2. Хвороби, що викликаються днк-геномними вірусами

Хвороба ауєскі - МогЬиз Аи)є8куі

(несправжній сказ, псевдосказ, інфекційний бульбарний параліч)

Визначення хвороби. Гостре інфекційне вірусне захворювання багатьох видів тварин, що характеризується ураженням центральної нервової системи й органів дихання, сильною сверблячкою та розчухуванням на місці проникнення збудника (у свиней сверблячки не буває).

Розповсюдження хвороби. Реєструється у всіх країнах світу.

Економічні збитки дуже великі і складаються із загибелі поросят і молодняка хутрових звірів (до 80%), а також витрат на оздоровлення та профілактику хвороби.

Збудник. Морфологія, хімічний склад,, _систематика. Вірус Із родини герпесвірусів Нефеяуігідае роду УагісеПоуігиз. Вірус хвороби Ауєскі має дволанцюгову ДНК, сферичної форми (ікосаедральний капсид з 162 капсомерами), є ліпопротеїнова оболонка, 20-32 структурні білки, діаметр 170-200 нм. Репродукція вірусу відбувається в ядрі, віріони при дозріванні виходять брунькуванням через ядерну мембрану. Криптограма: В/2:80-150/6:8/8:У/0.

Стійкість. Вірус хвороби Ауєскі досить стійкий. Прямі сонячні промені Інактивують його через 6 годин. Зберігає життєздатність при 15°С 63 доби, при 4°С - до 140 діб, при 1°С - до 4-х років, а при -40°С - 5-Ю років. У тканинах висохлих трупів гризунів зберігається до !75 днів, у трупах, що гниють, - 28 днів, УФП Інактивують його за 1 хвилину, температура +60°С -за 1 годину, а 100°С - за 1 хвилину. Вірус зберігається у сечі і гної 3 і 4 тижня влітку та 8-І5 і 8 тижнів взимку, відповідно.

Антигенні властивості. Вірус хвороби Ауєскі має один серотип, незважаючи на великі варіації вірулентності і тропізму різних штамів. Існує антигенна спорідненість з вірусом простого герпеса. У поверхневій оболонці вірусу розрізняють 3 головних глікопротеїди, які індукують синтез нейтралізуючих, преципітуючих та комплементзв'язуючих антитіл (їх виявляють у РН, РЗК і РДП). На ранній стадії хвороби синтезуться І£ класу М, які можна виявити у РИГА. Вірус аглютинує еритроцити миші.

Спектр патогенності. До вірусу хвороби Ауєскі сприйнятливі свині, велика рогата худоба, вівці, кішки, собаки, хутрові звірі і гризуни. Відносно стійкі до вірусу однокопитні і примати.

Тропізм. Вірус хвороби Ауєскі виявляє тропізм до епітеліальної і нервової тканини, є пневмотропні та пантропні штами вірусу.

Культивування. Вірус культивується на кролях, білих мишах, первинних культурах клітин КЕ, нирок поросят, ягнят, великої рогатоїхудоби, мавп І на перещеплюваних культурах клітин (НеЬа, Нер та Ін.). Вірус викликає ЦПД- округлення клітин і утворення некротичних фокусів (бляшок) або синцитіїв з 2-Ю ядрами. Для культивування на КЕ необхідно кілька пасажів для адаптації вірусу.

Джерела зараження і шляхи передачі. Джерелом вірусу є хворі тварини та вірусоносії, які виділяють вірус з носовим і вагінальним слизом, слиною, молоком, спермою, сечею, фекаліями. Шляхи зараження -аерогенний і аліментарний, особливо небезпечні незнезаражені відходи боєнь. У природних умовах хвороба Ауєскі уражує домашніх тварин і хутрових звірів, особливо при тісному контакті. Заражаються тварини частіше, поїдаючи м'ясо, трупи, чи корми, забруднені виділеннями хворих. Велике значення в поширенні збудника інфекції мають різні види гризунів, коти та собаки.

Патогенез. Вірус, потрапивши в носоглотку, розмножується в слизовій оболонці і по нервах досягає центральної нервової системи, викликаючи негнІйний менінгоенцефалІт. Пневмотропні вірусні штами розмножуються в дихальній системі і викликають розвиток катаральної пневмонії.

Перебіг хвороби і клінічні ознаки. Інкубаційний період від 1 до 15 днів і більше. У доросліших тварин спостерігається дві форми хвороби: з ураженням органів дихання або центральної нервової системи з ознаками занепокоєння, салівації, сильної збудливості і підвищення температури тіла до 41 °С й вище. Характерною ознакою хвороби є сверблячка і розчухування в ділянці очей, ніздрів, рота, щік, задньої частини тулуба. У поросят до 10-денного віку частіше спостерігають паралітичну форму захворювання без сверблячки: спочатку вони пригнічені, а потім з'являються паралічі, частіше тазових кінцівок. Через 3-4 тижні поросята гинуть.

Патологоаматомічні зміни. У всіх тварин, крім свиней, відзначають розчухування в різних частинах тіла. Шкіра гиперемійована, набрякла, підшкірна сполучна тканина інфільтрована. Нерідко виявляють набряк гортані І легень; тканини мозку набряклі, розм'якшені, під оболонками крововиливи. У поросят у печінці, нирках, селезінці знаходять дрібні вогнища некрозу.

Діагностика. Матеріал для дослідження беруть у загиблих чи убитих з діагностичною метою тварин у період максимального прояву клінічних ознак. Для серологічних досліджень беруть по 5 мл крові в стерильні пробірки. У лабораторію направляють шматочки легень, печінки, селезінки, лімфовузли, мигдалики, головний і спинний мозок, плаценту і абортовані плоди, а також хворих тварин або трупи загиблих тварин.

Експрес-методи діагностики: РІФ, РИГА, РЗК, ІФА, ПЛР.

Вірусологічне дослідження. Для швидкого виявлення вірусу у патматеріалі використовують біопробу на кролях масою 2,0-2,5 кг. Кролям п/ш або в/м уводять по 1 -2 мл 10%-вої суспензії з патматеріалу. Біопробу вважають позитивною, якщо кролик гине протягом 2-10 діб з ознаками хвороби Аусскі: нервові явища, сверблячка і розчухування. Якщо загибель настає без ознак хвороби, біопробу повторюють, використовуючи матеріал від першого пасажу. Загибель кролів від зараження патматеріалом, отриманим від свиней чи хутрових звірів, без ознак сверблячки може свідчити про наявність вакцинних штамів вірусу хвороби Ауескі.

Для ідентифікації вірусу проводять його виділення в культурі клітин за загальноприйнятою схемою з наступною постановкою РН. РИГА, РДП, РЗК або ІФА.

У латентно хворих тварин розроблено алергічну пробу методом уведення інактивованого нагріванням вірусу у нижню повіку або у внутрішню поверхню стегна. У позитивному випадку на місці введення через 24-48 годин формується припухлість з почервонінням у центрі.

Диференціальна діагностика проводиться від сказу, хвороби Тешена, чуми, грипу, набрякової хвороби, лістеріозу, енцефаломієлітів, кормових отруєнь.

Противірусний імунітет. У перехворілих тварин імунітет

нестерильнии, триває 1,5-2 року. Колострапьний імунітет у поросят досить напружений протягом 3 тижнів. Для профілактики використовують інактивовані, живі та генноінженерні вакцини. У країнах СНГ живі вакцини виготовляють із штамів ВГНКІ, УННЕВ-18вс та БУК628, інактивовану формаліном ГОА вакцину - із штаму 18-Е, БУК, ВГНКІ, К. За кордоном розроблені субодиничні та рекомбінантні вакцини.

Профілактика і заходи боротьби. Для профілактики у племінних господарствах застосовують інактивовані вакцини; у відгодівельних господарствах і у випадку виникнення хвороби - живі вакцини. Імунітет при вакцинації живими вірусвакцинами 12 місяців^ а Інактивованими - 10 місяців. Відповідно до ветеринарного законодавства уводять обмеження, проводять вакцинацію, лікування, дезинфекцію розчинами їдкого натру, формаліну чи свіжогашеного вапна.

З появою хвороби на господарство накладають карантин і проводять загальні ветеринарно-санітарні заходи. Карантин знімають через 1 місяць після припинення захворювання і проведення усіх необхідних заходів.