36. Вчення г. Гегеля про державу і право

Грандіозну філософську систему, що охоплює всю сукупність теоретичних знань того часу, створив видатний німецький філософ Георг Гегель (1770—1831). Ключем до розуміння гегелівської філософії є його робота «Феноменологія духу», де на основі діалектики обґрунтовані висновки про роль праці у формуванні людини´і її свідомості, шлях до тлумачення процесу пізнання як суспільного й історичного розвитку. Основними частинами його філософської системи є: логіка, «натурфілософія» (філософія природи) і філософія духу. Остання частина містить у собі суб´єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), об´єктивний дух (до йоґо сфери віднесені всесвітня історія, вчення про право і державу) і абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія). У «Філософія історії» вчення про всесвітню історію представлено як єдиний закономірний поступальний процес.

Вчення про право і державу викладено головним чином у роботі Гегеля «Філософія права». Науку про право він розглядає як частину філософії. («Наука про право є частина філософії»). Задача філософії ним бачилася в тім, щоб осягнути право і державу як продукти розумної діяльності людини, що одержали своє втілення в реальних суспільних інститутах. На його думку, філософія права не повинна займатися ні описом існуючого, чинного законодавства (це предмет позитивної юриспруденції), ні складанням проектів ідеальних кодексів і конституцій на майбутнє. Вона повинна розглядати розумність права, осягнути істину про право і моральність. Задача науки про державу, за Гегелем, —- осягнути і зобразити державу як щось розумне в собі. Не конструювати державу такою, якою вона повинна бути, але як повинна бути пізнана.

Своє розуміння предмета і методу філософії права і держави Гегель виразив у знаменитому афоризмі: «Що розумно, то дійсно, і що дійсно, то розумно». Теоретики Нового часу по-різному трактували його, але гегелівська теза про тотожність розумного і дійсного має на увазі не все існуюче, а лише необхідне, розумне і сутнісне в ньому. Ідеї Гегеля — це суть речей, понять.

Тому предметом філософської науки про право у Гегеля виступає ідея права — єдність поняття права і його здійснення, наявного буття. Ідея права є свобода, буття свободно!´ волі, прояв природного права. Він відкидає концепції, що визначали право як взаємне обмеження індивідами своєї свободи в інтересах загального блага. Відповідно до його вчення справжньою свободою володіє загальна (а не індивідуальна) воля. Вона вимагає, щоб суб´єктивні устремління індивіда були підлеглі моральному обов´язку, права громадянина співвіднесені з його обов´язками перед державою, свобода особистості — погоджена з необхідністю.

Поняття «право» вживається в гегелівській філософії в трьох основних значеннях: 1) право як свобода («ідея права»); 2) право як певна ступінь і форма свободи (ділення права на абстрактне, мораль і моральність у сфері родини, громадянського суспільства і держави); 3) право як закон (позитивне право).

37. Сутність політичної доктрини Кирило-Мефодіївського братства

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.

Історія створення.Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич.Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846» Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич, Олександр Тулуб.У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське товариство (братство) виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р.З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелегенція. Програма Програмні положення братства були викладені у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», основним автором яких був Микола Костомаров, та у «Записці», написаній Василем Білозерським. В основу документів лягли ідеї українського національного відродження і панславізму. Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

Кирило-мефодіївці, єднаючись на основі спільних політичних поглядів, бачили різні шляхи проведення їх у життя — від ліберально-поміркованого реформізму (Микола Костомаров, Василь Білозерський, Пантелеймон Куліш) — до революційних методів боротьби (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький).

Члени братства вели активну громадсько-політичну діяльність: вони поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів, прокламацій («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»), твори Тараса Шевченка; займалися науковою працею і виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, в яких проповідували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання і видання нових книг (зокрема, Пантелеймон Куліш підготував перший підручник з історії України «Повість про український народ», виданий 1846 року, та ін.).