1 Прудников a.C., КудинВ.А., ЛимоновА.М., Лимонова h.A. Муни-ципальное право России. — м., 2002. — с. 26.

2 КрасновМ.А. Введение в муниципальное право. — м., 1993. —

Позитивний приклад «взаємопроникнення» інститутів місце­вого самоврядування та права людини і громадянина на підприєм­ницьку діяльність та інших форм економічної діяльності, коли міська влада, територіальна громада та підприємницькі структу­ри не побоюються такої відповідальності, дає нам досвід міста Сла­вутич. Тут діють дві програми — Програма створення компенса­ційних робочих місць і Програма соціальних гарантій. На сьогодні в Славутичі провадять свою діяльність понад 320 підприємств-суб'-єктів підприємницької діяльності (59 — промислових; 35 — буді­вельних; 178 — у сфері торгівлі та послуг). Із загальної кількості підприємств 288 є малими, де зайнято 1800 працівників. Завдяки цьому у місті створено багатогалузеву систему виробництва това­рів і послуг. Задля підтримки малого бізнесу працює міжнародний центр розвитку бізнесу «Славутич — XXI століття», у якому роз­містилися комунальне підприємство «Агенція з розвитку бізнесу» та його відокремлений «Бізнес-інкубатор», комунальне підприєм­ство «Адміністрація спеціальної економічної зони Славутич», фонд »Славутич — ЧАЕС — Розвиток», кредитна спілка «Парт­нер» , фонд підтримки підприємництва, фонд поворотної фінансо­вої допомоги, міська громадська організація «Лабораторія малого бізнесу». їх діяльність спрямована на розвиток підприємницьких структур, реалізацію інвестиційних проектів, реформування си­стеми соціальних послуг. Також у місті працюють такі суб'єкти економічної діяльності, як «Відродження Полісся», «Кронпак», «Єврофлекс», «Гобелен»; діє автопарк, деревообробне та швейне підприємство, розгорнуто виробництво канцелярських товарів. Але головне, за словами міського голови Славутича В.П. Удови­ченка, — не просто робочі місця, а впевненість кожного жителя Славутича, що місто після закриття ЧАЕС живе й розвивається¹.

Усе це переконливо ілюструє як значну роль економічних прав і свобод як інституту реалізації місцевого самоврядування, так і вплив місцевого самоврядування на забезпечення і, більше того, на саму природу відповідної групи прав і свобод. Нинішній рівень зрілості ринкових відносин зумовлює якісно новий характер кон­ституційної системи економічних прав і свобод, що дає їм змогу виконувати важливі функції в загальній системі інституційних за­собів гарантування муніципальних прав особистості і територіаль­них громад. Цьому сприяє, зокрема, досить зріла, широко розга­лужена система економічних прав і свобод людини і громадянина, які здатні «проникати» в інституційну систему місцевого самовря­дування завдяки не тільки своїм формально-юридичним, норма­тивно-правовим характеристикам як прав і свобод прямої, безпо­середньої дії, а й завдяки їх багатому матеріальному змісту, яким охоплюються всі основні форми прояву економічної свободи й еко­номічних інтересів місцевих жителів та їх асоціацій.

§ 8. Особливості реалізації соціальних прав і свобод людини і громадянина у місцевому самоврядуванні

Конституція України закріпила, що Україна є соціальною дер­жавою, політика якої спрямована на утворення умов, які забезпе­чують гідне життя та вільний розвиток людини. Це конституційне установлення в повній мірі стосується й місцевого самоврядуван­ня, його органів та посадових осіб, обов'язком яких є турбота про соціальну справедливість, благополуччя місцевих жителів, їх со­ціальна захищеність. Принцип соціальної держави полягає в тому, що держава має бути виразником, представником і захисником ін-

1 Удовиченко в. Ефективна економічна політика місцевої влади. Фор­мула успіху//Аспекти самоврядування. — 2005. —№2. — с. 28-31.

тересів усього суспільства, усього народу та інтересів територіаль­них громад, тобто як публічних, загальних та корпоративних ін­тересів, так і інтересів кожної особи, кожної людини і громадяни­на. Найважливішою рисою соціальної держави є принципово нове ставлення її до особи, її інтересів, визнання її пріоритетом серед соціальних цінностей.

У соціальній державі передусім соціальним має бути місцеве са­моврядування. Це один з основоположних принципів муніципаль­ної влади, одна з її основ. Водночас саме місцеве самоврядування виступає найбільш ефективним інструментом формування соці­альної держави та реалізації більшості прав і свобод людини і гро­мадянина, передусім соціальних. Саме рівень самоврядування може не тільки більш-менш ефективно проводити у життя закони і гарантії, які проголошені державою, а й привносити свої почи­нання у підвищення рівня соціальної спрямованості місцевого управління.

Значною мірою аналіз місцевого самоврядування у соціально-правовому вимірі проводився з точки зору забезпечення громадян традиційними комунальними послугами. Насправді в сучасних умовах якість життя тієї чи іншої територіальної громади визна­чається далеко не тільки наявністю нормального водопостачання, транспорту, освітніх установ, чистотою на вулицях. Як правило — це обов'язкові функції місцевої влади. Але сьогодні соціальні зав­дання місцевого самоврядування набагато ширші: формування сприятливих умов для економіки, інвестицій, малого і середнього бізнесу; забезпечення різноманітного характеру та достатньої кіль­кості робочих міст у населеному пункті; можливість жителів підви­щувати свою кваліфікацію й у випадку необхідності перевчитися на нові спеціальності; достатність, якість та доступність житла; за­безпечення не тільки особистої безпеки громадян, а й атмосфери суспільного консенсусу між різними групами населення; форму­вання іміджу населеного пункту, включення його у розвинуту си­стему зв'язків всередині країни та міжнародній арені тощо. Й від того, наскільки місцеві влади сприймають ці нові соціальні завдан­ня, як намагаються їх реалізувати, залежить якість життя меш­канця конкретного поселення.

Безумовно, соціальна політика проводиться на всіх рівнях управління: загальнодержавному, регіональному і місцевому. Але, як свідчить зарубіжний досвід, основною ланкою соціальних дій є громада. У громаді, у селі, селищі, місті соціальні проблеми безпосередньо помітні і громадянам, і політикам, тому тут і здій­снюється (має здійснюватися) комунальна соціальна політика, у центрі якої перебувають усі заходи, які мають на меті забезпечен­ня гідного життя для усіх людей, які потребують допомоги.

Ще важливіші місцеві заходи, мета яких полягає у тому, щоб допомогти уникнути таких ситуацій окремій людині. Саме грома­ди зі своїми установами, службами та фінансовою підтримкою де­монструють конкретному громадянину, що таке соціальна держа­ва; саме на місцевому рівні стає зрозумілим, що означає жити у суспільстві, яке турбується про своїх громадян. Тому мова йде не тільки про забезпечення прожиткового мінімуму, а й про більш широкі потреби окремих груп населення. Однак комунальна соці­альна політика не означає, що соціальні потреби людей повністю задовольняються державою і громадою. Свобода і відповідальність за самого себе не повинні втрачати свого значення. Тому комуналь­на соціальна політика повинна бути спрямована на те, щоб підтри­мати власну ініціативу громадян¹.

Чинною Конституцією України передбачені такі соціальні пра­ва і свободи людини і громадянина, як право на працю (ст. 43), право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інте­ресів (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний за­хист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48), право на охорону здоров'я, ме­дичну допомогу і медичне страхування (ст. 49) тощо. За деякими з цих прав і свобод передбачено, що держава лише «сприяє» (ст. 49) чи «створює умови» для їх реалізації (ст.ст. 43, 47, 49). Проте є й такі права цієї групи, щодо яких держава задекларувала, що вони «забезпечуються» (ст. 45) або «гарантуються» (ст. 46), у дійсності захистити їх юридичними державними механізмами нині ніяк не­можливо внаслідок відсутності матеріальних умов їх реалізації. Значною мірою «допомагає» державі, а іноді й «бере на себе» ці проблеми місцеве самоврядування.

Так, пріоритетним соціальним правом людини і громадянина є право на працю. Згідно з Конституцією України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя пра­цею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кон­ституційний обов'язок зі створення умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантування рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання і підготовки та перепідготовки кадрів покладено на державу.

Але багато у чому допомагає державі у сфері праці місцеве само­врядування. Наприклад, ст. 34 Закону України «Про місцеве са­моврядування в Україні» встановлює коло делегованих місцевому самоврядуванню повноважень у цій сфері, серед яких підготовка і подання на затвердження ради цільових місцевих програм поліп-