Т4.2. Форма та реалізація корпоративних інтересів

В основі корпоративного інтересу лежить економічний інтерес - реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Існують три основні групи носіїв інтересів суб'єкта корпоративних відносин:власники капіталу; менеджери; наймані робітники.

Найбільші інтереси мають власники підприємства, які зацікавлені в збереженні власності, отриманні гарантованого доходу, приймають кінцеві стратегічні управлінські рішення. Ініереси менеджера пов'язуються з ефективністю використання капіталу за певний проміжок часу і отриманням у зв'язку із цим максимального прибутку суб'єктом господарювання. Відповідно до цього інтересу, менеджер підприємства отримує власний прибуток у вигляді відсотка за економічними результатами роботи фірми. Інтереси найманих робітників включають насамперед прагнення отримати максимально можливі поточні доходи (заробітну плату).

У результаті взаємодії різних категорій інтересів виникають корпоративні відносини:

• на етапі створення товариства - приватних інтересів засновників, передплатників на акції та третіх осіб, з якими засновники встановлюють відносини для реалізації положень установчого договору, а також публічних інтересів в особі уповноважених органів І держави та/або місцевою самоврядування при здійсненні державної реєстрації товариства, проведенні відкритої підписки на акції, ліцензування, патентування;

• у процесі функціонування товариства - приватних інтересів товариства, що діє в особі його органів чи уповноважених на ведення справ товариства учасників та інтересів останніх, а також інтересів кредиторів, власників облігацій, найманих працівників, споживачів товариства, і публічних інтересів - суспільних, державних, регіональних;

• на етапі припинення товариства шляхом ліквідації або реорганізації - приватних інтересів, публічних інтересів - щодо забезпечення товариством покриття заборгованості перед кредиторами відповідно до встановленої законом черговості).

Таким чином, у сфері корпоративного управління існує три категорії інтересів:

Публічні інтереси - це найбільш типові інтереси різних соціальних груп;

Загальнокорпоративні інтереси - це приватні колективні інтереси товариства точніше конкретні цілі, виражені в якісній чи кількісній формі, реалізація яких є необхідною умовою функціонування і розвитку акціонерного товариства.

Індивідуально-корпоративні інтереси - це приватні інтереси кожного з учасників корпоративних відносин економічного, соціального чи іншого характеру.

Т4.3. Поняття та форми корпоративного контролю

Корпоративний контроль - це складова системи корпоративного управління, призначена для збалансування інтересів учасників корпоративних взаємовідносин у процесі їх участі в корпоративній діяльності, основними підсистемами якої виступають системи зовнішнього та внутрішнього контролю, включаючи підзвітність та комунікації.

Завдання системи корпоративного контролю полягає у виявленні відхилень від чинних законів, стандартів, а також порушень принципів корпоративного управління, а отже законності, ефективності, доцільності та ощадливості управління ресурсами і в приведенні системи корпоративного управління до функціонування в потрібному руслі.

Система корпоративного контролю складається з двох підсистем:

Зовнішня - включає:

1. систему регулятивних органів, повноваження та обов'язки яких і критерії взаємовідносин з учасниками ринку чітко визначено та забезпечено прозорість ієрархії взаємовідносин між ними;

2. систему детальних стандартів діяльності учасників, прав інвесторів, корпоративної практики;

3. широку диверсифіковану систему санкцій, що можуть застосовуватися до порушників чинного законодавства, стандартів корпоративної поведінки, балансу інтересів зацікавлених у діяльності підприємства;

4. систему розкриття інформації (або забезпечення прозорості діяльності компанії) в інтересах зацікавлених у діяльності підприємства;

Внутрішня - включає систему раціонального розподілу влади та відповідальності (обов'язків і підзвітності) та систему належного внутрішнього контролю.

Зовнішній контроль поділяється на зовнішній нагляд (з боку зовнішніх інвесторів та державних органів корпоративного контролю) та зовнішній аудит. Внутрішній контроль корпоративного підприємства Здійснюють наглядова рада, ревізійна комісія, правління (рада директорі; І. функціональні підрозділи, служба внутрішнього аудиту.

Існують дві форми корпоративного контролю.

контролю бізнесу - забезпечує реальний вплив на поточну діяльність та стратегію розвитку підприємства, що знаходить своє втілення у розробці фінансової політики, отриманні достовірної та своєчасної інформації про етапи діяльності підприємства, зміни, плани, загрози та перспективи. За даної форми контролю може бути відсутнім право володіння та бути обмеженим право розпорядження підприємством.

контролю власників (акціонерів) - здійснюється через реалізацію права власності на частку у статутному капіталі підприємства, і як наслідок, володіння усіма правами та обов'язками відповідно із діючим законодавством.

Відповідно до вищезазначеного можна розрізняти теоретичний (або, іншими словами, юридичний) і практичний контроль.

Теоретичний (юридичний) контроль власників визначається розміром їхньої частки у статутному капіталі підприємства і відповідними правами. Так, якщо власник володіє 75% акцій, він має право на прийняття рішень стосовно будь-яких питань, що входять до компетенції ради директорів і загальних зборів акціонерів.

Практичний контроль передбачає ті ж права, однак з урахуванням концентрації прав власності, і можливо меншою розміру частки у статутному капіталі. У ситуації відсутності розмитих пактів акцій теоретичний акціонерний контроль стає формою практичного акціонерного контролю.

Корпоративний контроль може базуватися як на матеріальних засадах (власності - володінні певним пакетом акцій, фінансових ресурсах), так і на нематеріальних засадах (владі, інтелекті та робочій силі). Причому найвпливовіші учасники корпоративних взаємовідносин зазвичай мають як матеріальні, так і нематеріальні права для здійснення корпоративного контролю. Тому за джерелами корпоративного контролю виділяють чотири типи контролю, а саме:

• контроль, що випливає із володіння правом класності;

• контроль, що випливає із володіння правом на користування власністю;

• контроль, що випливає із володіння владою;

• контроль, що випливає із володіння можливістю здійснення влади.

Як засоби перерозподілу контролю над товариством можуть використовуватися:

- негласні угоди акціонерів (які дозволяють об'єднувати їм свої пакети акцій);

- володіння акціями через підставних або пов'язаних (афілійованих) осіб;

- додаткова емісія акцій (збільшення загального числа акцій сприяє "зменшенню" пакета акцій акціонерів, не спроможних придбати акції додаткової емісії) та ін.