§ 4. Місцеві вибори як форма безпосередньої демократії у системі місцевого самоврядування

Місцеві вибори є найзастосовнішою та однією з найдієвіших форм безпосередньої демократії у місцевому самоврядуванні, адже вони дають змогу перетворити волевиявлення громадян Укра­їни — жителів відповідної адміністративно-територіальної одиниці у волю територіальної громади при формуванні представницьких органів місцевого самоврядування. На сьогоднішній день вибори до органів місцевого самоврядування як форма безпосередньої де­мократії є показником рівня розвитку громадянського суспіль­ства, правової держави, прав і свобод людини і громадянина у від­повідній країні.

За своєю природою вибори є легітимним способом делегування влади від територіальної громади до представницького органу міс­цевого самоврядування. Логічно, що вибори є тим інструментом, який є причиново необхідним для постання іншої форми, народо­владдя — представницької. Як зазначає А.Безуглов, якщо всю систему представницьких органів місцевого самоврядування пред­ставляє народ, то фактичною підставою утворення цих органів по­винна бути воля народу, його окремої спільноти — територіальної громади. Але для того щоб ця воля, яка виходить не від одного, а багатьох виборців, була виражена ззовні, необхідним є певний спо­сіб волевиявлення.. Цей спосіб повинен забезпечити можливість виразити волю всім, кого представляють, забезпечити повну свобо­ду та об'єктивність волевиявлення і проводитися у певних, закріп­лених нормами права організаційних формах. Таким вимогам від­повідають вибори — історично мінливий спосіб формування пред­ставницьких органів»¹. Як зазначає О.Мурашин, сам акт виборів за своєю суттю є концентрованим проявом реальної волі народу. Цим актом волевиявлення народу здійснюється конституювання та відтворення як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування, надаються владні повноваження обраним пред­ставникам у межах їх компетенції, встановлюється зміст владного

мандату²

Таким чином, вибори забезпечують можливість альтернативно­го вирішення питання, хто буде безпосередньо управляти терито­ріальною громадою, та яку політику буде провадити.

Значення виборів для долі окремої людини та народів в цілому відбилося в міжнародному публічному праві визнанням виборів за критерій оцінки демократичності та забезпечення права в держа­вах, а отже, в сучасну пору вибори — «це достатньо рідкісний ін­ститут конституційного права, відносно якого розроблені й визна­ні єдині міжнародні стандарти»³. Вказане положення знаходить своє підтвердження в таких міжнародних документах:

¹ Див.: Безуглов A.A. Советский депутат (государственный статус). — М.: Юрид. лит., 1971. — С.17.

² Див.: Шипілов Л .М. Принцип народовладдя і його здійснення в Укра­їні: Дис. ... канд. юрид. наук. — X., 2004. — С.101-103.

³ Сравнительное конституционное право / В.Е.Чиркин, Ю.А.Юдин, М.А.Никифорова и др. / Редкол.: В.Е.Чиркин (отв. ред.) и др. — М.: Ма­нускрипт, 1996.— С. 366.

1. ¹ Див.: Загальна декларація прав людини 1948 р. — К.: Право, 1995. — 16 с.

   ² Див.: Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод 1950 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13. — С. 270-302.

   ³ Див.: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р. — К.: Право, 1995. — 40 с.

   ⁴ Див.: Документ Копенгагенского совещания по человеческому изме­рению СБСЕ, 1990 год // Права человека и ты: Основные документы ООН, Документы Организации по безопасности и сотрудничеству в Европе и До­кументы Совета Европы о правах человека; Сост. и ред. Ф.Куинн. — Вар­шава: Издательство ОБСЕ / БДИПП, 1999. — С. 77-95.

   ⁵ Див.: Парижская хартия для новой Европы, Совещание СБСЕ, 1990 год // Права человека и ты: Основные документы ООН, Документы Орга­низации по безопасности и сотрудничеству в Европе и Документы Совета Европы о правах человека; Сост. и ред. Ф.Куинн. — Варшава: Издатель­ство ОБСЕ/БДИПП, 1999. — С.95-98.

   пункт 3 ст. 21 Загальної декларації прав людини зазначає: «Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які по­винні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шля­хом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування»¹;

2. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (Протокол І, 1952 рік)², містить таке положення: «Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з ро­зумною періодичністю таємним голосуванням на умовах, які за­безпечують народу вільне виявлення своєї думки під час вибору представницьких органів влади»;

3. стаття 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року³, конкретизуючи положення Загальної деклара­ції прав людини проголошує, що «Кожний громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації... і без необґрунтованих обме­жень право і можливість: а) брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; б) голосувати і бути обраним на справжніх періо­дичних виборах, які проводяться на основі загального і рівного ви­борчого права при таємному голосуванні і забезпечують свободу волевиявлення виборців»;

4. Документ Копенгагенської наради Конференції з людського виміру НБСЄ від 29 червня 1990 року, який встановлює засади ле-гітимності виборчого процесу⁴;

5. Паризька хартія для Нової Європи закріплює, що «демокра­тичне правління ґрунтується на волі народу, що виражається ре­гулярно в ході вільних і справедливих виборів»⁵;

6) пункт 17.1 Документа Московської наради Конференції з людського виміру НБСЄ від 3 жовтня 1991 року¹ закликає «безу­мовно засуджувати ті сили, що прагнуть захопити владу у пред­ставницького уряду... супроти волі народу, що була висловлена в ході вільних та справедливих виборів, та в порушення законно встановленого конституційного ладу»².

В Україні ж вибори відповідно до міжнародних стандартів та норм діючого внутрішнього законодавства з урахуванням демо­кратичних засад почали проводитися одночасно з проголошенням незалежності нашої держави. З того часу вибори до органів місце­вого самоврядування в нашій країні проводяться регулярно. їх пе­ріодичне проведення у територіальних громадах є основою безпо­середньої демократії у сфері місцевого самоврядування.

У науковій літературі — як зарубіжній, так і вітчизняній — іс­нує розмаїття точок зору з приводу розуміння та визначення інсти­туту виборів. Зокрема, з дослідженнями суспільних відносин останніх років пов'язане визначення професора М.І. Корнієнка, який слушно вважає, що вибори — це є акт самоврядування наро­ду. В.В. Маклаков визначає вибори як процедуру формування шляхом голосування уповноважених осіб державного органу та органу місцевого самоврядування або надання повноважень поса­довій особі, коли на кожний отриманий таким чином мандат мо­жуть претендувати в установленому порядку два кандидати чи більше. Французький державознавець М. Прело визначав вибори як «змагання кваліфікованих юридичних воль заради мети про­вести призначення». Існують і інші точки зору щодо інституту ви­борів. Виходячи з цих міркувань, у найбільш загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою форму­вання складу органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня. Проте, на нашу думку, аналіз уже існуючих наукових підходів, а також суспільно-політична практика останніх десятиліть свід­чать, що зрозуміти поняття інституту виборів можна виключно за умов комплексного розгляду виборів³.