( Писок рекомендованої. Іітератури

1. Конституція України, ііріііпіяіа на V есси ВРУ 28 червня 19% р.

2. Коментар до Конституції України. К., 1996. — 376 с. V Іакови України в 14-ти т. К.. 1991 2001 pp.

4. Загальна ісорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчікова. — К.: Юрінком Інтер, 2000. 312 с.

5. Кравченко В.В. Конституційне право України. К.: Атіка, 2000. 317 с.

6. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Поюрілко. К.: Наукова думка, 2000.

7. Основи конституційного права України. — К.: Юрінком Інгср, 2000. -- 287 с

8. Василев Г. Конституційний аспеп політичної реформи // Голос України. 2003 р. 28 березня С 3.

9. Новіков В., Хара В. Побудова соціальної держави загальне національне завдання // Голос України. 2003 р. 28 берез­ ня С.6.

ІО.ІІроекі Закон) України «Про внесення змін до Комсінімш Ук­раїни»: На всенародне обювореиня. К.: Преса України. 2О03. - - 80 с

67

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СТАТУС ОСОБИ. КЛАСИФІКАЦІЯ ІІІ»АВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1. Конституція України про невід'ємні права людини.

2. Соиіальїіо-скоиомічіїі права людини 11 ромадяннна, їх державні і арап пі.

3. Політичні права громадян України.

4. Право :ііолшіп на юридичний захист.

5. Громадянські права людини і громадянина, б Право людини на юридичний захист.

7. Культурні іа екологічні права людини.

8. Конституція України про обов'язки .подими і громадянина.

Центральном розділом Конституції України є розділ II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина»). її 161 статті Коистн-іунії 48 міститься саме в ньому розділі, крім того деякі положення щодо прав і свобод людніш закріплено і в інших статтях Консти­туції України

Така увага до них проблем визначається перш за все природою Конституції як Основною Закону держави. Вш не дише регламен­тує принципи організації державної влади га її функціонування, .і к її визначає правовніі статус людини, принципи її відносин з державою і держави з людиною, громадянином

Правовніі статус особи — не юридично оформлене і закріплене становище людини в державі і суспільстві, юридично визначений зв'язок особи з державою.

Правовій*! сіаі\с існує як конституційний статус людини і іро-мадянина, як спеціальний статус і ля окремих категорій громадян (молоді, дней, пенсіонерів, військовослужбовців), статус іноземців та окремих і\ категорій га інше.

Правовий статус конкретної особи ис співпадає з її факіпчинм соціальним статусом, який пов'язаний з її майновим сіапом. соціальним становищем, реальними можливостями і гарантіями реалізації і забезпечення конституційних прав і свобод.

Соціальна природа суспільства, йоіо економічні, політичні га ідеологічні засади реально визначають можливості забезпечення і проголошених прав, свобод і обов'язків, і визначають правовий статус особи.

Основний зміст правового статусу людини і громадянина віп-начає система прав і свобод, встановлена конституцією.

68

Будуючи нову, демократичну державу, законодавець керувався \ створенні Конституції України принципом демократизму, пріори і сту особи, людини \ відношенні до держави. Тому в Кон-с і ні уші України з'явились нові правові норми, які більш повно виповідаю і ь міжнародним документам і перш за все Загальній декларації з прав людини. Міжнародному пакту про іромадянські і політичні права, Європейській конвенції про захист прав і основ­них свобод людини. У відповідності зі евповою конституційною традицією в Конституції України значно розширено коло прав і свобод людини.

В Конституції УРСР 1978 р. визначалось іри групи прав люди­ни: особисті, соціа.іьно-скоиомічні і а по и пічні СЬОГОДНІ Коне і и-і\іця України визначає п'ять груп прав і свобод людини і іромадя-іінна, які складанні, цілісну систему правових норм, шо регламен­том, відносини поднни і демократичної, правової держави. Крім того, значно розширено межі прав людини v кожній з груп прав і свобод. Гак, наприклад, більш різноманітними стали проголошені Консмшціпо політичні прана. До того ж 22 статтею Конституції визначається, шо закріплені нею права не с вичерпними. Зі зміною сошальио-иоиіичніїх умов в Україні, зі стабілізацією економіки і соціальної сфери життя, буде можливим внесения іакпх змін в Кон­ституцію і чинне законодавство, які значно розширять межі прав і свобод громадян України.

Перш ніж розглядати основні права і свободи ЛЮДИНИ і ірома-дянина України, зушшемось на ана па самих понять «людина» і «громадянин», якими користується законодавець у Конституції України. Ці поняття не однозначні, що визначено існуючою право­вою граднціею. Так, Конституція США 1787 p. визнавала нетрів людьми, але не визнавала громадянами і не поширювала на них цілий ряд громадянських і подіти чип прав.

В Конституції України людиною вважасіься кожен, хто прожи­ває на території України іноземець, людина без громадянства. Громадянин України цс людина, що маг українське, або подвійне громадянство (біпатрид), хоча українське право не визнає бшатрнзм) і рекомендує громадянам оформляш єдине українське і ромадявство.

Права людини і права громадянина України не співпадають. Права іромадянпна України ширші, ніж права людини, бо вони включають права людніш та ще іакі прана, якими користується ли­ше і ромадяни України (політичні, соціальні). При тому деякі етапі

69

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

Конституції Украпім частково проголошують права кожною, а ча­стково адресовані лише громадянам України (сг.43).

Доречно більш конкретно визначні н поняті я «право» і «свобода».

Конституційне право шоднвл і іромадяшіна непевні можли­вості суб'єкта консінппншо-правових відносин, юридичні можли­вості особи задоволення своїх інтереси і потреб, виходячи з рівня розвшку суспільсіва. цс МОЖЛИВІСТЬ одержані від держави певне матеріальне чи иемаїеріальііе благо (право на працю, на соціаль­ний захист, на левіту, прамову допомоі> га піше).

Свобода людини і громадянина не можливість вибору пнп соціальної поведінки для досятнення своєї мені, яка деіерчіїїонаил соціально-по.и пічним середовищем, певними сипі її,ними праііи.іа-ми. Тому реальна міра свободи полини і громадянина історичнокон­кретна і обумовлена. Цс сфера підпоєної авюномп суб'єкта, якніі ре­алізує свое волевиявлення, узі оджуючи йото з існуючими правовими нормами, не завдаючі шкоди суспільств) в ш ю.м\ та іншим людям.

Тому права і свободи діалекінчпо пов'язані з обов'язками лю-днин і громадянина і становлять мір) поведінки людини. Система прав, свобод і обов'язків обумовлена рівнем розвитку суспільсіва. його об'єктивними потребами га інтересами з одного боку га інте­ресами і потребами людини з іншої о боку.

Проголошені Конституцією України права і свободи можуть оми класифіковані кі кількома кріперіямп. які мають не абсолют­ний, а відносний характер. ( аме гам) одне і геж право може роз-ГЛЯДатиеь, наприклад, як економічне і як соціальне (право на пра­цю і право приватної власності), нешд'сміп права можуть розгля­датись і як громадянські і як право на юридичний захист.

Виходячи зі сфери реалізації прав і сфери жіп гедіяльності осо­би можна Bii.li.ні і п іакі групи прав:

1. Невід'ємні або особнеп права людини.

2. Соніа.іьно-скономічш прана ЛЮДИНИ і і ромадянпна.

3. ПОЛІТИЧНІ права тромадян України.

4. Право людний і громадянина на юридичний захист.

5. Еколопчні і культурні права людини і і ромадянпна.

Конституція України про невід'ємні права людини

Щодо визначення самою поняті я невід'ємних прав людний не існує одностайності, Іноді і\ називають фізичними (життєвими) (Кнсншок Л.А.), іноді природними, органічними. Новий Циві.іь-

70

кип кодекс України (2003 p.). в кинзі другій «Особисті немайиові права фізичної особи» в ст.269 та 271) дає визначення та перелік цн\ прав, посилаючись на Конституцію України.

Особисіе немаііновс право розі.ія ьк іься як такс що не мас еко­номічною зміст) і яким особа воло;цс довічно. А далі у ст.27() внзиа-чаются нили особнсіич веманновнх прав. В ч. І зазначається: «відпо-иі ВОДО Конституції України фізична особа має право на ЖИ1 ія. пра­во на охороігу здоров'я, право на безпечне .ця жш і я і здоров'я дов­кілля, право на свободу і особисн недоторканність і право на недо­торканність особистої о і сімейної о жіі ті я, право на повагу до гідвосі і і честі право па гаемнищо листування, гелефонних розмов, телеграф­ної та іншої кореспонденції, право на недоторканність життя, право на ВІЛЬНИЙ вибір місця проживання га па свободу пересування. Право на свобод) літературної, художньої, наукової і гехнічноі гворчоеті».

В переліку вемайнових особистих прав фізичної особи (люди­ни) не всі права справді «не мають економічною змісту» (ст.269). 1} умовах ринкової економіки та запровадження платної і стархової медицини право па охорону здоров'я набуває явною сокномічиого змісту і реалізація ното залежнії, від майнового статус) фізичної особи. Хоча реалізація такої о невід'ємного права як право на жит­тя безумовно значною мірою залежить від існуючої в суспільстві системи охорони здоров'я і доступності її дія кожної поліпні.

Тому І конституційному праві використовуються дещо інші критерії для визначення невід'ємних прав.йодний, як гаких. Що за­безпечують реалізацію всіх інших прав людини, гарантують її біо­логічне і соціальне існування

До невід'ємних, абсолютних, особистих прав людини можна віднести:

1. Вільність і рівність у правах і своболах (статті 21 24);

2. Право на ВІЛЬНИЙ розвиток свосїособистосіі (ст.23);

3. Право на жні ія (ст.27);

4. Право на повагу до людської гідності (сг.28):

5. Право на свободу і особнеп* недоторканність (ст.29);

6. Право па недоторканність житла (ст.ЗО);

1. Право таємниці листування, телефонних розмов, телеграф­ ної га іншої кореспонденції (ст. З І);

X. Право невтручання в особисте життя (ст.32);

9. Свобода пересування, вибір місця проживания (сг.33);

10. Свобода ivMKii і слова (сі.34); свобода світогляду і вірос­ повідань (ст.35).

71

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

Безумовною новацією в Конеіні \ ци України с етапі 21 і 24, які проголошують рівність людей, як їх природне невід'ємне право. Ці етапі заперечують будь-які привілеї та обмеження за ознаками раси, сіаіп, етнічного, соціального походження, майновою етану, полі-іпчипми, ре.іііііііпіми. мовними та іншими особливостями. Ці сип гі псрсдбачаюіі. відсииісіь будь-якої дискримінації людніш, рівність всіх перед законом. Але така рівніегь в умовах ринкової економіки і поілію ісішя процес) поляризації суспільства не означає майнової рівності людей, однакового ступеню їх соціальної захищеності.

Невід'ємні прала конституційно визнаються за будь-якою осо­бою, незалежно ВІД юіо мас вона громадянство України чи ні. Цс перш за все право людей б\ ш ні п.іїимії і рівними в своїй гідності іа правах і іншими людьми (сі.21). Ця норма забороняє будь-ЯК) дискримінацію .поліпні, незалежно під її соціальною статус) і сприйняття її іншими людьми. Права і свободи людний с иевщчу-жуваїшми і НеПОруШИИМИ.

Цс положення відповідає принципам міжнародних правових до-кумснив і перш за все Загальній Декларації прав люди ни, де етап і ею 2 стверджує і ься, що кожна людина повинна мати всі права і всі сво­боди, незалежно ви раси, кольор) шкіри, пан. мови, решті ііо.піпч-пп\ або інших переконань, національної о чи соціальної о походжен­ня, майновою, скіповою або іншою сіановиша (ООН, 1948 p.).

Невідчужуваність невід'ємних прав людини пов'язана з пш, що вони мають органічний, природний характер і притаманні людині від народження, вони не можуть бути вилучені або обмежені дер­жавою, крім випадків передбачених законом (за рішенням суду, або в умовах військового чи надзвичайною стану).

Серед невід'ємних прав людини Конституція України проюло-IHU право людний на життя.

Вже в Конституції США 1789 p. серед основних прав полини б) ю проголошено право на життя, на свобод) і щастя, В ст. 27 Кон­ституція України спирається па світову конституційну градацію і на сучасні міжнародні правові документ, зокрема на Міжнарод­ний Паю про громадянські і політичні прана.

Реалізація иьою права безпосередньо залежнії, від діяльності і і арап і ні держави, передбачає виконання певних умов, які відобра­жені сіапями 16, 17,18,48,49,50 які можна розглядати у контексті зі статтею 27.

Справи, не можна забезпечити збереження ЖИТТЯ ЛЮДИНИ, якщо держава ие дбає про екологічну безпеку і підтримання екологічної

72

рівноваги на ісрніоріїУкраїни (сг.16). Обов'язок держави-- збере­ження генофонд) України, кіхнсі ЖИТТЯ кожної людини від ісхио-і енних катастроф, від ісхної енних і Природних каїаклізмів.

Статтею 17 регламентується захист суверенітету України, забез­печення державної безпеки, соціальний захнеї військовослуж­бовців: статтею 18 передбачено підтримання мирного і взасмо-вшідною співробітництва з пішими країнами, визначається статус України як нейтральної держави. Саме через ці статті мас бути за­безпечено мир і безпеку, збережено жиі ія і здоров'я людей.

Зі статтею 27 органічно пов'язано змаі статті 48, де мова йде про достатній ЖИТТЄВИЙ рівень, на який мас право кожен, змісі СТ.50, яка гарантує кожному право на безпечне для здоров'я довкілля, на вільний доступ до інформації про екологічну ситу­ацію, СТ.49 про медичну допомогу.

Достатній життєвий рівень включає достатні харчування, одяг, житло. Для характеристики життєвого рівня більшості громадян України і іч можливості реалізувати конституційне право невжиття і ні звернутись до послання Президента України до Верховної Ра­да «Про ви) грішне і зовнішнє становище України в 2()()(> році», де визнається існування бідності, в якій живуть 85% населення країни «До бідніших версів населения належан, п. хіо «не з власної волі позбавлені найнеобхіднішого: належного житла, іжи, одягу, здо­ров'я. Бідність це ще іі страх перед майбутнім, зумовлений не­впевненістю людини захистити себе і своїх близьких. Крайнім про­явом бідності і злиденність... Україна належнп.до країн ислишез високим, а іі зростаючим рівнем бідності». Останніми роками в Ук­раїні сформувались передумови «спадкової бІДНОСТІ», коли дпп бідних сімей приречені на бідність н майбутньом) дорослом>

ЛІН II

Ja нормами ООН поіодинна оплата праці має бути екшва лепі-поіо 3-м доларам США на годину. ІЗ Україні вона становить 45 центів на годину, якщо рахувати середню зароби ну плату в 400 гривень, а якщо рахувати мінімальну (185 гр. з І січня 2003 p.), to ие будемо мати і гакої мізерної погодинної оплати.

Зміст СТ.27 кореспондується зі ст.49, яка проюлошус право кожного (і громадянина і не і ромадяннна України) на медичну до-помоіу. Правда, час піна 3 цієї статті забезпечує умови дія ефек­тивного і доступної о медичного обслуговування, яке в «Державину і комунальних закладах охорони здоров'я ... надасться бсзоплаї-но». Про стан охорони здоров'я буде сказано далі.

73

Р.С. Палакірєпа

Конституційні' право України

Право па жш гя не можна розглядиш абсірактно, поза чинним законодавством і крпміної енною ситуацією в Украпи сьогодні. Ча­стина II сі.27 говорінь, що «німо ис можеб\ пі свавільно позбавле­нні) життя. Обов'язок держави захищати життя людини. Кожен мм право зачитані свое життя і здоров'я, хні іч і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Хто посяіас на свавільне поз­бавлення людини життя? Звісно, злочинець. І обов'язок держави за-\hiiuiiii людське жіііія. вайвищ) цінність від посягань злочинців, вбивць. Тому, вихо/іячн з конституційної норми ст.27 у певних, пс-редоачсппч закоиоы випадках, як покарання за вайтяжкі злочини припускалось позбавлення людиня життя смертна кара. Хоча після проголошення незалежності України було значно звужена сфера застосування смертної кари, яка передбачалась в санкціях ба­гатьох статей Кримінального Кодексу Української РСР. Законом України під 17 червня 1992 р. було скасовано X статей з 9 Криміна­льного кодексу УРСР, якими передбачалось застосування вищої міри покарання і, зокрема, було скасовано смертну кар\ за зрад) Батьківщини (ч. І ст.56), шпигунство (ст.57), бандитизм (ст.69), дез-оріаііпаино роботи виправно-1р\дових установ (ст.69 І), підробка грошей (ч. II с і.79), незаконні валютні операції (ч. II ст.80), розкра­дання державною або громадської о майна в особливо великих розмірах (ст.86 І), зґвалтування (ч. IV ст.117), викрадання літаків (ч. Ill сі.217 2). До грудня 1999 р, в Кримінальному Кодексі Ук­раїни лишилась (.мша 93 стаття, яка передбачала смерти) кару за умисне вбивство за обтяжуючих обставин.

Вихо;іячн з внмої ПАРЄ. Венеціанської комісії, та вимої групи депутатів Верховної Ради України 29 грудня 1999 р. Консіп-гуцінний ( ~і України виніс рішення про невідповідність Консти-гуцй України перелічених вище статей Кримінального Кодексу Ук­раїни і і юм\ числі сіаіп 93, як іакпх що порушують копспі-іч ції не враю ЛЮДИНИ на жпі ГЯІНС відповідають цілям покарання, ис враховують можливість судової помилки, коли виконання судо­вого вироку унеможливлює виправлення и наслідків.

Смертну кару Кримінальний кодекс замінив безстроковим ув'язненням н умовах суворого режиму.

Гаке рішення Конституційного Суду видається невиправданим і своєчасним, бо він подбав про життя вбивці, а не його жертв. (З 1991 по 1997 pp. державою було страчено 612 зловмисників, але ж за цей час обірвано ЖИТТЯ понад ЗО ГИС. людей, які т поли в ре-зультаті чмисннч чбпвств). Сьогодні більш як ПНІ країн світ) і серед

74

них США, Японія зберігають в своем) судочинстві смсрпіч кару як один з засобів запобігання умисних вбивав, тероризм та інших

ІЯЖКІІЧ ПОЧИНІВ.

Соціологи України констатують іоіа.пгарипіі розгул злочин­ності, починаючи від побутових крадіжок і кінчаючи шмонніїми вбивсівамн в наижорстокішіп формі. Зі скасуванням емеріноі кари утвердилася цілковита неадекватність злочину і покарання.

До невід'ємних прав .полини можна віднсеїп право на ВІЛЬНИЙ розвиток особистості, задеклароване статтею 23 Конституції.

Ця норма мас забезпечувані умови для розвитку усіх здібнос­тей ЛЮДИНИ, ДЛЯ реалізації ЖИТТЄВИХ планів і програм.

Зміст цій статті спрямований значною мірою \ майбутнє, коли громадянське суспільство і держава створюють дня більшості і рока-;іян економічні, соціальні, по. п і ичін. куль і \ рій j мови всебічного роз­витку їх особисіосп. В умовах соціального розшарування суспільст­ва, ЙОГО дсзшк'і рації, всебічний розвиток людини пас прнвілегм іа-можних верств, олігархів га і\ оточення. Вільність бідних сімей невз-мозізабсзпечніи умова ве лише для свсбічногорозвігіку особіїстосгі, а часто-густо елементарне біо юі ічне виживання своїх дітей.

Водночас писі саме ціп 23 Сіамі пов'язаний л приішнпом дея­кою обмеження прав по ппш інтересами і правами інших подей га обов"язком особи перед суспільством. Вона передбачає певне співвідношення між всебічним розвитком особисіосп. її інтервент і потребами га інтересами еуспільствв.

Новацією в Копеїпімш України с еіамя 2Х. де записано, що кожен мас право на поваїч до його ГІДНОСТІ, німо не може бути цілинній гакому поводженню, яке принижує його гідність, мядаї ііо\і\ біль або страждання, ніхто не може бути відданий медичним, наукоаям га пішим досяі іжснпям без ііого вільної згоди. Пері мовою pea it until цім коне інипшної норми с створення ГІДНИХ Аіо-.шин умов життя) без злиднів, соціальної дискримінації, страх) sa власне иайб) інс і маіібч ніс своїх дітей. Ьо нелюдські умови киї ія можуть примусити люднн) свідомо, .і м підтиском обставин згод­жуватись і на медичні і на пачкові експерименти, на поводження, ню приннжус її людськ\ і ідшсіь.

До категорії невід'ємних прав людиня слід віднести гакож пра­во на свободу і особисіч недоторканність (ст.29).

Поняття особистої недоторканності досип, детально конкретн-зовапо в Конституції у відповідиосп з міжнародними пактами і конвенціями про права і свободи людини

75

Р.С. Балакірєва

Конституційне прано України

Зокрема сі.29 передбачається, що ніхто ие може бути заарешто- і гриматнея під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду. В разі необхідності особа може б> їй затримана, але имоіиво-ИИК рішення суд) вона мас оіримаш не пізніше 72 годин перебу­вання під варюю. Кожен затриманий мас право з моменту затри­мання корпсі\ваіпсь допомогою адвоката.

Між конституційною нормою і правовою практикою існувала певна суперечність, то обумовлена буїа дню п\икі\ ІЗ «Нсре-мдііііч положены* Конституції, де сказано, що проіягом п"яш років після набуття чинное ті цієї Конституції зберігається існую­чий порядок арешту, гримання під варюю і (втримання осіб, підо­зрюваних у вчиненні злочину. Це иоясшовадось напруженою крнміної енною ситуацією в країні. Останнім часом ш обмеження зняю і норма .не в повному обсязі.

( іа 11 по 40 Коне і п і \ ції проголошується право кожного на не-юторканність житла, Передбачаї іься. що інше \а рішенням суду iipiiiivcK.K іься дія правоохоронних органів проникнення до жи і іа, ііою огляд і обшук. Виняток складаю 11. випадки, коли про­никнення до житла пов'язане з врятуванням життя людей га ман­на (наприклад, .при пожежі), з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у скосніп злочину. Туї діє інший, всгайов­ії пий законом порядок проникнення до житла, ііою огляд і об-

IIIVK.

Сього,ші ЗГІДНО ст. 177 Крпміиа.іьно-проііссха.іі.ноіо кодексу України вхід до житла без рішення суду МОЖЛИВИЙ для преде ти­пиків правоохоронних opt aunt юді. КОЛЯ < достовірні відомості про знаходження \ приміщенні підозрюваного \ вчиненні злочину. речей, документів, цінностей, здобутих злочинним шляхом. В га-к их випадках і огляд приміщення відбуваємся за постановою слідчого або санкцією прокурора. Про несанкціонований обшук с пдчпіі мас повідомити прокурора протягом доби.

Серед невід'ємних прав Конституцією кожном) гарантується гаї мііппя листування, гедеграфної та іншої кореспояденції (сі.31).

Гарантом дії пі статті с чинне законодавство, яке передбачш кримінальну відповідальність осіб, які порушуюсь іасмппцю лис-іування. іелефонпич розмов, гелвграфноі і а іншої кореспонденції (стаття 131 Кримінального кодексу України).

Персі ляд. виїмка \ поштових виділеннях кореспонденції, й пер-люсірашя можливі лише слідчим $ санкції прокурора або за поста* новою суду.

76

Норма сі.31 органічно пов'язана зі змістом ст.32 про охорону державою особистого і сімейного життя людини. Не допускається збирання і а поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробх і у га прав людини.

Конституцією та чинним цивільним законодавством держава гарантує невтручання в особисте жімтя людини, зберігання особи­стої і сімейної таємниці. Конфіденційна інформація про особу мо­же носніп ІНТИМНИЙ, професійніш. ДІЛОВИЙ, комерційний, фінансо­вий характер і с інформацією з обмеженим доступом. Тому особа, не зацікав лена в розголошенні такої інформації, може зверну і ись з позовом до с\ і* ні шосно суб'скта порушення гаемниці її особисто­го життя.

Законом передбачені санкції професійної о характеру щодо ме-дичннх працівників, нотаріусів і а іііііінч посадових осіб, які вчиня­ють нотаріальні дії. Професійними таємницями вважаються таємниці попере.шього слідства, судового захисту, всиновлення, сповіді свяшеннослужи і елю, стану банківського рахунку та інше.

Конституція передбачає право кожного звертатися до суду ;іля спростування будь-якої інформації та вилучення недостовірної інформації про пьою.

Невід'ємним правом кожного, хто на законних правах перебуває на території України, є свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати іерпюрію України, за винят­ком обмеженії, встановлених законом (сі.33). Громадяни України не позбавляються права в будь-який час поверну і ись в Україну.

Значення цієї норми не можна переоцінити. До останнього часу всі міграційні процеси в нашій криті тли жорстко регламентовані і цивільним законодавством, і паспортною системою. Звичайно, такі обмеження в пересуванні та виборі місця проживання були обумовлені певними економічними і політичними док фішами, але пояснювались необхіднії-по забезпечення охорони громадського порядку, захист) прав і свобод громадян, інтересами національної безпеки України Статтею 33 передбачено право залишати терн-горію України, або іпмчасово, або для постійного проживання за кордоном. Конкретизовано цю правову норм) Законом «Про по­рядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 24 січня 1994 року. Тимчасове обмеження пересування і вибору місця проживання Конституція передбачає лише за умов військо­вого часу або надзвичайної о с кип

77

l'.C Балакірєва

Конституційне право України

Сисіемою законів врсі у.іьовано перебування іноземців на ісрн-горії України. їх в'їзд. Це нерпі и вес Заков «Про правовим статус іноземців», від 4 люгою 1994 року та Постанова Кабінету Мини ріп України від 29 і рудня 1995 pOK) «Про правила в'їзду іно-кмців в Україну, їх виїзд з України і іранзіпноіо проїзду через її і ери і орно».

Цими документами передбачено, що іноземні можу м. отрнматв дозвіл на їм ми рацію іа іммігрувати па постійне проживання, якщо вони маю 11. в Украпи законне джерело існування, перебувають у близьких родинних відносинах (батько, мати, дми. браг, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) і громадянам! України, перебуваючі» па утриманні громадян України або маю 11. на своему мримашп громадян України іа в інших передбачених законом випадках.

Коли ж відносно іноземців ведеться давання, попереднє слідство або розглядається кримінальна справа. їм може буї и шм-часово заборонений виїзд з України.

И едином) контексті може бути розглянуто статті 34135 Коне і п-гуцй України. Цими стаз гями проголошується свобода думки і сло­ва, свобода світогляду і віросповідання, принцип свободи совки

{і стаі гею 34 пореї укується сі. 15 Конституції України, де прого­лошено ідеологічну баї а і омані і ніс 11, духовною жни я України. Во­на безумовно гарантує свобод) дума і слона, які абсолютно запе­речують юіалііаріп ідеологічну*одностайність, властиву громада* нам нашої держави за радянських часів. Поширення інформації мо­же бум обмежене лише в інтересах національної безпеки, герп-іоріальпоі цілісності або громадського порядку з мстою запобіган­ня правопорушенням чи злочинам, для охорони здоров'я громадян, ДШ зачни \ pen) іащі або прав інших людей, для запобігання розго­лошення конфіденційної інформації, дія підтримання авторитет) і неупередженості правосуддя. Таке обмеження не заперечує відсут­ності цензури, передбачене ст.15, але воно означає необхідність уз-іолжсіііія дп щодо поширення інформації з чинним законодавством України і зокрема з Законом України «Про інформацію» від 2 жовт­ня 1992 p.. де за категоріями всю інформацію поділено на відкриту, конфіденційну і темну. Цей закон регулює порядок одержання, ви­користання, поширення і збери ання різного роду інформативних матеріалів. Зрозуміло, ню певна категорія інформації не може бу іп одержана засобами масової інформації, бо може зашкодиш опера-гнвно-аошуковш роботі, органам МВС, порушиш право людини на об'єктивний судовий розгляд справи, порушиш комерційну,

78

фінансову, виробничу і професійну Еаємницю га гаке інше. Туг до­сип, згадати взаємозв'язок ст.34зі статтями 31 і 32.

Невід'ємним правом кожною с право па свободу совісті, свобо­ду світогляду і віросповідання. Сі. 35 Коїісііиунн передбачає, що кожен може сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійний кулм і ритуальні обряди, весні релігійну діяльність.

Здійснення цьої о права може бути обмежене законом в інтере­сах охорони іромадською порядку, захисту прав і свобод інших иодей. Як бачимо, іуг гакож маг місце конституційне обмеження прав віруючих и інтересах держави іа інших осіб.

Цісю статтею визначено, що церква і релігійні організації відо­кремлені від держави, а школа від церкви.

Ця норма практично не нова, вона була і в інших Конституціях радянських чаєш, але СЬОГОДНІ Є суттєві ІМІНИ В U pea пзації. Церк­ва иамаї асп.ся більш активно ви швати па свідомість молоді, шу­кав пі.іямі до зв'язків з загальноосвітньою школою, з оріанамн державної влади. Непоодинокі випадки коли служителі к\лы\ про­водять в середніх школах факультативні заняття з внвнчення релігійних киш. посягаючи на світогляд молоді. Релігійні органі­зації не мають права брані участь в ДІЯЛЬНОСТІ ПОЛІТИЧНИХ парші, але кожен служитель, як громадянин, мас рівне з іншими громадя­нами право брані \чаєп. у ПОЛІТИЧИОМ) жні п

Соціально-економічні права людини і громадянина

В ціп категорії прав важливо розрізняти суто економічні і соціальні права. Вони різною мірою забезпечуються громадянам України з одного боку і іноземцям, з пішою.

Умовою здійснення економічних прав іромадян с консти-і у цінне регулювання права власності в Україні, проіолопісніїя нс-порушносгі права приватної власності (сг.41). Застосування іакої правової норми с новацією в Конституції України, яка вперше за останні ко років утвердила приватн) власність, як основу економіч­них правіромадян.

Приватна власність проголошена однією з основних форм власності, яка існує поряд з державною та комунальною або муніципальною формою власності

Зі змісту сі.41 видно, що суб'єктом права приватної власності може бути кожен, а не ліпне громадянин України. Цс може бути

79

PC, Балакірєва

Конституційне право України

іноземець, людина без громадянства (апатрид), група громадян,

ию утворюють юридичну особу.

Об'єктом права прпвапіої власності може б\ ін оЧдь-якс майно, житло, засоби виробніщіва. приватизована зсм.ія. а такожрсзуїь-іаш пислекпа и.поі ирамі: івори науки, мистецтва, впначоди. за-хіицсні патентом.

Стаття 41 закріплює всі моноклі права власності: право во­лодіти, користуватись і розпоряджатись своею власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, гворчої прані.

Крім Конституції України, реалізація права приватної влас­ності регламентується чинним законодавством і зокрема Законами «Про власність» від 7 ЛЮТОГО 1991 року, «Про підприємства в Ук­рапи» від 27 березня 1991 року, «Про колективне сільськогоспо­дарське Підприємством від 14 люті о 1992 року, «Про селянське фермерське господарство» від 20 і рудня 1991 року, «Про спожіївч) кооперацію» від 11) квітня 1992 року. «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 ЛИПНЯ 1997 року, «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 p.. Земельним кодексом Украйні.

Цими законами регулюється не лише володіння врнватяою власністю, але іі ваб) 11 я права прпвапіої власності. Право приват­ної в. кіс иос п nam вас і ься ШЛЯХОМ придбання на прибутки від трудо­вої, підприємницької діяльності, шляхом купівлі, отримання у спа­док. \ дар, шляхом обміну, іл пішії папери іа іншим способом, неза-бороненим законом. Виходячи доктринальяо з приоритетное 11 пра­ва приватної власпосп в \мовах ринкових реформ, уряд проводин. приватизацію державного і комунальною майна або заготівку, або іа державні сертифікати. Постанова Верховної Ради України віл 31 жовтня 1991 р. схвалила концепцію роздержавлення і приватизації підприємств, землі га жніловою фонд\. Внаслідок ссріифікашої приватизації в Україні з'явилось понад 19 мли. списочних акціонерів великих і малих підприємств, які фактично не спроможні виливати па управління виробництвом, розподіл прибутків. Право приватної власності пересічною громадянина проголошене Конституцією Ук­раїни не було захищене державою в процесі по с\ и іагадьнонарод-ною надбання, через відсутність проірамп стратегічного розвиїку держави, непрозорість і відсутність соціальної спрямованості про­грами приватизації. З'явилися мільонн «власників» без власності.

Стаття 41 (ч.Ш) визначає, що крім приватної власності, ;іля за­доволення своїх потреб громадяни можуть користуватись об'єкта­ми прана державної та комунальної власності (закладами освіто,

80

шляхами, мостами). Такого іни\ класністю вони можуть користу­ватись за оплат) (спеціальне природокористування за ліцензіями. користування платнями медичними закладами га інше). Право нрпиаіиоі власності захяща< гься державою. Ніхто не може б\іп протиправно позбавлений права власності. Право приватної влас­ності с непорушним. Але констатуючи цю правову норму, дуже ва-і ому щодо формування нової правової свідомості громадян, Кон­ституція передбачає можливість відчуження об'єктів права приват­ної власності J вішалках передбачених законом, а саме:

1. З мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядк) вста­ новленому законом, за умови попереднього і повною відшкоду­ вання їх вартості;

2. В умовах военном» і ил.пвпчайиою стану;

3. Конфіскація за рішенням суду в порядк) встановленому иіко- иом.

Виголошене Конституцією України право власності иак.іадаі на суб'єкта власності певні зобов'язання. Вякористаиня власності не може завдавані шкоди правам, свободам і а гідності громадя­нам, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і при-родві якості землі. Власність зобов'яз\< власника додержуватись правових і моральних іасад суспільства при користуванні, во-го шин і розпорядженні <>б( ктами власності.

Ці конституційні вимоїн щодо відповідальною користування і розпорядження майном і особливо землею конкретизовано і в інших законах України («Про власність», ІомельнвЙ кодекс Ук­раїни). В них підкрес їй» п.ся обов'язок власники) майна внкорнс-іаиия його у відповідності до цільового призначення, не порушую­чи прана ІНШИХ в кісників.

( і осовію землі як об'єкта права приватної-власності Земельний кодекс вимагає підвищувати В родючисп.. застосовувати нові (при­родоохоронні) технології виробництва, зберігати проіперозійні споруди, мережі зрошення і меліорації, забезпечувати в разі не-обхідності сервпуі для власників сусідніх ділянок.

Виходячи зі зміє і \ сі.41 Конституція України проголошує пра­во кожного на підприємницька діяльність, не заборонену законом (сг.42). Це нова, щодо попередніх Конституцій, правова норма, пов'язана з періодом реформ.

У відповідності до сг.42 Конституції України підприємницька діяльність нес прерогетивеаэлнше громадив України. Здійснювати її може кожен. Конституцією України встановлено інші обмеження,

⁶" 81