- •1. Історія України: її предмет і джерела
- •2.Походження назв “Русь” і “Україна”
- •3.Державницькі традиції на території України: кіммерійці, скіфи, сармати.
- •9.Державний і політичний устрій Київської Русі
- •10.Запровадження християнства, його вплив на розвиток Київської Русі
- •13.Утворення Литовсько-Руської держави. Особливості її внутішнього устрою.
- •14.Винекнення і формування українського козацтва
- •15.Утворення Галицько-Волинського князівства. Політика Романа Мстиславича і Данила Галицького.
- •16. Запорізька Січ і формування козацької державності
- •17. Козацько-селянські повстання наприкінці XVI — на початку XVII ст.: їх причини і наслідки
- •18. Причини, характер і рушійні сили Визвольної війни під проводом б. Хмельницького
- •19. Люблінська унія 1569 р. Захоплення укр. Земель Польщею
- •20.Переяславська рада. „Березневі статті”.Політичні плани б.Хмельницького
- •21. Хід і основні події Визвольної війни під проводом б. Хмельницького
- •24. Гетьманування і. Мазепи. Його державна і політична діяльність
- •27. Запровадження революційно-демократичного та ліберального руху в Укр. Масони та декабристи.
- •28. Т.Шевченко та його роль у духовному відродженні України
- •29. Кирило-Мефодіївське товариство: програмні документи.
- •32. Революційний рух в Україні в другій половині хіх ст.
- •33.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Австро-Угорської імперії (іі Пол хіх ст)
- •34. Національний рух на початку хх ст. Утворення політичних партій.
- •35. Столипінська аграрна реформа. Її наслідки.
- •38. Проголошення унр. Ііі та іv Універсали
- •IV Універсал Центральної ради та його історичне значення.
- •39. Гетьманат п.Скоропадського. Внутр і зовн політика.
- •40. Відновлення унр. Директорії та її місце у розвитку української державності
- •41. Проголошення зунр. Акт злуки унр та зунр та його значення.
- •43. Національна політика в Україні в 20-х рр. Хх ст.. „Українізація”, її суть і наслідки.
- •45. Примусове запровадження колгоспного ладую. Голодомор 1932-1933 років
- •48. Окупація України німецько-фашистськими загарбниками. Терор, економічні плани
- •49. Антифашистський рух опору на окупованій території України.
- •50. Суспіл-політичн життя в Укр. В 40-50 рр.
- •59. Міжнародна діяльність України на сучасному етапі
- •60. Конституція країни та її історичне значення.
1. Історія України: її предмет і джерела
Історія України — одна зі складових історичної науки, що досліджує генезис і закономірності становлення та розвитку українського народу, його боротьбу за національно-державну незалежність та пов'язані з нею подвиги, тріумфи, драми, трагедії.
Предметом вивчення вузівського курсу історії України є складний процес формування та розвитку багатомільйонного українського народу, його діяльності в соціально-економічній, духовній, політичній і державній сферах з давніх-давен до сьогодення. Разом з тим історія України має розглядатися в тісному взаємозв'язку з глобальними історичними процесами, з історією її найближчих сусідів, з якими у різні часи українці перебували у складі різних держав.
Вивчення історії сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднуються знання, погляди, уявлення про суспільний розвиток. Закріплена в традиціях, обрядах, художніх образах та теоріях, історична свідомість дає змогу людству узагальнити історичний досвід.
Предметом Історії України є розвиток людського суспільства на території України. Історична наука вивчає минуле суспільства з метою пізнання, розуміння сучасного стану та перспектив розвитку майбутнього.
1. Історизм передбачає вивчення і оцінку явищ у їх розвитку і взаємозв’язку.
2. Об’єктивність означає опору на факти, явища, сукупність їх позитивних і негативних проявів.
3. Соціальний підхід – зобов’язує розглядати історичні процеси з урахуванням соціальних інтересів різних груп населення.
4. Принцип альтернативності визначає міру вірогідності здійснення певної події, явища, процесу, дозволяє побачити невикористанні можливості, вилучити урок на майбутнє.
Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.
Сукупність історичних джерел класифікують на п'ять основних типів:
1) речові джерела — пам'ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам'ятки;
2) етнографічні джерела — пам'ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;
3) лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;
4) усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.;
5) писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.
Щедрим матеріалом для історика є пам'ятки матеріальної та духовної культур давніх часів. Одним із зачинателів української та загальнослов'янської археології був польський вчений Адам Чарноцький, який першим досліджував кургани на території України. Особливої активності набула ця робота на початку XIX ст. з розгортанням розкопок на території Десятинної церкви і Софійського собору в Києві.
Писемні джерела поділяють на дві основні групи: актові матеріали (джерела, які є результатом діяльності різних установ, організацій та офіційних осіб: грамоти, договори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми тощо) та розповідаючі джерела (літописи, спогади, щоденники, листи, нотатки, публіцистичні, економічні, літературні тощо).
Серед історичних джерел, на які спирається сучасна історична наука, чільне місце посідають літописи — хронологічні записи про події, складені по роках.