Ньюкаслська хвороба

(НХ, хвороба Ньюкасла, пс.евдочума птиці, азіатська чума птиці; англ. №лусазї!е (Іізеазе)

Визначення хвороби. Нькжаслська хвороба - це висококонтагіозна хвороба птиці, переважно ряду курячих, яка супроводжується пневмонією, енцефалітом і множинними геморагічними ураженнями внутрішніх органів.

Розповсюдження. Хвороба реєструється в усіх країнах світу з розвиненим промисловим птахівництвом. Вперше її діагностували на острові Ява, а описав Кронвельд в 1927 році,

Економічні збитки. Ньюкаслська хвороба відноситься до особливо небезпечних інфекцій, і за правилами про неї всі країни обов'язково сповіщають МЕБ. При первинних спалахах і гострому перебігу загибель молодняка сягає 100%.

Економічні збитки збільшуються через необхідність жорстких обмежень в діяльності господарств, зниженням продуктивності дорослої птиці, забоєм птиці та дорогими засобами вакцинації.

Збудник хвороби. Мор^^Р^Л'-..^І^мі^чний_склад_,__систематик_аі Збудник хвороби - вірус з родини РагатухоуІгісіае, роду Рагатухоуішз. Криптограма вірусу - Е/1 : 5-8/1 : З/Е : У/О.

Під електронним мікроскопом віруси мають, в більшості, сферичну форму з діаметром віріонІв 100-200 до 450 нм. Зустрічаються також нитчасті, пал очко подібні та ракетоподібні форми.

Геном вірусу - одноланцюгова нсгативно-полярна РНК. РНК не інфекційна, але нуклеокапсид має інфекційні властивості. Нуклеокапсид трубчастий, спіральної симетрії.

Зовнішня лІпопротеїдна оболонка має виступи (відростки, пілі) довжиною до 8 мм, що "відповідають" за гемаглютинуючІ властивості вірусу. ВІрус аглютинує еритроцити птиці, амфібій, рептилій, ВРХ, свиней, коней, мишей, морських свинок. Є штами вірусу хвороби Ньюкасла, що не аглютинують еритроцити ВРХ, МРХ, свиней та коней.

Стійкість. Вірус стійкий до дії несприятливих факторів оточуючого середовища. В заморожених тушках він виживає до 6 місяців, а при мінус 20 С - понад рік. В навколишньому середовищі при температурі 18-20°С і вологості повтря 64-76% житгєздатність вірусу зберігається до 50 днів. При інкубації яєць вірус, що знаходиться на шкаралупі яєць, інактивується, а той, що в середині яйця - виживає протягом всього періоду інкубації. При

температурі +65+75 С вірус гине за ЗО хвилин, а при +100 С - за кілька секунд. Низькі температури консервують вірус НХ.

Антигенні властивості. Гемаглютиніни усіх родів параміксовірусїв імунологічне різні. Нейрамінідаза вірусу ньюкаслської хвороби дає перехресні реакції з вірусом парагрипу гризунів (хвороба Сендай).

Спектр патогенності. Чутливі до вірусу хребетні. Частіше хворіють кури та індики. У природніх і експериментальних умовах до цього захворювання сприйнятлива і інша птиця - свійська та дика {гуси, качки, фазани, лебеді, папуги, баклани та ін.). За вірулентністю штами поділяють на три групи: велогенні, мезогенні та ленто генні.

Тропізм. Вірус ньюкаслської хвороби проявляє: тропізм до нервової, легеневої і вісцеральної тканини та ендотелію.

Культивування вірусу. Культивують вірус НХ на 9-11 -добових курячих ембріонах, заражають в алантоїсну порожнину. Використовують також культуру клітин курячих ембріонів. Для виділення вірусу Іноді необхідно зробити 3-5 пасажів. Характерні ознаки ураження ембріонів вірусом НХ -множинні крововиливи на голові, тілі та лапках. Загибель ембріонів після зараження залежить від патогенності вірусу: велогенні штами вірусу вбивають курячі ембріони через 32-60 годин, мезогенні - через 60-90 годин, лентогенні - через 100 годин і більше.

Джерела шфекшїта шляхи передачі. Джерелом вірусу є хвора птиця та вірусоносії. Вірулентність польових штамів вірусу дуже варіює. Загабель коливається від 80-90% (нейротропні штами) до 99-100% (вісцеротропні штами). Зараження птиці відбувається при безпосередньому контакті з хворою, а також через забруднені корми та воду. Поширюється вірус і аерогенним шляхом. Джерелом вірусу є також трупи, тушки, незнезаражені відходи боєнь, Інкубаційне і товарне яйце. Носіями вірусу можуть бути пасивно імунні курчата, Інфіковані в перші дні життя, і доросла птиця з низьким імунним фоном. Переносниками вірусу можуть бути безпритульні собаки та кішки, лисиці, гризуни, дика птиця, мухи, пташині кліщі. Вірус в господарство може занести І людина із забрудненими одягом та взуттям.

Патогенез, Вірус, що потрапив через слизові оболонки до організму, вже в першу добу потрапляє в кров і різні органи. Уражується центральна нервова система, органи дихання та травлення. В результаті інтоксикації з'являються масові крововиливи на слизових та серозних оболонках.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період 3-7 днів, Симптоми залежать від тропізму вірусу (нейротропний, пневмотропний, вісцеротрошшй). При виникненні НХ в стадах невакцинованої птиці хвороба звичайно набуває гострого чи надгострого характеру з такими проявами: розлад дихання, пригнічення, слабкість, Іноді пронос, посиніння Іребеня та загибель. Можливі паралічі кінцівок. Смертність 90-100%.

В стаціонарно неблагополучних господарствах, коли вірус НХ потрапляє до організму пасивно імунних курчат або щепленої дорослої птиці, хвороба має безсимптомний перебіг, або окремі ознаки спостерігають у курчат, зрідка - у дорослих курей. Звичайно хворіють 20-30-добові курчата, у

яких вже нема материнських антитіл, а напружений поствакцинальнии імунітет ще не сформувався. Курчата пригнічені, дихання важке з характерним хрипом - при вдиханні вони відкривають клюв і витягують шию, видаючи звуки на зразок "каркання". З'являються ознаки ураження нервової системи: тремтіння (тремор) голови, перекручування шиї, параліч кінцівок. Часто відмічають пронос; фекалії пінисті, зеленкуватого кольору, іноді з домішком крові.

В перші 4-5 днів спалаху захворювання загибель дуже велика, до 8-10 доби вона знижується до мінімуму. У дорослих курей перехворювання триває 2-3 тижні І проявляється зниженням несучості на 50%. Птиця пригнічена, сонлива, погано їсть. У деяких курей спостерігають важке дихання з позіханням, нервові явища і пронос.

Патрлогоанатомічні ознаки. У птиці, що загинула після гострого перебігу хвороби, знаходять чіткі крововиливи на сосочках залозистого шлунку та наявність «паска» (російською — поясок) на кордоні з м'язовим шлунком - характерна ознака. Бувають крововиливи і в місці з'єднання (біфуркації) сліпих відростків. На слизовій товстого кишечника виявляють некротичні виразки - "бутони".

На слизовій оболонці прямої кишки виявляють плямисті чи смугасті крововиливи. Селезінка збільшена, бліда, плямиста. Печінка, нирки кровонаповнені. Серцевий м'яз з дистрофічно-дегенеративними змінами, корововиливами, в серцевій сорочці - ексудат. Яєчники гіперемійовані, фолікули збільшені, іноді розірвані.

При респіраторній формі хвороби відмічають набряки шкіри голови, гіперемію та запалення слизової оболонки гортані і трахеї, ознаки пневмонії і запалення повітроносних мішків. У трупів курей, у яких перебіг хвороби відбувався на імунному фоні, крововиливів у слизовій шлунково-кишкового тракту може і не бути.

Діагностика. Діагноз і диференціальний діагноз ставлять на підставі епізоотологічних, клінічних даних і результатів лабораторних досліджень.

Лабораторна діагностика. Матеріал для досліджень: головний мозок, трахея, легені, селезінка, печінка, нирки, а також проби сироваток крові.

Експрес-методи діагностики використовують РГА та РЗГА, РІФ, РИГА, ІФА, ПЛР.

Повне вірусологічне дослідження включає ізоляцію збудника на курячих ембріонах, на первинних культурах курячих фібробластів, постановку РГА та РЗГА і біопробу на курчатах.

Із патматерІалу готують суспензію 1:10, центрифугують 10- 20 хвилин при 2000 обертах. Надосадову рідину обробляють антибіотиками (100-200 од/см" пеніциліну і 500-1000 мг/см³ стрептоміцину). Заражають не именше 10 ембріонів 9-10-добової інкубації на ХАО. Овоскопують кожний день, ембріони гинуть на 1-3 добу, у загиблих ембріонів виявляють крововиливи на тілі. Якщо ембріони не гинуть, то п'ять з них через 72-120 годин охолоджують в холодильнику при +4°С протягом 16-18 годин, розтинають і з навколоплідною рідиною ставлять крапельну РГА на предметному склі. Якщо ембріони не гинуть, то проводять 3-5 "сліпих" пасажів на курячих ембріонах, використовуючи навколоплідну рідину. Результати вважаються негативними, якщо немає загибелі ембріонів в усіх пасажах і не знайдені гемаглютиніни. При наявності загибелі ембріонів або встановленні гемаглютинації вірусу проводять титрацію його в РГА і ставлять РЗГА за відповідними методиками.

Ізолювати вірус можна на культурах клітин - курячих фібробластах; через 2 доби вірус проявляє ЦПД, а в культуральній рідині знаходять гемаглютиніни.

Ідентифікують вірус в РЗГА, РЗГАд, РН, РЗК, РІФ, ІФА.

Парні сироватки крові досліджують в РЗГА, РИГА, РН, РДП, РРГ, ККРА, ЕІЛЗА.

В деяких випадках ставлять біопробу на неімунних курчатах та на курчатах, вакцинованих проти НХ та класичної чуми птиці. Неімунні курчата та імунізовані проти класичної чуми птиці гинуть з характерними для НХ клінічними ознаками.

Ретроспективна діагностика ^ виявлення зростання титрів антитіл в РЗГА, РИГА, РН, РДП, РРГ, ККРА або ЕІД8А в парних пробах сироватки крові, що відібрані з інтервалом 2-3 тижні.

Противірусний імунітет. Птиця, що перехворіла в природних умовах, одержує гіожиттєвий імунітет. Довготривалість несприйнятливості вакцинованої птиці залежить від біологічних властивостей вакцинних штамів, віку птиці і методів вакцинації. В крові з'являються віруснейтралізуючі, гемаглютинуючі, преципітуючі і комплемензв'язуючі антитіла.

Для вакцинації широко використовуються живі вірус-вакцини із лентогенних штамів В), Ла Сота, Н, Бор/7 4/ВГНКИ, які вводять внутрішньом'язово або із штамів У4. Яоакіп, які використовують із кормом. Розроблені інаїггивовані, генно-інженерні та асоційовані вакцини (ІБ+ХН; ІБ+ІЛТ+ХН).

Вакцинацію молодняка проводять під контролем напруженості імунітету в РЗГА {або іншій серологічній рекцн), в залежності від пасивного материнського імунітету. Якщо титри антитіл не менше, ніж у 20% курчат коливаються від 0 до 1:4, в таких випадках вакцинацію курчат починають з 8-добового віку. Коли тири антитіл вищі, то вакцинуют:, птицю в 15-20-добовому віці. Після кожної вакцинації через 15-20 діб перевіряють напруженість імунітету. При встановленні титрів 1:8 і вище у 80% птиці груповий імунітет вважається достатнім.

Профілактика та заходи боротьби. При встановленні ньюкаслської хвороби на господарство накладають карантин. Проводять заходи відповідно до ветеринарного законодавства, хвору птицю знищують, проводять дезинфекцію. Карантин знімають через ЗО діб після останнього випадку захворювання та негативних результатів вірусологічних досліджень.