Тематичний план курсу «ораторське мистецтво»

Теми	Кількість годин
	Всьо-го	Лекції	Семінар.	СРС
	81	12	10	57
Тема1.Риторика як наука і навчальна дисципліна. Основні поняття та закони класичної риторики. Риторика в системі інших наук	7	2	1	4
Тема 2. Основні етапи історії риторики	28		3	25
Тема 3. Основоположні розділи та закони класичної риторики	12	2	2	8
Тема 4. Види красномовства. Еристика: культура діалогічного красномовства.	11	4	1	6
Тема 5. Аргументація і критика	9	4	1	4
Тема 6. Мовленнєвий етикет , лінгвистична культура та невербальні засоби як чинники ораторського успіху	6		1	5
Тема 7. Мистецтво академічного виступу виступу та культура дискусії	7		1	5

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ЛЕКЦІЙ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Тема 1. Риторика як наука і навчальна дисципліна

Основні поняття класичної риторики.

Риторика в системі інших наук

Основний зміст лекції

Історія риторики як науки та мистецтва бере початок у середині 1 тис. до н.е. Великий внесок у розвиток ораторського мистецтва належить таким діячам античності як Перікл, Горгій, Демосфен, Сократ, Платон, Аристотель (Давня Греція), Цецерон, Гай Юлій Цезарь, Квінтіліан ( Давній Рим) тощо. Засновником класичної риторики як науки є величезний мислитель Давньої Греціїї Аристотель.

З тих часів риторика розвинулася у науку, значення якої практично універсально для самих різних видів людської комунікації, для ефективності та успіху спілкування в академічній (наукової, педагогічної), ділової, політичної та буттєвої сферах життя.

Перш за все риторика відноситься до лінгвистики (мовознавства), провідним напрямком якої є мистецтво живої, красивої, логічної та переконливої мови, змістовно-психологічного впливу на розум, волю та почуття і, далі, на наступни дії співрозмовників, аудиторії слухачів.

Риторика також є філософською наукою тому, що її базісом є такі складові філософії як логіка, діалектика, етика та естетика. Але у своєї наукової спрямованості риторика є філософією і у первісному змісті цього слова ( філософія - любовь до мудрощі), тому що красномовство, ораторське мистецтво – це не просто вміння решуче, довго, емоційно та голосно розмовляти красивими словами та реченнями перед публікою, але це – перш за все вміння глибоко, всебічно мислити, відносно предмету виступу. Саме це дозволяє чітко, у красі логіки виражати свої думки, знаходити переконливі аргументи, приклади, інтонації для спонукання слухачів до співрозмови на шляху відвертого спільного пошуку істини.

Verbaque praevisam rem non invita sequentur ( лат.) Коли сутність справи обміркована заздалегідь, потрібні слова прийдуть легко.

Але, об’єктивної істини не існує, як наголошували софісти ( від. грец. – учителі мудрості, майстри), виходячи із суб’єктивності людської психіки у сприйнятті та оцінки явищ світу. Вони безумовно у значному ступені мали рацію, коли стверджували, зокрема, стосовно ефекту спілкування оратора та аудиторії, що пошук істини тут завершується визнанням істиними тих ідей, що викладаються найбільш переконливо. Риторика – це наука та майстерність аргументації, за якою, однак, стоїть не просто вміння підібрати аргументи, що є показовими з точки зору оратора. Бажаний ефект принесуть лише такі аргументи, що стануть доказами зрозумілими, важливими, переконливими саме для даної цільової аудиторії ! Адже риторика - це мистецтво переконання як технологія реалізації оратором власної “волі до влади” – ефективного впливу на аудиторію у подоланні її опору, формуванні її волі, відповідної меті оратора, у досягненні оратором влади над розумом та почуттями слухачів.

Звідси безпосереднім є зв’язок риторики зі всім колом людинознавчих наук ( психологією особистості, соціальною та віковою психологією, психологією управління, соціологією, політологією, педагогікою, тощо ) тому, що успіх звертання оратора до певної аудиторії безпосередньо залежить від того, наскільки він зміг визначити для себе її типологічну модель, тобто обміркував і врахував при підготуванні до виступу її соціально-демографічні, суспільно-психологічні та індивідуально-особистісні ознаки, інтереси, проблеми, потреби. А далі, наскількі вдало він побудував стратегію і тактику свого виступу, відповідно визначеної моделі аудиторії з метою її зацікавлення, привертання на свій бік, у тому числі, з врахуванням засобів попередження або подолання можливого її опіру або байдужості.

Риторика – наука, що спрямована на розвиток особистісного начала в людині, її неповторного та безпосереднього самовираження у слові та комплексі інших ораторських засобів і прийомів, що активно впливають на сприйняття слухачами певного виступу ( поряд зі словом, це жест, погляд, інтонація, манера рухатися, зовнішній вигляд тощо).

Безумовно, справжня риторика – це мистецтво як така майстерність і творчість, що обов’язково передбачує переконливу артистичність ( не плутати з пишномовним акторствуванням ), емоційність та імпровізаційність ( як факт та/або враження). Саме виступ на рівні ораторського мистецтва завжди викликає у слухачів враження живого ( тут і зараз ! ) переживання та спільного з аудиторією обміркування оратором тих ідей, що він висловлює і до яких закликає приеднатися інших.

• Viva voce ( лат.) Живое слово.

• Viva vox docet (лат.) Живое слово учит.

• Ars est celare artem ( лат.) Мистецтво в умінні приховувати мистецтво.

Навпроти, не стане успішним фактом ораторського мистецтва виступ, можливо і “красномовний” (красиві слова та речення), але такий, що звучить, виглядає лише як відтворення добре завченого, або ( ще гірш !) монотонно зачитаного тексту, коли погляд доповідача не звертається до аудиторії із живим почуттям та закликом до співрозмови або, коли відчувається неприродна відрепетованість жестів, рухів, інтонацій, пихатість, а за ними - нещиристь оратора.

• Vеrba et voces (лат.) – Слова та наголоси (і більш нічого).

• Cuculus non fasit monachum ( лат.) – Клобук не робить ченця

Тому цілком слушно риторику справедливо називають наукою та мистецтвом успіху ! Часто не викликає бажаного відгуку цільової аудиторії виступи такого оратора ( наприклад, політика ), який за недоліками у ораторський підготовці не досягає успіху, часто навіть незважаючи на його порядність, чесні наміри, благородні ідеї, широкі знання та ділові здібності. У результаті дуже легко перемагає його суперник, що, володіє всім комплексом ораторського мистецтва. Трагічно, але неодноразово в історії людства такими переможцями ставали й дуже негативні особистості, яким вдавалося за допомогою саме ораторського мистецтва маніпулювати людською свідомістю, завоювати довіру не тільки окремих людей, або груп, але навіть і цілих націй !

• Per fas et nefas ! (лат.) Правдами і неправдами: дозволеними і недозволеними засобами.

• O fallacem hominum spem ! (лат.) – О зрадлива людська надія!

• Factum tacendo crimen factum acrus (лат.) Брехня красномовна, правда – проста.

Завдання риторики як навчальної дисципліни: ознайомити студентів з основними розділами, законами, поняттями та термінами данорї науки, навчання їх мистецтву виражально красивого, логічного, аргументованого звертання до слухачів у монолозі так у різноманітних ситуаціях діалогічного спілкування (у дискусіях, диспутах, дебатах, переговорах тощо). Найважливим завдання даного навчального курсу є сформувати в студентах свідому мотивацію до оволодіння ораторським мистецтвом як необхідною підставою для їх майбутньої професійної та у цілому особистісної самореалізації.

• Perfice te ! (лат.) Удосконалюй себе !

• Fas est ab hoste doceri ( лат.) І у ворога годиться вчитися.

Основними поняттями класичної риторики через як яки реалізується її визначення як мистецтва переконувати є: логос, етос, пафос, топос .

ЛОГОС. У давньогрецькій мові слово logos діалектично об’єднує у собі дві групи таких понять як:

1. слово, мова, мовлення

2) поняття, думка, розум.

За вченням Арістотеля у поняття логосу в риториці входять всі ті спосіби переконання, що апелюють до розуму людини. До перших відносяться правила послідовного розташування матеріалу і логічних процедур їх обміркування, аргументації, формулювання висновків ( див. розділ риторики - “Диспозиція”), до другого - комплекс фігурального мовлення, зокрема, фігури слова і фігури думки, напр. метафора, риторичне запитання, звертання, оклик, порівняння, персоніфікація, алегорія, іронія, тавтологія, еліпс тощо (див. розділ Елокуція).

У сучасній риториці логічність є однією з основних ознак промови і тексту. Вона реалізується через можливість вибору у мовному викладі послідовності міркувань, несуперечності тез і положень промови, у доцільності співвідношень, якщо реальність диктує суперечливі положення.

ЕТОС. У давньогрецькій мові слово ethos означало звичай, звичка, характер, норов ( від нього походить і сучасне слово етика). В риторичній науці поняття етос закріпилося як визначення її морального принципу, а на його основі і риторичного ідеалу, тобто зразкової суспільної та особистісної морально-етичної поведінки оратора, його морального кодексу ( гідність, чесність, щирість, справедливість, порядність ). Неухильне дотримання високого морального кодексу оратором, підкреслював Арістотель, є вимогою та умовою реалізації справжнього права оратора звертатися до серца та розуму людей.

У комплекс засобів риторичного етосу входять всі компоненти промови, що звертаються до моральних ідеалів і принципів аудиторії, тобто до її уявлень про добро, зло, справедливість.

Звичайно, вся людська історія та сучасність наявно показують, що риторику як технологію мовлення можна використати як на благо людей, так і на зло. Брехливий, але красномовний оратор майстерно маніпулює свідомістю та почуттями людей, завдяки побудуванню хибної системи аргументації, наведенню свідомо нездійснених, але дуже приємних і бажаних для них обіцянок, майстерно-артистичному застосуванню засобів впливу на емоційно-почуттєву сферу психіки людей ( див. далі: риторичний пафос ), брихливих фактів, спекулюванню на болючих проблемах людей.

Тому чесний, щирий оратор повинен активно вдосконалювати свою риторичну майстерність, щоб вигравати у складних дуелях з непорядними, але більш красномовними суперниками, вдосконалюватися не тільки у вмінні викладати свої ідеї, але і відкривати хибну сутність стверджень ораторів-брехунів.

Зрозуміло, що успіх чесного або брехливого оратора залежить не тільки від рівня ораторського мистецтва кожного з них, але і від стану свідомості, інтелекту, моральності слухачів, від їх вмінь осмислювати зміст промов та цілеспрямованість риторичних прийомів ораторів, зокрема, від вміння слухачів розрізняти бажане та можливе серез певних обіцянок, чисто артистичне та відверте у манері звертання до людей, красиве марнослів’я від слів за якими стоїть справжнє знання справи та вміння здійснювати програми, що декларуються.

ПАФОС. ( гр. pathos – пристрасть, почуття) – це інтелектуальне, вольове, емоційне устремління мовця (автора), яке виявляється і в процесі мовної комунікації ( у її невербальних компонентах), і в його тексті. У комплекс риторичного пафосу входять всі ті вербальні (хвилюючі приклади, доцільні та яскраві гумор, афоризми, метафори, акцентування на болючіх проблемах, побажаннях людей тощо) та невербальні засоби (інтонації, жести, вираження очей, психологічні паузи і, навіть, зовнішній вигляд, стиль одягу тощо), що застосовуються з метою впливати на емотивно-почуттеву сферу свідомості.

При тому у комплексі володіння риторичним пафосом оратору часто необхідно вміти не тільки бути виразним та емоційним, але й стримувати свій пафос, не бути смішним, пишномовним, надміру трагічним, роздратованим, надсодливим, награним. Особливо це важливо у ситуаціях психологічного опору аудиторії, необхідності її переконати.

Важливість володити доцільними засобами риторичного пафосу відповідно диктують і різні види красномовства : академічного, політиіного, дипломатичного, суспільно-побутового, діалогічного, еристичного, гомілетичного.

ТОПОС. ( гр.topos – місце), топіки – це риторичне поняття, що означає загальні місця у промові. У науковій риториці – це відповідність певних риторичних засобів ( вербальних та неверюальних) місцю промови (публічних виступ, театр, магазин, навчальна аудиторія, міжособистісна бесіда, політичний мітінг, дискусія, наукова конференція, дипломатична зустріч тощо).

У риториці використовуються вирази : детальний топос ( широкий набір правил і формул мовної поведінки), техніка топосу ( вміння швидко пристосовуватися до мовного спілкування, ввійти в рамки топосів, вдоло поставити запитання, точно відповісти).

Людина, яка не орієнтується в топосі, ставить зайві, недоречні або некоректні запитання, дає невідповідні за формою (а іноді і за змістом) відповідання, викликає роздратованість, враження невихованості або не знання визначеного етикету і, головне, не досягає бажаного результату у спілкуванні, призводячи несприятливе враження на співрозмовників.