59. Міжнародна діяльність України на сучасному етапі

Одним з важливих напрямків становлення і функціонування незалежної України є активна міжнародна діяльність. Україна дуже швидко виявилася на перехресті інтересів світової політики. Про це свідчить масове визнання її незалежності багатьма державами.

Значний внесок у подальший розвиток економічного, фінансового. торгового співробітництва внесли державні візити Президента України Л. Кучми в 1996-1999 р. у США, Іспанію, Грецію, Ізраїль, Туреччину, Францію, Болгарію, Польщу й інші країни.

У свою чергу, Україна прийняла ряд вищих керівників закордонних країн. Так, у 1995 р. відбувся офіційний візит у Київ президента США Б. Клінтона, у 1996 р. - Федерального канцлера ФРН Г. Коля, у 1997 р. - президента Греції К. Стефанопулоса й інших. У ході візитів були підписані угоди і контракти, розглядалися питання двосторонніх відносин і європейської безпеки. Відмовлення від статусу ядерної держави вивів Україну зі стану міжнародної ізоляції. Восени 1994 - навесні 1995р. Міжнародний валютний фонд, Світовий банк підписали ряд договорів з українським урядом про фінансову допомогу українським реформам. У вересні 1999 р. МВФ відмовив Україні в наданні чергового траншу кредиту. Але на початку 2000 р. новий уряд України на чолі з відомим фінансистом, талановитим політиком В. Ющенко зумів досягти домовленості про надання розширеного фінансування. Поліпшенню відносин України з міжнародними фінансовими організаціями, безумовно, сприяли прийняті Л. Кучмою після перемоги на виборах 1999 р. рішення про проведення аграрної реформи, реформуванні енергетичного комплексу й ін. У листопаду 1995 р. Україна була прийнята в Раду Європи. Україна є членом Організації по безпеці і співробітництву в Європі (ОБСЄ), приєдналася до країн Центральноєвропейської ініціативи, активно підключається до важливих регіональних форм співробітництва в Європі. За останні роки піднялися на якісно новий рівень відносини України з НАТО, Західноєвропейським Союзом, Європейським Союзом, що визначив Україну як країну з перехідною економікою. Самою авторитетною і впливовою міжнародною організацією продовжує залишатися ООН. У вересні 1997 а. на 52-й сесії Генеральної Асамблеї ООН Головою сесії став міністр закордонних справ України Г. Удоввнко. Стратегічною метою для України є інтеграція в європейські структури і поглиблення трансатлантичної співдружності. Наша країна активізує свою роботу з веденням переговорів про утворення зони вільної торгівлі з ЄС, досягненні статусу «особливого партнерства» у відносинах з НАТО, наданні статусу асоційованого партнера в Західноєвропейському Союзі. У липні 1997 р. Україна підписала Хартію про особливе партнерство між НАТО й Україною. При відвідуванні Києва Генеральний секретар НАТО X. Солана відзначив активну участь України в рамках програми «Партнерство заради миру». Україна, як незалежна і суверенна держава, чітко визначила свої зовнішньополітичні пріоритети.

60. Конституція країни та її історичне значення.

Конституція - політичний, нормативно-правовий акт держави (0сновний Закон), який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації і діяльності державних органів, права та обов'язки громадян. Конституція могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права. Конституції України як Основному закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. Їй притаманна підвищена стабільність. Існує підвищена відповідальність за порушення її норм. Конституційний процес в Україні, як процес підготовки нової Конституції України, розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.), У ній передбачалось вироблення нової Конституції. Було утворено комісію з вироблення нового Основного закону (Конституційна комісія) і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою, Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р· Це було зумовлено обставинами перехідного періоду· Проголошення незалежності і референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того ж року було винесено на всенародне обговорення-Доопрацьований проект Конституції було подано в травні 1992 р·, а другий раз у жовтні 1993 р. до Верховної Ради. 3 різних причин, як об'єктивних так і суб'єктивних, всі ці проекти так і не стали Основним законом України. Так закінчився перший етап сучасного конституційного процесу в Україні. Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994 р·) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. конституційну комісію було переформовано, її очолили Л.Кучма і 0.Мороз. Життя вимагало невідкладного розв'язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея "Малої Конституції України", яка знайшла своє втілення у проекті закону "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні". Але Верховна Рада України відхилила його. У зв'язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою і законодавчою владами. 3 метою розв’язання конфлікту 8 червня 1995 р. було прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України".

11 березня 1996 р· Конституційна комісія схвалила проект· Конституції і передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня ВРУ прийняла поданий проект· за основу. 5 травня 1996р. було створено Тимчасову спеціальну комісію ВРУ з доопрацювання проеку Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу і внесла доопрацьований варіант до ВРУ. Розпочалась робота по обговоренню. Але політичні суперечки заважали плідній роботі. До 26 червня ВРУ не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимими затягування конституційного процесу, 26 червня Президент України підписав Указ, який призначав на вересень 1996 р· Всеукраїнський референдум з питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найболючіших питань - власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня нову Конституцію було прийнято.