§ 1. Форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування — основа безпосередньої демократії у системі місцевого самоврядування: поняття та політико-правова природа

Прийняття Конституції України стало найважливішою істо­ричною подією на шляху побудови Україною демократичної, со­ціально-правової державності. Становлення в Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (Ст. 1 Конституції України) не тільки об'єктивно актуалізувало визнай^ ня, а й слугувало нормативною підставою наукової та практичної легалізації публічної влади (ст. 5 Конституції України): Конститу­ційне правоположення стосовно того, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» і що «народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи міс­цевого самоврядування», стало нормативною та методологічною базою для конституювання й правової ідентифікації публічної вла­ди та її диференціації на безпосереднє народовладдя, державну та муніципальну владу. Більше того, ст. 7 Конституції України за­кріплює фундаментальний принцип сучасного конституціоналіз­му, за якого в Україні визнається та гарантується місцеве самовря­дування. Таким чином, можна говорити як про визнання, так і про легалізацію публічної самоврядної влади¹.

На наш погляд, важливе теоретико-методологічне та практичне значення для розкриття питання щодо понятійної характеристики форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого само­врядування, висвітлення їх політико-правової природи як основи безпосередньої демократії у системі місцевого самоврядування, ¹ Григорьев В.А. Эволюция местного самоуправления. Отечественная и зарубежная практика: Монография. — К.: Истина, 2005. — С.152-153.

має дослідження таких категорій сучасного конституціоналізму, як «влада», «демократія», «безпосереднє народовладдя» тощо. Лише через взаємозв'язок місцевого самоврядування з цими по­няттями можна проникнути у політико-правову природу публіч­ної влади територіальної громади та всебічно охарактеризувати основні форми її діяльності. Зокрема, у такому контексті будує свої наукові дослідження відомий російський вчений-конституці-оналіст, спеціаліст із питань безпосередньої демократії у системі місцевого самоврядування Л.О. Нудненко¹.

Слід зазначити, що проблеми влади, її видів, цілей, завдань та функцій тривалий час привертають увагу мислителів, учених, по­літичних діячів, часто опиняються у фокусі масових виступів різ­них верств населення, а й досі універсальних відповідей немає. Проблеми влади, як правило, розглядаються у контексті її фун­кціонування та розвитку. Поняття влади як у теорії, так і на прак­тиці може відтворюватися у словосполученнях: влада зміцнюєть­ся, посилюється, централізується, послаблюється, є бездіяльною, руйнується, розпорошується, децентралізується, реформується, деформується тощо.

Дехто вважає, що влада означає реальну здатність одного з еле­ментів існуючої системи реалізувати власні інтереси у її рамках. Зважаючи на це, влада є здійсненням впливу на процеси, які від­буваються в середині системи. Інші вважають владою результати, продукт певного цілеспрямованого впливу. Треті схильні розгля­дати владу як взаємні відносини між людьми або групами людей, сутність яких полягає у впливі, у прагненні досягнути рівноваги. Владу іноді ототожнюють з її знаряддями — державою, політич­ною організацією суспільства; засобами — управлінням; метода­ми — примусом, переконанням, насиллям. Деякі ставлять знак рівності між владою та авторитетом, який має багато спільного з нею, а й відрізняється від влади принципово².

¹ Нудненко Л.А. Непосредственная демократия и местное самоуправ-ление в России: Монография. — Барнаул, 2000. — 300 с.; Нудненко Л.А. Непосредственная демократия в системе местного самоуправления Рос­сии: Монография. — М., 2004. — 252 с.

² Більш детально про це: Батанов О.В. Публічна влада як суспільно-політичний феномен: постановка проблеми // Правова держава. Випуск 16. — К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького HAH України, 2005.— С.272-282.

Є різні підходи до розуміння того, що є влада. Так, прихильни­ки антропологічного підходу бачать джерело влади у подвійній природі людини: з одного боку, вона прагне до автономії, волі, а з іншого — не може існувати поза соціальним середовищем. Адепти психологічного трактування проблем владарювання та підпоряд­кування виводять владу з індивідуальної, спочатку несвідомої влади людей: людини над людиною. Наприклад, Ф.Ф. Кокошкін вважав, що взаємний вплив людей одне на одного поступово про­дукує суспільне, усвідомлене підкорення владі. Влада, таким чи­ном, перетворюється у явище колективно-психологічне¹. Теорія конкурентних інтересів базується на тому, що люди не думають про інтереси інших людей та у конкурентній боротьбі не є рівними. Це заважає злагоді, для досягнення якої й вимагається влада. На­зивають і гносеологічний аспект влади. Він розкриває поняття влади як цілеспрямованого способу переробки знання. Знання та тверда воля притаманні владі, що передбачає її обачливість, перед­бачуваність і активність².

Існування багатьох теорій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми. За свідченням сучас­них політологів, на сьогодні в науковій літературі існує понад трьохсот визначень влади³. Водночас відсутність усіма визнаного визначення влади не означає, що дискусія з приводу змісту понят­тя безпредметна. Безумовно, спорів навколо поняття влади навряд чи можна обминути. Значущість будь-якого соціального поняття, у тому числі такого поняття, як «влада», зумовлена його здатністю виражати певні аспекти соціально-політичної реальності. Понят­тя влади необхідне, по-перше, для описання та пояснення соціаль­них відносин, у яких деякі індивіди або групи прагнуть підпоряд­кування інших індивідів і груп. Влада — це здатність впливати на людей певним чином; поняття влади виражає вірогідність тих чи інших соціальних подій та умови їх реалізації, ресурси та їх вико­ристання, можливості досягнення певних соціальних цілей та їх межі, тобто важливі сторони суспільного життя, які пов'язані зі сферою соціального контролю та управління. Влада тому є цен­тральним поняттям науках, які вивчають функціонування дер­жавних та самоврядних інститутів, формування політики та меха­нізми прийняття рішень. Виражаючи відносну стійку здатність індивідів та груп реалізувати свою волю у відношенні інших інди­відів та груп, «влада» є незамінною при поясненні соціальної стра­тифікації та політичної нерівності; вона дає змогу зрозуміти, чому люди змушені примирюватися з несправедливим соціально-полі­тичним устроєм, дискримінацією та пригніченням, будучи не в си­лах будь-що змінити.

По-друге, вказуючи на соціального суб'єкта, який є відпові­дальним за певний результат у відносинах з іншими соціальними суб'єктами, «влада» відіграє важливу роль у моральних оцінках людських дій та подій. Говорячи про вибори, референдуми, со-