Тема 4. Види красномовства. Еристика: культура діалогічного красномовства Основний зміст лекції

Основоположник античної риторичної науки Арістотель визначав три основні роди (типи) промов: судові, дорадчі та похвальні (епідейктичні). У Цицерона вчення про три роди промов – це ті самі судові, дорадчі та похвальні промови, визначені раніше Арістотелем, і водночас це ще й три роди промов, виділені не за сферою і метою (осудження, користь, хвала), а за якістю промов, мовним матеріалом, тобто за тією основою, на якій пізніше сформувалося вчення про три експресивні стилі: високий, низький, середній (помірний).

Сучасна риторична наука визначае такі основні види красномовства, які мають свої особливості та правила:

• академічне красномовство

• суспільно-побутове красномовство

• політичне красномовство

• дипломатичне красномовство

• гомілетика

• діалогічне красномовство (еристика)

Діалогічне (полілогічне) красномовство. Основи еристики

Еристика ( від. гр. eristikos – той, сперичається) – це риторика діалогічного мовлення. Вона виявляється в таких жанрах, як : дискусія, полеміка, диспут, дебати, суперечка.

Діалог як вид красномовства є дуже давнім. Великим майстром діалогічного ораторства був давньогрецький мислитель Сократ, який зробив значний внесок у визначеннні першооснов культури та мистецтва ефективного діалогічного (полілогічного) красномовства. Культура діалогу (полілогу) має універсальне значення для практики практично всіх видів красномовства, так, як і монологічна промова як правило є звертанням до певної (реальної або потенційної) аудиторії, тобто до співбеседників, яких оратор бажає у чомусь переконати, закликати до спільного розміркування, пошуку істини.

Еристика є складнішим видом риторики, ніж монологічне красномовство. Оскільки, як правило, учасникам діалогів і полілогів притаманні різні погляди, суперечливі думки й емоції, а це потребує неабиякої уваги співбеседників, підготовки, переконливих доказів, культури спілкування. Невміння вести конструктивний діалог (полілог) як щирий пошук істини призводить до непотрібного протистояння і протидії сил, до гальмування комунікативно-ефективного та демократичного розв’язання проблем.

Дискусія (від лат. discussio – розгляд, дослідження ) – це обговорення певної проблеми або групи питань чи одного дуже важливого питання з метою досягнення істини. Мовно-жанрові ознаки дискусії добре простежуються у зіставленні її з полемікою (у науковому значенні цього терміну).

Полеміка ( від гр. polemikos – військовий, ворожий ) – це також обговорення певної важливої проблеми чи окремого питання (групи питань). Протое якщо для дискесії головним є пошук істини або взаємоприємного компромісу у конкретній сітуації шляхом вдалої постановки проблеми і зіставлення справжніх аргументів та контраргументів, то для полеміки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних поглядів, утвердження власного погляду та власної користі, тобто досягення перемоги будь-якими засобами (брехня із застосуванням зовнішньо-істиних, але свідомо хибних доказів, безпідставних, некоректних аргументів, манери голосно перебивати суперника, щоб його аргументи не почула цільова аудиторія слухачів, спекуляція на людських пробемах і, відповідно обіцянки швидко й легко роз’язати їх тощо).

Запам’ятаємо ! Основна якісна розбіжність між справжньою дискусією та чистою полемікою у їхньої цілеспрямованісті: у справжній дискусії опоненти шукають істину, компроміс, консенсус, угоду, злагоду; у полеміці – лише перемогу будь-яким шляхом.

У залежності від обраної цілеспрямованості будь-яки еристичні форми (напр. диспут, дебати тощо) можуть мати дискусійну або полемічну сутність, ставати засобом чесного переконання або маніпулювання.

Диспут ( від лат. – досліджую, сперечаюсь), як вид діалогічного (полілогічного) красномовства – це заздалегідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (наукову, політичну, моральну, соціально-економічну, художню тощо) публічна суперачка між попередньо визначеними опонентами. Тема обирається така, яка містить у собі складну проблему, різні тлумачення або різновекторні шдяхи її розв’язання. Саме тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно висвітлити проблему і знайти шляхи її вирішення.

Дебати ( фр. debates, від debattre – сперичатися) – еристична форма представлення своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення розв’язання важливих державних, громанських проблем на противагу іншій стороні (учаснику) дебатів.

Риторична наука виробила певні правила, технологію і культуру еристики.

Основоположні правила еристики та типові помилки або свідоме їх порушення і застосування у якості маніпулятивних прийомів :