19. Сутність політичного вчення Ібн Халдуна

Ібн Хальдун (ібн Халдун), Абу Зейд 'Абд ар-Рахман бін Мухаммад бін Мухаммад ібн Хальдун аль-Магрібі, аль-Андалусі, ат-Тунісі, аль-Хадрамуті арабською عبد الرحمن بن محمد بن محمد ابن خلدون, латиницею Ibn Khaldun (27 травня 1332—1406) — середньовічний арабський філософ та історик. Автор «Вступу» (Мукаддіма) — соціальної, історичної, філософської, політичної та економічної енциклопедії середньовіччя. Ідеї ібн Хальдуна залишаються актуальними й досі.

В основі історіософського вчення ібн Хальдуна знаходяться ідеї соціологічного спрямування. У створеній ним «науці про людське об'єднання» мислитель детально обґрунтовує теорію, яка згодом, вже у європейській науці, отримала назву «теорії соціального договору». Продовжуючи розвивати соціально-політичне вчення арабських перипатетиків, зокрема аль-Фарабі, ібн Хальдун переосмислює суспільство зовсім в новому руслі — руслі кратоцентризму. Стимулом створення суспільства є не лише забезпечення загальнолюдських потреб, а й «стримування від ворожості». Остання є особливістю людської природи. Саме таку функцію на перших етапах розвитку виконує мульк — царська влада, яка, відповідно до уявлень ібн Хальдуна, «характеризується перевагою над кимось та примусом». В певних аспектах вона навіть підміняє релігію адже, як відзначає мислитель, «помиляється той, хто вважає релігійну місію обов'язковою». Стабільність царської влади гарантується почуттям групового духу, сформованого на основі родинних або дружніх зв'язків. Втім, перші є більш тривкими. «Груповий дух» ('асабійя, букв. — «прив'язаність») виступає в якості надійного підґрунтя для створення династії, тривалість перебування при владі якої в середньому сягає 120 років. В залежності від економічних та соціальних показників, ібн Хальдун виокремлює два типи суспільств — «бадавва», тобто «сільське, кочове суспільство» (напр., кочові араби — бедуїни), а також «хадара» — «осідле, міське населення».

Крім соціально-політичного вчення, ібн Хальдун досить багато уваги звертав на економіку (зокрема, вивів поняття вартості праці та встановив зв'язок між політикою та економічною ситуацією в містах) та інші сфери соціально буття. В «Мукаддімі» присутні і оригінальні релігієзнавчі погляди (мислитель розмежовував «релігійну спільноту» (мілля) та «Божественний закон» (дін), а також пов'язував пророчу міссію (нубувват) із груповим духом.

Економічні погляди вченого охоплюють такі положення: 1. Еволюція суспільного розвитку пройшла три періоди: дикунства, примітивності (коли люди займались в основному землеробством і тваринництвом), цивілізації (коли виробляється більше продукції, ніж необхідно для існування завдяки розвитку ремесел, утворення та зростання могутності міст, торгівлі та науці). Перехід від примітивності до цивілізації - це генезис відносин панування й залежності. Висловив думку про існування природних законів економічного розвитку, які керують господарською діяльністю людей, спрямовують соціальний прогрес. 2. Перехід від примітивного до цивілізаційного суспільства пояснюється появою додаткового продукту, майбутньої нерівності, відносинами панування і підкорення. Ібн Хальдун підкреслив, що основна праця створює необхідний продукт, а додаткова – додатковий. Необхідний продукт створюється у сільському господарстві, поява додаткового продукту зумовлена розвитком промисловості та торгівлі, що забезпечує поділ праці. 3. Властивостями товару є ціна і вартість. Ціна є грошовим виразом вартості товару. На зміну ціни впливає демографічна ситуація в країні, природні чинники, державні податки та ринкові збори, отже ціна товару залежить від попиту та пропозиції. Вартість має трудове походження, задоволення потреб можливе через купівлю-продаж на ринку на основі еквівалентного обміну залежно від кількості затраченої праці на їх виробництво. Розмір «вартості праці» залежить, по-перше від «кількості праці людини», по-друге, від «її місця серед інших праць», по-третє, від «потреби людей у ній». 4. Гроші повинні бути біметалеві – із золота та срібла. Вони виконують функцію засобу обігу та вартості, а також нагромадження капіталу. Негативне значення для розвитку господарства має псування грошей владою. Дорогоцінні метали не створюють багатства. Багатство – це сукупність товарів, що мають вартість. 5. Торгівля є природним способом добування необхідних засобів до життя. Суть торговельного прибутку : «Торговець купляє по дешевій ціні, а продає по дорогій». Засуджував спекуляцію, особливо хлібом. Найдієвішим засобом досягнення розквіту міст вважав зменшення податків, заохочення розвитку зовнішньої торгівлі.