2. Перцептивні, когнітивні та особистісні прояви стилю

В психологічному контексті дослідження стилю почали проводитися у трьох напрямках, що використовують різні системи координат:

• особистісні диспозиції (А.Адлер, Олпорт, Ройз);

• характеристики когнітивних процесів (Гарднер, Носал, Віткін);

• параметри поведінки і діяльності (Томпсон, Мерлін, Климов).

У роботах персонолога А.Адлера концепція стилю оформлювалася разом з розвитком уявлень про соціальний інтерес (мимовільний імпульс, що виражався у прагненні перебувати поруч з іншими людьми). Стиль формується у перші 3-5 років під впливом різних властивостей організму і умов виховання. Всю життєдіяльність людини пронизує єдина лінія активності, що лежить в основі стилю. Люди намагаються підтримати сформований стиль, захищаючись від усвідомлення власної меншовартості і намагаючись досягти домінування у стосунках з іншими. Стиль виступає характеристикою ієрархії життєвих цілей і способів, яким суб’єкт надає перевагу. При цьому Адлер ототожнював поняття стилю життя, характер, особистість.

Послідовніше трактування поняття стилю здійснив Олпорт. Він припустив, що деякі риси особистості мають інструментальне значення, репрезентуючи стиль або експресію поведінки, але не обов’язково будучи частиною базової особистісної структури. Стиль – характеристика системи операції, до яких особистість схильна у силу своїх індивідуальних властивостей.

У 1930-1940 роках поняття стилю вельми активно використовувалося у психології особистості. По-перше, як метафорично-описовий конструкт, що пояснює характеристики своєрідності життєдіяльності людини. По-друге, як термін з арсеналу проективних психодіагностичних засобів (Роршарх). В них використовувалося поняття „індивідуального стилю”.

У вітчизняній психології стиль розглядається у контексті вивчення індивідуально-типологічних відмінностей і теорії діяльності (В.С.Мерлін, Є.О.Клімов, І.П.Ільїн).

У когнітивній психології стиль розглядають у контексті вивчення особливостей переробки інформації людини. Термін „когнітивний стиль” запропонував Гарднер. Когнітивний стиль відображає різні аспекти функціонування пізнавальної сфери і є стабільною індивідуальною характеристикою способів взаємодії людини з інформаційним полем. Проте майже одразу з’ясувалося, що когнітивний стиль, інтерпретації поширювався на всі багатоманітні стильові прояви, що знову ототожнювало людину і стиль.

3. Феноменологія когнітивного стилю

Експериментально виявлено зв’язки індивідуальних відмінностей в когнітивній сфері з особливостями особистості. Це дозволило розглядати когнітивний стиль як глобальне утворення, що проявляється однаковим чином у пізнанні, поведінці, спілкуванні, навчанні та професійній діяльності.

Когнітивний стиль – це відносно стійкі процесуальні особливості пізнавальної діяльності, які характеризують своєрідність способів отримання і переробки інформації, що використовуються суб’єктами пізнавальних стратегій, а також способів відтворення інформації способів контролю.

Таким чином, когнітивні стилі характеризують типові особливості інтелектуальної діяльності. Вони розуміються як форми інтелектуальної активності більш високого порядку у порівнянні з традиційними пізнавальними процесами.

Феноменологія стильових особливостей – суб’єктивна реальність, що пронизує всі рівні індивідуальності – від особливостей мозкового апарату до несвідомих механізмів захисту, специфіки характеру та спілкування.

Факти дослідження стилю:

• полезалежність / поленезалежність або глобальність / артикульованість означає вміння опиратися руйнуючому впливу фонових ознак при сприйнятті зорових форм і зв’язків;

• аналітичність / синтетичність (концептуальна диференційованість) або вузькість / широта діапазону когнітивної еквівалентності – характеризує індивіда в залежності від кількості понять, які він використовує для класифікації набору предметів, рішення проблем, формування категорій в процесі узагальнення;

• категоріальна широта / вузькість виявляє уявлення людей про межі варіативності подій або процесів у відношенні до максимально допустимого або мінімально можливого значення (перебільшення, значна широта мислення, що допускає значну межу варіативності навіть невідомих явищ);

• деталізованість / цілісність – гіперсинзетивність до невеликих нюансів і незначним особливостям, перебільшення будь-яких змін, опір і навіть зміщення вихідних стимулів;

• толерантність / нестійкість до нереального досвіду – ступінь сприйнятливості індивіда до інформації, що суперечить його картині світу, знанням про дійсність. Проявляється у швидкості виникнення ілюзій;

• когнітивна складність / простота або ступінь диференційованості концептуальних систем – стадність більш багатоаспектно (різноманітно) сприймати й оцінювати оточуючу дійсність. В основі цього виміру стилю лежить процедура оцінювання людей і явищ шляхом близькості і відмінності з використанням біполярних шкал;

• імпульсивність / рефлексивність – тенденція індивіда до більш-менш розгорнутого і детального аналізу ситуації перед прийняттям рішення;

• ригідність / гнучкість пізнавального контролю – ефективність подолання стереотипів, що оцінюється за швидкістю і точністю виконання критичного завдання;

• інтернальність / екстернальність – прояв локусу контролю у вигляді очікувань індивіда з приводу того, що наслідки його дій залежать переважно від власних зусиль (чи зовнішніх сил).

Полезалежність – поленезалежність відображає особливості рішення перцептивних задач. Полезалежні орієнтуються на зовнішні джерела інформації і тому більшою мірою відчувають вплив контексту при рішенні перцептивних задач. Поленезалежні орієнтовані на внутрішні джерела інформації, тому меншою мірою підпадають під вплив контексту, більш легко вирішують перцептивні задачі.

Рефлексивність – імпульсивність. Імпульсивні схильні швидко реагувати на проблему, але гіпотези вирішення висувають без ретельного обдумування. Рефлексивним притаманне повільне реагування, ретельно обдумує „за” і „проти”.

Ригідність – гнучкість пізнавального контролю. Цей стиль пов’язаний з легкістю або трудністю зміни способу діяльності або переключення з одного інформаційного алфавіту на інший. Трудність зміни або переключення призводить до вузькості і негнучкості пізнавального контролю.

Вузький – широкий діапазон еквівалентності. Ці когнітивні стилі показують індивідуальні відмінності в масштабі, які використовуються людьми для оцінки схожості і відмінності об’єктів. Одні суб’єкти розділяють об’єкти на багато груп з малим об’ємом (вузький діапазон еквівалентності), інші утворюють мало груп, але з великою кількістю об’єктів (широкий діапазон еквівалентності). В основі відмінностей лежить чутливість до виявлення відмінностей.

Толерантність до нереалістичного досвіду. Можливість приймати враження, що не відповідають або навіть суперечать уявленням людини. Нетолерантні люди опираються очевидному, оскільки воно суперечить їх знанням.

Когнітивна простота – когнітивна складність. Цей конструкт фіксує складність та простоту особистісних конструктів при інтерпретації, прогнозуванні та оцінці дійсності на основі суб’єктивного досвіду.