5.2. Операції міжнародних фінансових організацій на ринку капіталів

Особливості залучення міжнародними фінансовими організаціями ресурсів на міжнародному ринку капіталів

Для фінансування різноманітних проектів в економіках держав-членів міжнародні організації більшу частину фінансових ресурсів залучають на міжнародному ринку капіталів. Кошти, що вносяться безпосередньо до статутних капіталів міжнародних організацій державами-членами, є значно меншими, ніж обсяги фінансування проектів у країнах. що розвиваються, та країнах з перехідною економікою. Зазвичай величина реальних внесків держав-членів є лише малою частиною від загальної номінальної суми задекларованого статутного капіталу міжнародної організації. Наприклад, Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку має номінальний статутний капітал обсягом 189,8 млрд дол. США, з якого державами-членами оплачено лише 11,5 млрд дол. США, тобто 6,06 %. Отже переважна частина коштів, якими оперує ця організація, залучається саме на міжнародному ринку капіталів.

Оскільки міжнародні фінансові організації довели свою фінансову стійкість, дотримуються суворої фінансової дисципліни та постійно підтверджують свою здатність вміло управляти фінансовими ресурсами, провідні міжнародні рейтингові агентства - Fitch, Moody’s, Standard & Poor’s (S&P) - незмінно присвоюють цінним паперам міждержавних фінансових організацій найвищі кредитні рейтинги. Фінансові звіти (баланси та звіти про прибутки і збитки) провідних міжнародних фінансових організацій за кілька останніх років подані у Додатках.

Високі оцінки, надійність та професіоналізм роботи міжнародних організацій дають їм змогу залучати на міжнародному ринку капіталів величезні за обсягами, довгі за часом і надзвичайно дешеві фінансові ресурси. Ціна залучених цими організаціями коштів дорівнює LIBOR. А це, у свою чергу, забезпечує можливість надавати економікам країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою дешеві довготривалі фінансові ресурси. На сьогодні ці держави-члени та їхні суб’єкти господарювання поки не можуть самостійно залучати фінансові ресурси на міжнародному ринку капіталів на таких умовах, як це роблять міжнародні фінансові організації. Таким чином наднаціональні міждержавні фінансові організації трансформують світові потоки капіталу у напрямку економік країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою.

Діяльність Світового Банку на міжнародному ринку капіталів

Одним з потужніших, найбільш відомих та інноваційних позичальників на міжнародному ринку капіталів є Світовий Банк (World Bank, WB). Обсяг його разових запозичень становить від 10 млн до 10 млрд одиниць валюти, а річний обсяг облігаційних випусків досягає 15 - 20 млрд дол. США. Позичаючи гроші на міжнародному ринку капіталів, ця наднаціональна міждержавна структура часто пропонує інвесторам інноваційні боргові продукти, прагнучи зробити їх максимально такими, що відповідають, з одного боку, потребам інвесторів, а з другого, - меті залучення коштів, тобто необхідності фінансування відповідних проектів в економіках держав-членів. Ці інновації можуть стосуватися валюти запозичення, порядку сплати відсотків за позичені кошти тощо. Світовий Банк, розробляючи і пропонуючи ринку капіталів нові боргові продукти, так би мовити «підганяє» їх під специфічні потреби інвесторів.

Облігації Світового Банку випускаються Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку (IBRD), який є складовою Світового Банку. Вперше на ринок запозичень IBRD вийшов у 1947 р. для залучення 250 млн дол. США. Починаючи з 1959 р. цінні папери IBRD (на ринках капіталу вони нині відомі як цінні папери Світового Банку отримують найвищий рейтинг надійності (рейтинг ААА).

Основними інвестиційними установами, з якими співпрацює Світовий Банк на міжнародному ринку капіталів і через які здійснює розміщення своїх цінних паперів, є відомі у світі фінансові інституції, а саме:

• TD Securities;

• JP Morgan;

• Deutsche Bank;

• Morgan Standley;

• Goldman Sachs International;

• Societe Generale;

• ABN Amro;

• The Royal Bank of Scotland;

• HSBC;

• RBC Capital Markets;

• Banco Bilbao Vizcaya Argentaria;

• Wachovia Capital Markets;

• RBC Dominion Securities.

Покупцями цінних паперів Світового Банку виступають різні приватні та інституційні інвестори з Північної Америки, Європи та Азії.

Кошти, що залучаються на міжнародному ринку капіталів, потребують високопрофесійного управління, і Світовий Банк у своїй структурі має спеціальні підрозділи, що займається цими питаннями. Більша частина залучених ресурсів (80 %) управляється внутрішніми силами Світового Банку (managed in-house), решта (20 %) передається у зовнішнє управління (managed externally).

Світовий Банк суворо дотримується політики, спрямованої на забезпечення його надійності як позичальника. Його внутрішня політика вимагає, щоб підтримувалось певне співвідношення між обсягом запозичень, з одного боку, та сумою статутного капіталу, резервів і нерозподіленого прибутку – з другого. Співвідношення між запозиченнями та власним капіталом, згідно з внутрішньою політикою IBRD (gearing ratio), не може перевищувати 1:1. За результатами діяльності Світовий Банк щороку декларує прибуток і постійно підтримує рівень своєї ліквідності на належному рівні. Основні фінансові показники IBRD за 2005-2008 роки податні у Додатку 5.

Якість кредитного портфелю Світового Банку є дуже високою, про що свідчать наступні факти:

• всі позики IBRD прямо або під гарантію надаються лише державам-членам;

• з початку свого існування (тобто з 1945) IBRD не довелося списувати жодного безнадійного боргу;

• політика IBRD передбачає встановлення суворих лімітів щодо позик для кожної з держав-членів; 

• політика та практика IBRD не передбачає перегляду графіка сплати відсотків та основної суми боргу за наданими позиками;

• IBRD високо оцінюється відомими рейтинговими агентствами.

Особливості запозичень Світового Банку на ринку капіталів

Боргові продукти Світового Банку забезпечують для їхніх інвесторів:

• надійне перестрахування;

• широке різноманіття продуктів;

• потужний вторинний ринок, що обумовлює високу ліквідність цінних паперів Світового Банку.

Світовий Банк виходить на міжнародний ринок капіталів з різноманітними новими продуктами, зокрема такими, як:

• валютні свопи (currency swap);

• глобальні облігаційні позики (global bond);

• електронний випуск облігацій через систему Інтернет (fully-integrated global electronic bond offering via the Internet);

• електронний своп аукціон (fully electronic swap auction);

• наднаціональні позики на місцевому ринку (supranational issuance in Romanian Domestic market) тощо.

Ця міжнародна організація працює на ринку капіталів також з похідними цінними паперами (деривативами). Щорічний обсяг операцій банку з похідними цінними паперами сягає 25-35 млрд дол. США.

Як зазначалося, Світовий Банк, розробляючи і пропонуючи ринку капіталів нові боргові продукти «підганяє» їх під потреби інвесторів, щодо їхніх активів та зобов’язань. Спектр боргових продуктів, які пропонуються ним на міжнародному ринку капіталів, є таким:

• дисконтні векселі (discount notes) з терміном погашення від 1 до 360 днів;

• боргові зобов’язання (облігації), в тому числі:

• ліквідні базові облігації (liquid benchmark bonds);

• прості відсоткові позики (plain vanilla);

• облігації у місцевій валюті (local currency bonds);

• широкий спектр структурованих векселів (structured notes).

Позики на міжнародному ринку Світовий Банк бере у різних валютах. Наприклад, у 2007 р. він здійснив сотні окремих випусків цінних паперів у валютах 14 країн, серед яких:

• AUD (австралійський долар);

• BRL (бразильський реал);

• EUR (євро);

• HUF (угорський форинт);

• INR (індійська рупія);

• ISK (ісландська крона);

• MXN (нове мексиканське песо);

• NZD (новозеландський долар);

• RON (румунські леви);

• RUB (російський рубль);

• TRY (турецька ліра);

• USD (американський долар);

• ZAR (південноафриканський ренд);

• JPY (японська єна).

Види купонів за борговими цінними паперами, що випускає Світовий Банк, також різноманітні. Вони можуть бути такими:

1. такі, що прив’язані до кошика з трьох індексів (Linked to a Basket of 3 Indices);

2. такі, що підлягають викупу за нульовою ставкою (Callable Zero);

3. річний мінімальний купон становить 3 % за векселями, що призначені для мобілізації фінансових ресурсів на екологічні проекти (Eco 3-Plus);

4. такі, що підлягають викупу за плаваючою ставкою (Callable Floating Rate);

5. ставка від 0, 5 % до 17,75 %.

Ринки торгівлі квотами на викиди парникових газів та роль МФО у їхній діяльності

У грудні 1997 р. у Кіото (Японія) як доповнення до Рамкової Конвенції ООН щодо Кліматичних Змін (United Nations Framework Convention on Climate Change, UNFCCC або FCCC) був прийнятий Кіотський протокол (Kyoto Protocol). Згідно з текстом цього протоколу, виконання його умов спрямовано на «стабілізацію концентрації в атмосфері парникового газу на рівні, що не призведе до антропогенного впливу на клімат». Кіотський протокол встановлює зобов’язання сторін щодо скорочень викидів по парникових газах (greenhouse gases, GHGs), серед яких: вуглекислий газ, метан, закис азоту, гексафторид, а також гідрофторвуглеводи та перфторвуглеводи.

Кіотський протокол став першою глобальною угодою про охорону навколишнього середовища, заснованою на ринкових механізмах регулювання. У 2001 держави-учасниці Рамкової Конвенції ООН на своїй черговій конференції (Марракеш, Марокко) розробили так звані механізми гнучкості (flexible mechanisms), що були затверджені наприкінці 2005 р. Механізми гнучкості передбачають:

• торгівлю квотами на викиди (емісію) парникових газів (emissions trading), за якої держави або окремі підприємства на їх територіях можуть продавати або купувати на національному, регіональному та міжнародному ринках обсяги дозволів (квот) на викиди парникових газів;

• проекти зі спільного здійснення скорочень викидів парникових газів, що відбуваються на території однієї з країн, зазначеної у Додатку 1 до Рамкової Конвенції ООН; при цьому таке скорочення повністю або частково фінансується за рахунок коштів іншої сторони, вказаної у цьому ж додатку;

• механізми чистого розвитку, що являють собою проекти зі скорочення викидів парникових газів, які повністю або частково фінансуються за рахунок коштів країни, наведеної у Додатку 1 Рамкової Конвенції ООН, але виконуються на території однієї із сторін Рамкової Конвенції ООН (зазвичай країни, що розвивається), що не входить до цього додатка.

Уперше ідея торгівля квотами на викиди була сформульована 1968 року канадським економістом Джоном Дейлсом у книзі «Забруднення, власність та ціни» («Pollution, Property and Prices»). Дж. Дейлс запропонував створити ринок прав на забруднення, щоб обмежити забруднення водоймищ промисловими відходами. При цьому передбачалося, що уряд має встановити сумарний обсяг забруднення у якості екологічної мети. Після встановлення обмежень на викиди певних забруднюючих речовин на певній території за визначений період здійснюється розподіл квот на забруднення. Верхня межа обмежень з часом може понижуватися. Завдяки вільній торгівлі цими квотами ціна на сертифікати має визначатися попитом та пропозицією. Обсяг викидів (емісії) забруднюючих речовин, що здійснені без квоти, обкладається штрафом. Такий механізм регулювання відомий як «механізм обмежень та торгівлі» (cap and trade mechanism).

Станом на початок 2009 р. Кіотський протокол ратифікували 183 держави, на які припадає більше 61 % загальносвітових парникових викидів. Період реалізації протоколу триває п’ять років (1.01.2008 – 31.12.2012), після чого передбачається укласти нову угоду, принципова домовленість щодо якої має бути досягнута у грудні 2009 р. на конференції ООН у Копенгагені.

Прецедент міжнародної торгівлі парниковими газами («повітрям») у межах Кіотського протоколу став поштовхом для формування так званих вуглецевих ринків. З’явився новий термін – вуглецеве фінансування, суть якого - у фінансуванні діяльності, спрямованої на скорочення викидів парникових газів.

Незважаючи на те, що у світі нині функціонує більше сорока вуглецевих ринків, на них існує лише два основні режими торгівлі парниковими газами: обов’язків та добровільний.

Обов’язковий режим торгівлі вуглецевих ринків базується на розподілі квот на викиди парникових газів між обмеженим колом учасників торгівлі і регулюється: (а) Кіотським протоколом, (б) Європейською системою торгівлі викидами, (в) процедурами, передбаченими низкою штатів США (Орегон, Каліфорнія, штати східного узбережжя) і Австралії (Новий Південний Уельс).

Добровільний режим торгівлі вуглецевих ринків заснований на добровільному прийнятті зобов’язань зі скорочення викидів і не передбачає формальних обмежень та штрафних санкцій. Він діє у межах: (а) Чіказької Кліматичної Біржі, (б) компанії British Petroleun, (в) ринку індивідуальних замовників.

Для торгівлі на вуглецевих ринках користуються показником, що називається «потенціал глобального потепління» (global warming potential, GWP) і який визначає радіаційний (розігріваючий) вплив молекули певного парникового газу відносно молекули вуглекислого газу (СО2). Існує шкала, що дозволяє порівняти викиди якогось конкретного парникового газу з відповідною масою вуглекислого газу, потенціал глобального потепління якого прийнято за «1». GWP підраховується за певний період і встановлюється його вартість.

Важливими учасниками вуглецевих ринків є фонди вуглецевих кредитів. Їх кількість зростає щороку. У 2006 р. капіталізація 50 різних фондів перевищувала 6 млрд дол. США. Вуглецеві фонди за структурою поділяються на дві групи: міжнародні фонди так званих вуглецевих кредитів та фонди окремих промислових компаній та банків. На ринку торгівлі квотами на викиди парникових газів активно діють інвестори, що купують вільні квоти з метою їхнього подальшого перепродажу.

Фонди вуглецевих кредитів об’єднуються в єдиний фонд і розподіляють обсяги так званого сертифікованого скорочення викидів (Sertified Emission Reductions, CERs), які вони купують для інвесторів. Інвестори розглядають участь у таких фондах як менш ризикований механізм для отримання CERs. Значна частина діючих нині фондів створена міжнародними фінансовими організаціями або управляється ними.

До фондів вуглецевих кредитів належать:

• тринадцять вуглецевих фондів Світового Банку, до числа яких входять фонди, що створенні деякими державами-членами (Нідерланди, Данія, Італія), але адмініструються Світовим Банком;

• фонди Азіатського Банку Розвитку;

• три фонди Європейського Банку Реконструкції та Розвитку;

• Європейський вуглецевий фонд;

• Вуглецеві фонди у межах Програми Розвитку ООН (United Nations Development Program, UNDP).

Існують також фонди, що створені великими промисловими компаніями (EDE Trading) та банками (KfW).

Основні терміни і поняття

Базова ставка, базисні пункти, вуглецеве фінансування, комісійні, маржа, купони за борговими цінними паперами, паралельні позики, ринок торгівлі квотами на викиди парникових газів, ринок банківських кредитів, ринок цінних паперів, спред, євроринок, LIBOR.

Контрольні запитання

1. Що таке міжнародний ринок капіталів та євроринок?

2. У чому різниця між такими складовими міжнародного ринку капіталів, як: ринок цінних паперів та ринок банківських кредитів?

3. У чому полягають особливості сучасного міжнародного ринку капіталів?

4. Що є ціною фінансових ресурсів, залучених на міжнародному ринку капіталів?

5. Поясніть сутність понять «базова ставка» та «базисні пункти».

6. Чому міжнародні фінансові організації залучають на міжнародному ринку капіталів значні обсяги фінансових ресрсів?

7. Якою є діяльність Світового Банку на міжнародному ринку капіталів?

8. Які фінансові продукти пропонує Світовий Банк для інвесторів на міжнародному ринку капіталів?

9. У чому полягають особливості запозичень Світового Банку на міжнародному ринку капіталів?

10. Що являють собою ринки торгівлі квотами на викиди парникових газів та яка роль міжнародних фінансових організацій у їхній діяльності?

Література

1. Міжнародні фінанси: Підручник / О.І.Рогач, А.С.Філіпенко, Т.С.Шемет та ін.; за ред. О.І.Рогача. – К.: Либідь, 2003. – 784 с., Частина II, розділ 9, 10, 11,12,13; Частина VII.

2. Фінанси: Підручник /За ред. С.І.Юрія, В.М.Федосова. – К.: Знання, 2008, Розділ.1, 16.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / ред. Л.Н. Красавина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 608 с.

4. Боринець С.Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник для студ. вузів / С.Я. Боринець. – 5-ге вид., переробл. і допов. – К.: Знання, 2008. – 583 с.

5. Міжнародні організації: навч. посібник / М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка, Ф-т міжнар. відносин; за ред. О.С. Кучика. – 2-ге вид., переробл. і доповн. – К.: Знання, 2007. – 749 с.

6. Моисеев С.Р. Международные валютно-кредитные отношения: учебное пособие / С.Р. Моисеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Дело и Сервис, 2007. – 816 с.

7. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: пер. с фр./ М. Пебро; общ. ред. Н.С. Бабинцевой – М.: Прогресс, Универс, 1994. – 496 с.

8. Циганкова Т.М. Міжнародні організації: Навч. посібник / Т.М. Циганкова, Т.Ф. Горжєєва. – 2-ге вид., переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2001. – 340 с.