Розділ VIII. Організація території сіножаті та пасовищ.

Розвиток однієї з найважливіших галузей сільського господарства - тваринництва залежить від створення надійної кормової бази, перш за все, за рахунок підвищення ефективності використання кормових угідь-сіножаті та пасовищ; їх необхідно поліпшувати - осушувати або зрощувати, ліквідовувати малу контурність, своєчасно скошувати траву, вносити добрива, підсівати культури, проводити поверхневе поліпшення.

Пасовища - це землі покриті багаторічною трав'янистою рослинністю, вони непридатні для сіножатей і систематично використовують для випасання худоби. Вони поділяються на суходільні (які розташовані на сухих місцях та зволожуються атмосферними опадами) і заболочені - на територіях надмірного зволоження. Культурні бобово-злакові пасовища дають найбільш дешевий та цінний корм для тваринництва.

Ефективність пасовища залежить від правильної організації його території, яка по можливості повинна бути наближеною до пунктів доїння, водопою та відпочинку тварин.

До організації території пасовища входить:

а) розробка пасовища на гуртові та отарні ділянки з закріпленням їх за гуртами та отарами;

б) розбивка гуртових та отарних ділянок на загони чергового випасання;

в) розміщення літніх таборів, кошар та стійбищ;

г) розміщення водних споруд для забезпечення водою;

д) розміщення скотопрогонів.

За кожною фермою закріплюється певна територія відповідної площі.

Гурти (великої рогатої худоби), отари (овець) формуються за породою, статтю та віком тварин; гурти великої рогатої худоби - від 100 до 250 голів, молодняку - в два рази менше; отари овець від 600 до 1200 голів.

За кожним гуртом закріплюється певна ділянка пасовища. Площа гуртової ділянки визначається з розрахунку повного забезпечення зеленою масою на весь період знаходження тварин на пасовищі (виходячи з урожайності). Треба ще враховувати, що в окремі місяці вегетаційного періоду зелена маса виростає нерівномірно - це залежить лід ботанічного складу травостою і кліматичних відмінностей місцевості. В зонах з достатньою кількістю опадів і помірними температурами маса травостою в окремі місяці мало змінюється, а в районах півдня вона може мати різну величину. Тому розробляється зелений конвеєр, який повинен забезпечити безперервне одержання зеленої маси. В ті місяці, коли зеленої маси на пасовищі не вистачає, недостачу поповнюють за рахунок штучних пасовищ - ділянок ріллі з висіяними травами.

Використання ділянки пасовища щороку значно погіршує ботанічний склад травостою, тому складається пасовищезміна з ротацією (кожний загін певний час відпочиває).

Наприклад, для районів з вітровою ерозією рекомендовано таку пасовище зміну:

перший рік - повний відпочинок, другий - однократний випас влітку, третій - однократний випас весною, четвертий рік - двократний випас весною та восени.

Для лісостепової зони рекомендується три - або чотирирічна пасовищезміна. Гуртована ділянка розбивається на загони чергового випасання, число та площа яких встановлюється з розрахунку поновлення травостою, пасовищезміни, числа днів пасіння на загони (не більше 6 днів) і співвідношення пасовищ та сіяних культур в полях сівозміни.

Число загонів К обчислюється за формулою

де n - період поновлення травостою, днів;

q - число днів пасіння;

b· - число загонів, частково або повністю виключених з пасіння и порядку пасовищезміни, для поновлення травостою.

Площу загону Р обчислюють за формулою

де т - добова потреба гурта в пасовищному кормі, ц;

а - урожайність зеленої маси, ц/га;

q - число днів пасіння в одному загоні.

Мінімальна ширина загону - не менше ширини розвороту гурта (для корови - 0,7 м, для вівці - 0,4 м,). Максимальна довжина загону - прямокутник; на схилі довга сторона його повинна бути впоперек схилу. Недоцільно розміщати загін на ділянці, яка має різні схили.

Поліпшення пасовищ може бути докорінне (переорювання дернини з залуженням і ліквідацією купин та чагарників) та поверхневе ( відведення поверхневих вод, підсів трави, внесення добрив).

На віддалених пасовищах влаштовують літні табори, там розміщують навіси, легкі будівлі для житла та збереження продукції і інвентарю. Ці табори доцільно розміщати в центрі гуртових ділянок, недалеко від джерел та лісів, на місцевості ухилом до 2° для стоку поверхневих вод.

Кошари для овець розміщують недалеко від місця заготівлі кормів на зиму. Забезпечення водою має таке ж значення, як і зеленими кормами. Джерела води (річки, ставки, колодязі) повинні повністю забезпечувати належну потребу в чистій воді. Віддаль до місця водопою не повинна перевищувати: для якорів - 1,5 км, для - молодняку великої рогатої худоби - 2,5 км. Для попередження витоптування травостою пасовища з'єднуються з фермами, таборами та джерелами води скотопрогонами, які не треба влаштовувати біля скотомогильників, магістральних доріг, на заболочених місцях, пісках, крутих схилах, бровках ярів. Ширина скотопрогонів магістральних - для великої рогатої худоби 20-25 м, для овець 30-35 м, між загонами - приблизно 10 м.

Сіножатями називають земельні ділянки, покриті багаторічною трав'янистою рослинністю, які систематично використовують для сінокосіння. Залежно від природно-історичних властивостей сіножаті поділяються на заливні, суходільні і заболочені.

Суходільні сіножаті розташовані на сухих місцях та зволожуються атмосферними опадами.

Заливні сіножаті систематично заливаються водою на тривалий строк, що впливає на характер рослинності.

Заболоченими вважають надмірно зволожені сіножаті, розташованих на понижених елементах рельєфу, а також краї боліт з вологолюбною трав'янистою рослинністю.

Сіножаті можуть значно відрізнятися за своїми природними властивостями та кормовою вартістю.

Організація території сіножаті складається з розміщення:

а) сінокосозміни - у випадках великої площі сіножаті;

б) бригадних ділянок;

в) водних споруд;

г) польових станів - якщо сіножаті мають велику площу на значному віддаленні від господарського центру.

Сіножаті розбиваються на робочі ділянки, по можливості правильної форми, для полегшення роботи машин. Кожна робоча ділянка повинна мати однакові ґрунти, травостій, умови зволоження, забезпечує проведення сінокосіння та одержання отави.

За межі ділянок доцільно приймати струмки, канави, яри, дороги та інші природні рубежі.

Для поліпшення сіножаті проводять такі заходи:

а) осушення заболочених площ - відведення застійних поверхневих вод;

б) очищення від чагарників, мілколісся, розкорчовування пнів, зрізання купин, очищення від каменів;

в) знищення бур'янів, внесення добрив, підсів трав, поверхневий обробіток деревини;

г) розорювання та залуження малопридатних ділянок сіножаті;

д) регулювання термінів сінокосіння.

В деяких випадках проектують спеціальні сінокоси - пасовищезміни, де сінокосіння співпадає з пасінням в різні строки.

На масивах сіножатей треба запроектувати джерела водопостачання (для задоволення культурно-побутових потреб людей, водопою худоби та заправки машин). За умови значної відстані від господарського центру на масиві сіножаті проектують розміщення польового стану.

Масиви сіножаті повинні бути надійно зв'язані польовими дорогами з господарським центром.