40. Стратегія антикризового управління фінансової стійкості сг в екон. України

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою винятково наступальну стратегію фінансового розвитку, що забезпечує оптимізацію необхідних фінансових параметрів, підлеглу цілям прискорення всього економічного росту підприємства.

По стратегічному механізму фінансової стабілізації підприємства можна зробити наступні основні висновки:

Максимальний період безкризового розвитку при досягнутому рівноважному фінансовому стані підприємства визначається періодом відповідності темпів приросту обсягу реалізації продукції їхнім значенням, розрахованим по моделі стійкого економічного росту. Будь-яке відхилення від розрахункових значень цього показника приводить до втрати підприємством стану фінансової рівноваги.

Стійкий економічний ріст підприємства забезпечується наступними основними параметрами його фінансового розвитку:

·        коефіцієнтом рентабельності реалізації продукції;

·        політикою розподілу прибутку (відображеного коефіцієнтом капіталізації чистого прибутку);

·        політикою формування структури капіталу (відображеного коефіцієнтом фінансового лівереджу) або, відповідно, політикою фінансування активів (відображеною коефіцієнтом лівереджу активів);

·        політикою формування складу активів (відображеною коефіцієнтом оборотності активів),

·        змінюючи будь-які перераховані параметри фінансової стратегії підприємства можна досягти прийнятних темпів його економічного розвитку в умовах фінансової рівноваги.

Усі параметри моделі стійкого економічного росту мінливі в часі і з метою забезпечення фінансової рівноваги підприємства повинні періодично коректуватися з урахуванням внутрішніх умов його розвитку, зміни кон'юнктури фінансового і товарного ринків і інших факторів зовнішнього середовища.

Виходячи з цих висновків у параметри фінансової стратегії підприємства в процесі антикризового управління й у ході подальшого його розвитку вносяться необхідні корективи, що задаються можливими темпами приросту обсягу реалізації продукції.

41.Проблеми неплатоспроможності та банкрутства сг в економіці України

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їх вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта - активів у ліквідній формі - не вистачить для їх задоволення. Юридичним аспект банкрутства полягає насамперед у тому,що в суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають документовані майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові пра­во­відносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва. Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин: провадження у справі, визнання боржника банкрутом, оголошення про банкрутство, задоволення претензій кредиторів, припинення справи про банкрутство тощо. Сукупність таких процесуальних правовідносин. На сьогоднішній день для більшості українських підприємств характерним є більш або менш однакове коло проблем:

зміна економічного середовища, в якому вони існують;

втрата традиційних ринків збуту власної продукції;

42. Процес злиття і поглинання в контексті антикризового управління

Проблеми злиття (об'єднання підприємства боржника з іншим фінансово стійким підприємством); та поглинання (придбання підприємства санатором), приєднання розглядаються вітчизняними вченими як основні форми реорганізації підприємств-боржників із санаційною метою.

Дуже важлива роль у профілактиці захоплення приділяється широкому використанню внутрішніх механізмів стабілізації.

Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації здійснюється по етапах:

1. Усунення неплатоспроможності.

2.Відновлення фінансової стабільності.

3.Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного росту.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні її механізми, які в практиці антикризового управління прийнято підрозділяти на оперативний, тактичний і стратегічний. Іноді їх підрозділяють на захисні й натуральні механізми.

Оперативний механізм являє собою систему заходів, спрямовану, з одного боку на зменшення поточних зовнішніх і внутрішніх фінансових зобов'язань, а з іншого боку, на збільшення грошових активів, що забезпечують ці зобов'язання.

Збільшення суми грошових активів у поточному періоді досягається за рахунок таких основних заходів:

а) ліквідація портфеля короткострокових фінансових вкладень;

б) реалізація високоліквідних грошових і фондових інструментів портфеля довгострокових фінансових вкладень;

в) рефінансування дебіторської заборгованості з метою зменшення її загального розміру;

г) прискорення обороту дебіторської заборгованості, особливо по товарних операціях за рахунок скорочення строків надаваного

комерційного й споживчого кредиту;

д) нормалізація розміру поточних запасів матеріальних цінностей;

е) скорочення розміру страхових і сезонних запасів товарно-матеріальних цінностей