Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
моя шпора.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
02.08.2019
Размер:
240.65 Кб
Скачать

27. Запровадження революційно-демократичного та ліберального руху в Укр. Масони та декабристи.

Масони

У першій половині XIX ст. посилюється невдоволення кризою феодально-кріпосницької системи та зростає опозиційність до самодержавної влади. Одним з показників цього процесу ста­ло виникнення в українських землях масонських лож, які були організаційними формами об'єднання опозиційне настроєної лі­беральної еліти. Масонство веде свій родовід з доби середньовіччя. Його пер­ші паростки — це цехова організація, корпорація каменярів будівельників, — праобраз пізніших масонських лож ("майстерень"). Особливо активною як релігійно-етична течія масонство стає після Англійської революції середини XVII ст. Ідейну основу масонсь­кого світобачення становили принципи всесвітнього братерства, рівності, самопізнання і самовдосконалення людей. В Україні перша масонська організація виникла ще 1742 р. у селі Вишнівці на Волині, але широкого розповсюдження масонство не мало. Його помітне зростання розпочалося лише наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Цьому процесові сприяли Велика Французька революція, включення Правобережної України до складу Росій­ської імперії, поширення ідей просвітництва та європейського стилю життя, війна 1812 р. тощо. Основні шляхи проникнення масонства в Україну проходи­ли через Польщу, Росію та безпосередньо із західноєвропейсь­ких держав. зв'язку з цим Галичина та Правобережжя перебу­вали під впливом польських масонів, а Лівобережжя та Слобо­жанщина — російських. Масонські ложі виникали переважно у містах та містечках, оскільки до їхнього складу входили голов­ним чином елітні верстви населення. Наприкінці XVIII — по­чатку XIX ст. масонські "майстерні" існували в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Дубно, Львові, Сам-борі тощо1. Особливо масонський рух посилився після війни 1812 р. Вже 1817 р. у Харкові з'являється майстерня "Вмираю­чий сфінкс", а наступного року в Одесі починає діяти масонсь­ка ложа "Понт Євксінський", у Києві — "З'єднані слов'яни", у Полтаві — "Любов до істини". Членами цих об'єднань були військові, чиновники, поміщики, діячі культури. Зокрема, до пол­тавської ложі належали великі поміщики С. Кочубей, В. Тарнавський, переяславський предводитель дворянства В. Лукаше­вич, письменник І. Котляревський та ін. За характером діяльності масонські майстерні не були одно­рідними. Так, харківська ложа не займалася політикою, і діяла, головним чином, у межах релігійно-етичного русла, її члени піклувалися переважно про самовдосконалення та вдосконалення ближніх, при цьому вони активно допомагали один одному в просуванні щаблями службової кар'єри. На противагу хар­ків'янам полтавська ложа "Любов до істини" намагалася залу­чити місцеве дворянство до активної громадсько-політичної ді­яльності, до опозиційного всеросійського руху. Ця ложа готува­ла поповнення для декабристського "Союзу благоденства" (за даними науковців, понад 120 декабристів, утому числі всі ке­рівники змови були масонами). Типовою рисою українського масонства було переважання у їхній діяльності інтернаціонального над національним. І це не випадково, адже основною метою масонства було створення всес­вітнього, наднаціонального братства. Однак з будь-якого прави­ла є винятки. Зокрема, масони Правобережжя, головним чином польська шляхта, виступали за відновлення Польської держави, у кордони якої входила б і Правобережна Україна. Крім того, незначна частина українських масонів пропагувала ідеї визво­лення слов'янських народів від національних і політичних утис­ків та їхнє об'єднання в загальнослов'янську федерацію під ке­рівництвом України. В. Лукашевич та його прибічники по "май­стерні" обстоювали ідею відокремлення України від Росії та її входження до складу Польщі. Царський уряд, відчуваючи з боку масонів потенційну загро­зу, 1822 р. видав указ про заборону всіх таємних організацій та гуртків, насамперед масонських лож. Проте це рішення не при­пинило діяльності масонського руху. Тому вже 1826 р. Микола І підтвердив чинність "височайшого" указу, а 1849 р. по всій Російській імперії від чиновників, священиків, викладачів було взято підписку про те, що вони не належать і не належатимуть до таємних організацій "під якою б назвою ті не існували". Такі дії самодержавства пояснюються тим, що масонство було вия­вом (хоч і дуже своєрідним) зародження громадянського сус­пільства, яке виходило за межі існуючого в Росії самодостат­нього самодержавного режиму. Загалом масонський рух в Україні був значно слабшим, ніж у Європі.

Декабристи

Основною причиною декабристського руху стала криза фео­дально-кріпосницької системи, а своєрідним каталізатором — вій­на 1812 р., яка привела до активного поширення західноєвро­пейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політич­ним досвідом Європи, зростання серед дворянства відчуття влас­ної гідності та значимості. У 1816 р. в Петербурзі виникає "Союз порятунку" — дворян­ська таємна політична організація, яка ставила собі за мету шля­хом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. До складу організації входили ЗО осіб, серед яких брати Муравйови, С. Трубецькой, П. Пестель, Ф. Глінка та інші. Однак єдності між членами "Со­юзу порятунку" не було: постійно точилася полеміка між ради­калами та поміркованими, що врешті-решт і призвело до розпа­ду організації. На уламках "Союзу порятунку" виникає нова таємна організація — "Союз благоденства" (1818—1821 рр.)^;яка налічувала у своїх лавах понад 200 осіб. Центральні органи союзу перебу­вали спочатку в Москві, а потім перемістилися до Петербурга. Організація мала також свої філії у провінції — "побічні упра­ви", які діяли у Кишинові, Тульчині, Полтаві та інших містах. Діяльність цього об'єднання базувалася на такому постулаті: "За­воювати владу в країні шляхом воєнного державного перевороту можна, але, щоб її втримати, необхідно спертися на підтримку широких верств населення". Це;6значало, що союз поклав в осно­ву своєї роботи не активну підготовку до воєнної змови, а широ­ку пропаганду революційних ідей серед народних мас. Така так­тика визначила форми організації — "Союз порятунку" діяв від­крито, напівлегальне, його структура стала складнішою (відпо­відно до Статуту діяльність була зорієнтована у десяти напрямах і охоплювала всі сфери суспільного життя — армію, чиновницт­во, освіту, суд, журналістику тощо). Завдяки цьому організація поповнювалася людьми не стільки революційних, скільки лібе­рально-просвітницьких поглядів. Однак наслідки пропаганди гуманістичних ідей у широких народних масах виявилися незначними. Водночас успіхи націо­нально-визвольного та революційного руху в Греції, Іспанії, П'ємонті вказували на можливості та реальний потенціал воєн­них революцій. Крім того, 1821 р. цар Олександр І відкрито пе­рейшов у табір консерваторів, що остаточно позбавляло надії мо­лодих революціонерів на проведення політичних та соціальних реформ "згори". Очевидно, під впливом цих факторів знову пог­либлюються протиріччя між поміркованими та радикалами у лавах революціонерів. До того ж про діяльність таємного товариства стало відомо царському урядові. За цих обставин 1821 р. було прийнято рішення про саморозпуск організації. Однак частина членів "Союзу благоденства" не погодилася з таким розвитком подій. Зокрема, члени Тульчинської управи на своєму засіданні в березні 1821 р. вирішили утворити нову таєм­ну організацію — "Південне товариство", її лідером став П. Пес­тель, а до складу ввійшли С. Волконський, О. Барятинський, Сергій та Матвій Муравйови-Алостоли та ін. Невдовзі консолі­дація на революційній платформі відбулася і в Петербурзі, де восени 1822 р. виникло "Північне товариство", головою якого було обрано М. Муравйова. Активними членами петербурзької організації стали С. Трубецькой, Є. Оболенський, М. Бестужев, М. Лунін та ін. Протягом 1821 — 1825 рр. таємні товариства наб­рали сили, залучили до опозиційної діяльності нових борців: "Пів­нічне товариство" зросло до 105 осіб, а "Південне", маючи три управи (Тульчинську, Васильківську, Кам'янецьку) налічувало у своїх лавах 101 особу і мало помітний вплив серед розташованих ("Північне товариство") та "Руську правду" П. Пестеля ("Пів­денне товариство"). Характерною рисою цих проектів були спільна мета — повалення самодержавства, скасування кріпосного пра­ва, демократизація суспільного ладу та спільний шлях досягнен­ня цієї мети — воєнний переворот. Водночас з "Південним товариством" в Україні діяла ще одна таємна організація — "Товариство об'єднаних слов'ян", яка була утворена братами Андрієм і Петром Борисовими та Ю. Люблінсь­ким в Новограді-Волинському 1823 р.ІУ роботі товариства брало участь майже 60 осіб, своєю активністю серед яких виділялися І. Горбачевський, Я. Драгоманов, О. Тютчев та ін. Основними прог­рамними документами організації були "Правила об'єднаних слов'ян" та "Клятва об'єднаних слов'ян". У цих творах сформу­льовані головні завдання революціонерів — боротьба за скасуван­ня кріпацтва, повалення самодержавства, подолання деспотизму пануючого режиму. У своїх планах члени таємного товариства ви­ходили за межі однієї держави і висували ідею визволення всіх слов'янських народів з-під гніту самовладдя та утворення слов'ян­ського федеративного союзу, до якого мали увійти Росія, Польща, Сербія, Долмація та інші держави Між тим час рішучих дій наближався. Після тривалих дис­кусій "Південне" та "Північне" товариства узгодили час спіль­ного виступу — літо 1826 р., тобто саме той період, коли цар мав прибути на військові маневри в Україну. Проте історія внесла свої корективи у перебіг подій: у листопаді 1825 р. Олександр І несподівано захворів і помер у Таганрозі. Невизначеність у пи­танні про престолонаслідування у Росії підштовхнула револю­ціонерів до активних дій. 14 грудня 1825 р .у день присяги військ та Сенату на вірність новому цареві Миколі І члени Північного товариства організували у Петербурзі повстання. Відповідно до узгодженого революціонерами плану, передбачалися дії у трьох напрямах: а) захоплення Зимового палацу та арешт царської сім'ї; б) оволодіння Петропавловською фортецею, що тримала під прицілом своїх гармат центр Петербурга; в) встановлення контролю за діями Сенату, тиск на сенаторів з тим, щоб вони підписали Маніфест до народів Росії, у якому повідомлялося про здійснення державного перевороту та програму майбутніх суспільних реформ. Проте цей доволі стрункий змовницький план з самого по­чатку свого здійснення зазнав невдачі. Першим ударом було те, що сенатори рано-вранці присягнули імператорові Миколі І і роз'їхалися по домівках. Другим — нерішучість О. Якубовича та О. Булатова, які, боячись пролиття крові, не наважилися зі сво­їми збройними формуваннями на захоплення Зимового палацу та Петропавловської фортеці. За цих обставин поява на Сенат­ській площі понад 3 тис. солдатів Московського та Гренадерсь­кого полків і гвардійського морського екіпажу на чолі з офіцерами-революціонерами вже фактично нічого не вирішувала. До того ж серед повсталих не було єдності: одні йшли на площу для здійснення воєнного перевороту, другі — щоб шляхом де­монстрації примусити Миколу І піти на глибокі суспільні ре­форми, треті, будучи революційними романтиками, вважали, що цей виступ має насамперед символічне, пропагандистське та виховне значення і служитиме прикладом для майбутніх по­колінь революціонерів. Намагаючись виправити становище та продовжити почин "Північного товариства", 29 грудня 1825 р. члени Васильківської управи С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін підняли пов­стання Чернігівського піхотного полку в селі Трилісах поблизу Василькова на Київщині. У лавах повсталих налічувалося понад 1 тис. солдатів та 19 офіцерів. Лідери виступу склали "Правос­лавний катехізис", в основу якого були покладені головні декаб­ристські постулати — повалення самодержавства, скасування крі­посного права, встановлення демократичних порядків. Після то­го як цей документ було зачитано перед строєм, полк рушив на Білу Церкву. На жаль, повстанці діяли повільно., нерішуче, втра­чаючи ініціативу і час. Дізнавшись, що уряд вивів з Білої Церкви 17-й єгерський полк, на з'єднання з яким поспішали повсталі, лідери виступу повернули війська на Волинь. Цей напрямок не був випадковим — чернігівці розраховували на допомогу членів "Товариства об'єднаних слов'ян". Проте вже наступного дня бі­ля села Устимівки повстанці зіткнулися з переважаючими сила­ми царських військ і зазнали поразки. Після придушення повстання декабристів політичне життя в Україні на деякий час завмирає. Приспана самодержавством, занурена у летаргічний сон громадськість українських земель лише декілька разів спромоглася заявити про свою опозицій­ність. Незважаючи на тиск та терор пануючого режиму, ідеї де­кабристів знайшли своїх прихильників, і революційна боротьба у суспільстві продовжувалася.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.