3. Емоційні і неемоційні суб’єкти

Зв'язок емоцій, що мають неоднозначну детермінацію і володіють як сильно вираженим фізіологічним, так і не менш сильно вираженим психологічним та психосоціальним компонентами, з іншими ієрархічними рівнями індивідуальності виявляються на самих ранніх стадіях розвитку.

Емоційність, як і багато інших характеристик індивідуальності, різняться за своєю спрямованістю. Суб’єкти з вираженою емоційною орієнтацією на себе характеризуються високою тривожністю, схильністю до депресивних та іпохондричних розладів. Два інших види орієнтації пов’язані з інтенсивністю переживань щодо предметної чи комунікативної активності. Два останніх типи орієнтації співвідносяться з темпера ментальними параметрами – предметною та соціальною емоційністю.

У суб’єктів, схильних до імпульсивного стилю поведінки, що супроводжується високими показниками емоційності, утворюється своєрідний компенсаторний механізм, що стримує можливі значні енергетичні затрати (через низький рівень саморегуляції) у випадку негативного зовнішнього підкріплення. Інший механізм співвідношення активності та емоційності виявляється у рефлексивних суб’єктів, що характеризуються більш тривалим інтервалом часу, що затрачається на підготовку перед прийняттям будь-якого рішення. Рефлексивні суб’єкти значно відрізняються від імпульсивних за показниками емоційності та ергічності.

Низька емоційність рефлексивних, що утруднює процес зворотного зв’язку, а значить і вибір найбільш оптимальної стратегії поведінки, компенсується більш високим рівнем ергічності. Рефлексивний може дозволити собі витрачати більшу кількість енергії і, відповідно, часу на виробітку додаткових варіантів поведінки.

Також можна говорити про доволі низький рівень вираженості емоцій у людей з певними девіаціями. Емоційна холодність простежується в індивідів, що хворіють на шизофренію та аутизм.

4. Теорія диференційних емоцій

Теорія диференційних емоцій заснована на тому, що емоція займає центральну роль у мотивації, соціальної комунікації, пізнання і поведінки. Її об’єктом є окремі емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний процес, що впливає на когнітивну сферу та поведінку.

В основі теорії лежать 5 основних тез:

1) десять фундаментальних емоцій утворюють основну мотиваційну систему людського існування;

2) кожна фундаментальна емоція володіє унікальними мотиваційними тенденціями і має специфічну форму переживання;

3) фундаментальні емоції, такі як радість, печаль, гнів або сором, переживаються по-різному і по-різному впливають на когнітивну сферу і на поведінку людини;

4) емоційні процеси взаємодіють з потребами, гомеостатичними, перцептивними, когнітивними і моторними процесами і впливають на них;

5) у свою чергу потреби, гомеостатичні, перцептивні, когнітивні і моторні процеси впливають на протікання емоційних процесів.

4.1. Визначення емоції

Емоція – це складний процес, що мають нейрофізіологічний, нервово-м’язовий і чуттєвий аспекти. Розрізняють позитивні і негативні емоції, які протилежним чином впливають на стосунки з людьми. Також можна говорити про те, що емоції у певній мірі володіють здатністю до самогенерації.

Нейрофізіологічний аспект емоції визначається головним чином у термінах електрохімічної активності центральної нервової системи. Вважається, що емоція – це функція соматичної нервової системи і що соматично активована емоція мобілізує вегетативну нервову систему, а та в свою чергу може підкріплювати і посилювати емоцію.

На нервово-м’язовому, або експресивному, рівні емоція проявляється насамперед у вигляді мімічної активності, а також пантомімічними, вісцерально-ендокринними й іноді голосовими реакціями.

На чуттєвому рівні емоція є переживанням, що має безпосередню значимість для індивіда. Переживання емоції може викликати у свідомості процес, зовсім незалежний від когнітивних процесів.