2.7. Запитання і завдання для самоперевірки

1.     Що вивчає лексикологія?

2.     Що таке "слово"? Якими ознаками воно характеризується?

3.     Які слова називаються багатозначними та однозначними?

4.     Що таке пряме та переносне значення слова?

5.     Які слова називаються омонімами?

6.     Які слова називаються синонімами?

7.     Які слова називаються антонімами?

8.     Які слова називаються паронімами?

9.     Які слова складають лексику сучасної української літературної мови?

10. Які слова належать до загальновживаної лексики?  

11. Що таке термін?

12. Які ознаки власне української лексики?

13. У чому різниця між історизмами та архаїзмами?

14. Які слова називаються неологізмами?

15. Що таке фразеологізми?

3. СЛОВОТВОРЧІ ЗАСОБИ ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

3.1.  Морфемна структура слова

3.2.  Способи словотвору

3.3.  Запитання і завдання для самоперевірки

3.1. Морфемна структура слова

Кожна одиниця мови має свою структуру. Структура слова є системою взаємопов'язаних і співвідносних елементів значення і вираження.

Слово як морфологічна одиниця являє собою єдність взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які утворюють його.

Морфема (від грец. morphё - вигляд, форма) - це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема виступає як носій певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей, властивих певній мові.

За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі і службові.

Корінь - це основна морфема, що виражає загальне лексичне значення слова. Корінь є носієм лексичного значення слова, що відображає елемент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об'єднує усі споріднені слова: весна, провесна, весняний, по-весняному, навесні.

Значення кореня видозмінюють і конкретизують словотворчі морфеми - суфікси і префікси, які завжди пов’язані з коренем і без нього вживатися не можуть. Корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові. З кореня може починатися слово (міст-о), він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з’-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові (криг-о-лом).

Префікс – це морфема, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова: глина – суглинок, шити – вишити. Формотворчий префікс служить для утворення нових форм слів: кращий – найкращий, робити – зробити.

Суфікс – це морфема, яка стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм: щедрий – щедрість, стукати – стукнути.

Закінчення, або флексія – це змінна морфема, яка знаходиться в кінці слова та служить для зв’язку слів у реченні, не змінюючи їх лексичне значення.

Частина слова без закінчення називається основою. Основа слова може складатися з одного кореня (вод-а, сестр-а), з кореня та префікса (приклад), з кореня та суфікса (садок), з кореня, префікса, суфікса (заземлений). Основа слова, до якої входять корінь і інші морфеми, називається похідною. Непохідна основа – це основа, яка збігається з коренем. Якщо слово вживається без закінчення (хліб, захід, батьків), то воно становить чисту основу. У складних словах основи називаються складними (давньоруський). Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною. Нерідко буває так, що новоутворене слово стає твірною основою для наступного нового слова (вік ® вічний ® вічність) 3.2. Способи словотвору

Словотвір, або дериватологія (від лат. Derivacio – відхилення, утворення) – це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом творення їх.

Лексичне і граматичне значення слова належать до лексичного і граматичного рівнів мови. Словотвір має міжрівневий характер.

Словотвір тісно зв’язаний, насамперед, з лексикологією, зв’язок цей прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови з точки зору їх морфемного складу, структури і способів словотворення і є конкретним предметом словотвору. Одні слова, що виражають застарілі поняття, відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються.

Словотвір тісно зв’язаний і з граматикою, бо нові слова оформлюються за граматичними законами даної мови, кожна частина мови має власні засоби словотворення. Зв’язок словотворення з формотворенням (частиною граматики) виявляється в тому, що творення нових слів часто здійснюється тими ж засобами (префіксами, суфіксами), що і творення нових форм:

робити – робота (нове слово);

зелений – зеленіший (нова форма).

Українська мова, як одна з найрозвинутіших мов світу, має досконалу систему засобів словотвору, і це дає їй можливість розвиватися разом з наукою, культурою, виробництвом, бо цей розвиток супроводжується появою великої кількості нових слів.

Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних способів словотвору належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення складних і складноскорочених слів: 

     префіксальний;      суфіксальний;         суфіксально-префіксальний;       безафіксний;       спосіб основоскладання;

префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса: читати – прочитати, мліти – зомліти.

Префіксація є активним способом дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови – іменниках, прикметниках, прислівниках.

Суфіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою суфікса: вода – водяний, крига – крижина.

Суфіксація – найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній український мові, цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем. При додаванні суфіксальної морфеми часто спостерігаються звукові зміни: чергування голосних або приголосних у корені (село – сільський), накладання морфем (Одеса – одеський) тощо.

Суфіксально-префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса та суфікса: ліс – пролісок.

Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до нового слова, в той час як суфікси, тісно пов’язані з словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова.

Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.

Безафіксний спосіб – це утворення нового слова від твірної основи без допомоги префікса та суфікса: бігти – біг.

Складання – це творення складних слів поєднанням двох або більше основ, слів, скорочених (усічених) основ. Типи складання:

     основоскладання (світогляд);

     словоскладання (салон-перукарня);

     абревіація (вуз, профком, СНУ).

Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в дієсловах та прислівниках. Способом абревіації утворюються тільки іменники.

До неморфологічних способів словотвору належать такі способи:

     лексико-семантичний;

   лексико-синтаксичний;

     морфолого-синтаксичний.

Лексико-семантичний спосіб – це утворення нового слова через набуття ним нового значення: супутник – людина, супутник – літальний апарат.

Словотвірне значення цих похідних слів виражається в контексті через співвідношення омонімії. Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники.

Лексико-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова через злиття словосполучення: нісенітниця (ні се ні те).

Лексико-синтаксичним способом утворюються іменники, числівники, прислівники.

Морфолого-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова шляхом переходу однієї частини мови в іншу (вчений – іменник, вчений секретар – прикметник): перехід прикметників і дієприкметників у іменники (субстантивація), перехід дієприкметників у прикметники (ад’єктивація), перехід іменників і прикметників у прикметники (прономіналізація); перехід інших частин мови у прислівники (адвербіалізація) тощо.

Перехід слова з однієї частини мови до іншої називається конверсією.

При морфолого-синтаксичному словотворі похідне слово нічим не відрізняється зовні від мотивуючого, але дістає нове значення.

Морфолого-синтаксичним способом утворюються прислівники, займенники, іменники.

Перераховані способи словотвору обслуговують усі стилі сучасної української літературної мови. Можна сказати, що для офіційно-ділового стилю мови продуктивними з’являються морфологічні способи словотворення, а неморфологічними способами твориться порівняно невелика кількість похідних слів, тому, звичайно, ці способи словотворення малопродуктивні.