5.5. Складносурядне речення

Складносурядними називаються складні речення, частини яких незалежні одна від іншої і граматично поєднуються сурядними сполучниками. Наприклад: Стиха долітають звуки піаніно, а думки своє снуюють (Івг.).

Рівнозначність частин є однією з найхарактерніших ознак складносурядних речень, де кожна частина зберігає значення окремого повідомлення і відносну синтаксичну незалежність, а також відносну самостійність.

Другою характерною ознакою речень цього типу є те, що їх частини поєднуються між собою сполучниками сурядності, які завжди знаходяться тільки між цими частинами, не належать жодній з них, а складносурядному реченню в цілому.

Цим складносурядні речення суттєво відрізняються від складнопідрядних, в яких сполучник та сполучне слово належать підрядній частині.

Однією із структурних ознак складносурядного речення є й те, що ніколи одна з його частин не може знаходитися у середині іншої, чим також ці речення істотно відрізняються від складнопідрядних.

Найважливішими засобами поєднання частин складносурядного речення є сполучники сурядності та інтонація, а також співвідношення видових, часових, способових форм дієслів, зв'язок між частинами речення може також здійснюватися за допомогою займенників, спільних членів речення, порядку частин речення.

Інтонація складається із мелодики звучання, інтенсивності, темпу мовлення, пауз. Вона може бути перелічувальною, протиставно-зіставною, градаційною, розділовою. Проте пов'язати окремі різновиди інтонацій з конкретними типами складносурядних речень не можна, бо те ж саме речення може інтонуватися по-різному.

Дуже важливою є роль сполучників сурядності в організації складносурядних речень, серед них, як відомо, виділяють єднальні (приєднувальні і пояснювально- приєднувальні), протиставні, розділові. Класифікація сполучників лежить і в основі класифікації складносурядних речень, бо сполучники є не тільки засобом виявлення взаємовідношень між частинами цих речень.

У кожному складносурядному реченні виступає щонайменше два засоби взаємозв'язку між предикативними частинами - сполучники сурядності та інтонація, які є найголовнішими. Що ж до інших засобів, то їх може і не бути.

Залежно від сполучників, за допомогою яких поєднуються між собою частини складносурядних речень, розрізняють такі їх типи:

       складносурядні речення з єднальними сполучниками і(й), та, та й, ні ... ні, як ...так (наприклад: Вже червоніють помідори, і ходить осінь по траві (Рил.);

       складносурядні речення з приєднувальними сполучниками та й, ще й, також, причому, притому (наприклад: Вона настирливо з тобою говорила, та й їй далась нелегко та розмова (Л.У.);

       складносурядні речення з пояснювально-приєднувальними сполучниками тобто, себто, а саме, як то, (наприклад: Ця баба з ґанжою, як-то бувають з ґанжою коні або корови(Н.-Лев.);

       складносурядні речення із зіставно-протиставними сполучниками а, але, та (але), проте, однак, зате, так, не тільки ... а й, не лише ... але й, (наприклад: Самій те трудно збитися з путі, та трудно з неї збитися в гурті(Л.У.);

• складносурядні речення з розділовими сполучниками або, чи, а чи, чи ...чи, то ... то, чи то ... чи то, не то ... не то (наприклад: То Катря усе хвалить, то Катря усе ганить (М.В.).