19. Партнерство (товариство) як форма організації підприємництва.

Товариство (або партнерство) – це добровільне комерційне обўєднання двох або більше осіб, в якому володіння, управління і розподіл прибутку (чи збитків) регулюється узгодженням, яке заключене між партнерами.

Максимальна кількість членів партнерства регламентується законодавством.

Узгодження – це письмовий договір визначеної форми, підписаний членами партнерства. В ньому відображають: внесений учасниками капітал, відношення до прибутків та збитків. Назва фірми, тривалість існування партнерства, обовўязки та права партнерів на отримання частки прибутку.

Цей тип організації бізнесу складніше у порівнянні із “Власним ділом” і у визначеній мірі є результатом його розвитку.

Існує два види товариств (партнерств):

• товариства з необмеженою відповідальністю (вони повністю відповідають за ведення справи). Всі партнери повинні відповідати за борги своїм майном.

• товариства з обмеженою відповідальністю – Limited Partnership (партнери мають обовўязки в межах вкладеного ними капіталу чи визначеної суми грошей). Тут є хоча б один партнер, який відповідає за борги лише у визначених рамках (межах).

Прибутки товариства розподіляються між “обмеженими” та “необмеженими” партнерами у відповідності з раніш визначеним співвідношенням. “Обмежений” партнер ризикує сумою, не більше, ніж його вклад, а тому його частка загального прибутку значно менша, ніж та, яка дістанеться “необмеженому” партнеру (% співвідношення).

Виділяють також тимчасові партнерства, які створюють за неформальним узгодженням між двома чи трьома партнерами у звўязку з виконанням конкретного комерційного контракту.

В формі партнерств створюються професійні фірми в області бухгалтерського обліку, аналізу фінансово-господарської діяльності, з аудиту, фінансового менеджменту, юриспунденції тощо.

Переваги товариств і “Власного діла” в цілому подібні.

До недоліків партнерств закордонні економісти відносять такі:

1. Фінансові можливості все ж таки обмежені і не завжди достатні для розширення виробництва.

2. Власники партнерства можуть нести необмежену відповідальність по всім його зобовязанням.

3. Фактор нестабільності – фірми припиняє своє існування за бажанням одного із партнерів не продовжувати свою участь в ній, або в випадку його смерти. В цьому випадку треба заключити нове узгодження і т.д. Це все нові труднощі.

4. З доходів партнерств сплачують податки на доходи фізичних осіб (дивись вище “Власне діло”).

5. Важливі рішення з питань управління партнерством повинні прийматись більшістю голосів його членів. Іноді важко досягнути єдності думок, тому прийняття рішення може затягнутися.

6. Обмеженість доступу до фінансового ринку (особливо в нашій країні).

Виділяють два типи партнерств (товариств):

1. Активні або головні, в яких усі члени партнерства приймають участь в управлінні і несуть необмежену відповідальність.

2. Пасивні, або комадитні партнерства (партнерства на довірі). Його учасники вкладають гроші, але вони не повўязані безпосередньо з діяльністю фірми, вони несуть обмежену відповідальність.

Партнерства з обмеженою відповідальністю бувають:

• відкриті;

• закриті.

В перший тип залучається велика кількість партнерів, число яких обмежується лише бажанням активного (головного) партнера припинити рост фондів підприємства. закриті партнерства з обмеженою відповідальністю включають лише певну кількість пасивних його партнерів. (В США – не більше 35). Пасивними партнерами можуть стати лише багаті люди. (В США – власний капітал не менше 1 млн. долл.).