1. Правило та типові помилки щодо тези:

• теза повинна залишатися незмінною протягом усієї аргументації або критики;

• типові помилки або свідомі порушення цього правила: “підміна тези”, “втрата тези”;

2. Правила та типові помилки (або свідомі маніпулятивні прийоми) щодо аргументації:

• правило 1 : аргументи повинні бути обгрунтованими твердженнями ;

• типові помилки або свідомі порушення цього правила : “хибний аргумент”, “випередження основи”, “коло в обгрунтуванні”;

• правило 2 : аргументи повинні бути достатніми для обгрунтування тези;

• типові помилки або свідомі порушення цього правила : “обмеження обгрунтування одним аргументом”, “надмірне обгрунтування”;

• правило 3: аргументи повинні відповідати тезі, яка обгрунтовується;

• типові помилки або свідомі порушення цього правила : “безпідставний аргумент”, “від сказаного умовно до сказаного безумовно”, “після цього, отже, з цієї причини”, “хибна аналогія”.

Самостійна робота студентів

Основні роди, види і жанри красномовства. Класифікація промов за Арістотелем : судові, дорадчі та похвальні (епідейктичні промови. Розвиток класифікації промов у риторичній системі Цицерона: доповнення типології судових, дорадчих та епідейктичних промов ще трима родами промов не за сферою і метою (осудження, користь, хвала), а за якістю промов, мовним матеріалом, на основі чого сформувалося вчення про три експресивні стилі: високий, низький і середній (помірний). Характеристика основних родів промов за метою, формами, засобами: мета дорадчих промов – користь чи шкода, судових – звинувачення чи виправдення, похвальних ( епидейктичних) – похвала або осуд, поганьблення.

• Академічне (педагогічне) красномовство (лекція, наукова доповідь, науковий огляд, наукове повідомлення чи інформація). Головні риси як умови реалізації задуму: чіткість планування, доказовість, бездоганна логічність, точність мислення, чітка термінологія, позбавлення будь-якої двозначності, виховна спрямованість, врахування основоположень вікової та соціальної психології, диференційований підхід до учнів із різними здібностями та відповідне цьому вміння пояснювати. Мовні засоби активізації уваги аудиторії: вміння наводити показові та відповідні досвіду слухачів приклади, поєднання монологічного та діалогічного мовлення, артистичність, дотепний гумор.

• Соціально-побутове (ювілейна чи похвальна промова, урочиста промова, надгробне слово); богословсько-церковне (проповідь, промова на соборі).

• Політичне красномовство: парламентське, мітінгове, воєнне. Основні жанри: політична промова, доповідь, мітингова промова, агітаторський виступ, інформація, огляд і бесіда. Найбільш характерні риси: ангажованість, ідейність, гостропубліцистичність, пафосність. Поширене протиріччя між об’єктивно потрібною підвищеною відповідальністю та популізмом.

• Дипломатичне красномовство. Основні види: а) промови на міжнародних та міждержавних конференціях, зборах, засіданнях, зустрічах; б) промови під час дипломатичних актів ( угод, контактів, комюніке); в) промови від час візитів, прийомів, прощань, нагород тощо; г) дипломатичне листування.

Основна література:

1.Бацевич Ф. Основи комунікативної девіатології.- Л., 2000.

2.Белова А.Д. Лингвистические аспекты аргументации.- К., 1997.

3.Бернацкий Г.Г.. Культура политической дискуссии.- Л., 1991.

4.Вайнрих Х. Лингвистика лжи // Язык и моделирование социального взаимодействия.- М., 1987.- С.44-87.

5.Колотілова Н.А. Риторика. Навч. посібник.- К.: Центр учбової літератури, 2007.- С.64 - 71.

6.Корнилова Е.Н. Риторика – искусство убеждать.- М., 1998.

7.Культура парламентской речи.- М., 1994

8.Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навч. посіб.- К.: Вища шк., 2003.- С.21-73.

9.Павлова К.Г. Спор, дискуссия, полемика.- М., 1991

10.Шопенгауэр А. Эристика, или искусство спорить.- СПб., 1990.

11.Шостром Еверетт. Анти-Карнеги, или Человек- Манипулятор.- Минск, 1992

Додаткова література

1. Абрамович С.Д. та ін. Риторика загальна та судова: Навч. посіб.- К.: Юринком Інтер, 2002.- С.15- 39.

2. Александров Д.Н. Риторика: Учебное пособие – М.:Флинта: Наука, 2002. – 624 с.

3. Аристотель. Риторика // Античные риторики. – М., 2001.

4. Безменова Н.А. Неориторика: проблемы и перспективы // Семантика. Коммуникация. Стиль.- М., 1991.

5. Вагапова Д.Х. Риторика в интеллектуальных играх и тренингах.- М., 1999

1. Волков А.А., Фадеева Е.А. Воплощение замысла в лекции.- М., 1989.

6. Гурвич С.С., Погорілко В.Ф., Герман М.А. Основи риторики. – К., 1998.

7. Корж Н.Г., Луцька Ф.Й. Из скарбниці античної мудрості.- К., 1988.

8. Молдован В.В. Судебные прения. Игровые занятия.- К., 1989.

9. Молдован В.В. Судова риторика:Навч.посібник. – К.:Заповіт, 1996.– 319 с.

10. Ораторы Греции. – М., 2001.

11. Сагач Г.М., Юнина Е.А. Риторика в интеллектуальных играх.- К., 1991.

12. Ушакин С.А. Речь как политическое действие // Полис.- 1995.- № 5.- С. 142-53.

13. Цицерон. Три трактата об ораторском искусстве. – М., 1999.

2. Чихачев В. П. Культура речи лектора // Основы лекторского мастерства.- М., 1978.- С.146-173.

3. Чмут Т.К. Культура спілкування.- Хмельницький, 1999.