- •Розділ 1 Завдання та зміст внутрігосподарського землеустрою.
- •Розділ II. Підготовчі роботи.
- •Розділ III. Розміщення господарських центрів та виробничих підрозділів сільськогосподарського підприємства.
- •Розділ IV. Складання схеми планування сільських населених пунктів.
- •Розділ V. Проектування доріг.
- •Розділ VI Організація сільськогосподарських угідь та системи сівозміни.
- •1. Люпин на зелений корм та силос, 2- озима пшениця і післяжнивні проміжні посіви, 3- льон, 4- озимі, 5- картопля, 6- ярі зернові, 7- кукурудза на силос, 8- овес, однорічні трави;
- •Розділ VII. Організація території сівозміни.
- •Розділ VIII. Організація території сіножаті та пасовищ.
- •Розділ іх. Проектування багаторічних насаджень (садів, ягідників, виноградників).
- •Розділ X. Технічне проектування.
- •Розділ XI. Розгляд та затвердження проекту.
- •2. Земельні ресурси.
- •8. Система природо охоронних заходів.
- •Розділ XII. Перенесення проекту в натуру.
- •Розділ XIV. Ґрунтозахисна контурно-меліоративна організація території схилів.
- •Розділ XV. Робоче проектування.
- •Як приклад розглянемо робоче проектування ґрунтової дороги сільського призначення та садової ділянки на території колективного с/г підприємства.
- •Камеральна обробка матеріалів трасування:
- •Література
Розділ XIV. Ґрунтозахисна контурно-меліоративна організація території схилів.
Екстенсивний розвиток землеробства в Україні спричинився до того, що 81% площі с/г угідь були розорані (що становить 57% всіх земель України). Це привело до порушення екологічно допустимого співвідношення площі ріллі, природних угідь, лісів та водних ресурсів.
Велика розораність с/г угідь, рівнинно-прямолінійна організація території, що базувалася на утворенні полів-прямокутників на схилах земель, збільшення площі просапних культур в сівозмінах привело до значної деградації ґрунтів та зниження кількості гумусу.
Еродовані землі в Україні займають площу до 10 мільйонів гектарів (майже третину площі ріллі). За основні 25 років площа еродованої ріллі збільшилась на 26% (найбільше у Львівській, Житомирській, Чернігівській і Київській областях).
Появилася необхідність розробити принципово нову систему землеробства, щоб збільшити родючість ґрунтів та надійно захистити ріллю від ерозійних процесів.
Наукові дослідження довели, що найбільший ефект серед протиерозійних заходів дає ведення ґрунтозахисного землеробства з контурно-меліоративною організацією території схилів. Головним елементом цієї організації є водозахисний комплекс, що регулює поверхневий стік талих вод, який попереджує замулення та забруднення рік і водоймищ.
Розвиток ерозії пов'язаний з рельєфом місцевості, що зображується на плані горизонталями. Нахил поверхні визначається зміною закладання горизонталей на плані.
Поверхні поділяються на: рівно нахилені, опуклі, вгнуті та складні.
Рівна поверхня - паралельна площині горизонту.
Нахилені поверхні - мають різну величину схилу (опуклі та вгнуті поверхні мають крутість більше 2°).
Опуклі поверхні мають більшу крутість в нижній частині, меншу - у верхній.
Вгнуті поверхні характеризуються більшою крутістю у верхній частині, меншою -в нижній.
Складні поверхні є поєднанням поверхні різного виду крутості.
Рельєф має характерні лінії-вододільні, тальвеги, бровки та лінії підніжжя.
Для боротьби з ерозією с/г угідь потрібно мати план території з нанесеними елементами рельєфу в масштабі 1:10000 з перерізом рельєфу через 1 м. (для проектування окремих елементів - в масштабі 1:5000-1:2000 з перерізом рельєфу через 0,5 м).
На основі плану з горизонталями проектують заходи боротьби з ерозією:
а) відновлене розміщення культур в сівозміні;
б) правильне розміщення полів та напрямків обробітку ґрунтів;
в) відповідне розміщення лісосмуг.
Ґрунтозахисна система землеробства, побудована з врахуванням екологічних законів та з контурно-меліоративною організацією території схилів, дозволяє захищати ґрунти від ерозії, впливати на родючість ґрунтів та водний режим і збільшувати продуктивність с/г культур.
В системі ґрунтозахисного землеробства ділянки угідь об'єднуються в три технологічні групи за екологічними умовами та методами використання. Ділянки з різними технологічними групами ріллі повинні чітко закріплюватися на місцевості контурними лінійними межами.
Перша група ріллі – не еродовані та слабо еродовані ділянки на рівніший місцевості зі схилами до 3° . Тут треба проектувати інтенсивні зерно-просапні сівозміни та зерно - просапні сівозміни з 50% просапних культур.
Друга група ріллі - середньо змиті, частково слабо та сильно змиті ділянки зі схилом 3°-7°. На землях цієї групи треба проектувати зерново-трав'яні та траво-зернові сівозміни з виключенням просапних культур і 40-80% багаторічних трав.
Третя група рілля на схилах більше 7°. Ділянки цієї групи виключаються зі складу ріллі і використовуються як сіножаті та пасовища.
Межі кожної технологічної групи (лінійні рубежі) визначають на плані відповідно до рельєфу (вздовж горизонталей, впоперек схилу) - це межа території сівозміни. На лінійному рубежі проектують водо регульовані вали з канавами, які мають трикутники профіль (висота 0,6-0,8 м, схил: сухий 1:1,5, мокрий - від 1:5 до 1:10) або лісосмуги.
Вода з водозбірної площі технологічної групи відводиться в залужені водотоки, таким чином споруди на лінійних рубежах є напрямними лініями для контурного виконання окремих технологічних операцій (перш за все - основного обробітку ріллі та сівби). На території технологічної групи (сівозміні) зменшується непродуктивна витрата вологи через стікання та випарювання.
Поля сівозміни з забезпеченням напрямку обробки ріллі відповідно до напрямку горизонталей. Віддаль між лінійними рубежами на межах технологічних груп проектують з розрахунку парної кількості проходів ґрунтообробних та збиральних машин.
У 1990 році Укрземепроект видав «Альбом типових решений размещения линейных рубежей при почвозащитной контуро-мелиоративной организации в хозяйствах Украины», в якому розміщенні фрагменти розташування лінійних рубежів в зонах лісостепу та степу.
Контурно-меліоративний захист недоцільно впроваджувати на зрізаних схилах (бо утворюється багато глухих клинів) та на зволожених ґрунтах.
Для перенесення в натуру запроектованих лінійних рубежів прокладають спеціальний теодолітний хід, обчислюють координати точок цього ходу, визначають графічним методом координати проектних точок на лінійних рубежах і обчислюють обернені геодезичні задачі між точками теодолітного ходу та проектними точками на рубежах, після чого ведеться перенесення проектних точок в натуру.