Семінарське заняття №1. (2 години)

Питання для обговорення:

1. Що слід розуміти під цивільним правом.

2. Визначення кругу суспільних відносин, які регулює цивільне право.

3. Механізм впливу цивільного права на суспільні відносини.

4. Учасники суспільних відносин, які регулюються цивільним правом.

5. Система цивільного права та порівняльного цивільного права.

6. Функції цивільного права.

.Циві́льне пра́во — галузь права, яка включає в себе норми права, що регулюють майнові та особисті немайнові правові суспільні відносини між рівноправними суб'єктами права — фізичних, юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземних держав, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

Суб´єктами цивільного права можуть виступати громадяни (фізичні особи); юридичні особи, інколи держава та територіаль­ні чи регіональні громади. Формулюючи права та обов´язки учасників цивільних правовідносин, законодавець ґрунтується на тому, що всі вони діють на засадах юридичної рівності, май­нової незалежності, вільного волевиявлення.

Громадяни та організації також можуть виступати учасника­ми суспільних відносин, що регулюються нормами галузей пуб­лічного права, але такі відносини засновані на наказі і примусі, владі і підпорядкуванні.

Предметом цивільного права є особисті немайнові права, майнові відносини. Цивільне право регулює переважно відносини, пов'язані з маєтком і матеріальною власністю (успадкування, подарунок, перенесення прав і т д.).

Кожна галузь права регулює певні суспільні відносини. Коло визначених відносин і становить предмет регулювання тієї чи ін­шої галузі права.

Цивільне право регулює три групи суспільних відносин:

1) майнові відносини, що пов´язані з використанням товарно-грошової форми (відносини власності та відносини товарообігу);

2) відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяль­ності (авторське право й суміжні права, право промислової влас­ності);

3) особисті немайнові відносини.

Які ж суспільні відносини регулюються сучасним цивільним правом?

Цивільний кодекс України (далі — ЦК України), закони України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про споживчу кооперацію", "Про банки і банківську систему" та ін. визначають, що цивільне законодавство регулює майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майнові відносини - це конкретні вольові відносини з при­воду належності, використання чи переходу нерухомого і рухо­мого майна та інших матеріальних благ від одного суб´єкта до іншого.

За змістом їх поділяють на такі:а) відносини власності;б) відносини в галузі товарообігу.

Для цивільного права важливими є не речі та способи їх виробництва, а вольові відносини між людьми, що обумовлені їх прагненням до задоволення різноманітних життєвих потреб.

Цивільне право регулює широкий спектр суспільних відносин. Це і побутові майнові, і комерційні, і особисті відносини, які виникають за участю фізичних осіб, організацій та держави.

Цивільне право, як і будь-яка галузь права, характеризується двома основними ознаками:

- предметом правового регулювання;

- методом правового регулювання.

Предмет і метод — це "обличчя" будь-якої галузі права, оскільки предмет правового регулювання відповідає на питання: що саме, тобто яке коло суспільних відносин регулює та чи інша галузь права, а метод правового регулювання — на питання, яким чином, на яких засадах здійснюється таке регулювання.

Предметом цивільного права є:

а) майнові відносини, тобто відносини, які виникають з приводу належності, користування і переходу майна (законодавець визначає правомочності власника, регулює відносини, пов'язані з оплатною (купівля-продаж, міна) та безоплатною передачею майна (дарування, спадкування);

б) особисті немайнові відносини, тобто відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага, які не можна відділити від особи (честь, гідність, ділова репутація);

в) відносини інтелектуальної власності, тобто відносини, які виникають при реалізації особами своїх авторських прав чи права промислової власності.

Для особистих немайнових відносин характерним є те, що вони не мають безпосеред­нього, а іноді, навіть, і опосередкованого економічного змісту. їх об'єктом є немайнові пра­ва та інтереси: життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, ав­торство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, не­від'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати тільки фі­зичним особам (див. коментар до кн. IIЦК). Деякі особисті немайнові права можуть мати також юридичні особи. Наприклад, юридичній особі належить право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права (див. коментар до ст. 94 ЦК).

Майнові відносини мають «матеріальне наповнення», економічний зміст. У більшості випадків вони відображають і опосередковують відносини еквівалентного обміну (дого­вірні відносини), створюють передумови для такого обміну (відносини власності та інші відносини стосовно речей), опосередковують відшкодування шкоди тощо. Разом з тим, майнові відносини можуть мати місце і при нееквівалентній передачі майна (наприклад, договір дарування).

Аналіз змісту ч. 1 ст. 1 ЦК дозволяє зробити висновок, що до сфери цивільно-правового регулювання можуть бути віднесені будь-які немайнові відносини.

. До майнових відносин, що складаються у сфері публічного права (адміністративно-владні, службові, бюджетні, податкові тощо відносини), цивільне законодавство застосову­ється у виняткових випадках, прямо передбачених законом. Такі відносини регулюються за допомогою імперативного методу актами відповідної галузі законодавства.

Метод правового регулювання

Для встановлення характеру відносин, які виникають, необхідно не лише визначити предмет регулювання (майнові відносини регулюються, наприклад, і нормами аграрного, фінансового права), а й з'ясувати, яким чином здійснюється регулювання цих відносин, якими засобами право впливає на ці відносини, тобто специфіку методу регулювання.

Особливості методу цивільно-правового регулювання полягають у:

- рівному правовому становищі учасників цивільних правовідносин. Вони не підпорядковані один одному. Між ними відсутні відносини субординації. Юридична рівність сторін — найбільш яскрава ознака цивільних правовідносин.

- самостійності, свободі вибору учасників цивільних правовідносин. Цю особливість традиційно визначають терміном "диспозитивність", тобто сторони у встановлених законом межах самостійно визначають характер своїх відносин на власний розсуд. Наприклад, законодавець передбачає, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором;

- майновому характері цивільної відповідальності. На відміну від кримінального права, в цивільному праві вплив на порушника здійснюється шляхом ущемлення його майнових інтересів — з нього стягуються збитки, штраф, пеня, неустойка або покладається обов'язок виконати зобов'язання в натурі.

І що характерно, якщо для кримінально-правової відповідальності істотне значення має те, умисно чи з необережності вчинено злочин (наприклад, убивство), то розмір цивільної відповідальності, як правило, не залежить від форми вини. Сусіда, якому залили квартиру, не цікавить: забули закрити кран, навмисно залишили відкритим чи своєчасно не полагодили. Потерпілий склав розрахунок збитків і вимагає, щоб вони були відшкодовані в повному обсязі;

- вособливому порядку розв'язання спорів між учасниками цивільних правовідносин. За захистом порушених прав сторони звертаються в органи, які не пов'язані із жодною зі сторін, а спеціально створені для розгляду спорів — суд, третейський суд.

Отже, цивільне право — це галузь права, яка на засадах юридичної рівності, диспозитивності регулює майнові, особисті немайнові відносини та відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю, з метою задоволення інтересів учасників цивільних правовідносин.

3.Механізм впливу цивільного права на суспільні відносини.

Метод правового регулювання являє собою комплекс правових засобів і способів впливу відповідної галузі права на суспільні відносини, що становлять її предмет. Для того щоб такий вплив був ефективним, тобто досягало результату, на який воно розраховане, повинні бути використані кошти, відповідні природі регульованих відносин. Інакше кажучи, зміст методу правового регулювання в істотній мірі зумовлюється характером регульованих відносин (предметом правового регулювання).

Тому очевидно, що в сфері приватного права підлягають використанню способи, принципово відмінні від застосовуваних у сфері публічного права. Адже мова тут йде про приватних (майнових і немайнових) відносинах економічно незалежних, самостійних товаровласників. Якщо в публічному праві через його природи панують методи влади і підпорядкування, владних приписів (зобов'язування) і заборон, то для приватного права, навпаки, характерні дозвіл і правонаделенія, тобто надання суб'єктам можливостей здійснення ініціативних юридичних дій - самостійного використання правових засобів для задоволення своїх потреб та інтересів ^1.

Галузевий метод правового регулювання суспільних відносин розкривається у чотирьох основних ознаках:

• характері правового становища учасників регульованих відносин;

• особливості виникнення правових зв'язків між ними;

• специфіці вирішення виникаючих конфліктів;

• особливості проведення заходів примусового впливу на правопорушників.

З урахуванням особливостей приватноправового регулювання ці ознаки в цивільному праві виглядають наступним чином.

Економічна незалежність і самостійність учасників регульованих цивільним правом відносин закріплюються шляхом визнання їх юридичної рівності, що становить основну характеристику методу цивільного права. Мова йде саме про юридичну, а не про економічний (фактичний) рівність, яке практично завжди відсутній. Та й саме юридичну рівність означає лише відсутність примусової влади одного учасника приватноправових відносин над іншим, але зовсім не рівність у змісті конкретних прав сторін (наприклад, у відносинах позики боржник, як правило, взагалі не володіє ніякими правами, оскільки на ньому лежить лише обов'язок повернути борг).

Самостійність і незалежність учасників за загальним правилом виключає виникнення між ними будь-яких правовідносин крім їх узгодженої, спільної волі (з волі одного з них або за вказівкою будь-якого органу публічної влади). Тому найбільш часто зустрічається (хоча, звичайно, аж ніяк не єдиним) підставою виникнення прав та обов'язків учасників цивільного обороту є їх договір (угода).

Надання сторонам права самим визначати свої взаємини і їх зміст відбивається у переважанні диспозитивних цивільно-правових приписів, зазвичай містять можливість учасникам самостійно обрати найбільш доцільний для них варіант поведінки. Більше того, вони вільні на свій розсуд використовувати або не використовувати надані їм цивільним правом засоби захисту їх інтересів. Разом з тим це зумовлює ініціативний характер переважної більшості їхніх взаємозв'язків. Отримання необхідного учасникам результату у вигляді задоволення тих чи інших потреб залежить, таким чином, перш за все від їх ініціативи та вміння організовувати свої відносини і не виключає, а передбачає відомий майновий (комерційний) ризик.

Нарешті, незалежність і рівність учасників припускають, що суперечки між ними можуть дозволяти лише незалежні від них органи, не пов'язані з ким-небудь з них організаційно-владними, майновими, особистими або іншими відносинами. Звідси - судовий порядок захисту цивільних прав та розгляду виникаючих конфліктів, здійснюваний судами загальної юрисдикції, арбітражним або третейськими судами.

Оскільки переважну масу відносин, регульованих цивільним правом, становлять майнові (або пов'язані з ними немайнові) відносини, цивільно-правова відповідальність, як і більшість інших цивільно-правових заходів захисту, теж носить майновий характер. Вона складається у відшкодуванні збитків потерпілій стороні або також у стягненні на її користь інших сум або майна, як правило не перевищують розмір збитків. Інакше кажучи, вона має компенсаційний характер, відповідний принципом еквівалентності, що діє в сфері вартісних (товарно-грошових) відносин.

Навіть відшкодування моральної шкоди з цивільного права зазвичай проводиться в грошовій (майнової) формі. Майнові збитки можуть відшкодовуватися і при порушенні особистих немайнових прав (п. 5 ст. 152 ЦК) ^1.

Принципи (засади) цивільного права

Під принципами цивільного права розуміють основні заса­ди, в яких втілені корінні, найхарактерніші риси цього пра­ва. Керуючись цими принципами, законодавець удосконалює цивільне законодавство, врегульовує ті суспільні відносини, які раніше цивільним правом не регулювалися. Крім того, принципи цивільного права можуть безпосередньо застосову­ватись при врегулюванні конкретних цивільно-правових від­носин.

Становлення і розвиток цивільного права базується як на загальноправових принципах, так і на галузевих.

Загальноправові принципи визначаються Конституцією Ук­раїни. Вони поширюються на всі галузі права.

Галузеві принципи (засади) цивільного права знайшли своє закріплення у ст. З ЦК України. Відповідно до цієї норми загаль­ними засадами цивільного законодавства є:

1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випад­ків, встановлених Конституцією України та законом;

3) свобода договору;

4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена за­коном;

5) судовий захист цивільного права та інтересу;

6) справедливість, добросовісність та розумність.

Неприпустимість свавільного втручання усферу особис­того життя людини. Згідно з цією засадою органи державної влади і місцевого самоврядування не мають права втручання усферу особистого життя людини, якщо остання не порушує права та законні інтереси інших суб´єктів правовідносин. Втру­чання в особисте життя людини може мати місце лише у визна­чених законом випадках. Регулюванню відносин пов´язаних зі здійсненням фізичною особою своїх особистих немайнових прав присвячена Книга 2 ЦК України, яка у значній мірі деталізує і розширює відповідні положення Конституції України.

Неприпустимість позбавлення права власності, крім ви­падків, встановлених Конституцією України та законом. Відповідно до ст. 84 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчу­ження об´єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Підстави припинення права власності визначаються у Главі 25 ЦК України. Відповідно до норм ЦК примусове відчуження права власності може бути здійснено лише за рішенням суду.

Свобода договору.Цивільне законодавство (ст. 627 ЦК) закріплює свободу щодо укладення договору, виборі контрагента та визначенні умов до­говору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законо­давства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справед­ливості.

Обмеження свободи договорів може бути встановлене лише законом. Підставою для обмежень є захист суспільних інтересів (наприклад у випадку обов´язковості укладення контракту на поставку сільгосппродукції для державних потреб).

Свобода договорів знаходить свій прояв і у можливості сторін самостійно визначати вид договору, який передбачений законо­давством, а також можливості самостійно створювати нові види договорів, або використовувати змішані типи договорів. Засада свободи договорів дозволяє сторонам вибрати для себе оптималь­не рішення при погодженні своїх інтересів.

Свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Згідно з цією засадою суб´єкт підприємництва самостійно вибирає якою саме підприємницькою діяльністю займатись і яким чином провадити підприємницьку діяльність. В Україні засада свободи підприємницької діяльності належить до конституційних прав (ст. 42 Конституції України). Обмеження сво­боди підприємницької діяльності можуть визначатись лише законом.

Варто зазначити, що у країнах з традиційною ринковою еко­номікою, зокрема для країн англо-американського права, свобо­да підприємництва є настільки фундаментальним правом, що її відносять до істинно природних прав особи.

Судовий захист цивільного права та інтересу. На підставі цієї засади носієві цивільних прав надається мож­ливість застосування до правопорушника засобів примусового впливу. Зокрема уповноважена особа має право звернутися до суду з вимогою примусити зобов´язану особу дотримуватися пев­ної поведінки.

Відмова від судового захисту тих чи інших цивільних прав тієї чи іншої особи може мати місце лише тоді, коли це передба­чене законом, і тільки за рішенням органу, якому надане таке право.

Справедливість, добросовісність та розумність. Вказана засада цивільного права передбачає правило, за яким кожен учасник цивільних правовідносин при здійсненні своїх суб´єктивних прав не повинен порушувати інтереси інших осіб чи суспільних інтересів (зловживати правом).Саме меті встановлен­ня справедливого і розумного правопорядку повинна слугувати де­мократична держава. Виходячи з цього, в певних випадках можна допускати застосування зазначеної загальної засади цивільного законодавства переважно передспеціальними нормами законо­давства. При цьому, таке застосування не може носити загальний характер, а повинно застосовуватись у виключних випадках.

Крім того, засада справедливості, добросовісності та розум­ності підлягає застосуванню в усіх випадках, коли правотворчий орган встановив право чи обов´язок, але не визначив їх обсяг або межі, в яких вони здійснюються (наприклад при визначенні роз­міру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню).´

Необхідно також звернути увагу на те, що засада справедли­вості, добросовісності та розумності впливає на інші принципи цивільного права. Зокрема вказаний принцип пов´язаний з при­нципами свободи договорів і свободи підприємницької діяль­ності в тому розумінні, що свобода у таких випадках не повинна виходити за межі розумності і справедливості.

Наявність законодавчого переліку принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових засад. Принципами цивільного права виступають також: принцип поєднання інтересів особи та суспільства; принцип недопущення здійснення цивільних прав, яке б суперечило їх призначенню, та ін.