Лекція третя-четверта диспозицІйні та ситуаційні фактори поведінкових відмінностей

1. Диференційно-психологічні аспекти особистості.

1. Концепція особистісних рис.

2. Теорії особистісних факторів.

3. Формально-динамічна модель особистості.

4. Інтра- та інтеріндивідуальний статус особистості.

1. Проблема слабкості індивідуальних відмінностей.

2. Ситуаційні фактори поведінки.

3. Передбачуваність людської поведінки:

4.1. Принцип ситуціонзіму.

4.2. Принцип суб’єктивної інтерпретації.

4.3. Уявлення про напружені системи.

Література:

1. Анастази а. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. С англ. − м.: Апрель Пресс, Изд-во эксмо-Пресс, 2001. – с. 413-492, 707-738.

2. Государев н.А. Дифференциальная психология в вопросах и ответах: Учебное пособие. – м.: «Ось-89». – с. 31-37, 55-94.

3. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. – СПб: Питер, 2001. – С. 185-303.

4. Либин а.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – м.: Эксмо, 2006. – с. 54-64, 194-218.

5. Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Перспективы социальной психологии. – М.: Аспект Пресс, 1999. – С. 32-61, 214-235.

1. Диференційно-психологічні аспекти особистості

На початку свого становлення сучасна психологія особистості, що формувалася у лоні диференціальної психології, заявила про своє критичне ставлення до диференційно-психологічних методів вивчення особистості. Проте одне з найрозповсюдженіших визначень особистості, сформульоване родоначальником персонології Г.Олпортом продемонструвало, що відділитися від диференційної психології буде не так просто: «Особистість – така динамічна організація психофізіологічних систем індивіда, яка визначає його унікальний спосіб адаптації до середовища».

Критика Г.Олпортом диференціальної психології базувалася на протиставленні „елементарного” і „цілісного” та „окремої частини” і „патерну”, з чого витікали задачі персонології, спрямовані на пошук об’єднавчих основ явищ, які вивчалися.

Найбільш перспективним виявилося визначення особистості, яке повинно враховувати як акцентуйовані особистісні відмінності, так і організацію окремих частин в єдине інтегроване ціле.

Експериментально встановлено, що коріння людської особистості простягається у раннє дитинство. Лонгітюдно виявлено, що деякі немовлята володіють тенденцією, яку можна назвати „вразливістю”, що проявляється при зустрічі з незнайомими предметами, людьми або ситуаціями. Ця тенденція зберігається в поведінці суб’єкта і надалі. Під час свого першого дня в школі „вразливі”, стоячи осторонь, зосереджено спостерігають за іграми свої більш розкутих однолітків. Ці психологічні особливості поступово трансформуються в стійку рису у дорослих людей, які лишаються сором’язливими впродовж всього життя.

1. Концепція особистісних рис

Різні особистісні теорії оперують різними конструктами, що мають неоднаковий рівень як теоретичних узагальнень, так і степені абстракції. Найбільш поширеним є поняття рис. Багатоманіття ознак , що характеризують форму взаємодії суб’єкта зі світом, впорядковується за рахунок введення двох початкових координат, що відносяться до адаптивного та експресивного типів поведінки.

У сучасних теоріях виділяють кілька базових ознак риси як психологічного конструкту:

• риса не є стан і тому означає певну загальну тенденцію поведінки та очікувань;

• риса є кількісним виміром, що дозволяє порівнювати виявлення конкретної характеристики у різних людей;

• риса може мати ієрархічну організацію, тобто включає в себе кілька специфічних рис;

• риса як конструкт складає основу для формальних теорій і неформального опису людської особистості у повсякденному житті.

Стійкість багатьох особистісних рис підтверджена експериментально. Психологічна риса, окрім описового аспекту, включає в себе також каузальний. Тому теорії рис ставлять задачею аналіз індивідуальної психодинаміки з точки зору пошуку причинних механізмів.

Екстраверсія / інтроверсія. Це поняття для опису фундаментальних відмінностей у людській поведінці ввів К.Юнг, потім використовувалася Г.Айзенком.

Інтроверсія:

• орієнтація на внутрішні стимули;

• загальмованість поведінки;

• низький рівень занурення у різні форми активності.

Екстраверсія:

• прагнення до стимуляції ззовні;

• розгальмована поведінка;

• інтенсивне занурення у різні форми активності.

Активність / соціабельність / емоційність. Ці особистісні властивості пов’язані з відповідними темпераментальними параметрами. Відбувається ототожнення рівнів темпераменту та особистості. Ці риси проявляються уже у немовлят і зберігаються у дорослих особистостях.

Тривожність (нейротицизм, емоційна нестабільність). Це риса, яка пов’язана зі специфікою індивідуальних реакцій на стрес. Тривожність пов’язана зі збудженням нервової системи, а також з оціночними процесами (чи сприймає людина ситуацію як загрозливу). В залежності від теорії особистості тривожність визначають по-різному. Наприклад, у Фройда тривожність є результатом придушення з боку Я несвідомих імпульсів. Як стабільна риса вперше почала досліджуватися Тейлором.

Гнів. Це – емоційна характеристика, що описує відчуття, інтенсивність яких варіюється від середньо вираженого роздратування до ярості, що супроводжується активацією нервової системи. Гнів розглядається як тенденція сприймати широкий спектр ситуацій як провокуючі. Причому розрізняють гнів як характеристику темпераменту і як реакцію.

Сором’язливість. На думку Зімбардо, сором’язливість – це не особистісний розлад, а скоріше визначений патерн, пов’язаний з прагненням уникати спілкування або ухилятися від соціальних контактів. Це свого роду соціальна фобія.