Суб'єкти політики мають як відкриті, так і приховані групові інтереси. Останні характерні для таких груп, як кліки, мафії, родинно-земляцькі угруповання.

Кліка — це мала група, що намагається шляхом заку­лісних дій зайняти панівне становище у певній політичній структурі (партії, групі тиску, уряді). Скажімо, партійний лідер і його найближче оточення мають найбільший вплив у партії незалежно від того, що це оточення за офіційним статусом може поступатися іншим впливовим угрупован­ням цієї організації.

Мафія як строго ієрархізована і глибоко законспірована організація намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а й усього суспільства. Для цього вона використовує як законні, так і незаконні засоби. На відміну від організованої злочинності, мафія зав­жди тісно пов'язана з політикою.

Родинно-земляцькі угруповання здебільшого існують на нижчих рівнях влади, але підтримують контакти з пред­ставниками вищих політичних кіл. Такі зв'язки можуть відігравати важливу роль при формуванні вищих ешелонів влади. Скажімо, президент при формуванні кабінету мініс­трів надає перевагу особам з близького йому оточення.

Приховані групові інтереси, як і приховані угруповання, існують у будь-якому суспільстві, незалежно від політично­го режиму. Масштаб їхньої діяльності і політичного впли­ву залежить від соціальної і політичної структурованості суспільства, рівня правової! політичної культури, доскона­лості ринкових механізмів суспільної взаємодії. Там, де ці чинники перебувають на нижчому рівні розвитку порівня­но з сучасними цивілізованими країнами, приховані інте­реси можуть мати перевагу над відкритими, легальними.

Взаємодія суб'єктів політичного процесу не може відбу­ватися без конфліктів. Уся історія людства супроводжу­ється різноманітними соціальними конфліктами, в тому чис­лі політичними. В основі політичного конфлікту лежить зіткнення інтересів з приводу розподілу влади, пануван­ня і престижу, а також матеріальних ресурсів.

Теорія конфліктології виділяє функції політичного кон­флікту, що сприятливо впливають на суспільство: це отри­мання інформації про стан суспільних процесів, характер вияву групових інтересів, підтримка балансу сил між влад­ними центрами, стимулювання нормотворчості і соціаль­ного контролю, сприяння створенню нових політичних ін­ститутів.

Конфлікт завжди зумовлений нерівним доступом до розподілу матеріальних ресурсів, цінностей, влади і престижу між індивідами і соціальними групами, а також зістав­лення їхніх життєвих шансів. Конфлікти виникають або на рівні розуміння несумісності інтересів суб'єктів соціаль­ної взаємодії, або на рівні провокування одними групами інших задля реалізації своїх інтересів, що лише частково збігаються.

У конфлікті виділяються чотири стадії: передконфлікт-на, конфліктна, розв'язання конфлікту, післяконфліктна. Своєю чергою кожна стадія проходить ряд фаз.

Перша стадія є латентною (прихованою) і включає дві фази. Початкова фаза характеризується нагромадженням незадоволення через глибокі розбіжності інтересів і цінно­стей суб'єктів конфліктної ситуації. Друга фаза починається з інциденту, який штовхає конфліктуючі сторони до бороть­би. На цій фазі відбувається не тільки усвідомлення проти­лежності інтересів і цінностей конфліктуючих сторін, а й формується їхня психологічна готовність до боротьби.

Конфліктна стадія характеризується гострим проти­стоянням між конфліктуючими сторонами, яке виражається у взаємному прямому чи опосередкованому блокуванні намірів і інтересів, цілей. На цій стадії відбувається зістав­лення сил конфліктуючих сторін, оцінка їхніх шансів у боротьбі. Під силою розуміють здатність суб'єкта конфлік­ту реалізувати свої цілі всупереч волі своєго опонента. Роз­різняють фізичну силу (в тому числі технічні засоби на­сильства), інформаційну форму застосування сили, соціаль­ний статус, інші ресурси (гроші, територія, ліміт часу, кількість прихильників).

Конфліктуючі групи на цій стадії можуть вибирати такі лінії поведінки:

1) досягнення своїх цілей за рахунок іншої сторони і тим самим доведення конфлікту до кризової ситуації, яка при­зведе до війни, революції, партизанської війни і тероризму;

2) зниження рівня напруги, переведення конфліктної ситуації в більш приховану фазу за рахунок взаємних поступок;

3) пошук способів повного розв'язання конфлікту. Якщо обрана третя лінія поведінки, то настає третя стадія —роз­в'язання конфлікту.

Повне розв'язання конфлікту передбачає зміну як об'єк­тивної, так і суб'єктивної ситуації, тобто такої перебудови свідомості, при якій образ ворога перетворюється на «образ партнера», а психологічна установка до боротьби — на орі­єнтацію до співпраці. Часткове розв'язання конфлікту змінює тільки зовнішню поведінку, але зберігає внутрішню установку до продовження протиборства.