4. Передбачуваність людської поведінки

Загалом же поведінку передбачити можна. Принаймні світ здається нам впорядкованим настільки, що ми можемо передбачити, що інтроверт навряд чи погодиться запросити до себе малознайому компанію. Але тут постає нове питання: чи не є це своєрідною когнітивною ілюзією і люди просто навчилися бачити те, що хочуть бачити?

Передбачуваність є реальною. Проте виявляється, що люди часто роблять правильні прогнози з помилкових переконань і недосконалих прогностичних стратегій. Інтуїтивні уявлення про людей і принципи, якими вони керуються, реагуючи на оточуюче середовище, в цілому адекватні більшості задач, які вирішуються вдома і на роботі. Проте коли ми вимушені розуміти, прогнозувати чи контролювати поведінку людей у контексті, який виходить за межі нашого буденного досвіду, цих уявлень виявляється недостатньо.

Прогноз поведінки можна зробити на основі трьох принципів.

4.1. Принцип ситуціонзіму

Соціальний контекст пробуджує до життя могутні сили, що стимулюють та обмежують поведінку.

Важливими виявляються так звані «канальні фактори»: та чи інша поведінка починає функціонувати, діяти, завдяки відкриттю певного каналу, і блокується в результаті закриття каналу поведінки. Отже, принцип канальних факторів є одним з ключових у розумінні того, чому одні ситуаційні фактори володіють більшим впливом, ніж можна було очікувати, а інші – меншим. Якщо люди будуть володіти достатньою кількістю каналів «на вході» у ситуацію і на її «виході», їхня поведінка стане більш прогнозованою.

4.2. Принцип суб’єктивної інтерпретації

Вплив будь-якої об’єктивно стимулюючої ситуації залежатиме від особистісного та суб’єктивного значення, що надається їй людиною. Для того, щоб передбачити поведінку конкретної людини, слід знати, як вона сама інтерпретує цю ситуацію, як розуміє її як ціле. Тільки ситуація, що інтерпретується є єдиним справжнім стимулом поведінки.

Помилки щодо суб’єктивної інтерпретації:

1. Нездатність визнати, що розуміння індивідом зовнішніх стимулів є результатом більшою мірою активного і конструктивного психічного процесу, ніж пасивного прийняття і реєстрації певної зовнішньої реальності. Тобто у розуміння зовнішніх стимулів люди влітають власні когнітивні процеси і не помічають цього.

2. Нездатність усвідомлювати внутрішньо притаманну суб’єктивну інтерпретацію змінюваності. Люди не усвідомлюють, що інша людина може по-іншому інтерпретувати ту саму ситуацію. Прогноз поведінки іншого буде близьким до точності лише тоді, коли вони обидва будуть однаково інтерпретувати ситуацію.

3. Неспроможність усвідомлювати те, що дії та результати, які спостерігаються, можуть слугувати відображенням не особистісних диспозицій діючого суб’єкта, а, скоріше, об’єктивних факторів ситуації, з якими людина стикається, і її суб’єктивною інтерпретацією цих факторів.

4.3. Уявлення про напружені системи

Індивідуальна психіка, а також різноманітні колективні утворення є системами, які постійно перебувають у стані напруги. Тому аналіз будь-якої стимулюючої системи повинен починатися з визнання, по-перше, того, що поведінка повинна виводитися з усієї кількості одночасно співіснуючих фактів, а, по-друге, з того, що ці одночасно співіснуючі факти мають характер силового поля постільки, постільки стан кожної частини даного поля залежить від будь-якої іншої його частини.

Іншими словами, одні сили підкріплюють одна одну, а інші протистоять одне одному. Одні сили є такими, що рухаються, а інші – такими, що стримують. При цьому сукупність всіх сил перебуває у постійній напрузі.

Такими чином можна керувати поведінкою людей у ситуації, враховуючи фактор напруженості. Для цього можна користуватися двома протилежними способами.

1. Можна додавати чи розвивати стимулюючі сили, збільшуючи тим самим напругу в системі, адже вплив певних стримуючих сил теж буде зростати.

2. Можна нівелювати чи послаблювати дію стримуючих сил, що перешкоджають бажаним змінам, зменшуючи таким чином напругу в системі.

Лекція п’ята

Індивідуальні відмінності розвитку

пізнавальних процесів

1. Дослідження сенсорної сфери новонароджених.

2. Сенсорні стратегії немовлят.

3. Психомоторні стилі.

4. Види пізнавальних стилів.

5. Відмінності у пізнавальних процесах.

6. Статеві відмінності у розвитку пізнавальних процесів.

7. Тілобудова і поведінка.

Література: