§ 26. Текст як форма існування наукового

знання

Наукове знання може бути виражено у різних видах первин­них текстів: усних (дискусія, диспут, обговорення наукової про­блеми у колі фахівців); письмових (доповідь, дисертація, стаття, монографія тощо).

У тексті є: зміст знання (функціонує вже як семантика тексту) і саме знання (поступово досягає статусу наукової інформації).

Знання може бути науковою інформацією тільки в системі сус­пільних наукових комунікацій. Спілкуючись, науковці мають мож­ливість уточнити зміст понять, а іноді у ході обговорення виникає нове знання.

Найбільш повно наукове знання про предмет, його ознаки і влас­тивості виявляється в жанрі наукової монографії (книга, дисертація).

Близькими до наукової монографії є підручники для вузів. Вони відрізняються наявністю визначень, чіткістю побудови і викладу.

У статтях найчастіше подають розгляд одного з аспектів, однієї зі сторін, зв'язаних з тим чи іншим науковим поняттям, з тією чи іншою проблемою.

Отже, усі типи наукових текстів: доповідь, дискусія, моногра­фія, підручник, стаття у різному ступені демонструють наукове знання, його семантику.

Спрощено представляють наукове і технічне знання документи, зокрема: технічні посібники з експлуатації і ремонту машин, техніч­ні проекти й описи верстатів, виробів.

Учені стверджують, що різні форми репрезентації семанти­ки наукового знання відбивають різну, заздалегідь задану міру глибини його представлення. Досягши досить високого рівня розвитку інформації, наукове знання знаходить нові канали ко­мунікативних зв'язків у вигляді різних компресованих текстів. Особливу групу таких текстів, що представляють наукове знання, складають вторинні документи (тексти). Це словники, енцикло­педії, класифікатори, рубрикатори, стандарти на терміни, нор- мативні довідники, реферати, анотації, популярні лекції, бесіди, інтерв'ю, реклама. Усі ці типи текстів

• передають наукове знання вже в компресованому вигляді,

• прагнуть зосередити увагу на найголовнішому.

Тому такі жанри, як енциклопедія, галузевий енциклопедичний і тлумачний термінологічні словники, відрізняються, як правило, ве­ликою глибиною відображення самого знання.

Зауважимо, що структура текстів формує і кристалізує наукове знання. Чим стрункіша типова архітектоніка тексту, тим суворіша мова опису понять, уживання термінів. Одночасно на мову науки у всіх типах текстів впливає і мовна норма як така. Загальноприйнят- ною є думка, що саме норма виступає тим фільтром, який відокрем­лює те, як можна сказати, від того, як не можна сказати.

Науковець-дослідник сам порушує питання про моноаспектність чи поліаспектність даної науки, галузі знання.

У випадку поліаспектності виявляються основні напрямки, уста­новлюються зв'язки і взаємини, з одного боку, окремих аспектів між собою, а з іншого боку - наукових напрямків із сусідніх і суміжних наук. Саме на цьому етапі дослідник повинен уважно ознайомитися з основними моментами в еволюції даної науки, з тим, як відбува­ється процес її диференціації.

Найчастіше глибина дослідження визначається метою дослідника: створення галузевої енциклопедії, термінологічного словника, лінгвіс­тичного забезпечення конкретних інформаційно-пошукових систем.

Наприклад, створення словників назв прісноводних риб Росії і промислових риб світової фауни вимагало попередньої розробки ієрархічної системи всіх видів промислових риб світу, а створення інформаційного словника-тезауруса про технічні засоби навігації зайняло близько двох років у філологів і фахівців галузі.

Зміст сучасного наукового знання в цілому єдине для фахівців з різних країн. Тому справедливо вважають, що наука як знання не­подільна по державах і народах. Так, наприклад, системи представ­лень про види тварин і рослин у біології, про хвороби в медицині, про типи рельєфу в географії, про навігаційні прилади в техніці в основі своїй єдині для всіх фахівців у даній галузі знання, що гово­рять англійською, російською, німецькою чи французькою мовами.

Але якщо зміст наукового чи науково-технічного знань про пред­мет у принципі єдиний у фахівців з різних країн, що говорять різни­ми мовами, то модель логіко-понятійної системи цього знання може бути представлена:

• штучною мовою, що має інтернаціональний характер (система латинських позначень у біології, медицині, символів у хімії, мате­матиці, фізиці);

• або ж - національною мовою.

Часто поважні науковці не розуміють, чому люди, що добре воло­діють іноземною мовою, не розуміють змісту статті і монографії із суднобудування чи біохімії, написаних цією ж іноземною мовою?

Пояснити це просто: вони не можуть зрозуміти змісту таких тек­стів не тільки і не стільки тому, що не знають термінів, а насамперед тому, що їх свідомості не властива понятійна модель знання даної на­уки. Цим можна пояснити і те, що переклади з мови на мову вузько­спеціальних досліджень, зроблені великими вченими у своїй галузі знань, як правило, є кращими від перекладів, зроблених філологами.

Велике значення у зближенні наукового знання із системою мови має входження знання в терміносистеми окремих наук. Найчастіше терміносистеми знаходять своє вираження у національних мовах (системи англійської, російської - у термінах з радіофізики, біології тощо). На етапі моделювання терміносистем наукове знання ніби вростає в систему тієї чи іншої конкретної природної мови.

Терміни, слова і словосполучення творять лексико-семантичне поле, вибудовуються в лексико-семантичні парадигми.

Отже, усяке наукове знання втілюється в тексти і пізнається лише через тексти.

Важко переоцінити роль наукового знання і мови у формуванні наукового тексту. У той же час можна виділити цілий ряд інших ком­понентів, що грають не меншу роль у формуванні наукового тексту. Серед них:

1. прагматика,

2. комунікативне середовище,

3. традиції тексту.

Прагматична спрямованість дослідження визначає свої компо­ненти наукового тексту, як на рівні макроструктури, так і на власне мовному рівні.

У змістовному плані сюди відносяться:

• визначення мети і задач роботи;

• вказівки на те, кому вона призначена, адресована;

• практичне значення проведеного дослідження.

У плані макроструктури це прикнижна анотація і відповідні фрагменти передмови. Вказівки на те, як користуватися книгою, знаходимо в підручниках, словниках, енциклопедіях.

Фактор прагматики знаходить найрізноманітніше вираження в різних мовах. Найчастіше це модальні слова, частки, прислівники, адвербіальні конструкції.

Фактор комунікативного середовища виступає як прояв тих інформаційних зв'язків і відносин, у які включений дослідник.

У процесі створення спеціального тексту, як правило, обов'язково враховуються:

• обсяг професійних знань;

• спеціалізація й інтереси тих, кому адресується цей текст.

Через вказівки на рівень знань, необхідних для розуміння і засво­єння відповідного матеріалу, а отже через фактор комунікативно­го середовища в текст проникають і саме через текст реалізуються інформаційні зв'язки вчених між собою. З науковцем, що живе за кордоном, можна спілкуватися через його книги і мати уявлення про його наукові інтереси.

Учені вказують, що комунікативне середовище визначає на­явність різних зв'язків між кожним новим текстом і текстами, які створено раніше. У структурі наукового тексту це знаходить вияв у вигляді зачину статей, книг, які частково розв'язують уже давно підняту у науці проблему. Отже, нова робота вводиться в рамки вже існуючих проблем.

Саме історія науки, стан розробки тієї чи іншої проблеми не тіль­ки формують наукове знання, про що сказано було вище, але дик­тують і багато в чому визначають і характер авторського викладу, і структуру тексту. Постаті вчених-попередників незримо присутні в кожній серйозній науковій праці.

У самому тексті зазначені моменти знаходять висвітлення:

• в огляді літератури;

• у системі посилань і виносок;

• у коментарях.

У монографіях подібний огляд може займати цілу главу, бути розсіяним по окремих главах.

У висновку науковець співвідносить отримані нові результати з досягненнями попередників.

Обов'язковими є вказівки на новизну, на положення, що захища­ються, ідеї дослідження.

Ці частини книг, статей перенасичені прізвищами вчених, гео­графічних назв, найменуваннями робіт, датами.

Традиції самого тексту

Кожен дослідник будує композицію своїх робіт так, як прийня­то в цьому жанрі досліджень, у даній галузі знання (стаття, моно­графія, посібники). Так, наприклад, загальні довідники із зоології, ботаніки мають досить строгу структуру, при якій у визначеній по­слідовності випливає опис класів, сімейств, видів, підвидів, їхньої будови, способу життя.

У географії при фізико-географічній характеристиці окремих районів спочатку дається характеристика рельєфу, геоморфології, потім клімату, далі вод, грунтів, ландшафту, історії географічного середовища. Висновок:

1. відзначені вище фактори (прагматика, комунікативне серед­овище, традиції тексту) знаходять своє вираження в текстах різ­них мов, у різних власне мовних формах;

2. у мовній структурі тексту, разом зі значеннями слів, морфем, конструкцій вони і формують цілісний зміст наукового тексту;

3. спеціальні терміни не утворюють суцільний термінологічний потік чи хаос, а розподіляються в залежності від типів макро­структури тексту, наприклад: у загальних роботах з географії при описі геоморфології рельєфу використовуються одні терміни, при описі клімату чи видів боліт, лісів, полів - інші.

Свій розподіл термінів у залежності від структури тексту ви­ступає навіть і всередині окремих дисциплін. Так, в озероведенні при описі озер спочатку дається їхня фізико-географічна характе- ристика, у якій переважають терміни геології, гідрографії, фізичної географії, а потім використовується своя, особлива термінологія в розділах з гідробіології, іхтіофауни озер тощо. За загальними на­звами термінологічних словників біологічних чи фізичних термінів ховається величезний світ понять.

До складових компонентів структури наукового тексту від­носяться:

1. його макроструктура і загальна архітектоніка (композиція, типи і розташування розділів, глав, параграфів, абзаців, схем, ма­люнків, карт);

2. лексика (загальномовна, загальнонаукова, вузькотермінологічна);

3. морфологічні і словотворчі засоби;

4. синтаксис;

5. семантика, що пронизує усі компоненти і частини тексту.

***

Будь-який серйозний фахівець неминуче звертається до повних текстів статей, книг, що знаходяться в основних фондах бібліотек. Для фахівців різних областей науки, техніки повні тексти - це єдина можливість осягнути суть того чи іншого поняття не з інших рук, а безпосередньо з першоджерела.

У бібліотеці фахівець-дослідник звертається до систематичного каталогу, у довідковий відділ чи відділ виставки нових надходжень для того, щоб:

а) дібрати літературу з питань, що його цікавлять;

6. уточнити вихідні дані книги, статті;

в) коротко ознайомитися з енциклопедіями, словниками, довід­никами з основних проблем своєї роботи;

г) довідатися з реферативних журналів, видань, експрес- інформації, каталогів видавництв, оглядів про останні досяг­нення в тій галузі знання, у якій він працює.

Наукові знання можуть бути виражені у текстах таких жанрів: дисертація, монографія, підручник, доповідь, конспект, анотація, тези, програма, реферат, стаття, рецензія, відгук тощо.

Ж" Як правильно сказати українською мовою?

Російська сполука	Українська сполука
По возрастанию	За зростанням
по возрасту (группировать)	за віком (групувати)
по возрасту (отличаться)	віком, літами (різнитися)
по воле случая	волею випадку; з волі випадку
по вопросам торговли	з питань торгівлі
по воскресеньям	неділями; у неділі
по временам	часом, часами; (рос. иногда) іноді; інколи
по всей форме	за всією формою
по всем вопросам	з усіх питань
по всем направлениям	у всіх напрямках
по всем правилам	за всіма правилами
по всему видно	з усього видно з
по вступлении в должность	айнявши посаду
по всякому поводу	з будь-якого приводу
по вызову	на виклик
по выполнении задания	виконавши завдання
по высоте	за висотою
по выходным (дням)	вихідними (днями); у вихідні (дні)
по глазам (видно)	по очах (видно)
по глупости	з дурного розуму
по годам (вести счет)	на роки
по году	цілими роками
(не появляется, не пишет)	(не з'являється, не пише)
по границе	уздовж кордону
по графику (работать)	за графіком (працювати)
по гривне	по гривні
по данным	за даним