2. Теорії особистісних факторів.

Ганс Айзенк був одним з перших, хто примінив факторний аналіз у дослідженні особистості. Свої базові фактори – інтроверсію, екстраверсію, нейротизм і, пізніше, психотизм – Айзенк назвав „типами”, підкреслюючи тим самим відмінність диспозицій, що перебувають наверху ієрархічної структури і що мають більш широкий діапазон проявів, від специфічних рис, що утворюють нижчий рівень особистісної ієрархії.

Наприклад, за загальним фактором „психотизм” слідують утворюючі його компоненти другого рівня – агресивність, емоційну холодність, егоцентризм, безособистісність, імпульсивність. Третій рівень психотизму як особистісної диспозиції утворений такими параметрами, як антисоціальність, неемпатійність, креативність, божевілля. Це біологічні диспозиції особистості.

Центральна роль Е (екстраверсія – інтроверсія), N (нейротизм – емоційна стабільність) та Р (психопатія – емоційна незалежність) факторів в організації особистості підтверджувалася результатами обстеження десятків тисяч людей у різних країнах. Айзенк обґрунтував зв’язок Е з біологічною системою збудження, N – з системою активації, а Р – з генетично детермінованою тенденцією „імпульсивність / контроль”.

Інший підхід розвинув Раймонд Кеттелл. На його думку, базовий вимір особистості неможливо раніше передбачити, але його можна відкрити в результаті обробки даних, отриманих шляхом виміру різних рис у великої кількості людей. Він сформулював два важливих положення для теорії особистісних рис, виділяючи серед останніх поверхові (вторинні) і причинні (первинні), які в свою чергу поділяються на констуціональні, що мають генетичну обумовленість, і характерологічні, що розвиваються під впливом досвіду і навчання. У своїй концепції Кеттелл розрізняв також:

• темпераментальні (конституціональні причинні) риси, що детермінують стиль індивідуального реагування, що включає емоційну реактивність, швидкість і енергію реакцій особистості на середовищну стимуляцію;

• риси-здібності, що визначають ефективність реагування;

• динамічні риси, що відносяться до рушійних сил реакції, і утворюють два класи ознак – вроджені риси і ті, які формуються під впливом соціокультурних норм.

В якості базової Кеттелл прийняв 16-факторну модель, що описує найбільш важливі з його точки зору зміни особистості.

3. Формально-динамічна модель особистості

З точки зору формального підходу структура особистості включає в себе 4 базових інтегральних параметри: темперамент, стиль, здібності (включаючи інтелект) і характер. Кожний параметр не є виключно автономним утворенням, що функціонує незалежно від інших, а перебуває в полі взаємодії, що характеризується патерном індивідуальних проявів.

Темперамент включає в себе два основних компоненти – активність (ергічність, темп, пластичність) та емоційність, що реалізується у фізичному та комунікативному середовищі.

Стиль – механізм, що інтегрує параметри біологічних програм і характеристики процесу соціалізації.

Здібності визначають продуктивність функціонування всієї системи індивідуальності в конкретних ситуаціях.

Характер визначається стійкими мотиваційними тенденціями, типом самооцінки і балансом позитивного чи негативного життєвого досвіду.

БІО І Темперамент – 1 – Стиль – 3 – 4 – Характер – 5 – І СОЦІО

– 2 – Здібності –

1. Моторні стилі, перцептивні стилі. 2. Стилі операцій і дій. 3. Когнітивні стилі, стилі мислення. 4. Емоційні стилі, мотиваційні стилі, атрибуцій ні стилі, захисні стилі, стилі поведінки та діяльності. 5. Стилі життя.

Стиль зв’язує всю структуру особистості. Стильовий механізм виконує також компенсаторну функцію у структурі особистості, що виражається в оптимізаційних та адаптаційних ефектах.