5. Індивідуальні відмінності у регуляції та саморегуляції

Феномен регуляції має складну ієрархічну структуру. Дослідження показують, що немовляти можуть регулювати свій рівень збудження, переключаючи увагу з людей чи предметів, які виступають причиною посилення збудження.

Фактор регуляції тісно пов’язаний як з когнітивними, так і з емоційними процесами. Р.Томпсон визначає емоційну регуляцію як систему внутрішніх і зовнішніх процесів, що забезпечують моніторинг, оцінку і модифікацію емоційних реакцій, особливо пов’язаних з інтенсивно-часовими патернами, що забезпечують досягнення мети.

Виділяється загальний фактор саморегуляції, похідний від основних властивостей нервової системи, який проявляється в психомоторній та інтелектуальній сферах.

Найважливіший параметр саморегуляції – пластичність, що характеризую швидкість переключення.

Екстравертовані і пластичні суб’єкти вирізняються швидким виникненням і більшим ступенем виявлення стану монотонності, яке компенсується повільним виникненням і малим ступенем виявлення стану втоми. Інтровертовані і ригідні суб’єкти, навпаки, характеризуються повільним виникненням і малим ступенем вираження стану монотонії, що компенсує швидке виникнення і високу ступінь виявлення стану втоми.

6. Відмінності у стилях свідомості

1. Поняття про стиль

Стиль – інтегральна формально-динамічна характеристика.

Сфера застосування категорія „стиль” настільки широка, що у різних областях знань стиль (як і характер) вважається поняттям міждисциплінарним, що входить в категоріальний апарат філософії, психології, літератури, лінгвістики, біології.

Проте майже відсутні праці по систематизації накопичених теоретичних та експериментальних результатів, узагальненню методологічних пошуків у сфері дослідження стилю. Причина цього – неоднозначність, полісемантичність терміну. Під стилем розуміють щось абстрактне, але водночас і конкретні диференційовані ознаки, що є наслідками віддаванням переваги людей, що реалізують всі ці типи стилів.

У багатьох визначеннях стилю відображається, насамперед, установка самих дослідників на розуміння проблеми індивідуальності, а також їх погляди на характер взаємодії людини зі світом. Тому найчастіше стиль ототожнюють з індивідуальністю, особистістю. При цьому підкреслюється роль особистісного фактору в процесі формування стилю та його структури. Вольфанк Гете називав стиль „проявом вищих властивостей індивідуальності людини”.

Взаємопроникнення концепцій впливало на розвиток уявлення про стиль. Ототожнення особистості та її поведінки, що виражалося у формулі „Стиль – це людина!” (французький натураліст де Бюффон) трансформувалася у ряд психологічних теорій (А.Адлер, Г.Олпорт, Г.Роршарх).

Уявленням про стиль як спосіб самопрояву творчої спонтанної індивідуальності протистоїть розуміння стилю як формальної характеристики (тобто що надає тільки форму поведінки або діяльності людини), ніяк не пов’язаної зі змістом і суттю людини. Відбувалося заперечення зв’язку між проявами стилю і якісною своєрідністю індивідуальності.