4.2. Сучасні тенденції зовнішньої заборгованості країн світу

Зовнішній борг країн та його класифікація за методикою Світового Банку

Як вже зазначалося, другою формою вивозу капіталу є вивезення позичкового капіталу шляхом надання позик, кредитів та розміщення коштів на банківських рахунках у державах-реципієнтах. Унаслідок залучення іноземних коштів у формі позичкового капіталу у держави-реципієнта виникає зовнішній борг.

За визначенням Світового Банку (World Bank, WB), зовнішній борг країни є сумою її зобов’язань, що склалася на певну дату перед іноземними кредиторами у формі грошей, товарів та послуг. Зовнішній борг, за класифікацією Світового Банку, поділяється на такі складові:

• Довгострокова заборгованість, тобто така, що триває більше одного року. У загальній сумі міжнародної заборгованості вона складає близько 80 %. Довгострокова заборгованість включає в себе: (а) державний прямий борг (утворюється внаслідок запозичень самої держави), (б) державний умовний борг (є результатом того, що держава виступає гарантом за запозиченнями інших суб’єктів господарювання), (в) борг приватних суб’єктів господарювання.

• Заборгованість перед Міжнародним Валютним Фондом. У загальній сумі міжнародної заборгованості вона становить 3 %. IMF кредитує держави-члени шляхом продажу їм необхідної іноземної валюти в обмін на національну. Заборгованість перед IMF відображає станом на кінець року обсяги зворотного викупу державою-позичальницею у IMF національної валюти. Заборгованість держави-позичальниці автоматично зменшується, якщо її національна валюта, що є у розпорядженні IMF, купується іншою країною.

• Короткострокова заборгованість. У загальній сумі зовнішньої заборгованості країн світу вона становить 17-15 %. До неї входять: (а) кредити терміном не більше одного року, (б) платежі з обслуговування довгострокових кредитів (відсотки та комісійні), що за графіком мають сплачуватися у поточному році.

Групування країн за рівнем їхнього ВНП на душу населення за методикою Світового Банку

Зовнішні запозичення розподіляються між економіками країн нерівномірно. Тенденції у динаміці зовнішньої (міжнародної) заборгованості тісно корелюють з рівнем економічного розвитку держав-позичальниць і набувають характеру закономірностей. Одним із узагальнюючих показників рівня економічного розвитку будь-якої економіки є обсяг її валового національного продукту (ВНП) у розрахунку на душу населення.

Світовий Банк поділяє країни на чотири групи залежно від обсягу їхнього ВНП у розрахунку на душу населення. При цьому розрахунок ВНП на душу населення здійснюється на базі паритету купівельної спроможності (purchasing power parity, PPP).

2005 року за цією методикою показник ВНП на душу населення в Україні становив 6770 дол. США. Межі поділу цих груп є такими:

• І група - країни з низьким рівнем доходів (2470 та менше дол. США),

• ІІ група - країни з cереднім рівнем доходів (2471 – 7252 дол. США),

• ІІІ група - країни з рівнем доходів вище середнього (7253 – 32823 дол. США),

• ІV група - країни з високим рівнем доходів (32824 та більше дол. США).

Тенденції заборгованості країн залежно від рівня їхнього економічного розвитку

Обсяги зовнішніх запозичень та їхня структура залежать від рівня економічного розвитку економік країн-реципієнтів. У міру економічного зростання країни та накопичення нею внутрішніх фінансових ресурсів її залежність від зовнішніх запозичень, перш за все довгострокових, зменшується.

Нині у групі країн з високим рівнем доходів на душу населення (ІV група) довгострокова зовнішня заборгованість відсутня, а короткострокова, якщо і виникає, є незначною за обсягом. Ці країни є основними кредиторами (донорами) на міжнародному ринку.

Наприкінці ХХ – початку ХХI ст. майже у всіх країнах І, ІІ та ІІІ груп стрімко зростали приватні запозичення та зменшувалися запозичення держави. Якщо на початку 1990-х років заборгованість за приватними не гарантованими державою кредитами становила майже 5 % довгострокової заборгованості, то наприкінці першого десятиріччя ХХІ ст. вона перевищила 20 %, при цьому левова її частка (90 %) припадала на країни із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ груп).

Такі зміни стали наслідком розбудови в економіках цих країн ринкових відносин та зростання в них попиту на фінансові ресурси з боку динамічно зростаючого приватного сектору. Незважаючи на нерозвиненість національних ринків довгострокових запозичень, в цих економіках вже були створені прийнятні для іноземних кредиторів умови вкладання коштів (доходність та ризик). Зарубіжні кредитори погоджувалися надавати фінансові ресурси приватним позичальникам навіть без державних гарантій.

З погляду надійності повернення кредитів та їхньої ціни, країни з середнім рівнем доходів для кредиторів були привабливішими, ніж країни І групи, де іноземні кредитори намагаються уникати надання довгострокових кредитів приватному сектору за умов відсутності державних гарантій. Закономірність руху грошей у напрямі більшої прибутковості та меншої ризикованості знаходить тут свій яскравий прояв.

Заборгованість перед Міжнародним Банком Реконструкції та Розвитку та Міжнародною Асоціацією Розвитку за тривалістю належить до довгострокової і майже на половину формується країнами І групи. В країнах з низьким рівнем доходів на душу населення заборгованість перед цими організаціями становить майже 25 відсотків загального боргу цих країн. При цьому спостерігалася тенденція стрімкого зростання цього показника. В країнах із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ групи) ця частка значно менша – близько 10 відсотків, і спостерігається її зменшення.

Залежність країн від позик Міжнародного Банку Реконструкції і Розвитку та Міжнародної Асоціації Розвитку зменшується в міру розвиту економік цих країн. Слід зазначити, що обсяги заборгованості перед цими двома міжнародними фінансовими організаціями суттєво перевищують заборгованість перед Міжнародним Валютним Фондом: в країнах І групи – більш ніж в 5 разів, а в країнах ІІ та ІІІ груп приблизно в 1,5 раза.

Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. зростали обсяги довгострокової міжнародної заборгованості та заборгованості перед Міжнародним Валютним Фондом економік країн І, ІІ та ІІІ груп. При цьому частка країн із середнім рівнем доходів (ІІ та ІІІ групи) у цій заборгованості збільшилась і становить близько 80 %. Більшість запозичень у цих країнах були здійснені приватними позичальниками під державні гарантії або без них.

Наприкінці першого десятиріччя ХХІ ст. левова частка запозичень у IMF здійснювалася країнами ІІ групи. Порівнюючи з 1990-ми роками частка цих країн зросла з 22 % до 62 %. Такі зміни сталися внаслідок вступу до цієї міжнародної фінансової організації країн колишнього соціалістичного табору, розширенням їхньої зовнішньоекономічної діяльності та через необхідність вирішення пов’язаних з цим проблем національних платіжних балансів шляхом залучення кредитів IMF.