5. Позапартійність

Принцип позапартійності в державному управління полягає в тому, що не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої влади і виконав­чих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях (ст. ст. 21, 24 КУ).

Принцип позапартійності полягає також у тому, що окремим категоріям державних службовців заборонено членство в політич­них партіях (наприклад, працівникам органів внутрішніх справ, військовослужбовцям та ін.). Такі заходи є, передусім, запорукою дотримання принципу об'єктивності та неупередженості у процесі діяльності органу, а також превентивним фактором у недопущенні абсолютного домінування певної політичної сили у спосіб масово­го лобіювання її інтересів репрезентаторами останньої у державно-владних інстанціях.

Б. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Використання організаційних принципів у виконавчо-розпо­рядчої діяльності дозволяє обрати найбільш оптимальні варіанти структури і функціонування управлінського апарату, чітко розпо­ділити компетенцію між його ланками, усунути паралелелізм і ду­блювання у виконанні функцій і, тим самим, забезпечити високу ефективність його роботи - досягнення бажаних результатів при мінімальних затратах праці, матеріально-фінансових ресурсів і ор­ганізаційних зусиль.

Система організаційних принципів державного управління по­діляється на дві групи:

I. принципи побудови апарату управління;

II. принципи діяльності управлінських структур.

І. ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ

До цієї групи принципів належать:

1) галузевий принцип;

2) територіально-виробничий принцип;

3) лінійний принцип;

4) функціональний принцип,

5) принцип подвійного підпорядкування.

Галузевий принцип побудови апарату управління є провідним в організації управління. Згідно з цим принципом, в одну систему (галузь) об'єднуються однорідні за характером діяльності підпри­ємства, установи чи організації, для керівництва якими створюється єдиний організаційний центр (зазвичай, міністерство). Цьому цен­тру, по вертикалі, підпорядкована вся система ланок внутрішньога­лузевого характеру (органи управління нижчого рівня, підприєм­ства, установи, організації).

Галузева побудова апарату управління притаманна, наприклад, для управління промисловістю: кожна її галузь управляється пев­ним органом: галузевим промисловим міністерством, державним комітетом чи іншим центральним відомством. Однорідні за профі­лем діяльності об'єкти на місцях об'єднуються у промислові або ви­робничі об'єднання.

Галузевий принцип побудови апарату управління забезпечує єдине централізоване керівництво галуззю, єдність технічної і кад­рової політики, раціональне використання сил і засобів, ефектив­не впровадження досягнень науки і техніки, однакове вирішення спільних для всієї галузі питань в єдиному центрі - міністерстві чи іншому центральному відомстві.

Галузевий принцип побудови системи управління дозволяє най­більш повно враховувати особливості і потреби кожної галузі дер­жавного управління, створювати необхідні умови для здійснення галузевої спеціалізації і централізації.

Уся система державного управління поділена на певні управ­лінські галузі (галузі державного управління), найбільша кількість органів виконавчої влади в центрі і на місцях мають галузеву ком­петенцію (наприклад, міністерства, галузеві управління і відділи місцевих державних адміністрацій і т.п.). Пояснюється це тим, що структура державного управління наближена до реально існуючої структури матеріального і нематеріального (наприклад, соціально-культурного) виробництва, яка є галузевою.

Галузевий принцип побудови апарату управління поєднується з територіально-виробничим, суть якого полягає у підпорядкуван­ні одному органу однорідних за профілем діяльності підприємств, установ або організацій, розміщених на певній території. Якщо галу­зевий принцип побудови системи державного управління показує її «вертикальний зріз», то територіально-виробничий - горизонталь­ний. Він враховує розміщення підприємств, установ, організацій на певній території - район, місто, область, автономна республіка. Це різні адміністративно-територіальні і національно-державні утворення, на території яких діють органи виконавчої влади дер­жави і підпорядковані їм органи управління. На них покладений обов'язок і відповідальність за комплексний розвиток відповідних територій (ст. 119 КУ).

Комплексний розвиток території передбачає вирішення пов'язаних з цим питань в єдиному територіальному центрі, при­чому об'єктами управляючого впливу з його боку повинні бути не тільки безпосередньо підвідомчі йому підприємства, установи чи організації, але й такого ж роду об'єкти вищого підпорядкування (насамперед - галузевого), розміщені на цій території.

Чинне законодавство України закріплює обов'язковість юри­дичних актів місцевих органів виконавчої влади для всіх підпри­ємств, установ і організацій, розміщених на певній території. Органи виконавчої влади наділені повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів роз­міщеними на цій території підприємствами, установами і організа­ціями вищого підпорядкування, а також здійснювати координацію і контроль за діяльністю цих об'єктів в сфері землекористування, охорони природи, будівництва, використання трудових ресурсів, виробництва товарів широкого вжитку, соціально-культурного, по­бутового та іншого обслуговування населення.

Територіально-виробничий принцип управління проявляється, насамперед, в тому, що відповідні місцеві органи виконавчої влади загальної компетенції, за допомогою наданих їм повноважень, залу­чають підприємства, установи і організації вищого галузевого під­порядкування до вирішення завдань економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць (так звана ло­кально-системна кооперація базового рівня).

На основі територіально-виробничого принципу створюються також територіально-виробничі комплекси, тобто об'єднання під­приємств, установ та організацій різних галузей, пов'язані між со­бою спільними джерелами сировини або технологією виробництва і розміщені на одній території.

Із територіально-виробничим принципом найтісніше пов'язаний принцип подвійного підпорядкування, який означає, що певний ор­ган управління підпорядкований по вертикалі вищому органу галу­зевої компетенції і, одночасно, по горизонталі - місцевому органу виконавчої влади загальної компетенції. Подвійне підпорядкування дозволяє поєднувати врахування загальнодержавних інтересів та місцевих особливостей у вирішенні господарських, соціально-куль­турних і адміністративно-політичних питань. При належному юри­дичному, матеріально-фінансовому і організаційному забезпеченні, воно підвищує ефективність управлінської діяльності.

Лінійний принцип побудови системи державного управління проявляється у чіткому розмежуванні компетенції між керівника­ми різних рівнів управління і в безпосередньому підпорядкуванні кожного підрозділу або працівника тільки одній посадовій особі (керівникові). При такій структурі всі управлінські функції центра­лізовані суб'єктом управління, зосереджені в руках одного керівни­ка (органу управління), а у об'єкта нижчого рівня є лише один ке­руючий суб'єкт, уповноважений давати йому вказівки з усіх питань управління і, таким чином, немає розподілу праці між різними ке­руючими суб'єктами щодо одного й того самого об'єкта управління.

Самостійно лінійний принцип не застосовується, а лише у по­єднанні з функціональним, який передбачає діяльність спеціальних ланок апарату державного управління, що здійснюють загальні над­відомчі функції управління. Застосування функціонального прин­ципу забезпечує розвиток міжгалузевих зв'язків, вирішення питань, що мають спільне значення для всіх або багатьох галузей управлін­ня, сприяє досягненню узгодженості в діяльності галузевих систем управління. Відносно до функціонального принципу, формуються органи виконавчої влади, які посідають надвідомче положення і здійснюють ту чи іншу міжгалузеву функцію державного управлін­ня (планування, ціноутворення, стандартизація та ін.). Ці органи наділяються відповідними повноваженнями. їх вказівки з питань, пов'язаних із здійсненням своїх функцій, є обов'язковими до ви­конання, незалежно від відомчої належності того чи іншого органу галузевої компетенції.

Найчастіше лінійний і функціональний принципи побудови системи управління поєднуються в лінійно-функціональний або змішаний принцип. Цей принцип забезпечує спеціалізацію управ­лінської праці, кваліфіковане вирішення питань, підвищує дієвість контролю, полегшує працю керівників. Водночас, відділи і служби функціонального характеру направляють лінійним підрозділам че­рез їх керівників обов'язкові для виконання вказівки, повністю від­повідають за стан доручених їм справ.