1 Див.: Закон про місцеве самоврядування в Україні: Наук.-практ. Ко­ментар. — к., 1999. — с. 31-32.

2 Див.: Конвенция об участии иностранцев в общественной жизни на местном уровне 1992 г. — се, 1992.

3 Батанов о.В. Конституційно-правовий статус територіальних гро­мад в Україні: Монографія. — к.: Ін Юре, 2003. — с.228. •

Сьогодні найбільш детально питання організації та діяльності зборів (конференції), участі в цьому процесі жителів — членів від­повідних громад регламентуються в Положенні про загальні збо­ри громадян за місцем проживання в Україні. Проте слід зазна­чити, що Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні» була прийнята ще до набуття чинності Конституцією України та законів України «Про місцеве самоврядування в Укра­їні» та «Про органи самоорганізації населення» і тому її норми мо­жуть діяти лише в частині, що не суперечить Конституції та за­значеним законам України. У зв'язку з цим, винятково важливе значення для формування нормативно-правової бази зборів (кон­ференцій) мають акти локальної нормотворчості — статути тери­торіальних громад та місцеві положення про збори (конференції).

Досвід муніципальної практики свідчить про доцільність прий­няття сільськими, селищними, міськими радами окремого Поло­женням про збори (конференції), що дасть змогу максимально спрос­тити процедуру скликання та проведення зборів (конференцій), зня­ти суперечності, що існують сьогодні в правовій регламентації цих питань і, як результат, дозволить жителям брати більш активну участь у вирішенні питань місцевого значення, сприятиме посилен­ню їх відповідальності за стан справ у територіальній громаді.

На думку авторів, цей документ має включати такі положення:

• загальні положення (дається визначення зборів (конферен­ції), визначаються умови участі у зборах(конференції) та правові основи обговорення та вирішення питань місцевого значення на зборах (конференції));

• скликання та проведення зборів (конференції) (визначають­ся порядок ініціювання та скликання зборів (конференції), порядок визначення представництва на конференцію, поря­док проведення зборів (конференції) та ведення їх протоколу тощо);

• компетенція зборів (визначається коло питань місцевого зна­чення, що можуть обговорюватися та вирішуватися на збо­рах (конференції));

• рішення зборів (конференції) (визначається порядок при­йняття та виконання рішень зборів (конференції), їх зупи­нення та визнання незаконними;

• контроль за виконанням Положення (закріплюється меха­нізм контролю за виконанням Положення з боку відповідної місцевої ради та її виконавчих органів та механізм громад­ського контролю).

У місцевих положеннях про збори (конференції) можна було б закріпити можливість ініціювання проведення зборів (конферен­цій) членами органу самоорганізації населення, ініціативної гру­пи жителів (у разі обрання органу самоорганізації населення).

У положеннях також важливо передбачити, що у разі, коли по­садові особи або органи місцевого самоврядування, органи самоор­ганізації населення, на які покладено обов'язки щодо скликання зборів (конференції) у двотижневий строк не скликають зборів (конференцію) на вимогу суб'єктів права їх ініціювання, вони мо­жуть бути скликані цими суб'єктами безпосередньо з обов'язко­вим повідомленням про це сільського, селищного, міського голо­ви, голови районної у місті ради.

З точки зору принципу законності на зборах можна розглядати та вирішувати лише ті питання місцевого значення, що віднесені до їх компетенції актами чинного законодавства, статутами тери­торіальних громад та рішеннями відповідних рад.

У зв'язку із зазначеним доцільно було б у положеннях про збо­ри (конференції) з урахуванням чинного законодавства України віднести до їх компетенції такі питання:

1. розгляд будь-яких питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, внесення пропозицій з цих питань відповідним органам місцевого самоврядування, органам самоорганізації насе­лення та їх посадовим особам;

2. попереднє обговорення проектів рішень органів і посадових осіб місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення з питань місцевого значення, що зачіпають інтереси жителів відпо­відної території (мікрорайону, будинку, вулиці, кварталу тощо);

3. внесення пропозицій з питань щодо розгляду відповідною місцевою радою та її виконавчими органами, сільським, селищ­ним, міським головою, головою районної у місті ради, органами самоорганізації населення;

4. заслуховування інформацій сільського, селищного, міського голови, інших керівників органів місцевого самоврядування, зві­тів керівників органів самоорганізації населення, керівників під­приємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади;

5. порушення питання перед сільською, селищною, міською місцевою радою, керівником органу самоорганізації населення про притягнення відповідних посадових осіб до відповідальності у порядку, встановленому законом;

6. інформування населення про прийняті відповідної місцевою радою, її виконавчими органами, сільським, селищним, міським головою, органами самоорганізації населення рішення, хід їх ви­конання, про закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади з питань, що зачіпають інтереси жителів відповідної території (мікрорайону, будинку (кількох будинків), вулиці, кварталу);

7. розгляд відповідно до закону питань щодо створення, обран­ня, організації діяльності та припинення повноважень органів са­моорганізації населення, затвердження Положення про орган са­моорганізації населення;

8. внесення пропозицій щодо передачі (придбання) в комуналь­ну власність територіальної громади підприємств, установ і орга­нізацій та інших об'єктів, що належать до державної та інших форм власності, якщо вони мають важливе значення для забезпе­чення комунально-побутових і соціально-культурних потреб жи­телів відповідної території;

' 9) розгляд відповідно до закону питань про запровадження збо­рів на засадах добровільного самооподаткування, внесення відпо­відних пропозицій сільської, селищної, міської ради;

10. розгляд відповідно до закону питань щодо об'єднання кош­тів жителів, а також коштів підприємств, організацій, установ (за їх згодою) для будівництва, розширення, ремонту й утримання об'єктів соціальної інфраструктури, благоустрою території, охоро­ни довкілля;

11. розгляд питань про надання допомоги інвалідам, ветеранам війни і праці, самотнім громадянам похилого віку, багатодітним сім'ям та іншим найменш соціально захищеним верствам насе­лення;

12. розгляд відповідно до закону питань про найменування (пе­рейменування) населених пунктів, вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, внесення до відпо­відної місцевої ради пропозицій з цих та інших питань адміністра­тивно-територіального устрою;

13. розгляд та обговорення питань щодо залучення населення до ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, сприяння орга­нам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади у про­веденні робіт із ліквідації наслідків аварій та стихійного лиха, ін­формування населення про екологічно небезпечні аварії та ситуа­ції, стан навколишнього природного середовища, а також про за­ходи, що вживаються з метою його поліпшення;

14. участь відповідно до закону в організації проведення все­українського та місцевого референдумів, консультативних опиту­вань тощо;

15. проведення зустрічей з народними депутатами України, де­путатами місцевих рад, заслуховування їх інформацій;

16. проведення громадських слухань у порядку, визначеному Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ста­тутом територіальної громади;

17. розгляд та вирішення будь-яких інших питань місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Таким чином, збори жителів за місцем проживання є важливим інститутом у системі форм безпосередньої демократії, об'єдную­чою ланкою жителів з муніципальними органами, формою прояву справжнього народовладдя, яке здійснюється шляхом прямого вільного волевиявлення.

Крім традиційних зборів, про які йшлося вище, слід виділити ще один вид зборів, який є формою реалізації конституційного пра­ва громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39 Конституції України). Різниця між цими формами демократії полягає в тому, що збори жителів як форма здійснення місцевого самоврядування має постійний норма­тивний характер та служить меті вирішення питань місцевого зна­чення. Щодо зборів, мітингів, демонстрацій, пікетування, то вони не мають жорсткого нормативного обмеження ні за складом уча­сників, ні за цілями, формами та процедурами їх проведення. Вони, як правило, використовуються або як засоби підтримки, або як за­сіб тиску на органи влади, в тому числі й місцевого самоврядуван­ня, з метою примусити їх прийняти якісь рішення¹. Так, напри­клад, керуючись ст. 39 Конституції України, пунктом 15 ст. 22 За­кону України «Про столицю України — місто-герой Київ» та під­пункту 8.1 пункту 8 Порядку організації та проведення в м. Києві недержавних масових громадських заходів політичного, релігійно­го, культурно-просвітницького, спортивного, видовищного та ін­шого характеру, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24.06.99 №317/418, Київська міська державна адміністрація видала Розпорядження №2193 від 29.11.2005 «Про проведення мирного зібрання громадян на майдані Незалежності та вул. Гру-шевського 1 грудня 2005 року». У цьому розпорядженні йшлося про взяття до відома повідомлення «Асоціації міст України та гро­мад» про проведення мирного зібрання громадян на майдані Неза­лежності та вул. Грушевського 1 грудня 2005 року, причому відпо­відальність за підготовку та проведення мирного зібрання грома­дян покладалася на «Асоціацію міст України та громад»².

Отже, загальні збори громадян за місцем проживання є важли­вою та перспективною формою діяльності територіальних громад, ефективним інструментом вирішення жителями питань місцевого значення та висунення своїх вимог до органів місцевого самовря­дування та органів державної влади.