1. Анастази а. Дифференциальная психология. Индивидуальные и групповые различия в поведении / Пер. С англ. − м.: Апрель Пресс, Изд-во эксмо-Пресс, 2001. – с. 158-206, 242-277.

2. Государев н.А. Дифференциальная психология в вопросах и ответах: Учебное пособие. – м.: «Ось-89». – с. 8-31.

3. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология. – СПб: Питер, 2001. – С. 185-303.

4. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины. – СПб.: Питер, 2006. – С. 114-145.

5. Либин а.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: учебное пособие. – м.: Эксмо, 2006. – с. 75-94.

6. Фридрих В. Близнецы. – М.: «Прогресс», 1985. – С. 161-168.

7. Холодная М.А. Когнитивные стили. О природе индивидуального ума. – СПб.: Питер, 2004. – С. 255-325.

Багатьом психологам здається, що люди по-різному чують, бачать і відчувають оточуючий світ. Але дивовижний феномен психічних відмінностей експериментальною психологією не одразу був зрозумілий. Спочатку суб’єктивні відмінності вважалися артефактом.

1. Дослідження сенсорної сфери новонароджених

Більшість психологів притримуються думки, що первинні реакції немовлят, що характеризують їх інтраіндивідуальний розвиток, недиференційовані. Однак на ранніх етапах життя міжіндивідуальні відмінності в сенсорній сфері проявляються сильніше, ніж інтраіндивідуальні, що заперечують тезу: „Новонароджені всі на одне лице – їх неможливо відрізнити одне від одного!”

Вже з моменту народження виявляється, що людині властиво відрізнятися. Проявляючи зачатки індивідуальності, немовлята по-різному реагують на одні й ті самі подразники, наприклад, на голосний шум, яскраве світло або близький фізичний контакт. Вважається, що діти вже чують в утробі, розрізняють голоси матері і батька.

Експериментально встановлено, що немовля намагається з самого початку проявити свою специфіку. В основі таких змін лежать дві причини. По-перше, спростоване твердження про те, що сенсорні здібності новонароджених значно обмежені; по-друге, отримані переконливі докази вибірковості в реагуванні немовлят на отримувану інформацію.

Б.Бернс, вивчаючи реакції тридцяти немовлят, пропонував звуки м’яких і грубих тонів, а також прикладав їм до стегна жорсткий диск і гумовий наконечник. Тестування проводилося 4 рази у віці від двох до п’яти днів, при цьому спостерігачі реєстрували інтенсивність прояву кожної реакції на стимул. Виявлено, що одні немовлята схильні бурхливо реагувати на всі стимули під час кожного пред’явлення, у той час як інші вельми стійко проявляють реакції середньої інтенсивності.

2. Сенсорні стратегії немовлят

Різниця у специфічно-суб’єктивній організації поведінкових патернів також виявляється рано. Провівши спостереження за немовлятами упродовж першого тижня їх життя, Дж.Браун встановив різницю у пропорціях при поєднанні ознак, що характеризують типи поведінки немовлят, пов’язаних з комбінацією різних видів активності: сну, крику, тривоги.

Розробивши спеціальну шкалу, психологи виділили 6 вимірів (станів свідомості), що включають параметри моторики, інтенсивність прояву яких лежить в основі відмінностей одного поведінкового патерну від іншого: 1) глибокий сон; 2) активний сон; 3) спокійна бадьорість; 4) активна бадьорість; 5) нервозність; 6) плач. Т.Брезельтон підтвердив гіпотезу про те, що поведінка немовлят визначає широкий діапазон їх взаємодії з дорослими.

Специфіка активності немовлят проявляється і в особливостях організації ними необхідних фізичних контактів зі світом предметів та людей. Вчені поділяють немовлят на тих, хто прагне обіймів (отримують насолоду від близького фізичного контакту), і хто ухиляється він обіймів (спротив контакту). Щоправда, останні не уникали качання і підкидання. Між ними виявилися відмінності впродовж перших двох років життя. Ті, хто уникають обіймів, виявилися більш розвинутими, виявляли здібності сидіти без підтримки, стояти з опорою і повзати раніше.

Статеві відмінності у моторній сфері однорічних дітей. Хлопчики більше часу витрачають на оволодіння видами активності, що супроводжують грубу моторику, а дівчатка – тонку.

Вплив середовища – найближчого соціального оточення – також стає суттєвим фактором у формуванні стилю моторної поведінки суб’єкта. Навички ходи швидше виникають у тих, з ким спеціально займаються з розвитку рефлексів. Психологи наголошують на важливості стимулювання рефлексу ходи, пов’язаного в подальшому з формуванням рухової і виконавської компетенції.