Прано на іори імчмші іахист

Конституція України декларує право кожною на правову допо-мої у. на захист прав і ромадяпшіа в с\ді (сі.55 і 59).

В основі юридичною захист) прав подиня і громадянина лс-ЖИТЬ принцип рівності всіх перед законом і в сому числі особи і держави як суб'єктів коне і п і уцШноі о права. В світовому консти с\ -а.нзмі ким принцип рівності особи і держави, але в реальному дер-жавіїо-по.ппічному житті гака рівність відсутня. Держава внгші.м як ирпориспііій і вихідний суб'екі правовідносин. Тому об'єктив­но виникає поереба конституційного визначення прав особи по відношенню до держави і заходів щодо захист) них прав від непра­вомірних дій або бездіяльпосп державних органів влади.

Виходячи саме з ціп тези законодавець передбачив ст.55 певні кімісіні права особи.

Кожному і аран і усі ься право на захист від обвинувачення, па ос­карження в суді рішені., дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевою самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен мас право захитані свої права і свободи незаборонсип-мн законом засобами віл о\дь-яких порушень і посягань.

96

Для захисту своїх прав і свобод кожен може звертатись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, ДО відпо­відних міжнародних судових установ, до міжнародних організацій, ч кном або учасником яких с Україна.

Цс положення с новацією в Конституційному праві України. Вперше егворсно правові механізми реалізації принцип) відповідаль­ності держави в особі її \рядових службовців і установ перед люди­ною, і рочадяиином. Передбачено можливість апеляції особи до між­народних правових організацій, якими с Європейська комісія з прав людніш. Європейський суд з прав людини. Скарга до цих оріаіпзацпі може б> пі спрямована чи оротя держави, чи пропі органів, шо при­пускаються порушень прав і свобод приватних осіб або громадських об'єднань. Якщо рішення Європейського суду державою, на яку по. іа-по скаргу не виконуються, скарі) передають до Комітет) Ради Євро­пи, який приймає рішення, котрим зобов'язує державу, протиправні дії якої було оскаржено позивачем, вжити заходів до вдосконалення законодавства і пави і. надані скрнвджшом) ві;іловідн> компенсацію.

Такою піну компенсації та відшкодування в разі незаконних дні державних органів передбачені сі.56 Консшімш України. Як­що органами державної влади чи органами місцевою самовряд)-вання незаконними діями людині завдано матеріальної або мо­ральної шкоди, 01.56 Конституції передбачається відшкодування завданої шкоди за рахунок держави чи органів місцевого самовря­дування. Моральна шкода гакож відшкодовується в матеріальній формі. Реалізація цієї правової норми об'єктивно може сирияпі розбудові саме правової держави, яка здатна забезпечити верхо­венство права у будь-якій правовій колізії.

В основі юридичної відповідальності особи лежить принцип презумпції невинуватості) шо мас місце в правових системах бага­тьох сучасних держав (сг.62).

Суть ного полягає в тому, що особа вважається невинуватою \ скоєнці ілочин) і не може буси піддана кримінальному покаран­ню, доки її вин\ ас буде доведено в законному порядку і встановле­но обвинувальним вироком суду, Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість \ скоєнні злочину.

Цей принцип закріп.юно \ сг. 15, ч.2 Кримінально-процесуаль­ного кодекс) України. На слідчі органи, прокурора і суд покла-і.м і ься обов'язок вважати особу невинною, доки не буде остаточ­ного встановлення її вини обвинувальним вироком суду, при мож­ливості захисту законних інтересів підсудного.

?*' 97

PC. Балакірєва

Конституційне право України

Конституція України захищає громадянські арап людина в міжнародному контексті у відповідності до міжнародних право­вих угод. Статтею 62 передбачено, пю ніч і о не може б> пі двічі при-іяі псиніі до юридичної відповідальності одною внд> за одне іі юж правопорушення.

Для розуміння міст) ilia правової норми слід звернути, до Європейської Конвенції «Про передачу кримінальних справ» (сг.35).

Чидно цього міжнародною документ) всіановлено правову норму, за якою особа, відносно якої с рішення кримінального суд) і воно виконується, не може бути пріпяі нута до суду за той самий злочин в іншій договірній країні. Ніхто не може бути пріпяі пенні) до відповідальності днічі. якщо особу визнано не винуватою v зло­чині, коли правопорушення підпадає піл амністію. Статтею 61 внз-начасп.ся, шо юридична відповідальність особи мас індивідуаль­ний характер. Принцип індивідуальної відповідальності означає, ПЮ при розгляді справи маю 11. бути враховані всі обставини спра­ви, конкретний склад правопорхімення, властиві людині індивіду­альні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення, ступінь громадської небезпеки і т.ш.

В залежності від ш.оі о визначається міра покарання і а СТО нен­ця, реалізується можливість призначення конкретного виду пока­рання від найбільш суворого до більш м'якою або умовною засу­дження, або відстрочка виконання вироку бо навіть звільнення від кримінального покарання.

Кожен мас право не лише на захист своїх прав і свобод, але іа-кож і право на правову допомогу- Ст. 59 Конституції передбачено, що така допомої а надаї 11.ся безоплатно у випадках, передбачених законом. Правова лопомої а надається адвокатами, юрнсконсуп. геми, нотаріусами шляхом консультацій, роз'яснень, письмових довідок щодо чинної о законодавсіва, посвідчення копій доку­ментів, ск іа.іаііпя позовних заяв, скарі. представництва пмересів особи в суді, правове забезпечення підприємницької діяльності та в інших випадках. Цивільний кодекс 2003 року р.І гл. З передбачає конкреції заходи і процедури захисту цивільних прав та інтересів особи (іл. З «Замісі ЦИВІЛЬНИХ прав і;і шісрссів»).

Захист шісрссів особи в судах на професійному рівні здійснює адвокат, статус якою визначається Законом «Про адвокатуру» від 1У грудня 1992 р. Адвокатом може бути громадянин України, який ■in вищу юридичну освіту, стаж робо і н за спеціальністю юрпсіа не менше 2-х років, мас відповідне свідоцтво про кваліфікаційний іспні.

98

склав присяі \ адвоката. Для заияі ія адвокатською діяльністю інди­відуально адвокаті повинен мати ліцензію або відкріпи адвокатське бюро чи контору, об'єднуватись в колені чи інші об'єднання.

Оплата праці адвоката здійснюється на основі угоди між адво-Катом і КЛІЄНТОМ, але може надана і неї, і бсзоп.іаіно. ЦИВІЛЬНИЙ ко­декс 2003 p. CT.13 гл. З р.І передбачає можливість реалізації прана на самозахист свого цивільного права та права інших осіб від по­рушень і протиправних посягань. Способи самозахисту обирають­ся самою особою і мають відповідати змісту права, що порушене, не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства. Опріорі передбачається певна правова культура і ком-ветентність по суті справи особи, що обирає самозахист, як спосіб відстоювання власних інтересів.

Особа може взагалі відмовці псі. і від захисту і від самозахист). що не є підставою припинення розгляд) цивільної справи судом (ст.20 ч. II, гл. З Цивільною кодексу України. 2003 p.).

М кримінальних справах тік і підсудного здійснює сам підсуд­ний, його захисник чи законний представник (Закон України «Про внесення (мін до Кримшально-процесуял&иого кодексу України» від 21 червня 2001 p.).

Культурні та екологічні права людини

Для повної характерне піки системи прав і свобод іромадян слід іній аналіз культурним правам людини, що задекларовані статтею 54 Конституції України.

«Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захнсі інтелектуальної власності, ічіих авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що ви-никають V зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності». Новий Цивільний кодекс прийнятії 16 січня 2003 р. ст.309 визна­чає право фізичної особи на свобод\ літературної, художньої, на­укової і технічної творчості, право на вільний вибір сфер. зміст\ і а форм (способів, прийомів) творчості.

Цензура пронесу творчості га результатів творчої діяльності не допускається.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуаль­ної, творчої діяльності. Законодавчо забезпечується охорона ав юр­ської о права державою. З авторськими правами пов'язані майнові права, які захищає Конституція, Цивільний кодекс, законодавство

т 99

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

України, при чом) оп єкіамн права інтелектуальної власності є не лише художні і нори .п і ера і урн і міси.шва. але її наукові прані, ви­находи, результата наукових досліджень, нові технології, комп'ютерні програми, фірмові знаки товарів, послуг іа інше.

Законом «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. авторське право визнається особпсінм, невідчужуваипм правом і охороняється державою. Значною підтримкою держави пачкової іа иа\ково-тсхнічноі діяльносіі є Закон «Про наукову і науково-технічну діяльність» який гарантував більш вагоміш соціальний заміс і працівників науки, забезпечив більш стабільніш розвиток наукових досліджень.

В умовах ідеологічної багатоманітності свобода художньої, ісмичпоі творчості не лише виголошується і декларуй ься право­вими нормами, але н гарантується державою. Відсутність цензури, державної регламеитаци духовного жні ія поштово воднвають п розвиток культури. Але крім художньої творчості в системі культу: рн існують також культурні заклади (іеаірн. бібліотеки, видав­ший ва і клуби), які сьогодні в умовах дестабілізації економіки зна­ходяться v скр\ гном) стані, потребують і не одержують достатньої державної підтримки.

Конституцією передбачено, що культурна спадщина охоро­няється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток іа інших об'єктів, що становлять культури) цінність, вжи­ває заходів для повернення в Україну к) іьтурннх цінностей наро­ду, які знаходяться за її межами. На жаль, проголошення державної гурботи про збереження культурних цінностей не підтримується в достатній мірі фінансово через брак бюджетних асигнувань;

До культурних нрав можна відносні і право на ocbiiv (сг.53), яке одночасно є й соціальним правом. Без обов'язкової середньої по­вної освіти розвиток національної культури стає проблема пічним.

Вперше в історії конституційного процесу в Україні в Основний закон записано екологічні права людини (сі.5(1). Цс обумовлено наслідками Чорнобильської катастрофи, тим сумним досвідом їх подолання, який значною мірою пов'язаний з дезінформацією на­селення в перші дні і місяні нього планетарного лиха. На довгі на­ступні роки Україна стала юною екологічної біди. Виходячи з цих екологічних реалій, законодавець в особі Верховної Ради запрова­див у Конституцію України правову новацію право кожного на безпечне ;іля життя і здоров'я довкілля, право па одержання своєчасної і достовірної інформації про і ген довкілля, води.

100

повпря, харчових продукті га на відшкодування шкоди за­подіяної порушенням цьою права.

Гака правова норма мас па меті запобігання погіршенню ско-юіічііоіо стану і виникненню небезпеки для здоров'я і життя лю­дей. Відповідними службами розроблено і знайдено правові об-і р\ її і \ нания крп і ерио безпечного стану ловкі, і. ія. що визначається певними екологічними стандартам і нормативами. Виходячи з них. здійснюється розміщення і експлуатація екологічно небезпеч­них підприємств, застосування хімічних засобів захисту рослин, ек­сплуатація іранспоргних засобів з урахуванням можливості иікі;іливого впливу їх на довкілля.

Законом України «Про охорону навколишньої о середовища» від 25 червня і991 р. передбачена система відшкодувань збитків громадянам внаслідок іісіаіивного ВПЛИВ) на їх здоров'я діяль­носіі уставов, іпдпрпсмсів, організацій та окремих осіб. Це витра-пі на лікування, на відтворення екологічно безпечною стану довкілля, на перемни місця проживання та інше.

Коікііп уіцсіо України кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових про-дукив і предметів побуту, а іакож право на її поширенні. Така інформація ніким не може бути засекречена (ст.50, ч. 2). Проголо­шення такою права має па меп забезпечити лю.іям доступ до отри­мавші оперативної, доствірної інформації про стан довкілля, про джерела можлнвосп хімічного, радіаційною забруднення, про ЯКІСТЬ води, харчових орОДукТІВ па наявність в них ТОКСИЧНИХ речовин. Виконання цієї норми гарантується дією закону «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

Конституція України про обов'язки людини і громадянина

Крім обов'язків держави щодо забезпечення проіолоіпсних в Коне і н тупи прав і свобод особи існують певні обов'язки особи підносно держави. Конституція України окреслює коло обов'язків подив і громадянина, регламентує обов'язки людини в сфері ро­динних стосунків і в сфері відноснії з державою.

Регламент)ючи ні відносная на загальнодержавному рівні. Кон­ституція України віппачаг іакі обов'язки людніш і громадянина: «Кожен зобов'язаний ис заподіювати ШКОДУ природі, культурній спадщині, відшкодовувані завдані ним збитки», які визначаються за спеціальними методиками і відшкодовуються в судовому порядку.

101

Р.С. Балакирева

Конституційне право України

};ікон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991 р. зобов'язує кожною, не дише громадянина Укра­їна, раціонально використовувати природні ресурси, запобігати іабрудненшо землі, води, повиря. псуванню природних об'єктів.

іакон передбачає матеріали) відповідальність і відшкодування ібитків, заподіяних природі. Законодавчо передбаченії відповідаль­ність за шкоду пам'яткам культури або історії га відшкодування іш\ (битків. Новашсю в Копсіитмиі України с сі.67, яка кожною зо­бов'язує сплачувати податки і збори в порядку встанов юном) зако­ном, «Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій іа місцем проживання декларації про свій майновий стан іа доходи за минулий рік в порядку, встановленом) іаконом» (сі.67).

Через податки і збори держава формує прпб\ ікову частину бю-джслу. В основу подаїкової системи покладено принцип рівні доходи рівні податки. Але існу< система пільг, мідно якої нсвш категорії громадян або звільняються від податків, або розміри по-датків зменшуються.

Коні роп. іа додержанням нодаїкового законодавсіва здіііе-іпос подаїкова адміністрація. Основою іакою коиіро.по є декла­рація про доходи і майно громадян, яка подм п.ся щорічно.

Серед обов'язків громадян особливе місце посідає обов'язок за­хищати Вітчизну, виголошений сі.65 Конституції України. «Захист Вітчизни, незалежності га гериторіальної цілісності України, шану­вання н державних символів с обов'язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону». Обов'язком кожною громадянина < іахисі Вітчизни від агресії, оборона державних кордонів, проходження обов'язкової і зага п.-ної військової служби усіма військовозобов'язаними і ромадянамп. Якщо з релігійних мо і шив громадянин не може проходи і и військо­ву строкову службу, йом> призначається альтернативна служба, виконання військовою обов'я ік\ в іншій формі.

Військова ся) жба б) ш і шшаї п.ся почесним обов'язком іромадяи України, особливим видом державної служби. Грома;іяин. що у.хшія-

ЮТЬСЯ ВІД ВІЙСЬКОВОГО ПрИЗОВу, H6CJ II. КрНМІНаЛЬН) Відповіла ІІ.ІПСІЬ.

Обов'язком кожного є додержання Конституції України, пова-іа до прав і свобод, чеси і ГІДНОСТІ інших людей. «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності» (ст.68) при гому, що Конституція України і чинне законодавство зобов'язує відповідні органи доводит до відома населення закони і інші нормативно-правові акти (сі.57).

102

Консініупія України крім saia іиіодсржавннх відносин, регла­ментує родинні права і обов' язки (ст.51).

Це перш за все права і обов'язки жінки і чоловіка в шлюбі. «Шлюб грунтується на вільній зюді жінки і чоловіка. Кожен з по-ір\жжя маг рівні права і обов'язки \ шлюбі і сім'ї (сі.51).

Сімейним кодексом передбачено обов'язки \ гримання подруж­жя один одним, v разі якщо хтось і них потребує допомої и.

Обов'язок бап.ків утримувати дітей до їх повноліття. В свою чергу повнолиці лин зобов'язані піклуватись про непра­цездатних батьків (пенсіонерів, інвалідів І іа II групи). В разі \хи-іепня від виконання нього обов'язки копни на ) ірнмапня баїьків стягуються в судовом \ порядку. Дни можу іь б\ і її за рішенням с\-л\ ші олені від виконання нього обов'язку, якщо буде доведено. що батька свого час) не виявили батьківського піклування про

Ліки

Соціальна цінність проголошення Конституцією прав і свобод визначається мірою їх pea пзацй га і арап нею їх забезпечення,

Ііфскіивнісіь гарантій прав і свобод людини залежнії, від роз­цінку демократ, стан) економіки, запроваджуваного державою принцип) розподіл) видів Л1ЯЛЫЮСИ га життєвих б юг, рівня пра­вової культури іа виховання населення, існуючих в суспільстві пра­вових принципів іа правових інспіп і їй.

За свідченням газети «Освіта» (Jfe 51, 1998 р.) за індексом їм іською розвитку, якиіі включаї рівень матеріальної о достатку, рівень здоров'я, рівень освіти і науки, Україна посідає 95 місце. Змінити ситуацію на краще можливо лише шляхом послідовної державної політики спрямованої на практнчв) реалізація конеш-і мийних прав і свобод громадянина, які забезпечмо п.ся еко­номічними, політичними іа організаційними заходами.

Економічні і ар.пі ні повною мірою можу і ь дія і и лише за \мови по їй питая сгпи папи в економіці, шляхом її відродження, зростання

ПрОДТКТНВННХ СИЛ па основі розвшку ВСІХ форм Віасиоіп. еко­номічної свободи іромадян в сфері підприємницької га іншої еко­номічної діяльності

Суб'єктом політичних і арап і ііі прав і свобод і ромадян є держа­ва, й конституційний лад. Через органи державної влада іабезпе» чується право іромадян на реалізацію їх політичної ініціативи: участь в управлінні державою, в формуванні органів державної влади, в утворенні політичних партій і грома [ськнх об'єднань для

ШХЯСТу своїх прав і свобод.

103

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

Організаторські гарантії забезпечуються діяльністю всіх ор-ганів державної владн, посадових осіб, іромада.ких оріанізацні по створенню сприятливих \мов дія реальною використаная ірома-дянамн своїх прав і свобод.

Головним гарантом реалізації прав і свобод громадян < держа­ва, що обумовлено статтями 3(ч.2). 22 (ч.2). 42(ч.З), 49, 51, 53 Кон­ституції України.

Особливе місце посідає в системі державної влади Президії!і України як і арап і прав і свобод людніш і іромадянпиа (ст. 102).

Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людніш і громадянина шляхом відповідної законотворчої діяльності (ст.92) і а через Уповноваженою Верховної Ради України з прав люди­ни омбудемсна.

Закон України «Про Уповноваженою Верховної Ради з прав людини» від 23 грудня 1997 р. визначає особливое 11 пар іаменкь-кого контролю, який здійснює уповноважений з прав людини за процесом реалізації прав і свобод людини і громадянина в Україні і має широкі повноваження в захисті праві свобод і ромадян Укра­їни. Вш розглядає скарги громадян на порушення їх коне і н-і \ 111 і і ■ 111 ч прав, може проводит розслідування «а власною ініщатиг вою ДІЯЛЬНОСТІ оріанів державної влади або окремих посадових осіб за підозрою в порушенні МХОну або зловживанні владою.

Акти і рішення омбудсмева не мають юри нічної сняв, але вш може звертатись до парламенту, Констнтушпного Суду України, які і приймають відповідні рішення за фактом порушення прав лю­дини і громадянина.

Гарантом реалізації прав і свобод людини і громадянина Ук­раїни с також Кабінеї Міністрів України і оріапп влади АРК. які своїми ([остановами забезпечує механізм ідійснення особою її коп­ии і \ цінних прав.

Юридичні і арап і н іабожВСЧСВНЯ прав і свобод людини і грома­дянина здійснюють opiuiiu судової системи України суди загаль­ної юрисдикції, спеціалізовані суди та Конституційний Суд Украї­ни, прерогативи якою визначено розділом XII Конституції України. Законом України «Про Консіііі\ціішііп Суд України» від 16 жовтня t996 p.

Суб'єктами конституційного провадження до Конституційного Суду за фактом відповідності нормативно-правових актів Коне і н-і\ни г Прсзпдені України. Кабінет Міністрів. Верховна Рада, не менш ніж 45 народних депутатів, уповноважений Верховної Ра-

104

дії України з прав людини, Верховний Суд України, державні оріа-ниАРК.

Крім тою, законом передбачено конституційне звернення до Конституційного Суду України з метою забезпечення а «хисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а іакож пра­ва юридичної особи. Суб'єктами такого звернення з питані, офіційного глумачеяня положень Конституції з метою забезпечен­ня реалізації та захисту прав і свобод с іромадяни України, іно-uMiii, особи без іромадянства та юридичні особи.

Важливу роль в захисті прав і свобод людини і іромадявшна нідираюи, суди іаіалмюї юрисдикції (ст.55). Кожному іаран-і\< іьім право оскаржиш в суді рішення, дії чн бездіяльність ор-ганІВ державної влади, посадових і службових осіб.

Можливості реалізації соціадиіо-економічішх прав в сучасних умовах обмежені внаслідок псрмансншоі економічної кризи, спад) виробництва, наявністю безробіття, тіньової економіки, корупції па всіх рівнях владних структур, низьким життєвим рівнем більш ніж 80",, населення країни.

Єдиним гарантом реалізації задекларованих Конституцією прав і свобод с держава. І ом\ науково обгрунтована, професійно забезпечена, соціально орієнтована, зважена моральна політика влади може зміни і и становище в крани на краще, забезпечити про­рив в сфері реалізації і гаранти прав і свобод людини.

Крім внутрішньодержавних факторів гарантій реалізації прав пі' шип і громадянина сьоюдні існує міжнародне правове забезпе­чення прав ЛЮДИНИ, іаких як міжнародно-правові конвенції, дого­вори, пакти, заяви, меморандуми га інше.

В основі цього правовою масиву лежим. Загальна декларація прав людини (ООН, 194Х p.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ООН. 1966 p.), Європейська конвенція про за-\нст прав людини і основних свобод (РЄ. 1950), Паризька хартія .тля нової Європи (НБСЄ, 1990 р.) га піше.

Конституцією України передбачено право кожного після вико-ріісіаиня всіх національних засобів правовою захисту звертатись до міжнародних судових установ та організацій для захнсту своїх прав і свобод, за умови наявності відповідних міжнародних дого­ворів України.

Такими організаціями сьоюдні є:

1. Європейській Суд з прав людини;

2. Європейська комісія з драв людини;

105

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

3. Верховний комісар ООН з прав-людини;

4. Центр з прав людина економічної і соціальної Ради ООН;

5. Комісія і прав .полини ООН;

6. Спеціальні оркпін ООН (Комітет з прав людини, Коміп і і прав дитина 1.1 інше).

Ці організації повноважні розглядати звернення, позови і скар­га громадян на протиправні дії держави.

Таким чином, можна зробити заливні висновки і ими:

1. Коне і німця України, проіолосивиїп основні права і свобо­ ди людини і громадянина, підкреслила і\ иевпмрпність і мож­ ливій і. подальшою розширення їх меж. Вона привела \ ВІДПОВІДНІСТЬ більшість правових норм \ міжнародними правови­ ми документами,

2. Конституція України шдекларуааля права і свободи людини і громадянина у певній системі, складовими якої с:

особисті, або невід'ємні;

соціальио-сконоупчні:

полі і пчт:

громадянські (право на юридичний захист);

культурні га екологічні прана.

1. Конституцією України визначено, що права і свободи люди­ ни і громадянина не можуть оми обмежені, крім випадків, визна­ чених Конституцією (підчас носішоїо або надзвичайного етану).

2. Конституцією України передбачено, що умовою реалізації основних прав і свобод людина і громадянина с побудова грома? дяпською суспільства, демократичної правової держанії, стабіліза­ ція економічного, соціальною і політичного жні ія.

3. Гарантуюча права і свободи громадян, держана вимагає ві і них суворо дотримуватись Конституції і іакошв України, викону* ваш свої обов'язки.

106

ІШЬОІ'И І РЕФЕРЕНДУМИ ЯК ФОРМИ БЕЗПОСЕРЕДНЬОЇ ДЕМОКРАТІЇ

1. Конституція України про вибори; виборче право громадян.

2. Виборча система.

3. Референдуми як форма безпосередньої демократ.

Одним з найважливіших елементів сучасної політичної системі

юкратичних державо загальні вибори. Саме шляхом виборіврс-алізується суверенітет народ) як единою носія державної влади. Рівень демократизму держави і суспільства визначається рівнем розвитку прямою паро (овладдЯі яке обумовлене законодавчо виз­наченим виборчим правом.

Конституція України положеннями розділів І.II, і III визначає носієм суверенітету і єдиним джерелом влади народ (ст.5). гарантує право громадян брані участь у всеукрашеьхом) і місцевих референ­думах (ст.69) вільно обирані і бути обраними до органів ivp-i авної ■ 1.1 ні і а органів місцевого самоврядування. Вибори і референдуми визнані прноритетними формами безпосереднього народовладдя, безпосереднього волевиявлення народ) серед інших форм безпосе­редньої демократ, іакпх як подача неміцні і заяв, звернень до ор-іашв державної влади, всенародною обіоворсння на зборах, підкликання виборцями депутатів рад всіх рівнів. Механізм ре­алізації всіх інших, крім виборів і референдумів, форм народного волевиявлення конституційним правом недостатньо врегульовано.

В конституціях радянських часів единою формою народною волевиявлення і а участі бої о н формуванні органів влади нігшана-лись вибори. І лише 1991 року до Конституції УРСР 1978 року Вер­ховною Радою було зроблено доповнення щодо референдумів як форм безпосередньої.іемокрапі. Це було обумовлено гем, що в ос-іаїші роки існування Радянською Союзу референдуми спиш фор­мою розв'язання зага іі.ііодержаішпх питань і гом> вони вимагали конституційного урегулювання. В Конституції України механізми безпосереднього волевиявлення народ) були врегульовані р.ІІІ, розділу І ra CT.38 розділ) II. де мова йде про участь громадян н управлінні державними справами, а гакож про участь громадян ) всеукраїнськом) га місцевих референдумів.

Однією з прноріїїеіних. провідних форм безпосередньої демо­крат с вибори.

( \ гність виборів полягає в тому, що це с спосіб формування на­родом органів державної влади на всіх рівнях (парламенту, місцевих

107

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

органів влади, заміщення посади Президента). Вибори є інструмен­том реалізації ідеї представницької демократії, моментом передачі народом владних повноважень окремим органам державної влади (радам) чи окремій особі (Президенту).

Вибори органічно пов"язаш і регламентуються чинним у кожній країні виборчим правом. В Конституції України етап ями 38, 70 і 71 вішіачаюп.ся основні принципи виборчою права. Крім тою, законодавчу базу проведення виборів складає низка законів України: «Про вибори народних депутатів України» (1997), «Про вибори Президента» {1999), «Про центральну виборчу комісію» (1997), «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономно! Рес­публіки Крим» (199Х). «Про вибори народних депутатів України» (2001).

Загальну характеристик] виборчого права две стаття 71 Кон-с і пі уші України, де записано іно вибори до оріанів державної вла­ди іа органів місцевою самоврядування г вільними і відбуваються на основі заіа іі.иою. рівного і прямою виборчою права шляхом і.к мною голосування. Виборцям іараіпи іься вільне волевияв­лення, але волевиявлення па виборах обмежується самим актом ю-лосування. Іірн наявності іак званою вільною, а не імперативно­го .мімліською мандаі\. виборці практично не впливають на консіншішно-правовпн статус депутатів, (він визначається зако­нодавчо), на по,и!пк\ представницького органу, якісний склад яко-ю обумовлений волею виборців.

Дещо інший характер відносин між депутатом і виборцем пе-редбачас імисрапівнші мандат, якніі теоретично дас право е.текіо-раі\ або ііого певній часини відкликані депутата і припинити йо-іо повноваження. Але не лише в ісорії, бо пракшчно механізм відкликання законодавчо не врегульовано.

Справжнє волевиявлення, хоча б під час голосування, можливе інше за умови вільній виборів. За радянських часів існувала прак-піка певною неформального і нещасною примусу виборців до участі у виборах, коні агітатори, уповноважені виборчих дільниць кілька разів нагадували, запрошували виборців до виборчих урн. І аким чином, досягався високий рівень акнівності всього населен­ня, яке голосувало за безальтернативну кандидатуру.

В деяких країнах і сьогодні виборче законодавство передбачає обов'язкове голосування. В Австралії, Белый, Нідерландах перед­бачено штрафні санкції за ухилення від голосування, в Австрії і Греції передбачено за гаку пасивність кримінальну відповідаль-

108

пість. Такі заходи суперечать принципам справжньої демократ, принципу вільних виборів.

Копсі и і \ иія України наголошує на відьяом) характері виборів, як форми волевиявлення народу, що означає неприпустимість будь-якого примусу і піску па виборців під час передвиборної ком­панії і безпосередньо на виборах.

Важливою умовою проведення вільних виборів є дотримання принципів рівності всіх учасників виборчою процесу, ю ісраніиість у ставленні до по шичіпіх опонентів, нейтральність і невтручання органів державної влади в хід виборчої о процесу. Ос і амін вибори до Верховної Ради у 2002 році дали прикрі приклади використання ор-іанами державної влади іак званою «адмінресурсу». безпосередньо або завуальованою тиск) на виборців, використання ЗМІ ;ця про­паганди і «розкрутки» певних бажаних лояльних до влади канди­датів і систематичного цькування і паплюження опозиції.

Така ситуація об'єктивно створює умови фальсифікації, ство­рення волевиявлення виборнім, паві 11, ГОДІ коли форма іьііих пору­шень принципу рівності і вільності на виборчих дільницях ве спос-нрпасіься.

А маніпулювання свідомістю виборців підчас передвиборної агітації за допомогою ЗМІ призводить до дивних речей, коли дум­ка варод) абсо;иотно спишадаг і думкою владних структур і дспу-гатеькі майдані одержують ис найдостоіінінп кандидатури.

Але зупинимось па основних принципах виборчою права в Ук­рапи іакнх як загальне, рівне і пряме виборче право.

Загальне виборче право обумовлене ст.7о Конституції України, яка визначає, що право голосу на виборах мають усі і ромадяии Ук­раїни, які на день голосування досягай 18 років. Не мають права голосу громадяни яких визнано судом ве игиаінимн.

Принцип рівності означає, що всі громадяни беруть участь у виборах на рівних засадах, і не може б) пі привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, полїінчннх, релігійних іа інших переконань, сіап, стічною іа соціального походження, соціаль­ного стану, рівня оевпн, національної приналежності

Особливою значення набуває принцип рівності при реалізації насікшого виборчого права, коли громадянин балотується (оби-расться) до певного орган) влади. Важливо, щоб всі кандидати ма­ли однакові можливості у забезпеченні їх црав державними органа­ми і установами, засобами масової інформації, шляхом уївореиня рівноцінних виборчих округів.

109

Р.С. Балакірсиа

Конституційне право України

Виборчі окрми \! ворюються з приблизно однаковою кількіс­тю виборців за едвнвмв нормами представництва окремо для кож­ною вид) виборів, створення для кандидатів рівних можливостей підчас їх реєстрації виборчими комісіями, підчас проведення пере­двиборної компанії.

і іч виборців принцип рівносіі в процесі реалізації активною виборчого права означає можливість мати один юлос, що обумов-поі і і.ся особливостями прямою виборчого права.

Саме пряме виборче право об'єктивно сприяє реалізації рівно­го активного виборчою права.

Пряме виборче право означає, іпо всі кандидати у всі представ* ВИПИСІ Органі влади, починаючи з оріанів місцевого самовряду­вання і кінчаючи Президентом, обираються виборцями безпосе­редньо ва місцях і кожен вибореш, маг один голос.

В світовій практиці відоме і непряме (опосередковане) вибор­че право. Згідно нього права виборці спочатку обирають своїх представників («виборіцпків»), які в свою чергу обирають дсп\ іа-тів вищого рівня (сенаторів), а м обирають главу держави. В умо­вах таких опосередкованих, багатоступеневих виборів порушу* ЄТЬСЯ принцип рівного виборчою права, бо одні виборці маю 11. о пін голос, а ніші («впборіцпк» і сенатори) можуть мати 2 3 ю-лосп.

В практиці конституційної регламентації виборчого права розрізняють активне і пасивне виборче право, відносно яких вста­новлюються різні правові норми.

Активне виборче право не право обирати депутатів у пред­ставницькі органи влади, право голосу на виборах.

Пасивне виборче право це право бути обраним до оріанів державної влади і а органів місцевого самоврядування.

І активне і пасивне виборче право пройшло в баї атьох країнах певну еволюцію. На початкових етапах формування виборчого права існувало кілька цензів (обмежень) виборчою права. Такими цензами були майновий, віковий, ценз осідлості, етнічний, стате­вий, освітній і а становим

Сьогодні в конституціях інших країн і в Конституції України зберігається пине віковий ценз га для деяких категорій кандидатів у виші органи влади ценз осідлості.

Відносно вікового цензу існує різниця між активним і пасивним виборчим правом, підчас виборів Президента, деп) і а і їв Верховної Ради і депутатів місцевих оріанів влади

110

Акпівпе виборче право мають іромадяші України, які на день виборів досяглії IX років. Не мають права голосу іромадяші. виз­нані судом недієздатними.

Пасивним виборчим правом при виборах в органи місцевою самоврядування користуються громадяни України, які па день ви­борів досяілн IX років. Але депутатом Верховної Ради може бути обраніїп громадянин України, який па день виборів досяг 21 року, не мас судимості або судимість иоі апіена і знята у встановленому законом порядку.

Президентом України можебуги обраний громадянин України,

який досяг 35 років, протягом останніх Ю років перед днем виборів

проживав в Украпи, мас право голосу і володіє державною мовою.

Таким чином, акіпвне і пасивне виборче право не завжди

співпадає відносно вікового цензу суб'єктів і об'єктів виборів.

Для порівняння дещо з практики інших крані

- у Великобританії дня активного виборчого права віковий ценз становить ЇХ років, для пасивного 21; \ Франції відповідно ЇХ і 23; в Японії 20 25.

У Швейцари і Фінляндії віковий ценз для пасивною і акіїївпо-го виборчою права співпадають.

Вибори до верховної палаш \ багатьох країнах свій передба­чають досить ВИСОКИЙ віконнії ценз. В США 30 років, у Фран­ції — 25, Італії 40, Японії Зо. Деякі країни (Норвегія, Авст­ралія) маю і ь і ценз осідлосп.

В конституційному праві України ценз ОСІДЛОСТІ всіановлено лише для депутатів Верховної Ради і Президента України. Дспута-іом Верховної Ради можебуги обраний лише іромадянин України, який проживає на Украпи протягом 5 років, я Президеаі не менше 10 років перед виборами.

Виборчим правом користується лише громадянин України, а не всі, хто проживає в Украпи. Це пояснюється гпм, шо вибори є спо­собом формування оріанів державної влади і до участі в ній проце­дурі не мож> п. б) пі причепи іноземці і люди без громадяни ва, бо суб'єктом влади с лише народ України.

Така загальна характеристика виборчого права як методологи виборчою процесу, процедури формування представницьких ор-і лип; влади і заміщення представницьких посад.

Реалізація конституційного виборчою права органічно пов'я­зана з існуючою в Украпи виборчою системою. Виборча снсісма

111

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

цс законодавчо визначений порядок представництва або парні, або окремого громадянина в органах державної влади га порядок визначення результатів виборів.

Саме через систему виборів законодавчо визначаються суб'єкта виборчою процес\. яким надасться право висувай кандидатури для участі у виборах га а квота (к\ри, партії, штаті, окремі грома­дяни).

В світовій парламентській практиці відомі raid виборчі система:

1. Представницька або куріальна;

2. мажорн гарна;

3. пропорційна;

4. змішана.

Саме виборча система обумовлює загальний порядок виборів. Якщо виборче право це мстодолоіія формування влади, ю ви­борча система це методика цього процесу, яка значною мірою впливає на результати виборів.

Дамо короткі характеристики них виборчих систем.

Куріальна система іевува іа на почате) XX ст. в Австрії і в Росії. Згідно цісї системи всі виборні ділились на окремі курії, які мали свое представнншво в парламенті. І ак, і в Аварії і в Росії були курії землевласників, промисловців, торгівельних па шт, сільських і міських громад. Кожна » курій мала свої цензи ак пінної о вибор­чого права (майновий, податковий, осіддості) і різні квоти пред­ставництва, р і з и > кількість мандатів для кожної курії.

Мажоритарна система передбачає визнання персональної о пе­реможця на виборах за більшістю юлосів, отриманих в окрузі. Ви­бори 1994 р. \ Верховну Рад} України проводились за мажоритар­ною системою на альтернативній багатомандатній основі. За ра­дянських часів виборчі окруш в Українській РСР були при мажо­ритарній системі одномандатними.

Мажоритарна система спирається на персонали, на рейтпні конкретної о канднда і а, а не ііоі о парні чи і ромадської організації.

Обраним вважається юіі кандидат, який набере або абсолютну ■ і іі.ііиеіь юлосів (але не менше 50% від загальної кількості под.і них в окрузі), або відносн) більшість, порівнюючи з іншими канди­датами Гака система дії в США, Великобританії, Франції.

Пропорційнії система передбачає вибори за партійними списка­ми. Кількість депутатських мандатів, отриманих політичною парнію чи рухом, пропорційна кількості юлосів, поданих за нарию чи рух в межах округу і держави в цілому.

112

Подібна систем а ліс вФРН. Іспанії. Ізраїлі.

імішшш система виборів передбачає, що час піна виоорчів ок­іп і їв проводи і ь вибори за пропорційною, а час і нна за мажорн гар­ною системою.

Закон «Про вибори до Верховної Ради України» від 24 вересня 1997 р. запровадив змішану систему виборів. За мажоритарною си­стемою вибори проходи пі v 223 округах і за пропорційною систе­мою, де виборці голосували за партійні списки, вибори проходиш \ інших 22> округах.

\л щипаною системою проходили вибори до Верховної Ради України 2002 р. у відповідності до Закону України 2001 р. «Про ви­бори народних депутатів України».

Законодавчо визначається не лише суть ниборчого права і ви­борча система але іі процедура виборів. Всі закони про вибори нс-іхдоачаюіь процедур) гаємногоголосування бюлетенями, яка унс-можливлюг будь-який контроль і спостереження за моментом за­повнення бюлетеню, ча ВІЛЬНИМ волевиявленням виборця. «Ви­борчі бю.тсін! заповнюються виборцем особисто в кабіні (кімнаті) ;ия гаємного голосування» (Закон України «Про вибори народних ден) іа їж України» (від ІК жовіня 2001 p.).

Альтернативні вибори призвели останнім часом до переходу під негативної пронед\рп заповнення бюлетенів до позніманої. І) умовах безвяьтериативних виборів вибореш, ми nunc іакресдн-ні иргзвпше кандидата, проти якого він юлосував. Оскільки ІВПШХ кандидатів не лишалося, він мав право на власний розсуд написані інше прізвище.

При позитивній процедурі виборець ставать позначку «плюс» проти прізвища кандидата або назви полі пічної партії за яку він і олосус.

Законодавство про вибори визначає за різними підставами різні види виборів. В залежності від тою який оріаи влади фор­мується шляхом виборів, вони можуть б) га парламентськими (ви­бори до Верховної Ради України), вибори депутатів місцевих Рад і міських іолів. президентські (вибори Президента України).

Вибори можуть бути черговими, позачерговими, повторними, а іакож замісь депутатів, які вибули.

Вибори можуть б) і п а .п. і ерил і іншими і Гк чалі.ісрнапівними. З часу проголошення незалежності України проводяться лише я п.-іернаїивні вибори, коли на один мандат балотується кілька капди-

І.ІІІВ.

n^v> 113

F.C Балакірєва

Конституційне право України

Ключовим моментом виборчої кампанії є висування і реєстра­ція кандидатів у дел) кпи. Право висування кандидатів у дсн\ гати належнії, громадянам України і реалізується політичними пари­ями. Виборчими блоками парші га безпосередньо громадянами шляхом самоусування, а гакож зборами громадян, трудовими ко-іскпівами.

Після висування кандидата у депутати довіреним особам ЦВК HH.UH пі пінені листи для збору підписів виборців па підтрнмж) кап-дидаїа. Для деяких категорій у депутати законодавчо передба­чається припинення виконання ними службових повноважень на період виборчої кампанії. Цс військовослужбовці, працівники СЬУ, МВС, судці, прокурори, а також державні службовці. У відиовіднос-п до Закону України «Про вибори пародппх депутатів» (2001 р.) встановлюється порядок висування кандидатів га їх реєстрація ЦВК. передбачається фінансова підтримка виборчої кампанії з держбюджет) 11 фондю парнії і блоків. Статею 43 Закон) передба­чається грошова іасіпна. як) вносить в безготівковом) порядку па рахунок ЦВК партія (блок) j розмірі 15 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і 60 неоподатковуваних мінімумів вно­си 11. в одномандатном) окрузі каидпдаї мажорятарннк.

Гротом застава повертається партіям і депутвтам-мажоритар-никам, що взяли \ час п. в розподілі мандатів, перемогли па виборах і переда* і і.і я до Держбюджет) в разі якщо парпя або окреміш кап­ли, la і не взяли \ час і і в розподілі мандатів.

Розділ III Конституції визначає загальні принципи виборчою прана України і виборів як форми волевиявлення народу, лишаючи конкретне реї уповання окремих нидів виборів, ісрмимі їх прове­дення законом про вибори. Зміст розділу передбачається значно розширите в проекті Закону України «Про внесення змін до Кой-11 німці України».

< j і к тії зміни пропонується внести ю 11.71 Конституції України в такій редакції: «Чсрюві вибори Президента України, до органів державної влади і а органів місцевого самоврядування прово.тяться протягом одного року в такій послідовності га \ іакі строки:

чсрюві вибори народних депутатів України в останню іклі .по березня;

чергові вибори депутатів сільської, селищної, міської, район­ної, обласної ради, сільською, селищного, міською голови, депу* гатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим в пруг) ікп по вересня:

114

чергові вибори Президента Укради в останню неділю грудня.

Таким чином, вибори представницьких органів влади і Прези­дента, які в Конституції України законодавчо розведені в часі з пев­ною правовою мотивацією, пропонує і ьєя проводити практично в один рік. По.іітнлогі вбачають в такій зміні порядку проведения виборців певну небезпеку порушення принцип) наступності в пере­дачі владних повноважень органом, сірок діяльності якого закінчується, органу, який обирається. До того ж, прогяюм року країна буде знаходитись в стадії передвиборних баталій, я нотім адаптації повою складу представницьких органів влади до існую­чої соціальної і політичної сн і \аин

Нові терміни проведення виборів не призведуть і до економії коштів державного бюджету, які витрачаються на вибори. Кожен вил виборів буде фінансуватись окремо. Ці механізми, як правило, регулюються законами про вибори, в яких останнім часом (1997, 2001 р.) передбачається грошова застава кандидата або партії до фонду Центральної виборчої комісії.

Таким чином, вибори складна полііична процедура форму­вання представницьких оріанів влади, яка рстламсіиусться Кон-ституцією України на послідовно демократичній основі.

Крім виборім, другою формою безпосередньої демократії є ре­ферендуми. Право участі у референдумах мають лише громадяни України, які на день проведення референдуму досяглії ЇХ років, за винятком тих, що визнанні судом недієздатними (стаття ЗХ і 70).

Референдум ЦС спосіб ПРИЙНЯТТЯ офІЦІЙНИХ рішень ШЛЯХОМ проведення голосування виборців з питань всіаповлених Коне і и гущею або конституційним законодавством.

Прообразом майбутніх референдумів були всенародні опиі\-нашія плебісцити, які проводилися в стародавньому Римі. Сьо-годні референдуми закріплені Конституціями га відповідним зако­нодавством в багатьох країнах світу.

[нстнт) і референдуму не можна розі.тяла і и як абсолютно демо­кратичний. Процедура його проведення, зміст питань, винесених на всенародне обговорення і голосування, реалізація правових паї ділків референдуму значною мірою залежнії, від розклад) по ііпічпііх сні на момспі проведення референдуму, від можли­вості правлячих кіл виливані на СВІДОМІСТЬ і поведінку виборців, на результати референдуму. В вацнетській Німеччині грнчі прово­ди їмся референдуми з принципових політичних питань і кожною разу офіційна позиція уряду одержувала підтримку виборців.

.. 115

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

Порівняно з виборами референдуми не мають систематичного характеру. їх проведення значною мірою обумовлено багатьма

факюрачи: харакіером політичною режиму, ііою сгабільнісію, ірадиціямн. взаємовідноенвамн між плкамп влади, можлншімн

Про І ІіріЧМЯ МII МІЖ НИМИ.

В Конституціях Радянською Союзу 1936, 1977 pp. булв перед­бачені референдуми, як форма народного волевиявлення. Але вони не проводились, широкою розповсюдження набула «всенародні обюворення», на яких розглядались ііаіірізномаїіііішіи пиіання внутрішньої і зовнішньої поиіикп з апріорними одностайними і схвальними рішеннями ГОЧКН зору позиції уряду.

Вперше Всесоюзний референдум було проведено у 1991 році, який мав вирішити долю І'а.іянською Союзу. Всенародне юлосу-наппя І грудня 1991 року, схвалило An проіолошенпя незалежиос-іі України і було першим референдумом і» історп нашої держави.

Друїнм був референдум 16 мііііія 2000 року, проголошення Указом Пре підем і а Україні! від 15 січня 2000 рок\ и народною ініціативою. Мстою референдуму, як було означено в Указі Прези­дента, було з'ясування позиції громадян України щодо внесення певних змін до Конституції України.

Всі ш писі і, питань, ^пропонованих Указом Президента мали на меті ймовірний перерозподіл державної влади, копией і рація ключових влаліич повноважень довкола інституту президентства.

Після розі ляду подання групи депутатів до Конституційного Суду було знято з голосування І питання про недовір) Верховній Раді XIV скликання іа право Президента в таком) ран розпустити парламеш га питання VI про пршїняі ія змін до Конституції Украї­ни всеукраїнським референдумом.

Позиції, які посилювали президентську владу, в бюлетенях для юлосуваппя лишились. Ними передбачались перш за все додаткові можливості Президента для розпуску парламент) в ран, якщо про-іяюм місяця не буде сформовано постійно діючу парламентах більшість, або протягом ірьох місяців не буде затверджено держав­шім бюджеі і передбачалась ліквідація або значне обмеження депу­татською імунітету, формування двопалатною парламенту і ско­рочення кількості народних деп) гатів п iSOflo 300. Рішенням Кон­ституційного Суду Украпім результата референдуму було визнано

КІІІІІЧНІІЧІІ

Внаслідок референдуму 16 квітня 2000 рок) чанні, буш виссеш зміни до Основною Закону України.

116

Референдумний процес в Україні врегульовано Законом Ук­раїни «Про всеукраїнський га місцеві референдуми» від 3 липня І991 p., а і а кож розділом III Конституції України.

( \пі кіамп референдної ініціативи г Президент, Верховна Рада України га ініціативні групи виборців. Референдум за народною ініціативою проголошує Президент України.

Референдуми можуть бути Всеукраїнськими і місцевими, за на-С п ікачм і\ ДІЛЯТЬ на конституційні, виконавчі іа консультативні.

Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України у відповідності до їх повнова­жень, а іакож проюлошусіься за народною ініціативою на ВНМО1) не менш як 3-х мільйонів громадян України, які мають право голо­су, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох і ренінах областей і не менш як по сто тисяч підписів v кожній області (стаття 72).

Конституцією України, статтями 72, Х5. 156 проведено розме­жування повноважень Верховної Ради і Президента України щодо об'єкту Всеукраїнського референдуму. Верховна Рада повноважна призначати референдум з витань зміни території України, тери­торії адміністративних одиниць.

Президент України мас право нріпначапі референдум щодо їм і и до Конституції України, а гакож проголошувати референдум за народною ініціативою.

Крім Всеукраїнською референдуму, Конституцією передбачена МОЖЛИВІСТЬ проведення місцевих референдумів, які розгляданні, місцеві пиіання, що лежать у межах компетенції органів місцевого самоврядування.

Місцеві референдуми не можуть скасувати результати Всеук­раїнської о референдуму, не допускаються референдуми шодо зако­нопроектів з питань податків, бюджет) га амністії.

За результативністю і всеукраїнські і місцеві референдуми мо-

і мати обов'язковий до виконання (виконавчий) і ис обов'язко­вий (консультативний) характер. Оріапм державної влади мають враховувати у своїх рішеннях рез) їм аги конституційного і вико­навчою референдуму, а результати консультативного референдуму брати до >ваі и і використовувати їх ях додаткову інформацію.

Винесений на всенародне обговорення Указом Президента від 6 березня 2003 р. проскі Закону України «Про внесення змін до Конституції України» значно поширює правові наслідки Всеук­раїнською референдуму. До сг.74 Конституції пропонується зміни

117

Р.С. Балакірєва

Конституційне право України

в такій редакції: «Всеукраїнським референдумом можуть прийме­шся закони України».

Зшонв іа нині рішення, прийняті на всеукраїнському референ­думі, маюп, внщ) юридичну силу і вепотребують затвердження ор-іапами державної влади, посадовими особами.

Затвердження всеукраїнським референдумом законопроектів про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділ) 111 «Вибо­ри. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Консіншиі Ук­раїни» здійснюються в порядку, передбаченому розділом ХІ11 Кон­ституції України. Не слід сподіватись на високу ефективність цієї правової пропозиції, якщо її буде прийнято і вона набере статус) правової норми. По-перше, вона суперечить ст.75 Конституції України, яка віппаї єдиним органом законодавчої влади парла­мент Верховну Раду. Крім іоіо, відомо, що сіворенпя законів — складна процедура, вона передбачає високий професіоналізм ііого творців, багатоступеневу юридичну експертизу, правову моти­вацію і правовій) та соціальний прої поз його дії.

Дивно очікувані від основної маси виборців такою рівня пра­вової культура і юридичної компетенції, щоб вони не помилились у виборі, коли їм буде запропоновано на розгляд ироскі закону. І доля мисон) і додя регульованої ним сфери життя буде залежал випадковості і невмотивованості і вибору.

Інша річ, що референдум да< змої) одержані об'єктивну оцінку іакону, прийнятого Верховною Радою в разі коли передбачається схвалення або відхилення його («іак» чв • ні»).

І аким чином, і вибори і референдуми як форми безпосередньо­го волевиявлення народу с пріоритетними формами безпосередньої демократ, способами участі > формуванні органів влади і ВПЛИВ)

м.і І\ ІЮ.ІШІЧІІ\ ДІЯЛЬНІСТЬ.