МЕЛЬНИЧЕНКО В.М.

Моя черкащина

(історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності)

навчально-методичний посібник для вчителів та викладачів навчальних закладів усіх типів

Черкаси, 2006

Рекомендовано до друку вченою радою Черкаського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників (протокол № 4 від 19 грудня 2005 р.) та президією Черкаської обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців (протокол № 12 від 21грудня 2005 р.)

Автор ідеї та керівник проекту

Н.М.Чепурна, кандидат педагогічних наук, заслужений працівник освіти України, директор Черкаського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників

Рецензенти:

Реєнт О.П. – доктор історичних наук. професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора Інституту історії України НАН України, перший заступник голови правління Всеукраїнської спілки краєзнавців;

Побірченко Н.С. – доктор педагогічних наук, професор, директор інституту соціальної та мистецької освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини;

Силенко В.І. – вчитель-методист Черкаської міської гімназії № 1.

Мельниченко В.М. Моя Черкащина (історія рідного краю від найдавніших часів до сучасності): навчально-методичний посібник для вчителів та викладачів навчальних закладів усіх типів. – Черкаси, „Вертикаль”, 2006. – с.

Передмова

В умовах утвердження державності України вивчення історії рідного краю – один із елементів сучасної освіти, набуває якісно нового змісту. Воно стає дієвим засобом громадянсько-патріотичного виховання, формування національно-історичної свідомості та державницькі почуття і якості молодого покоління.

Вивчення курсу історії рідного краю в навчальних закладах усіх типів сприяє виробленню в учнів та студентів вміння самостійно вести дослідницько-пошукову роботу з вивчення проблем регіональної та місцевої історії і є одним із джерел збагачення їх знаннями про минуле і сучасне рідного краю, виховання любові до нього і формування високих громадянських якостей. Ці знання допомагають дітям і молоді усвідомити нерозривну єдність поколінь, зв’язок минулого кожного міста і села з історією усієї держави, відчути причетність до неї кожної сім’ї і вважати своїм найвищим обов’язком та честю стати гідним спадкоємцем кращих традицій рідного краю – складової частини незалежної України.

Зростання в наш час ролі історико-краєзнавчої освіти зумовлює необхідність ґрунтовних і системних знань регіональної історії (історії краю), а також всебічного вивчення й осмислення досвіду практичної діяльності вчителів та викладачів – організаторів краєзнавчої роботи, вироблення конкретних методичних рекомендацій щодо цього. В пропонованому навчально-методичному посібнику на основі опрацювання значного масиву історичних джерел, наукової та краєзнавчої літератури вперше системно подається матеріал з історії Черкащини від найдавніших часів до сучасності.

За авторським задумом посібник покликаний допомогти вчителям, викладачам, усім, хто займається вивченням минувшини рідного краю, сформувати цілісне уявлення про його багату на події історію, про наших видатних земляків, які жили, боролися і творили на благо українського народу.

Висвітлення у посібнику історії Черкащини за структурою і змістом максимально відповідає вимогам програми з історії України для навчальних закладів усіх типів, передусім загальноосвітніх. Зміст тем розкриває конкретні події, явища, які відбувалися на території краю в контексті історії України в цілому.

Всвітлюючи проблеми історії краю та організації історико-краєзнавчої роботи в навчальних закладах, автор виходив з того, що ефективне поєднання в ній пізнавально-виховних функцій можливе лише тоді, коли вона носитиме творчий пошуково-дослідницький характер. А для цього педагог має не тільки чітко усвідомлювати роль і місце краєзнавства у сучасній системі освіти, а й знати його основні дослідницькі напрямки, етапи розвитку. З огляду на це особливо важливою вбачається краєзнавча підготовка педагогічних працівників, компетентність і знання ними методологічних особливостей організації науково-дослідної роботи учнів та студентів, форм історико-краєзнавчої роботи в навчальних, а також в музейних, архівних установах та науково-просвітницьких закладах. Тому в посібнику значна увага приділена методиці організаці позакласної роботи з вивчення історії рідного краю, що надає йому практичного спрямування.

Посібник „Моя Черкащина” підготовлений відповідно до програми для загальноосвітніх навчальних закладів “Історія України. Всесвітня історія”, затвердженої Міністерством освіти і науки України (лист № 1/11-661 від 23.12.2004 р.) і є складовою частиною реалізації комплексної програми „Моя Черкащина” Черкаського інституту післядипломної освіти педагогічних працівників і відповідає науковому спрямуванню тематики відділів регіональних проблем історії України та історико-краєзнавчих досліджень Інституту історії України НАН України, Всеукраїнської спілки краєзнавців, кафедри історії України Черкаського національного університету імені Б.Хмельницького та обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців.

Розділ 1. ПРЕДМЕТ ТА ЗАВДАННЯ КУРСУ „МОЯ ЧЕРКАЩИНА” (ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ)

• Предмет історії рідного краю

• Вивчення історії рідного краю як важливий засіб патріотичного виховання учнівської та студентської молоді.

• Джерела з історії рідного краю

• Основні напрямки краєзнавчих досліджень

Предмет історії рідного краю. Вивчення історії рідного краю (регіональної, місцевої історії) є одним з напрямів загального краєзнавства і важливою складовою навчального процесу в закладах освіти усіх типів. Основним завданням цієї дисципліни є всебічне і комплексне дослідження історії окремих регіонів у контексті загальної історії України. Охоплює історичні аспекти різних сфер людського буття – суспільно-політичні, соціально-економічні, культурно-мистецькі та інші. Дослідження історії рідного краю відрізняються від загальноісторичних специфікою організації і методикою пошуку фактичного матеріалу, більшою конкретністю та деталізацією досліджень, можливістю вивчення сучасних процесів безпосередньо по слідах подій, широкого використання місцевих джерел.

Об’єктом досліджень історії рідного краю може бути як історія краю у цілому (як правило, в сучасних адміністративних межах), так і окремих населених пунктів, вулиць, підприємств, установ, історико-культурних пам’яток і пам’ятних місць. Краєзнавчі дослідження можуть мати досить великі тематичні та хронологічні рамки або ж обмежуватись вивченням конкретної тематики та періодів місцевої історії.

Регіональна історія та загальна історична наука взаємозбагачують і взаємодоповнюють одне одного. Адже зрозуміло, що створення фундаментальної історії нашої держави у всій її локальній різноманітності та специфічних місцевих проявах неможливе без грунтовного дослідження минулого окремих регіонів. Без глибокого вивчення регіональної та місцевої історії історичні дослідження виглядатимуть надто загальними, абстрактними і недостатньо доказовими, відірваними від конкретно-історичної основи. Водночас без врахування встановлених академічною наукою загальних закономірностей, які зумовлюють історичний розвиток держави, вивчення місцевої історії буде однобічним і може призвести до дослідження вузької, випадкової науково і практично не обгрунтованої тематики.

Цінність краєзнавчих досліджень полягає в тому, що вони з’ясовують регіональні, не підігнані під загальну схему особливості історичного розвитку країни. Цьому сприяє й специфічність дослідницької роботи краєзнавців – широке опрацювання матеріалів особистих архівів громадян; спогадів счевидців; власні спостереження; більша питома вага джерел, що відіграють допоміжну роль у фундаментальних наукових дослідженнях (фотографії, речі, фоно-, аудіо-, відеоматеріали).

Як складова частина історичної науки дослідження історії рідного краю органічно позв’язані з іншими, насамперед суміжними, дисциплінами. Такими як археологія, історична географія, історична демографія, історіографія, джерелознавство, архівознавство, археографія, дипломатика, палеографія, кодикологія, філігранологія, хронологія, метрологія, нумізматика, геральдика, сфрагістика, генеалогія, ономастика, топоніміка, екологія.

Вивчення історії рідного краю як важливий засіб патріотичного виховання учнівської та студентської молоді. Історія рідного краю складає комплекс знань про історію регіону з урахуванням місцевої самобутності і неповторності. Глибоке і всебічне засвоєння таких знань сприяє вихованню у підростаючого покоління любові до рідного краю (“малої” батьківщини) – складової частини України (“великої” Батьківщини).

Цілком очевидно, що підгрунтям цього процесу має бути педагогічний досвід українського народу, його історико-культурні традиції, духовність і мораль. Все це повинно спрямовуватися на збагачення учнів знаннями про свій народ і рідний край, усвідомлення себе як його частинки, спадкоємця та продовжувача його роду й племені, виразника його психології, на формування національних рис характеру і вдачі.

Сучасний зміст історичної освіти акцентує увагу на пріорітетності регіональної історії, на формування у підростаючого покоління національно-історичної пам’яті, виховання якостей громадянина-патріота, що неможливо без широкого використання у навчально-виховному процесі історико-краєзнавчого матеріалу.

Виняткова цінність вивчення минувшини краю обумовлена тим, що завдяки йому загальноісторичний процес простежується крізь призму місцевих подій і явищ, підкреслюючи конкретні риси історичної дійсності, а не підганяючи їх під загальноприйняті схеми. Важливе завдання вчителя при використанні краєзнавчих матеріалів – знати і вміти показати специфічні відмінності свого краю і кожного із його куточків в контексті історії України. Адже у логічному поєднанні загального та місцевого матеріалу і полягає смисл грунтовного і достовірного знання історії.

Курс „Моя Черкащина” (історія рідного краю) – як комплекс знань – використовується не тільки на заняттях з історії, а й під час вивчення інших навчальних предметів і дисциплін з метою наповнити передбачені програмами теми громадянським, українознавчим змістом, підкріпити програмні положення прикладами з місцевої історії, конкретизувати теоретичні узагальнення цікавим краєзнавчим матеріалом, дати фактам і цифрам емоційне забарвлення. При плануванні своєї роботи вчитель і викладач передбачає, під час вивчення яких тем, на яких заняттях він може використати історико-краєзнавчий матеріал і з якою саме метою.

Зокрема, на заняттях з історії України можна використати історико-краєзнавчі відомості про найдавніші поселення людини на території краю в межах сучасної Черкаської області, пам’ятки трипільської культури, господарсько-торговельну діяльність у скіфський та інші періоди. Не менш цікавий матеріал вчитель може підібрати про літописні міста краю і їх роль в обороні південних рубежів Київської Русі. При вивченні історії українського козацтва і подій Визвольної війни українського народу середини XVII ст. доцільно розкрити значення Черкас і Канева як осередків зародження козацтва, показати історичні постаті О.Дашкевича, Д.Вишневецького, Б.Хмельницького, інших відомих людей краю. Варто також привернути увагу учнів до таких історико-краєзнавчих проблем: історичне “прочитання” місцевих топонімів; культура і освіта в краї у різні періоди історії; видатні діячі минулого – вихідці з даної місцевості; перебування в краї відомих людей; земляки – борці за незалежність України; пам’ятні історичні місця; сучасна Черкащина – складова частина України.

На заняттях з географії при характеристиці адміністративно-територіального поділу області, доцільно розглянути історію його формування. З’ясовуються історичні аспекти етнічного складу населення краю, його еволюція, причини міграцій, втрати у війнах і під час голоду. Розширенню знань з економічної географії сприятиме розповідь про історію складання господарського комплексу краю з найдавніших часів, вплив на цей процес природно-географічних умов.

Широкі можливості для використання історико-краєзнавчих матеріалів мають заняття з української мови і літератури. Суттєво доповнить програмні теми з мови інформація про історію розвитку та утвердження української мови на території краю. У вправах, завданнях, диктантах і переказах використовуються приклади, приказки, прислів’я із місцевої історії. При вивченні мови даються пояснення етнонімів і топонімів місцевих назв населених пунктів, річок, урочищ тощо, вивчаються особливості формування місцевих діалектів і говірок, їх походження.

Передбачені програмою твори усної народної творчості на заняттях з літератури доцільно доповнити тими, що побутують у данній місцевості. Практикується використання народних творів, записаних учнями і студентами, а також уривків із літописних пам’яток, в яких відображається минувшина краю. Великий виховний потенціал має літературне краєзнавство, знання життя і діяльності письменників-земляків, використання громадянських і патріотичних ідей в їхній творчості.

Давні народні математичні й геометричні знання та міри ваги і довжини, що побутували на території краю в різні часи, можуть бути використані на заняттях з математики.

Більш цікавим і змістовним виклад матеріалу на заняттях з фізики зроблять повідомлення про місцеві народні прикмети і їх тлумачення сучасною фізичною наукою, народний досвід використання природної енергії на території краю в минулому (вітряки, млини, сукновальні та ін.).

Поширені в різні часи на Черкащині народна лікувальна практика, народні знання про людський організм, гігієну тіла і душі, рослини і тварини як прогностики погоди доповнять програмні теми на заняттях з біології. Слід також повести мову про запаси лікарських трав у даній місцевості, їх збереження і примноження, наголосити на необхідності дотримання природоохоронного законодавства.

На заняттях з музики цілком вмотивованим буде звернення до народних мелодій рідного краю і використання їх у творах самодіяльних та професійних композиторів. При цьому варто розповісти про відомі художні колективи краю – Черкаський державний заслужений український народний хор, ансамбль “Росава”, тріо бандуристок “Вербена” та ін.

Козацькі традиції – загартування організму, народні ігри, забави і змагання, що побутували на території краю, використовуються на заняттях з фізкультури. Особливий інтерес викликають розповіді про українського богатиря, уродженця Черкащини Івана Піддубного.

Перелічені предмети належать до державного компонента змісту освіти. Ширші ж можливості для використання історико-краєзнавчих знань, а відтак і формування громадянських якостей учнів і студентів, мають дисципліни шкільного компонента, насамперед такі як рідний край (людина і світ), етнографія, історія і культура рідного краю, фольклор України. Власне, зміст цих предметів здебільшого і будується на краєзнавчій основі. При цьому велика роль належить міжпредметним зв’язкам.

Навчально-виховна функція вивчення історії рідного краю в процесі засвоєння основ наук проявляється в самостійному опрацюванні учнями і студентами історичних джерел і наукової літератури, підготовці доповідей і повідомлень на основі зібраних матеріалів чи записів очевидців.

Таким чином, величезний масив історико-краєзнавчих знань вивчається на заняттях з історії, а також інших предметів і дисциплін в різних типах навчальних закладів. Тому педагог повинен мати струнку систему подачі цих знань у певній послідовності й наступності. Цьому може сприяти групування матеріалу блоками відповідно до структури курсу „Моя Черкащина”: 1) історія міст і сіл та окремих частин краю; 2) життя і діяльність відомих людей; 3) визначні події і явища; 4) історія окремих галузей та колективів; 5) історико-культурні пам’ятки. Крім цього краєзнавчі матеріали можуть групуватися за хронологічним або комплексним принципом. Систематизовані матеріали оформляються в тематичні підбірки відповідно до тем занять. Вони можуть скласти основу своєрідної хрестоматії для вчителя і викладача, а при можливості тиражування і для учнів і студентів.

Маючи такий чи подібний систематизований історико-краєзнавчий матеріал, педагог може успішно доповнювати теми занять, формуючи в учнів і студентів патріотичні почуття й громадянську позицію. При цьому застосовуються не тільки словесні (розповіді, бесіди, лекції, повідомлення), а й інші дидактичні методи – використання історичних та літературних джерел, демонстрації наочності, пошуку, дискусії тощо. Неодмінною умовою є доступність підібраних вчителем і викладачем матеріалів відповідно до вікових особливостей учнів і студентів, їх емоційність, переконаність.

Стає доброю традицією розпочинати новий навчальний рік уроками і лекціями, присвяченими Україні. Їх теми різноманітні, але суть і мета єдині – утвердження української державності, виховання громадянського патріотизму. Значно підсилить пізнавально – виховну функцію перших занять використання матеріалів з історії Черкащини.

Джерела з історії рідного краю. При дослідженні історії рідного краю використовуються різноманітні історичні джерела: речові, усні, писемні, лінгвістичні, етнографічні та інші.

Найдавнішим видом речових джерел, які використовуються в краєзнавчих дослідженнях, є археологічні матеріали. Людство існує близько трьох мільйонів років і його дописьменна історія, що вивчається тільки за археологічними даними, складає близько 99 %. Основними типами археологічних пам’яток є поселення і поховання.

Варто мати на увазі, що археологія не сумісна з любительством, оскільки розкопана без участі фахівця пам’ятка вже назавжди втрачається для науки. Тому розпочинати археологічні роботи можна лише при наявності спеціального дозволу – “Відкритого листа”, який видається відповідною науковою установою керівнику експедиції (обов’язково фахівцю) з умовою ведення документації і складання за наслідками розкопок наукового звіту. Будь-які розкопки чи земляні роботи на території археологічних пам’яток без Відкритого листа є злочинними і караються відповідно до чинного законодавства.

Своєрідним видом речових джерел є пам’ятки архітектури (дерев’яні храми, кам’яне зодчество – культові та житлові споруди, замки, фортеці та інші будівлі).

Важливе значення для вивчення історії рідного краю мають образотворчі джерела (старовинні гравюри, малюнки, картини із зображенням міст, монастирів, історичних персонажів, побутово-господарських сцен).

Особливе значення для історико-краєзнавчих досліджень мають фотоматеріали – чудовий документальний матеріал за допомогою якого можна з’ясовувати різні обставини історичних подій і явищ, вивчати особливості побуту, одягу, зовнішності представників різних верств населення. Фотоматеріали мають значення для дослідження архітектури, планування, реставраційної справи тощо. Значний інтерес краєзнавців викликають поштові фотолистівки минулого. В дослідженні сучасності набувають все більшого значення кіно- і відеоматеріали, аудіозаписи.

Окремою групою речових джерел є історико-меморіальні пам’ятки (споруди, інші об’єкти, що пов’язані з історичними подіями – земляні вали, дерева, машини, господарська та військова техніка тощо).

Основну частину знань про минуле краю дають писемні джерела. Всі вони без винятку до середини ХVІ ст. (до початку книгодрукування) – рукописи. Серед писемних краєзнавчих джерел розрізняють оригінали і копії. Діляться на актові матеріали і оповідні пам’ятки. Актові матеріали – джерела, що є наслідком діяльності різних установ, організацій і офіційних осіб, що функціонували на території краю в минулому або мали безпосереднє відношення до місцевих подій (грамоти, угоди, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, стенограми, юридичні документи, прибутково-витратні книги тощо). До оповідних пам’яток відносять літописи, мемуари, спогади, щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, літературні та інші твори.

До важливих краєзнавчих джерел можна віднести усні джерела (билини, народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, казки, прислів’я, приказки тощо), лінгвістичні джерела (дані з історії розвитку мови, місцеві топоніми та інші особливості), етнографічні (відомості про особливості місцевого побуту, звичок людей, обрядовості).

Всі перелічені види джерел можна розглядати й в іншій класифікації: архівні, музейні, опубліковані, не опубліковані та ін.

Основні напрями краєзнавчих досліджень. В багатогранному спектрі історико-краєзнавчих пошуків умовно можна виділити такі основні напрями досліджень історії рідного краю: історіографія історичного краєзнавства; історія населених пунктів; життя і діяльність відомих земляків та людей, причетних до історії краю; визначні події, явища і процеси, що відбувалися на території краю; історія окремих колективів (підприємств, навчальних закладів, культурно-мистецьких, медичних та інших установ) та галузей; історико-культурні пам’ятки; комплексні дослідження (історико-географічний регіон, область, район).

Історія населених пунктів (міст і сіл) має надзвичайно важливе науково-пізнавальне і виховне значення. Адже в населених пунктах з найдавніших часів жили, працювали і творили історію люди. Міста завжди були осередками освіти і культури, відігравали важливу роль у розвитку економіки краю і держави, забезпечували їх обороноздатність. Саме населені пункти були і залишаються своєрідними точками опори у історичному просторі людського буття.

На території України більш як 30 тисяч великих і малих міст і сіл. У їх числі понад 800 міст, селищ міського типу, яким минуло понад 300 років. Рішенням Кабінету Міністрів від 26 серпня 2001 року вони включені перелік історичних міст. Деякі з них відсвяткували свій тисчолітній ювілей, а частина наближається до цієї дати. 39 найстаровинніших українських міст рішенням Уряду взято під державну охорону. Крім того, в Україні понад 5000 сіл, яким теж понад 300 років.

Важливого значення набуває вивчення минулого малих і середніх міст, які мають свою унікальну багатовікову історію. Зокрема, міста нашого краю Канів і Корсунь-Шевченківський були засновані ще в епоху Київської Русі. Чигирин був столицею Української козацької держави середини ХVІІ ст., а значна кількість населених пунктів Черкащини була в цей час центрами полків і сотень. З багатьма населеними пунктами Черкащини пов’язані інші визначні події вітчизняної історії, життя і діяльність відомих державних, політичних і культурних діячів України. В населених пунктах краю зосереджено чимало цінних пам’яток історії, археології, архітектури та містобудування різних епох, значна частина яких ще не досліджена.

Особливої уваги вимагає дослідження зниклих населених пунктів. Маються на увазі не тільки літописні та інші поселення і міста давніх епох, а й міста пізнішого часу – Бужин, Крилов. Окремим напрямком є дослідження поселень, що зникли з географічної карти краю у ХХ ст. Одні з них згоріли у полум’ї громадянської і Великої Вітчизняної воєн, інші опустіли як “неперспективні” або ж були затоплені водами Кременчуцького водосховища чи ліквідовані під час розбудови промислових зон. Слід пам’ятати, що кожне таке селище, село і невеликий хуторець були не лише маленькою позначкою на карті, а, передусім, певним духовним середовищем, де народжувалися, жили і працювали наші предки, створюючи матеріальні і культурні цінності рідного народу.

Вивчення життя і діяльності відомих земляків і людей, причетних до історії краю, займає важливе місце в краєзнавчих дослідженнях. Широкі можливості для цього має Черкащина, де народилися і з якою пов’язано багато імен славних представників українського народу, які жили і творили в ім’я України, щиро вболівали за її долю і майбутнє.

Черкаський край є батьківщиною багатьох відомих усьому світові людей, серед яких – видатний державотворець і політичний діяч Богдан Хмельницький і велет духу українського народу Тарас Шевченко; класики української літератури Іван Нечуй-Левицький, Михайло Старицький, Іван Ле; письменники Сергій Єфремов, Михайло Драй-Хмара; композитори Семен Гулак-Артемовський і Кирило Стеценко; хореограф Василь Авраменко; художники Іван Падалка та Іван Їжакевич; вчені: філософ Памфел Юркевич, хімік Олександр Бах, економіст Сергій Подолинський, помолог Лев Симиренко, історики Василь Ляскоронський і Іван Гуржій, перший ректор Київського університету Михайло Максимович; герої Вітчизняних війн 1812 року генерал Дмитро Неверовський і 1941 – 1945 рр. – генерал Іван Черняховський та багато багато інших.

Неповторна природа краю, її люди давали творчу наснагу Григорію Сковороді, Миколі Гоголю, Марку Вовчок, Миколі Лисенку, Адаму Міцкевичу, Івану Котляревському, Олександру Пушкіну, Петру Чайковському, Агатангелу Кримському, Іллі Мечнікову. У Черкасах жив і працював “витязь молодої української поезії” Василь Симоненко.

Створення життєписів відомих земляків, популяризація їх життя і діяльності набуває особливого значення у справі громадянського виховання підростаючого покоління, оскільки життєвий шлях кожного з них є реальним, а не абстрактно-теоретичним прикладом громадянина, уособлюючого такі риси як патріотизм, відданість і чесність в служінні своєму народові. Тому позитивний герой – взірець для наслідування молодими громадянами держави має перебувати в центрі краєзнавчих досліджень. В далекому і близькому минулому, в кожному місті і селі завжди були і є люди з високою відповідальністю за долю своєї Вітчизни і краю, для яких найвищою метою була турбота про благо народу, готовність відстоювати його інтереси. Не слід обмежуватися дослідженням біографій лише масштабних постатей уродженців нашого краю, а й шукати і висвітлювати життєвий шлях менш відомих, нерідко незаслужено забутих, земляків, які багато зробили для нашої держави. Це стосується і сучасників, які чесно трудяться, проявляють ініціативу і безкорисливість, вносять вагомий внесок в становлення і утвердження України як правової, демократичної, соціальної держави.

Визначні події, явища і процеси, що відбувалися на території краю, завжди давали невичерпний дослідницький матеріал для краєзнавчих пошуків, допомагаючи краєзнавцям грунтовно і всебічно з’ясовувати особливості минувшини свого регіону у контексті загальної історії України. Цей напрямок історико-краєзнавчих студій органічно поєднується з вивченням історії міст і сіл, життя і діяльності відомих людей краю. Тематична спрямованість і хронологічні межі таких досліджень надзвичайно широкі. Адже з найдавніших часів територія сучасної Черкащини перебувала в епіцентрі багатьох подій вітчизняної історії.

Широко відомі Межиріцька (20 – 15 тис. років до н.е.) та інші стоянки первісних людей на території краю. Є на Черкащині понад 100 городищ, поселень і курганних могильників скіфської епохи. Вартовими південного порубіжжя Київської Русі були Корсунь, Канів, Родень, Воїнь. Й досі вражають своєю величчю Змійові вали – унікальні земляні укріплення, що захищали подніпровські землі від кочівників.

І в подальшому на території краю розгорталося багато героїчних і трагічних подій, що є невід’ємною частиною історії українського народу. Саме звідси бере свої витоки українське козацтво, тут визрівали ідеї свободи, незалежності і державотворення, розгоралося полум’я Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, який народився на Чигиринщині. Черкащина була ареною національно-визвольного руху ХVІІІ ст., відомого під назвою Коліівщина. Ватажками його були уродженці нашого краю Максим Залізняк, Іван Гонта, Йосип Шелест. Не обминули краю й буревії революційних подій 1917 – 1920-х років, події, пов’язані зі становленням української державності і громадянської війни. Залишився в пам’яті нащадків й сплеск національного відродження 1920-х, трагічні сторінки голоду 1932 – 1933 рр. і сталінські репресії. На території Черкащини відбулася одна з наймасштабніших операцій Великої Вітчизняної війни – Корсунь-Шевченківська битва.

Історія окремих колективів і галузей є своєрідним літописом промислових, сільськогосподарських, транспортних, будівельних та інших підприємств і виробничо-технічних об’єднань, закладів, установ і організацій різного профілю. Передбачає грунтоване на документальній основі встановлення часу заснування, дослідження основних етапів становлення і розвитку, відображення найбільш цікавих сторінок біографії окремих колективів, а також галузей. При цьому широко використовуються фотоматеріали, копії документів, листи, спогади, газети, речові пам’ятки. Історія окремих колективів і галузей подається у тісному взаємозв’язку з висвітленням життя і діяльності відомих людей – безпосередніх учасників і творців трудової чи творчої біографії колективу, історії міст і сіл, де вони знаходяться. В полі зору краєзнавців мають бути не тільки об’єкти з багаторічною історією, а й виробничо-підприємницькі структури, створені в сучасних соціально-економічних умовах, їх місце у реформуванні та виведенні із кризи вітчизняної економіки.

Вивчення, охорона та використання пам’яток історії і культури є важливим напрямком історико-краєзнавчих досліджень. Наш край багатий пам’ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва. Вони розкривають найвидатніші події в історії Черкащини. На території Черкаської області розташовано 9266 пам’яток історії і культури, які перебувають на державному обліку, з них 85 – національного значення.

* * *

Таким чином, вивченню історії рідного краю належить важливе місце в навчальному процесі у всіх типах освітніх закладів. Опираючись на широку і специфічну джерельну і методологічну базу, воно відіграє важливу роль в дослідженні історії регіонів України, окремих населених пунктів, колективів та життєписів відомих людей, пa’мяток історії і культури.

Вивчення історії рідного краю відіграє важливу роль у формуванні національно-історичної свідомості і патріотизму громадян України. Цей багатогранний пізнавально-виховний процес в сучасних умовах забезпечується широкою законодавчою базою, основу якої складає Основний Закон держави – Конституція України.

Розділ 2. ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ В НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

• Краєзнавча підготовка вчителя та викладача

• Учнівські та студентські дослідження та їх особливості

• Форми краєзнавчої роботи в навчальних закладах

Реформування системи освіти, що здійснюється нині в нашій державі, ставить своєю метою формування свідомого громадянина, патріота, професіонала з такими особистістними якостями і рисами характеру як турбота про благо народу, сприяння утвердженню Української держави, готовність відстоювати її незалежність.

Особлива роль у формуванні цих громадянських якостей у молоді, в тому числі й учнівської, відводиться вихованню історією, зокрема при вивченні історії рідного краю, яка виконує важливі науково-пізнавальні та виховні функції. З огляду на це особливої актуальності набуває уміле використання вчителями шкіл, викладачами інших навчальних закладів в своїй роботі краєзнавчого матеріалу, застосування різноманітних форм і методів організації навчально-виховного процесу. Пріорітетна роль при цьому має належати таким активним, грунтованим на демократичних засадах методам, які б спрямовували учнів на самостійний пошук істини, сприяли формуванню у них критичного мислення, ініціативи і творчості.

Краєзнавча підготовка вчителя та викладача є важливою умовою не тільки ефективного використання ним матеріалів з історії рідного краю у навчально-виховному процесі і залучення учнів до краєзнавчих пошуків, а й особистої його участі в науково-дослідницькій роботі. Краєзнавча підготовка педагога здійснюється в теоретичному і методичному плані.

Теоретична підготовка, як правило, розпочинається з вивчення джерел отримання інформації з історії рідного краю – речових, писемних і усних. Писемні джерела складають основу джерельної бази вивчення історії рідного краю. Тому вчителю та викладачу, в першу чергу, необхідно ознайомитися з усією наявною в шкільній, сільській, міській (районній), обласній бібліотеках і виданою в різний час краєзнавчою літературою. Вона підбирається для самостійної роботи учнів при підготовці до уроків, рефератів чи доповідей. Варто продумати можливість використання матеріалів експозицій, фондів місцевих та обласного краєзнавчих музеїв, а також архівів.

Важливе місце в підборі краєзнавчого матеріалу для використання його під час занять (передусім з історії України) займає складання бібліографії до конкретних тем уроків і з істолрії краю взагалі. В процесі опрацювання літератури матеріали з історії краю можна відбирати за такими основними розділами: суспільно-політичне життя; національно-визвольні рухи; соціально-економічний розвиток; культура і освіта; відомі люди краю та за іншою визначеною вчителем тематикою.

Цінним джерелом знань про місцеву історію можуть бути краєзнавчі видання останніх років, які прсвячені містам та районам, селам, окремим колективам та знатним людям Черкащини. В багатьох з них дається опис історичних подій, що відбувалися на території краю, розкривається життєвий шлях відомих земляків, в тому числі й тих, чиї імена були несправедливо забуті, характеризуються галузі господарства, освіта, культура і побут населення краю. Крім місцевих видань, необхідно використовувати наукову літературу центральних видавництв, в якій міститься історична інформація про наш край.

Пошуки краєзнавчого матеріалу здійснються вчителем та викладачем впродовж усієї роботи в школі. Суттєвою допомогою у цій справі є бібліографічні довідники та каталоги бібліотек, насамперед обласної універсальної імені Т.Шевченка і її краєзнавчого відділу, де в систематизованому порядку вказані книги, журнальні і газетні статті історико-краєзнавчого змісту.

Багато цікавого краєзнавчого матеріалу знайдуть освітяни в обласних, міських та районних газетах. Вирізки чи ксерокопії з них слід комплектувати за темами уроків, краєзнавчими об’єктами, актуальними темами місцевої історії. Водночас слід критично опрацьовувати газетні матеріали, оскільки вони нерідко відображають суб’єктивні точки зору авторів.

Краєзнавчі матеріали необхідно збирати не лише за опублікованими джерелами, але й всіляко використовувати для цього архіви, передусім фонди державного архіву Черкаської області, де зосереджено значний масив документів кінця ХVІІІ – початку ХХІ ст. Робота з архівними документами допоможе не тільки зібрати цікавий фактичний матеріал з історії Черкащини, але й в переконливій формі викласти учням та студентам його зміст. Документальні матеріали підвищують інтерес школярів та студентській молоді до історії краю і держави, спонукають їх до самостійних досліджень.

Постійне збирання краєзнавчих відомостей призводить до нагромадження багатого і цікавого матеріалу. Щоб полегшити роботу по його використанню складаються систематизовані зва темами бібліографічні картки. Для зручності їх можна заповнювати за темами занять. Рубрики картотеки відповідають класам і темам уроків. На титульному боці картки записується бібліографічна довідка на краєзнавчу книгу, журнальну чи газетну статтю (прізвище, ініціали автора, назва, місце та рік видання та інші передбачені бібліографічними вимогами дані). На зворотному боці картки дається коротка анотація, виписуються необхідні дані, цитати і приклади. Кожен вчитель та викладач може мати власний підхід до збору та систематизації необхідного йому краєзнавчого матеріалу.

Створена таким чином інформаційно-довідкова база значно полегшить підготовку до уроків чи позакласних заходів. Для цієї мети бажано використовувати комп’ютер.

Краєзнавча підготовка вчителя та викладача передбачає також збирання та виготовлення ілюстративно-демонстраційних матеріалів – фотографій, малюнків, схем, історико-краєзнавчих карт, діаграм, слайдів, відеофільмів тощо.

Виступаючи в ролі організатора краєзнавства в навчальному закладі, вчитель та викладач, передусім сам повинен володіти дослідницьким методом і методикою навчання учнів і студентів елементам дослідницької роботи. Виходячи з цього, він має знати: основні джерела з історії краю, методи їх вивчення і використання в навчально-виховній роботі; основні проблеми сучасної історичної та інших соціально-гуманітарних наук; проблеми місцевої археології, етнографії, топоніміки та ін.; особливості учнівських та студентських досліджень з краєзнавчої тематики; зв’язок наукового і краєзнавства в навчальних закладах.

Учнівські та студентські дослідження та їх особливості. Учнівські та студентські дослідження мають свою специфіку, оскільки більшість краєзнавчих проблем і конкретних об’єктів мало вивчені. Молодий дослідник історії краю дуже рідко має текст, який розкриває минуле і сучасне рідного міста, села, підприємства, школи, вулиці. Він сам повинен взяти участь у його складанні, відвідавши з дослідницькою метою архів, музей, бібліотеку, конкретне підприємство, зустрітися з старожилами, грунтовно попрацювати з науковою літературою, газетою, документами, тобто включитися в справжню наукову роботу.

Значення такої роботи полягає насамперед в тому, що вона вимагає самостійного пошуку, який підпорядковується досягненню двох головних завдань: педагогічного – залучення учнів та студентів до власне дослідницької діяльності з подальшим використанням матеріалів у навчальному процесі; наукового – всебічного вивчення краєзнавчої теми чи конкретного об’єкта. Щоб забезпечити виконання поставлених перед учнівськими та студентськими дослідженнями завдань при їх організації варто дотримуватися певної послідовності і системності. Для цього доцільно скористатися таким примірним планом роботи учня чи студента під керівництвом педагога:

1. Вибір краєнавчої теми, обгрунтування її актуальності; визначення мети дослідження.

2. Розробка, обговорення і прийняття плану роботи з постановкою конкретних дослідницьких завдань і орієнтовних термінів їх виконання.

3. Визначення форм, методів і прийомів роботи з науковою літературою, архівними документами. Крім цього звертається увага на методику записів спогадів, їх документальне оформлення, а також на методику можливого збору матеріалів за допомогою технічних засобів (фото-, аудіо-, відеоапаратури).

4. Підготовка програми збору краєзнавчих матеріалів в науково-освітніх установах (бібліотеках, музеях, архівах), а також розробка запитальників, пам’яток, карток, анкет для опитування під час екскурсій, експедицій, походів.

5. Робота в бібліотеках з науковою літературою, публікаціями в пресі. Виявлення матеріалів з теми дослідження.

6. Опанування навиками роботи в архівах, визначення та вивчення документальних архівних джерел з теми дослідження.

7. Зустрічі з учасниками історичних подій на території краю, очевидців, ветеранів, старожилів та записи і документування їх спогадів та розповідей. При цьому слід враховувати суб’єктивний характер мемуарних джерел і те, що людська пам’ять не найнадійніше джерело знань.

8. Наукова оцінка і систематизація зібраних матеріалів, їх поетапне опрацювання відповідно до розробленого плану. Підсумки роботи над окремими розділами чи в цілому над обраною темою можуть скласти основу: однієї або кількох публікацій в науковому виданні чи пресі; реферату до теми навчальної програми; доповіді, повідомлення на конференції; видання рукописної книги; проведення тематичного вечора; створення стенда, вітрини, краєзнавчого куточка, розділу експозиції краєзнавчого музею чи куточка у своєму навчальному закладі.

Найкращі учнівські та студентські наукові роботи можуть бути представлені на конкурс, який щорічно проводиться обласним відділенням Малої академії наук України по секції “Історичне краєзнавство”, а також по секціях “Етнографія” та “Археологія”, на різноманітні обласні та Всеукраїнські конкурси студентських наукових робіт. При цьому особливу увагу слід звернути на грунтовність розкриття досліджуваної теми, правильне оформлення роботи, аргументований і впевнений її захист.

Форми краєзнавчої роботи в навчальних закладах. Як показує досвід, використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії, географії, літератури та інших предметів сприяє поглибленню знань і громадянському вихованню учнів у тому випадку, коли це сполучається з добре продуманою і системною позакласною і позашкільною роботою, яка ділиться на масову, групову та індивідуальну. Найбільш поширеними і доступними є масова і групова форми краєзнавчої роботи, які тісно пов’язані одна з одною і часто переплітаються.

Масова краєзнавча робота включає в себе: вечори, олімпіади, вікторини, конференції, клуби, створення в навчальних закладах краєзнавчих куточків, кімнат і музеїв, зустрічі з учасниками і очевидцями історичних подій, краєзнавчі ігри тощо.

Історико-краєзнавчий вечір ставить за мету різноманітними художніми засобами допомогти емоційному сприйняттю присутніми змісту і значення історичної події, факту, явища.

Тематика історично-краєзнавчих вечорів різноманітна: “Край, в якому ти живеш”, “Шляхами козацької слави”, “Про подвиги земляків на фронті і в тилу”, “Батьківська нива”, “Земля любить працьовитих”, “Що в імені твоїм…”, “Нашому роду нема переводу” та ін. Особливість вечора полягає в тому, що, поряд з різноманіттям жанру, в ньому витримується тематична спрямованість як доповіді (повідомлень), так і художньої частини.

За методом проведення історико-краєзнавчі вечори можна поділити на такі види: кіновечір, вечір доповідей(повідомлень), вечір-монтаж, вечір мандрівок, вечір ігор і загадок, вечір-звіт, вечір зустрічей тощо.

Кіновечер передбачає демонстрацію кінофільмів, відеофільмів, слайдів краєзнавчого змісту в супроводі коротких коментарів педагогів, учнів, студентів чи інших учасників вечора. Основні вимоги до коментарів – лаконічність, яскравість, насиченість цікавими матеріалами , образність та емоційність викладу.

Історико-краєзнавчі монтажі розкривають тему за допомогою коротких речівок, декламації, музики, пісні, показу ілюстрацій та ін. Цінність вечора-монтажу полягає в тому, що в його підготовці і проведенні бере участь велика кількість учнів.

Популярністю користуються вечори-мандрівки. Для них заздалегідь вибирається маршрут, визначаються об’єкти вивчення. Маршрутами мандрівок може бути маршрут майбутнього походу, експедиції, а об’єктами – міста, села, історико-культурні пам’ятки. Підбираються групи учнів, студентів (2-3 особи) для підготовки матеріалу про ці об’єкти. Їх виступи набувають форми розповіді людей, що нібито щойно повернулися з подорожі. Вечори мандрівок мають не тільки велике пізнавальне значення, а й вчать учнівську та студентську молодь доказово, літературно грамотно і логічно викладати свої думки.

Вечори ігор і загадок на місцевому матеріалі емоційно насичені і добре сприймаються присутніми. Важливо, щоб на цих вечорах використовувалися поряд з опублікованими іграми і загадками й придумані самими учнями. На таких вечорах широко використовуються вікторини, які допомагають створювати цілісне уявлення про конкретну тему з історії краю. Бажано кросворди, чайнворди заготовити заздалегідь на великих листах ватману і вивішувати їх в ході вечора.

Виняткове пізнавально-виховне значення мають вечори, присв’ячені ювілейним датам навчальних закладів, установ, підприємств, сіл і міст краю. Цінність їх – в масовості краєзнавчої роботи, залученні до участі в них значної кількості учнів, вчителів, місцевих жителів.

Олімпіади проводяться з метою підведення підсумків історико-краєзнавчої роботи в навчальному закладі, районі, області і є своєрідним змаганням щодо знань учнями історії краю, міста, села. Олімпіади допомагають узагальнити і поширити передовий досвід роботи по вивченню історії краю, збору і оформленню краєзнавчого матеріалу, створенню краєзнавчих музеїв, проведенню походів та експедицій.

Історико-краєзнавчі конференції можуть бути читацькими і науково-практичними. Останні мають чітко сформульовану актуальну тему і як правило, за підсумками певного періоду дослідницької роботи гуртка, товариства, за наслідками походу чи експедиції, або ж присвячуються важливій, історичній даті. В процесі підготовки до неї учні використовують широке коло джерел. Характерна риса конференції як форми навчання – підготовка і читання учнями доповідей, рефератів, повідомлень.

В освітянській практиці позитивно себе зарекомендували читацькі конференції і обговорення книг з історії краю. Обговорення відбувається за планом, який заздалегідь повідомляється учасникам: 1. Біографічні дані про автора книги. 2. Використані джерела при написанні книги. 3. Чим книга приваблює читача? Обговорення може проводитись у формі диспута, бесіди, коротких рецензій або повідомлень.

Історико-краєзнавчий музей при закладі освіти є важливим освітньо-виховним осередком і будує свою роботу на основі Положення про музей при закладі освіти.

Вивчення минувшини рідного краю немислиме без збору пам’яток, документів і матеріалів. Як з наукової, так і з педагогічної точки зору експедиція, похід чи робота краєзнавчих гуртків і об’єднань значно втрачає свою цінність, якщо вони не планують збору матеріалів для колекцій. А колекціонування, в свою чергу, потребує створення музею.

Сьогодні в багатьох навчальних закладах виникли куточки, музейні кімнати і музеї історії населених пунктів, історичних подій на території Черкащини, відомих людей краю, оновлюються кімнати бойової і трудової слави, обладнуються шевченківські світлиці. Музей освіти Черкащини створено в Черкаському інституті післядипломної освіти педагогічних працівників.

Музеї при закладах освіти набули широкого педагогічного визнання. Даючи учням і студентам навики дослідницької роботи, активізуючи їх творчу діяльність, вони водночас сприяють патріотичному вихованню підростаючого покоління.

Найчастіше в навчальних закладах організовуються краєзнавчі музеї багатопрофільного або комплексного характеру, що дає широкі можливості для комплексного вивчення краєзнавчих об’єктів, історії краю і в зборі матеріалів. Комплексні музеї є навчально-матеріальною базою для викладання кількох навчальних дисциплін.

Основні етапи створення музею. Всю організаційну і пошуково-дослідницьку роботу по створенню музею у навчальному закладі умовно можна поділити на кілька етапів:

1. Підведення учнів та студентів до думки про необхідність організації музею свого навчального закладу. Щоб пробудити інтерес і бажання до створення музею, педагог організує зустрічі з відомими людьми краю, проводить екскурсії і походи історичними місцями, читання мемуарної і краєзнавчої літератури, підбірок місцевих газет.

2. Теоретична і методична підготовка юних краєзнавців до пошукової музейно-краєзнавчої роботи.

3. Підготовка допоміжного матеріалу для пошукової роботи: запитальників, анкет, таблиць та ін.; визначення термінів виконання завдань, організація пошукових груп, розподіл тем (завдвнь).

4. Організація практичної діяльності по збору речових пам’яток, друкованих, рукописних та інших документів і матеріалів. Комплектування основних і допоміжних фондів музею.

5. Науково-методичне опрацювання зібраного матеріалу, визначення його достовірності, історичної і педагогічної цінності.

6. Розробка плану експозиції, її побудова, організація архіву, обліку і зберігання предметів основного фонду. Складання плану роботи музею. Відкриття музею.

Щодо обліку і зберігання музейних фондів, то з цього питання доцільно проконсультуватися у фахівців – працівників державних, або давно діючих громадських музеїв.

Створюючи музей, не слід захоплюватися простим збиранням експонатів. Потрібно прагнути, щоб в основі створення музею і його роботи була грунтовна пошуково-дослідницька діяльність учнів по вивченню села, міста, регіону. Завжди можна знайти недосліджені проблеми, які зацікавлять учнів і будуть відображені в експозиції.

Музей організовує і проводить різноманітні краєзнавчі заходи в музеї та за його межами. З відкриттям музею розпочинається один із важливих напрямків його діяльності – проведення екскурсій. Музей можна відкривати лише тоді, коли не тільки оформлені експозиції, але й підготовлені екскурсоводи.

Групові форми позакласної краєзнавчої роботи – гуртки, товариства, екскурсії, експедиції, лекторії, випуск рукописних збірок.

Історико-краєзнавчий гурток. Його робота здійснюється в двох напрямках: 1) теоретичному (бесіди, лекції, доповіді, конференції, вікторини, самостійні роботи); 2) практичному (екскурсії, походи, експедиції, практикуми в музеї, архіві, бібліотеці). Особливо привабливою для гуртківців є самостійна робота по виявленню, пошуку і збору краєзнавчих матеріалів.

План роботи історико-краєзнавчого гуртка може складатися з врахуванням: а) найскладніших питань навчальної програми; б) питань програми, які не були всебічно розглянуті на заняттях; в) проблеми програми, які не розглядались на заняттях; г) проблеми, які не передбачені навчальною програмою.

Краще складати річний план роботи гуртка, обов’язково включаючи час літніх і зимових канікул. Крім власне гурткових завдань, в плані відображаються різні заходи (зустрічі, екскурсії, вечори, конференції, оформлення музеїв і музейних кімнат та ін.). Робота гуртків закінчується підсумковим заняттям, яке може проводитись у формі вечора – звіту або конференції.

Історико-краєзнавче товариство (клуб) нерідко утворюється на базі гуртків. Товариство і клуб є вищою формою позакласної краєзнавчої роботи в школі, яка будується на основі учнівського самоуправління. В багатьох випадках вони мають свій девіз, статут, членські квитки, значки, емблему, прапор і форму.

Керівним органом товариства є загальні збори (конференція), які обирають раду (правління), редакційну колегію, а при необхідності – скарбника і ревізійну комісію. Загальне зібрання затверджує план роботи товариства, заслуховує звіти секцій, вирішує питання про прийом нових членів. Рада (праління) зі свого складу обирає голову (президента), заступників (віце-президентів), які відповідають за роботу різних тематичних напрямків (секцій, комісій) товариства.

Товариство (клуб) найчастіше організується в тих навчальних закладах, де краєзнавством займаються вчителі і викладачі суміжних дисциплін, а його зміст має комплексний характер. Тому в товаристві чи клубі знаходять собі заняття по душі учні з різними уподобаннями. Товариство може мати секції (комісії), які зосереджують свою увагу на конкретних проблемах історії краю, які визначаються за тематичними, хронологічними, територіальними та іншими критеріями.

Екскурсія (від лат. excursio – прогулянка, поїздка) – це організований вихід учнів за межі школи для відвідування музеїв, пам’ятних місць, виставок, підприємств, спостереження явищ природи тощо. Конкретними об’єктами для історико-краєзнавчих екскурсій можуть бути місця, де відбувалися знаменні події; вулиці і площі міста; окреиі приміщення і споруди, пов’язані з історичними подіями, в тому числі фортеці, вежі, мости; пам’ятники на честь визначних подій; експозиції державних і громадських музеїв, історико-культурні заповідники, картинні галереї, постійні і тимчасові виставки.

При виборі об’єктів для проведення екскурсій необхідно враховувати їх пізнавальну-виховну цінність, відомість, художній рівень, місце знаходження. Методика організації екскурсії передбачає: 1) оголошення вчителем мети екскурсії; 2) вступна бесіда екскурсовода; 3) пересування по маршруту екскурсії і ознайомлення з об’єктами в супроводі пояснень екскурсовода; 4) питання і і коментарі вчителя чи викладача (якщо він сам не є екскурсоводом); 5) врахування вікових і психологічних особливостей учнів, їх підготовленості до засвоєння інформації і можливого фізичного навантаження; 6) розробка загальних та індивідуальних завдань учасникам екскурсій; 7) ознайомлення з правилами поведінки і технікою безпеки при відвідуванні виробництва або природних об’єктів; 8) оформлення необхідної документації (наказ керівника навчального закладу, в якому вказується мета екскурсії, контрольні строки, поіменний список учасників і керівник екскурсії; 9) форми підведення підсумків (вкчір, конференція, організація виставки зібраних матеріалів, щоденників, творчих робіт учасників екскурсії, ваідкриття нових стендів чи експозиції в кабінеті історії або краєзнавчому музеї).

Експедиція (від лат.expditio – приведення в порядок, похід) – колектив, що здійснює подорож, похід, поїздку з метою дослідження історії, етнографії, природних умов різних територій. Експедиції є однією з найбільш ефективних форм збору краєзнавчого матеріалу.

Підготовка до них розпочинається з визначення мети і розробки маршруту, а також програми збору історико-краєзнавчого матеріалу. Важливе завдання педагога полягає в тому, щоб навчити учасників майбутньої експедиції правильно фіксувати всю набуту в поході інформацію. Особливої уваги вимагає запис спогадів і розповідей та їх паспортизація (місце запису, детальні дані про розповідача, дата, підписи). При таких записах все частіше використовуються диктофони і відеокамери. Не менш важливим є оформлення виявлених речових джерел (порядковий номер, назва предмета, короткий опис, від кого отриманий, хто виявив).

Важливе значення має щоденник експедиції, який містить щоденний короткий перелік усієї не тільки пошукової, але й організаційно-господарської роботи. Ведення його вкрай необхідне. Використовуючи записи щоденника, наступна експедиція отримає цінний досвід, буде більш раціонально використовувати час, уникне ряду помилок і прорахунків. Щоденник експедиції заповнюють під контролем керівника. Крім цього, кожен краєзнавець веде особистий експедиційний щоденник.

Експедиція, як правило, передбачає значні пішохідні переходи, ночівлю під відкритим небом, самостійне приготування їжі тощо. Тому заздалегідь потрібно передбачити необхідне спорядження – намети, рюкзаки, спальні мішки, посуд. Особлива увага приділяється виробленню практичних навиків укладання рюкзака, установки намета, приготуванню їжі, умінню орієнтуватися на місцевості. В підготовчий період учасники експедиції опановують методику і навики дослідницько-пошукової роботи, вивчають –фото, -відео, -аудіо та іншу апаратуру, якою доведеться користуватися в експедиції. Слід передбачити повну взаємозамінність.

Умови похідного життя висувають підвищені вимоги до фізичної підготовки краєзнавців. Переходи з важкими рюкзаками, негода, ущільнений режим дня, можливі недосипання та інші обставини вимагають мінімум за місяць до початку експедиції організувати спеціальні тренувальні заняття з фізичної підготовки.

У зв’язку з масовим розвитком туризму, як ніколи гостро стоїть питання охорони природи, виховання бережливого ставлення до неї. Тому, перед багатоденним походом доцільно розробити “Правила туристів-краєзнавців” з врахуванням конкретних умов роботи експедиції.

Лекторії. В навчальних закладах практикується проведення окремих лекцій, бесід або їх циклів (лекторіїв), вечорів питань і відповідей як із загальноісторичних, так і з конкретних, в тому числі і краєзнавчих, тем. Лекції, бесіди та інші форми лекційної роботи можуть проводити самі учні та студенти, вчителі і викладачі, інші підготовлені люди. Можуть бути комплексними і тематичними, поєднуватися з переглядом кіно – та відеофільмів або окремих фрагментів, слайдів, фотографій тощо.

Індивідуальна робота з історичного краєзнавства передбачає читання літератури з місцевої історії, роботу з документальними матеріалами архіву, речовими пам’ятками музею, підготовку рефератів, запис спогадів, опис пам’яток історії і культури, спостереження за сучасним життям населеного пункту чи регіону, виконання різних дослідницько-пізнавальних завдань, виготовлення наочності тощо. Індивідуальна робота є необхідним елементом як масових, так і групових форм краєзнавчої роботи.

* * *

Отже, історико-краєзнавча робота в навчальних закладах відзначається багатоаспектністю форм та методів і тематичною різноманітністю. Історико-краєзнавчі матеріали суттєво доповнюють викладання усіх навчальних дисциплін, що, в свою чергу, вимагає відповідної підготовки педагогів і організаторів краєзнавчої роботи в навчальних закладах.