Наступним аспектом державного управління є його співвідношення з приватним управлінням і політичною владою.

Державне управління на відміну від приватного має такі особливості:

по-перше, воно охоплює більші масштаби і різноманітні види діяльності;

по-друге, поширюється на ті об'єкти, які не можуть бути об'єктом ринкових відносин (оборона, національна безпека, екологічна безпека, фундаментальні наукові дослідження);

по-третє, функціонує в рамках більш жорсткого право­вого поля (якщо у приватному управлінні закон встановлює, що йому не робити, то в державному правлінні — що він може робити);

по-четверте, якщо ефективність приватного управління вимірюється нормою прибутковості, то державне управління не має сталих критеріїв виміру своєї результативності, корисності;

по-п'яте, процес ухвалення рішень у відкритих демокра­тичних суспільствах вимагає більше поступливості, ком­промісів, мистецтва ведення переговорів;

по-шосте, на державне управління має значний вплив більше різноманітних чинників (законодавча база, спів­відношення політичних сил, засоби масової інформації, со­ціальні структури, геополітичне становище і т. ін.);

по-сьоме, державні керівники мають менш тривалу пер­спективу перебування на посаді, а також обмежену систему добору персоналу.

Для з'ясування співвідношення між політичною владою і управлінням необхідно підкреслити, що без політичної вла­ди не можливе державне управління. Однак істотна від­мінність між політичною владою і державним управлін­ням полягає в тому, що влада в основному опирається на примус, ідеологію, право й авторитет, а управління — на мотиваційну структуру, тобто враховує людські інтереси, по­треби; мета влади — забезпечення панування або впливу, мета управління — забезпечення відповідними інструмен­тами влади для досягнення цих цілей; влада грунтується в основному на субординації відносин, а управління — на координації дій; влада прагне до концентрації повноважень, управління — до оптимізації структури і функцій; для за­безпечення ефективності управління недостатньо влади, необхідне вміння враховувати індивідуальні інтереси та по­треби для досягнення реалізації організаційних цілей.

Державне управління охоплює управління адміністра­тивним персоналом, а також управління суспільними сфе­рами життя. Управління адміністративним персоналом охоплює встановлення нормативних актів, що регулюють статус державного службовця, а також системи відбору і набору адміністративних кадрів. Державне управління стосовно суспільних сфер охоплює: економічну, соціальну, гуманітарно-культурну системи, оборону і національну без­пеку, міжнародні відносини.

Державне управління в суспільних сферах здійснює такі функції:

а) в економічній:

— контроль за грошовим обігом;

— фінансово-бюджетну політику;

— банківсько-кредитне регулювання;

— промислову політику і структурну перебудову;

— правове регулювання монополій;

— управління державним сектором економіки;

— правове оформлення прав власності;

— здійснення аграрної політики;

б) у соціальній:

— діяльність у галузі охорони здоров'я та гігієни;

— контроль за якістю харчової та фармацевтичної про­дукції;

— діяльність у галузі обов'язкового соціального страху­вання;

— житлову політику та політику урбанізації;

— захист прав та інтересів найманих робітників;

— створення механізму соціального партнерства;

— соціальний захист багатодітних, убогих, ветеранів вій­ни, літніх людей;

— поліпшення екологічного середовища;

в) у гуманітарно-культурній:

— визначення принципів і норм державного фінансу­вання освіти, науки і культури;

— визначення державних стандартів у середній і вищій школі;

— формування державних програм фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

— захист національно-культурних надбань;

— підготовку і перепідготовку кадрів;

г) у сфері оборони і національної безпеки:

— управління військово-промисловим комплексом;

— визначення структури і функцій збройних сил, прин­ципів та способів комплектування військ, стратегії й тактики військових операцій;

— соціальний захист військових службовців;

— охорона державних таємниць у різних сферах суспіль­ного життя, контррозвідка і розвідка;

д) у сфері права:

— проектування і прийняття законів та під законних актів;

— захист конституційних прав громадян;

— захист прав людини і громадянина, запобігання злочи­нам і правопорушенням, охорона громадського порядку;

— здійснення судочинства цивільного, кримінального й адміністративного;

— управління закладами примусового виховання;

ж) у сфері міжнародної політики:

— відстоювання національних інтересів на міжнародній арені;

— підписання і ратифікація міжнародних договорів;

— управління дипломатичним службовим корпусом;

— участь у міжнародних організаціях;

— зовнішньоекономічна діяльність;

— захист прав своїх громадян за кордоном. Державно-адміністративне управління включає інсти­тут глави держави, уряд, загальнодержавні відомства, які не входять в уряд, регіональні, місцеві державні адміні­страції.

Державне управління, що включає вищі органи державної влади, слід відрізняти від органів самоврядування як органів територіальних громад. До місцевого самоврядування від­носяться представницькі та виконавчі органи, котрі сфор­мовані на засадах виборності і мають юридичну, організа­ційну та майнову самостійність, визначену законом. Однак їхню діяльність певною мірою регламентовано державою.