России: экономические, социально-политические и правовые аспекты. Научно-практическая конференция. Тезисы докладов. — Волгоград: ВАГС, 2003. — С. 23-26; Колесников В.А. Муниципальные интересы как феномен местного самоуправления: основные аспекты исследования // Государственное и муниципальное управление в России. Реформы и пер­спективы развития. Материалы Всероссийской конференции 14^-декабря 2.004. — Волгоград: ВАГС, 2005. — С. 36-40 та ін.

1 Суслов в.В. Герменевтика и юридическое толкование // Государство и право. — 1977. — №6.

Усвідомлення самоорганізації як основоположного принципу виникнення та існування місцевого самоврядування прийшло: не відразу. Поштовхом для розвитку ідей самоорганізації якраз і став потужний сьогодні напрям науково-методологічного спряму­вання — синергетики, науки про системи, що самоорганізуються та саморегулюються, яка зародилася у біології, хімії та інших на­уках, достатньо далеких від науки місцевого самоврядування. Особливого розвитку методологічні основи синергетики набули в працях Й. Пригожина та його колег, де розглядаються механізми та принципи самоструктурування природних систем, якою, по суті, й є місцеве самоврядування. Адже не викликає сумніву, що система місцевого самоврядування, безумовно, є цілісною при­родною системою, що самоорганізується. Багатогранні прояви муніципальної влади, розвиток соціальних, психологічних, мо­ральних цінностей, норм та інститутів усередині територіальної громади — це ті дані, які держава при всьому бажанні не може утворити. Вона лише визнає, створює умови для їх розвитку. За­конодавство, визнаючи та допускаючи місцеве самоврядування як новий елемент політичного життя, повинно обмежитися най-необхіднішими визначеннями, встановлюючи лише загальні, ши­рокі засади, дозволяючи законом тільки установчі питання.

Тому, якщо підійти до характеристики муніципальної влади з методологічних позицій, які розроблені у синергетиці, вона роз­криє досліднику нові сторони та аспекти: у знайомих, звичних ре­аліях дійсності виявляються ознаки та властивості нової системної цілісності у процесах самоорганізації. Синергетика має справу, як правило, з Процесами та феноменами, де ціле (наприклад, місцеве самоврядування як природне право людини, вид публічної влади та соціального управління, інститут системи конституційного ладу, історичне, суспільно-політичне, соціально-економічне, культурне, духовне явище та специфічний образ мислення) воло­діє властивостями, яких немає у жодної з частин, але частини (міс­цеві жителі, територіальні громади, органи та посадові особи міс­цевого самоврядування) відображають якості цілого. Це відкриває нові шляхи вивчення феномену муніципальної демократії, а в по­дальшому ■— шляхи оптимізації процесів інституціоналізації му­ніципальної влади в Україні. Предметом уваги при Цьому виступа­ють не фрагменти реальності (органи публічної влади, люди, тери­торія, власність, нормативні акти тощо), а Скоріше, сфери взаємо­дії, взаємовпливу та взаємопроникнення цих інститутів, фейоме^ нів та явищ, процеси функціонування муйіцййальної влади як цілісної системи.

Синергетичне дослідження муніципальної влади дає змогу ви­робити більш точний методологічний підхід до нормативно-право­вого регулювання місцевого самоврядування не тільки з точки зору природи та характеру цього явища, а й точки зору сучасних процесів її становлення та розвитку. При цьому, наприклад, дифе­ренційованість правового регулювання інститутів місцевого са­моврядування полягає, з одного боку, у наданні стійкості його окремим ознакам та властивостям, а, з іншого, — у стимулюванні та виявленні певних тенденцій розвитку місцевого самоврядуван­ня та реагуванні на ці тенденції відповідним чином, із врахуван­ням їх позитивного або негативного запалу¹.

Так, нелінійний метод пізнання у межах синергетичного підходу вказує, що результат не завжди є адекватний зусиллям. Муніци­пальна влада, як це не парадоксально, не адекватна моделі відно­син, які держава прагне врегулювати за допомогою своїх правових норм. І справа не в тому, що законодавець при цьому не враховує якихось чинників. Просто можливості права завжди обмежені. Си­стема місцевого самоврядування може адекватно відреагувати тіль­ки на ті збуджуючі її впливи, які передбачені нормативно-правови­ми актами. Інші збуджуючі впливи не компенсуються та виклика­ють відповідні зміни у законодавчій моделі місцевого самовряду­вання. В Україні, судячи із змісту Конституції України, законів «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самооргані­зації населення» або «Про вибори депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», законодавець навіть не намагається екстраполюва­ти будь-яку модель муніципальної влади, яку він бажав би бачити.

Високий ступінь стохастичності системи місцевого самовряду­вання у період її становлення, незважаючи на законодавчі рамки, які покликані стримувати розвиток системи в необхідних парамет­рах, не гарантує того, що місцеве самоврядування буде розвивати­ся у бажаному для інтересів держави та суспільства напрямі. Як це не парадоксально, але ніхто не знає та не може знати, що з цього вийде. Навіть у західних європейських країнах із міцними демо­кратичними традиціями функціонування систем місцевого само­врядування муніципальна влада не відрізняється стабільністю та одноманітністю. Про це свідчать реформи 70-х років XX ст. у Ве­ликій Британії, Франції, Італії та інших країнах. Але, як свідчить історія, місцеве самоврядування у західних європейських країнах розвивалося паралельно із визріванням інших демократичних ін­ститутів, які були для нього опорою. До того ж, не можна не звер­тати уваги на високу політичну культуру та традиції цих народів.