4. Інтра- та інтеріндивідуальний статус особистості

При всій багатоманітності особистісних проявів, саму особистість можна розглядати скоріше як центральну підсистему, як головний регулятор взаємодії суб’єктивного світу психічної реальності з об’єктивним соціальним і предметним середовищем.

Всі три аспекти – суб’єктивний світ психіки, соціальне і предметне середовище – є специфічно-людськими вимірами фізичної реальності і можуть бути описані за допомогою універсальних понять простору – часу та енергії – інформації.

Одначе існує цілий ряд процесів, що відносяться до системи людини, але такі, що не вважаються особистісними. Це виявляється першим підґрунтям для презентації особистості як підсистеми людської індивідуальності. Ще однією суттєвою ознакою, що поділяє „особистість” та „індивідуальність” в сенсі поля диференціально-психологічних понять, стає акцент в аналізі особистості на соціопсихічних компонентах процесу взаємодії „людина – середовище”, тоді як дослідження індивідуальності в рівній степені включає в себе всі рівні ієрархічної організації вищезгадуваної взаємодії – від реакції на фізичні стимули до семантики соціальних знаків і культурних стимулів.

2. Проблема слабкості індивідуальних відмінностей

Разом з тим варто зауважити, що індивідуальні відмінності, які вивчаються персонологією, не є серйозним аргументом у прогнозуванні поведінки конкретної особистості в нестандартній ситуації.

Наприклад, людина поспішає на побачення, але раптом в дверях бачить іншу людину, яка потребує допомоги. Знання особистісних особливостей навряд чи допоможе спрогнозувати її поведінку. Цього не можна зробити, ані спираючись на диспозиційні характеристики людини (особистісні риси), ані на досвід поведінки. Максимальна статистична кореляція, що складає 0,30, між показниками, що характеризують вираженість тих чи інших індивідуальних відмінностей, з одного боку, і поведінки в новій ситуації, що підтверджують чи спростовують ці показники, - з іншого, найкраще демонструють існування цієї «стелі» передбачуваності.

Проте така низька кореляція не є безглуздою, хоча й лишає безліч факторів поведінки неврахованими. Насправді ж такий рівень кореляції є максимально досягнутою межею. Зазвичай вона є значно нижчою.

3. Ситуаційні фактори поведінки

У наведеному прикладі для передбачення поведінки важливо і необхідно додатково знати, приміром, як виглядає людина, що потребує допомоги: вона була схожа на хвору чи на п’яницю, а може, на наркомана; була вона гарно одягнута чи як бомж. Іншими словами, потрібна додаткова інформацію про саму ситуацію.

За дослідженням Дарлі та Бетсона, лише 10% семінаристів, що поспішали на свою першу проповідь, надали допомогу людині, що її потребувала. Але якщо вони не поспішали і мали час, цей показник зростав до 63%! Отже, при зміні лише одного параметра ситуації (часу) відбувається цілковита зміна поведінки, адже половина учасників експерименту її змінили.

Уявлення людей про значимість особистісних рис й одночасна неспроможність визнати важливість ситуаційних факторів при їх впливі на поведінку отримало назву «фундаментальної помилки атрибуції».

Проте не все так просто. Виявляється не всі ситуаційні фактори є могутніми детермінантами поведінки, навіть коли очевидно, що вони мають велике значення.

Приміром, з’ясовано, що у більшості випадків довготривалі наслідки пережитого у дитинстві фізичного чи сексуального насилля, підліткової вагітності, перебування у таборі для військовополонених відносно незначні. Те саме часто стосується і позитивних подій.

Відомий експеримент, коли впродовж 5 років для неблагонадійних хлопчиків, схильних до злочинності, організовувалися різноманітні серйозні програми соціальної, психологічної та освітньої підтримки: двічі на місяць до них навідувалися консультанти з особистих та сімейних проблем, займалися з репетиторами, отримували психіатричну та медичну допомогу. Але в результаті ці хлопці мало чим відрізнялися від хлопців контрольної групи, якій не надавалася така потужна соціально-психологічна підтримка. Подекуди їхні результати були ще гіршими.

Інше дослідження сімей, яке проводилося впродовж 40 років, продемонструвало, що сімейна ситуація, в якій були досліджувані у дитинстві, мала на них украй незначний вплив або не мала його зовсім.

Висновки. Ситуаційні фактори є неоднозначними по своїй силі впливу на розвиток особистості та її поведінки. Очевидно сильні фактори часто мають слабкі наслідки і навпаки.