНЕ. ПРОБЛЕМА ПОЛИГРАЖДАНСТВА. АДМИНИСТРАТИВНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСИТЬ ИНОСТРАНЦЕВ, ЛИЦ БЕЗ ГРАЖДАНСТВА, БЕЖЕНЦЕВ, ВЫНУЖДЕННЫХ ПЕРЕСЕЛЕНЦЕВ. Закон Украины от 4 февраля 1994 г. «О правовом статусе иностранцев», Закон Украины от 24 декабря 1993 г. «О беженцах». Відповідальність ст.16 КоАП.

Когда можно признать гражданина иностранцем:

Это режим наибольшего благоприятствования, режим который предоставляется гражданину иностранного государства и включает все права и свободы, защиту интересов, которые предполагаются для гражданина любого другого государства;

Национальный режим – этот режим связан с тем, что иностранному гражданину предоставляются все права и свободы, которыми пользуются наши граждане, за исключением ограничений, установленных законом.

Специальный режим пребывания иностранцев на территорию Украины. Может устанавливаться с целью расширения прав и свобод граждан (на этом режиме пребывания дипломаты и консулы) в ряде случаев, это проявление в ограничении пределов, прав передвижения по территории.

Іноземцями визнаються іноземні громадяни – особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства – особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Законом України «Про громадянство України» чітко зазначено неможливість для громадянина України мати подвійне громадянство, у тому числі на підставі міжнародних угод (як будо в першій редакції закону).

Шз стаття ж 1 Закону України «Про правовой статус іноземців» випливає, нібито особи, які належать до громадянства іноземних держав, можуть бути водночас громадянами України. Проте, зазначемо: ця норма составляет коллизию со ст.4 Конституции Украины (в Украине существует единое гражданство). Поэтому согласно ст.8 Конституции Украины она имеет высшую юридическую силу и другие нормативные акты должны соответствовать ей.

Подвійно громадянство, до речі, може мати як позитивні, так і негативні наслідки. До перших треба віднести певні можливості під час здійснення підприємницької, інвестиційної діяльності, оподаткування доходів. До других – наслідки, повязані з виконанням військового обовязку, дипломатичним захистом.

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців.

Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті к обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не пе-юдбачено Конституцією, цим та іншими законами У кра­ни, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від по­годження, соціального і майнового стану, расової та на­ціональної належності, статі, мови, ставлення до релігії, юду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження цодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і сво­бод громадянами цієї держави на території України. Це рішення набирає чинності після його опублікування. Во­но може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повин­но завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Кон­ституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу України.

1. Основні права, свободи та обов'язки іноземців перед­бачені статтями 21-68 Конституції України і статтями 7-24 Закону України "Про правовий статус іноземців". Так, іно­земці не обмежуються в праві:

— займатися інвестиційною та підприємницькою діяль­ністю (якщо інше не випливає із законів України);

— мати у власності будь-яке майно, успадковувати і за­повідати його;

— на відпочинок;

— на соціальний захист (відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України);

— на користування досягненнями культури;

— на свободу совісті;

— на недоторканість особи, житла, невтручання в осо­бисте і сімейне життя, на таємницю листування, теле­фонних розмов і телеграфних повідомлень, на повагу до гідності;

— на звернення до суду та, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, до інших державних ор­ганів для захисту їх майнових та немайнових прав. Відповідно до статей 423-424 Цивільного процесу­ального кодексу України іноземні громадяни і особи без громадянства мають право звертатися до судів України і користуються цивільними процесуальними правами нарівні з громадянами України. Проте зако­нодавством України можуть бути встановленівідповідні обмеження щодо громадян, підприємств і організацій тих держав, в яких допускаються спе­ціальні обмеження цивільних процесуальних прав громадян, підприємств або організацій України.

2. Іноземці, які постійно проживають в Україні, крім то­го, мають право на підставах і в порядку, встановлених для громадян України:

- працювати на підприємствах, в установах і організа­ціях або займатися іншою трудовою діяльністю;

- користуватися медичною допомогою (в цьому зв'язку слід вказати на невідповідність постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. №1146 "Про надання ме­дичної допомоги іноземним громадянам", згідно з якою з 1 жовтня 1996 р. надання медичної допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та кон­сульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством, статті 10 Закону "Про правовий статус іноземців" і статті 11 Основ зако­нодавства України про охорону здоров'я, згідно з якими іноземці, які постійно проживають в Україні - а це не тільки представники посольств та консульств іноземних держав - користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами);

- одержати жиле приміщення (якщо інше не передбаче­но законодавством України);

- вступати до легалізованих громадських організацій (якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих організацій).

3. Правовий статус іноземців, у тому числі тих, які не проживають в Україні постійно, може мати істотну специфіку, яка визначається іншими актами законодавства України і по­лягає, зокрема,в наступному:

1) цивільна дієздатність іноземного громадянина визна­чається за законом країни, громадянином якої він є, а цивільна дієздатність особи без громадянства - за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання (ст.5661 Цивільного кодексу України). Тому, наприклад, громадянин Швейцарії є дієздатним з 20-річного віку, громадянин США, залежно від штату, в якому він проживає, з 18 чи з 21-річного віку тощо. В той же час слід мати на увазі, що цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо од, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за зако­нодавством України;

2) питання про кримінальну відповідальність дипломатич-.них представників іноземних держав та інших громадян, які згідно з чинними законами і міжнародними договорами не підсудні в кримінальних справах судам України, в разі вчинення цими особами злочину на території України, вирішується дипло­матичним шляхом; особи без громадянства, які перебувають в Україні, несуть кримінальну відповідальність за злочини, які во­ни вчинили за межами України, за Кримінальним кодексом України, якщо вони притягнуті до кримінальної відповідальності або віддані до суду на території України (ст.4 і 5 Кримінального кодексу України). Крім того. Особливою частиною Криміналь­ного кодексу України передбачені склади злочинів, суб'єктами яких не можуть бути іноземці (наприклад, державна зрада, роз­голошення державної таємниці, ухилення від призову на строко­ву військову службу, військові злочини тощо), або, навпаки, мо­жуть бути тільки іноземці (шпигунство, передбачене ст.57 КК, за­хоплення заложників, передбачене частинами 1 і 2 ст.123' КК України, тощо);

3) питання про адміністративну відповідальність іно­земців, які згідно з чинними законами і міжнародними дого­ворами користуються імунітетом від адміністративної юрис­дикції України, вирішується дипломатичним шляхом (ст.16 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Крім того. Кодексом передбачені склади адміністративних право­порушень, суб'єктами яких не можуть бути іноземці (це, на­приклад, правопорушення, які вчинюються службовими осо­бами органів влади, пов'язані з невиконанням військового обов'язку та деякі інші), або, навпаки, можуть бути тільки іноземці (порушення іноземними громадянами і особами без громадянства правил перебування в україні і транзитного проїзду через Україну тощо);

Тут слід зазначити, що закон в окремих випадках обхо­дить увагою осіб без громадянства, які постійно проживають на території України. Наприклад, не зрозуміло, чому вони, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну, поз­бавлені права користуватися пільгами, що передбачені зако­нодавством України про ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи або пільгами і перевагами, передбаченими Зако­ном України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль­ного захисту" тощо.

4. Іноземці не мають права:

1) бути засновниками і членами політичних партій. Але можуть бути засновниками і членами громадських організа­цій (ст.36 Конституції України, ст.16 Європейської конвенції з прав людини, ст.12 Закону "Про об'єднання громадян", ст.16 Закону "Про правовий статус іноземців");

і 2) обирати і бути обраними до органів державної влади .та самоврядування, а також брати участь у референдумах (ст.23 Закону "Про правовий статус іноземців);

3) одержувати у власність земельні ділянки. Але спільні підприємства, міжнародні об'єднання і організації з участю Іноземних громадян, а також особи без громадянства можуть одержати їх в оренду (ст. 11 Закону "Про власність" від 7 лю­того 1991 р., ст.б і 8 Земельного кодексу України від 13 берез­ня 1992р.);

4) отримати частку державного майна за приватизаційні папери (ст.15 Закону України "Про приватизацію державного майна" від 19 лютого 1997 р.);

5) вести селянське (фермерське) господарство (ст.2 Зако­ну України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20 грудня 1991 р.);

6) бути адвокатами, аудиторами і нотаріусами (ст.2 За­кону України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 р., ст.5 За­кону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р., ст.З Закону України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 р.);

7) бути державними службовцями (ст.4 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.), у тому числі військовослужбовцями (ст.1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" від 25 березня 1992р.).

5. Щодо окремих прав іноземців в законодавстві України встановлені такі обмеження:

1) священнослужителі, релігійні проповідники, наставни­ки, інші представники зарубіжних організацій, які е іноземни­ми громадянами і тимчасово перебувають в Україні, можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів чи іншою канонічною діяльністю лише в тих релігійних організаціях, за запрошенням яких прибули, і за офіційним погодженням з державним органом, який здійснив реєстрацію статуту (положення) відповідної релігій­ної організації (ст.24 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 23 квітня 1991 р.);

2) іноземці, які іммігрували в Україну для працевлашту­вання на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю тільки на підставі дозволу на працевлаштування (ст.8 Закону "Про правовий статус іноземців");

3) іноземці, які не проживають постійно в Україні, мають оплачувати своє навчання, якщо інше не передбачено законо­давством України та міжнародними договорами України (ст.14 Закону "Про правовий статус іноземців"); визнання еквівалентності атестатів і дипломів, навчальних курсів, кваліфікації, вчених ступенів і звань іноземців здійснюється в порядку, передбаченому міжнародними договорами (ст.64 За­кону України "Про освіту" від 23 березня 1996 р.);

4) іноземцям та особам без громадянства, які прибу­вають в Україну на строк понад три місяці, віза на в'їзд в Україну видається дипломатичними представництвами та консульськими установами України за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України. ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці та особи без грома­дянства, які не виконують запропонованих закладами охоро­ни здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції, своєю поведінкою створюють загрозу здоров'ю інших осіб, можуть бути видворені за межі України (ст.ст.И і 16 Закону України "Про запобігання за­хворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 3 березня 1998 р.);

5)громадяни тих держав, в яких передбачено обмеження доступу громадян України до їх державних архівів, можуть бути обмежені Кабінетом Міністрів України в доступі до до­кументів Національного архівного фонду України, які є дер­жавною власністю (ст.41 Закону України "Про Національний архівний фонд і архівні установи" від 24 грудня 1993 р.);

6) іноземним громадянам та особам без громадянства доступ до державної таємниці надається у виняткових випад­ках на підставі міжнародних угод або письмового розпоряд­ження Президента України (ст.21 Закону України "Про дер­жавну таємницю" від 21 січня 1994 р.);

7) в'їзд на територію України іноземців з країн, де за­реєстровано особливо небезпечні хвороби, дозволяється лише за наявності документів, передбачених міжнародними угода­ми і санітарним законодавством України (ст.29 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" від 24 лютого 1994 р.);

8) іноземці можуть пересуватися на території України і обирати місце проживання в ній тільки в порядку, встановле­ному Кабінетом Міністрів України (ст.20 Закону "Про право­вий статус іноземців");

6. Ст.24 Конституції України передбачає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переко­нань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Частина ж 2 ст.2 Закону "Про правовий статус іноземців" пе­редбачає, що іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та націо­нальної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

7. Таким чином, виходить, що громадяни України та іно­земці не є рівними у своїх правах і свободах. Певний обсяг та зміст прав і свобод мають громадяни України, і в цьому вони рівні між собою. Певний обсяг та зміст прав і свобод мають іноземці і в цьому вони також рівні між собою.

Але перед законом рівні всі. Закон однаковий для кож­ного із громадян України та іноземців. Тому він не може по­кладати на одного більший обсяг обов'язків, ніж на іншого, вимагати від одного те, що не вимагається від іншого. Усі лю­ди мають право на рівний захист законом.

Норми частин 4 і 5 ст.2 Закону "Про правовий статус іно­земців", що забороняє іноземцям при здійсненні ними своїх прав і свобод завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які про­живають в Україні, та вимагає від них поважати та дотримувати Конституції України і законів України, не покладає на них додат­кових обов'язків чи додаткової відповідальності. Адже подібні за­борони і вимоги відповідно до Конституції України (ст.19, 23, 41, 68 та інші) повністю стосуються й громадян України.

8. Щодо вимоги шанувати традиції та звичаї народу України, викладеної в частині 5 ст.2 Закону "Про правовий статус іноземців", зазначимо таке.

Звичаї і традиції - це загальноприйнятий порядок, пра­вила поведінки людей в громадських місцях чи в побуті, які успадковані від колишніх поколінь. Вони можуть стосуватися ідей, поглядів, уподобань, стилів, характеру дій, способу жит­тя тощо.

Ці звичаї і традиції можуть захищатися нормами права. Наприклад, ст.73 Кодексу законів про працю України захи­щається традиція народу України святкувати 1 січня Новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіно­чий день тощо. Або ст.17 Кодексу про шлюб та сім'ю України захищається звичай не допускати укладення шлюбу між осо­бами, з яких хоча б одна перебуває вже в іншому шлюбі.

Існують звичаї і традиції, які захищаються нормами мо­ралі або релігійними нормами (сватання, весільні обряди, хрестини, колядування, щедрування тощо).

Існують також звичаї і традиції, які не захищаються нія­кими нормами і взагалі є суспільне шкідливими, а часто і небезпечними. До останніх можна віднести, скажімо, тради­цію виготовляти і вживати самогон, поглинати міцні алко­гольні напої у великих дозах під час сімейних та інших свят, традицію висміювати в анекдотах представників окремих на­ціональностей тощо. На жаль, все більше наших громадян дають іноземцям всі підстави вважати, що в звичаях і тради­ціях населення України є паління та викидання недопалків у громадських місцях, вживання нецензурних висловів "для зв'язку слів", причіплювання жувальної гумки до стін ліфтів, викидання сміття із вікон і т.ін.

Закон Украині «О беженцах»

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Поняття «біженець» та умови набуття статусу біженця

У цьому Законі під терміном «біженець» розуміється іно­земець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою пе­реслідувань за ознаками раси, національності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань вимушений залишити територію держави, громадянином якої він є (або територію країни сво­го постійного проживання), і не може або не бажає користу­ватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побою­вань та щодо якого в порядку та за умов, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.