1. Хвороби, що викликаються рнк-геномними вірусами

Сказ - НаЬіе»

Визначення хвороби. Сказ - це зооаитропонозна хвороба, що має гострий перебіг, супроводжується важким ураженням центральної нервової системи і закінчується, як правило, загибеллю тварини.

Розповсюдження хвороби. Хвороба відома з часів глибокої давнини, реєструється у всіх країнах світу,

Економічні збитки. Сказ - смертельне захворювання тварин і людини. Економічні збитки спричинені загибеллю тварин та витратами на заходи боротьби з хворобою.

Збудник. Морфологія, хімічний склад, систематика. Вірус сказу відноситься до родини Рабдовірусів ИаЬсІОУІгісІае, рід ЬіззауІшз (криптограма: К/1; 4/2; У/Е: У,І/О,Оі, Ас).

Збудник сказу має кульоподібну форму, діаметр віріону 50-95 нм, а довжина 170-180(130-380) нм. НуклеокаПсид спіральний, оточений білково-лїпІдною оболонкою з поверхневими виступами - пепломсрами.

Геном вірусу - одноланцюгова РНК із молекулярною масою 3,5 - 4,6 х 10⁶Д. Віруси містять від 4 до 5 головних, поліпептидів, включаючи транскриптазу (РНК-залежну полімеразу). Вірус сказу може виявляти гемаглготинуючу активність завдяки наявності поверхневого глішпротеїнуМ.

Реплікація відбувається в цитоплазмі, а збирання здійснюється, за допомогою брунькування від -плазматичної мембрани • або від внутрішньо плазматичних мембран.

Стійкість. Вірус сказу стійкий до гниття, відносно стійкий до фенолу і йоду, до висушування на повітрі. Для нього згубні високі температури, при температурі +60°С він руйнується через 5-10 хвилин: Вірус стійкий до низьких температур, швидко інактивується дезинфікуючими розчинами лугів і кислот. Для нього згубні УФП.

Антигенні властивості. Вірус сказу містить два антигенних компоненти: 8 та V. 5-антиген є загальним для усіх представників роду Ліссавірус і викликає утворення комплсментзв'язуючих І преципітуючих антитіл. V- антиген (поверхневий) індукує утворення нейтралізуючих антитіл і відповідає за формування імунітету. Гемаглютинуюча активність вірусу зв'язана з пепломерами. Вірус сказу аглютинує еритроцити гусаків • при температурі від 0 до +4°С й рН 6,4.

Спектр патогенності. До вірусу сказу сприйнятливі всі теплокровні тварини; найбільш сприйнятливі лисиці, вовки, шакали, кішки і ВРХ. Середня чутливість відзначена у собак, овець, кіз, коней і приматів, а низька -у птиці.

Тропізм. Вірус сказу виявляє тропічм до псршннГІ ІкІІмипи.

Культивування. У лабораторних умовах пірус скачу культивують на лабораторних тваринах (білих мишках, кролях), п 'нчсож ми курячих ембріонах і культурах клітин.

Джерела зараження і шляхи передачі. Передача вірусу від хнорого до здорового відбувається, як правило, при укусі, тому що иірус ВИДІЛЯЄТЬСЯ із організму зі слиною. Джерело збудника - хворі тварини і вірусоносії ча 8-10 днів до прояву клінічних ознак хвороби. Носіями збудника можуть бути 22 види диких тварин. На території України головним джерелом є червона лисиця та вовк, рідше борсуки, куниці, тхори, ласки і видри.

Патогенез, При зараженні вірус з місця проникнення потрапляє по доцентрових нервових волокнах у спинний і головний мозок. Розмноження вірусу в сірій речовині мозку викликає розвиток нагнійного енцефаліту. З мозку по відцентрових нервових волокнах вірус потрапляє в слинні залози. Тут у нервових вузлах він репродукується і після загибелі нервових клітин виходить у протоки слинних залоз і інфікує слину.

Перебіг хвороби і клінічні ознаки. Інкубаційний період варіює між 20-тим і 50-тим днями з коливаннями від 15 до 90 днів. Описані випадки і більш тривалого інкубаційного періоду - рік і більше:

При типовому перебігу хвороби у собак розрізняють буйну і тиху (паралітичну) форму розвитку хвороби. У тварини змінюється поведінка; вона ховається по темних кутках, пригнічення може різко змінюватись пожвавленням, пізніше з'являється лють і агресивність, спотворений апетит, а ковтання утруднене. Потім настає остання стадія хвороби - паралічі.

У тварин інших видів сказ може виявлятися по-різному, частіше е буйній формі з агресивністю. Якщо сільськогосподарські тварини на прив'язі, то рвуть її. прагнуть утекти, нападають на Інших тварин і людину. Агресивність особливо відзначена у вовків - нападають на тварин і людей. Лисиці є головним резервуаром збудника у Європі. Клінічний прояв сказу у лисиць виявляється незвичною поведінкою - вони не бояться людей.

І і атолого анатомічні зміни. При підозрі на сказ трупи розтинати не можна. Трупи тварин, що загинули від сказу виснажені, мають сліди укусів і розчосів, шерсть скуйовджена і змочена слиною. Шлунок порожній, іноді у м'ясоїдних тварин містить неїстівні предмети. Слизова шлунково-кишкового тракту запалена, іноді з крововиливами. У внутрішніх органах відмічають застійну гіперемію. Головний мозок набряклий, з крововиливами. При гістологічному дослідженні встановлюють дифузний негнійний енцефаліт лімфоцитарного типу.

Діагностика. Діагноз і диференціальний діагноз ставлять на підставі епизоотологічних, клінічних даних і результатів лабораторних досліджень.

У лабораторію відправляють голову або труп тварини (можна і головний мозок), суворо при дотриманні правил взяття і особистої безпеки.

Вірусологічну дослідження. У лабораторії проводять мікроскопічне, біологічне, гістологічне і серологічне дослідження. Мозкову тканину (з кожного відділу головного мозку - по два мазки-відбитки) досліджують

методом флюоресціюючих антитіл (МФА). При позитивних результатах в нейронах і поза клітинами виявляють гранули, що світяться яскраво жовто-зеленим кольором.

Метод пригнічення імунофлюоресценції - мазки обробляють антирабічним гамаглобуліном, а потім флюоресціюючим - світіння буде відсутнє.

Допоміжний метод - гістологічний з метою виявлення тілець Бабеша-Негрі у мазках з головного мозку, пофарбованих за Селлерсом. У позитивних випадках видно утворення у вигляді овальних чи довгастих гранул рожево-червоного кольору ( 3-9 мкм). Тільця Бабеща-Негрі утворюються не завжди.

При патогістологічному дослідженні на місці гангліозних клітин головного і спинного мозку, церебральних і вегетативних вузлів ( особливо п.Уа§из) виявляють "вузлики сказу" із клітин - сателлітів ( вузлики Бабеша).

Застосовують РДП. Розітерту масу головного мозку (з різних відділів) вміщують у центральні лунки агарового гелю, а в периферичні лунки наливають антирабічний гаммаглобулін, що розведений від 1:2 до 1:16. У позитивних випадках видно лінії преципітації. В РДП досліджують і матеріал, що згнив.

Негативні результати МФА, РДП та гістологічних досліджень не виключають сказ. У такому випадку обов'язково проводять біопробу на білих мишках. Матеріал - 10%-ва суспензія різних відділів мозку. Мишок, но 6-10 голів (16-20 г або сисунці 6-8 г) заражають інтрацеребрально, або підшкірне у верхню губу. Спостереження - ЗО діб. Загиблих у перші 48 годин не враховують. Від загиблих пізніше досліджують головний мозок усіма вище зазначеними методами. Вірус ідентифікують у реакції нейтралізації на білих мишках, Негативний діагноз може бути даний тільки по 30-добовщ біолробі, при відсутності специфічної загибелі мишей.

Перспективним є імунофементний аналіз (ІФА) для виявлення антигену у патологічному матеріалі.

Діагноз варто вважати встановленим при одержанні позитивних результатів досліджень хоча б по одному з зазначених методів.

Диференщальна, діагностика. Необхідно виключити хворобу Ауєски, при якій хворі не агресивні; у багатьох тварин спостерігають сверблячку і розчоси. У собак виключають нервову форму чуми, що характеризується затяжним перебігом, відсутністю агресії і можливістю одужання. Сказ коней відрізняється від інфекційного енцефаломієліту за наявністю сильної жовтушності слизових оболонок і відсутністю агресії при останньому.

Проти вірусний імунітет. В імунітеті безсумнівна захисна роль віруснейтралізуючих антитіл, хоча чітко їх кореляція зі ступенем напруженості імунітету у тварин відсутня. Очевидно, мають значення Т-лімфоцити та інтерферон.

Для специфічної профілактики сказу у собак і кішок застосовують суху антирабічну фенол-вакцину з мозкової тканини овець-продуцентів, зокрема Сумської біофабрики, культуральну інактивовану вакцину, інактивовану етанолвакщшу із штаму Щолково-51, Імунітет формується через 3-4 тижні після вакцинації терміном до 8 місяці», В Україні проходить випробування перша рекомбінантна антирабічна вакцина і* Інтиму УУК для псроарльної імунізації лисиць.

За кордоном (Франція, Бельгія) вже розроблені рекомбінантні антирабічні вакцини для пероральної вакцинації хижих тварин (наприклад, лисиць).

Профілактика та заходи боротьби. Тварин, що захворіли на сказ, знищують, а трупи спалюють. Для дезинфекції використовують 10%-вий гарячий розчин їдкого натру, 4%-вий розчин формальдегіду або розчин хлорного вапна з вмістом 5% активного хлору.

V

ЯЩУР - АрНіНае ерігооіісае

Визначення хвороби. Ящур - дуже контагіозна з гострим перебігом хвороба парнокопитнх тварин, що характеризується лихоманкою й утворенням афт і ерозий на слизовій оболонці (переважно рота) І ділянок шкіри без волосся (область вінчика І м'якуша, рідше - вимені).

Розповсюдження хвороби. Перші повідомлення про ящур тварин відносяться до середини XVI ст. Реєструвалися як епізоотії, так і панзоотії хвороби. Нині ящур поширений у всіх країнах світу.

Економічні збитки. Ящур наносить великий економічний збиток через загибель, недоодержання продукції і витрат на карантинні заходи.

Збудник. ^1орфолрш,__хІмічний склад^_систематика. Вірус ящуру відноситься до родини Рісогпауігісіае, рід АрЬІоуіІш. Криптограма - КЛ: 2,3 - 2,8/31,5 : 8/8: У/О. Віруси сферичної форми, не мають зовнішньої оболонки. Розмір вірусу ящура 22-25 нм. Число капсомерів 60. Вірус має 4 структури! білки. Геном вірусу представлений однією молекулою позитивної одноланцюгової РНК Із молекулярною масою 2,3 - 2,8 х 10⁶Д.

Стійкість. Віруси ящура стійкі до висушування І заморожування. Чутливі до формальдегіду, гидроксиламіну І змінам рН до 6,0 або 10,0. У молоці при 80-ЮО°С інактивуєтся за кілька секунд. Витримування при +80°С впродовж ЗО хвилин або кип'ятіння протягом 3-5 хвилин убиває вірус ящура. З дезинфікуючих речовин активні 2%-ові розчини формальдегіду І їдкого натру.

АЕтиг_енні^д_астиедстІ. Вірус ящура має 7 антигенних типів: А, О, С, Азія 1, Заі 1, 5аі 2, 5а£ 3, в кожному з яких є кілька варіантів (всього більше 60 варіантів).

Спектр патогенності. На ящур можуть хворіти всі ссавці, крім однокопитних. Найбільш чутливі КРС і свині. Вівці, кози І дикі парнокопитні стійкіші.

Тропізм. Вірус ящура має тропізм до клітин епітелію.

Культивування. Для цієї мети використовують культури клітин і лабораторних тварин, тому що культивування вірусу серійними пасажами в організмі природно сприйнятливих тварин коштовне і небезпечне з огляду поширення збудника інфекції. Культури клітин: моношарові первинні

клітини нирки свиней, теляти або дорослого ВРХ і ягняти; перещеплювані культури клітин (ВНК-21 і Щ-К.5-2), 3 лабораторних тварин частіше використовують 3-6-денних мишенят і морських свинок. Для зараження використовують культуральну рідину. Інкубаційний період - 2-7 днів, зрідка 21 день.

Джерела зар_аясенвя__і^шдяхи передачі. Джерело збудника інфекції -хворі тварини і вірусоносії, а також слина, носові витікання, одержана від хворих тварин сировина, продукти, контаміновані корми, зода, приміщення й ін. Джерелом зараження може бути усе, що контактувало із вірусом.

Шляхи зараження - через слизову ооолонку рота, ушкоджену шкіру й аерогенне, контакт при спільному утриманні хворих і здорових тварин.

Патогенез. Вірус проникає в організм у першу чергу через слизові оболонки ротової порожнини і дихальних шляхів. Тут він репродукується, утворюються первинні афти. Через лімфу і кров вірус проникає в органи лимфоїдної системи і накопичується. Потім розвивається вторинна віремія, і з'являються вторинні афти і екзантеми на ділянках шкіри без волосся. Вірус ящура має і міотропну дію, в результаті чого порушується серцева діяльність.

Перебіг хвороби і клінічні ознаки. Інкубаційний період 3-7 днів. Потрапляючи до організму, вірус на місці проникнення викликає запальний процес, що супроводжується підвищенням температури тіла, слинотечею, кульгавістю і закінчується утворенням афт і ерозій. Розрізняють доброякісну і злоякісну форми ящура. У молодняка частіше спостерігають швидкий септичний розвиток хвороби без видимих афтозних уражень, що закінчується загибеллю тварин у 80-100% випадків.

Патологоанатом Ічні зміни. Виявляють характерні ураження - афти й ерозії на слизовій оболонці рота, стравоходу, передшлунків і шкірі кінцівок, вимені та ін. У молодняка - геморагічне запалення слизової оболонки кишечника. На стінках шлуночків серця знаходять сірі чи жовтуваті осередки некрозів різного розміру, які надають серцю смугастого вигляду (так зване "тигрове серце"). Підібні зміни спостерігають іноді і в скелетних м'язах.

Діагностика. Діагноз і диференціальний діагноз заснований на аналізі клініко-епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін і результатів лабораторних досліджень.

ВІрусологічнеІдослідженнЯ; Матеріал для дослідження (від 2-3 хворих тварин беруть стінки дозрілих афт, що не прорвалися, у кількості не менше 5г): у КРС - з язика, у свиней - з п'ятачка або вимені, у МРС - з беззубого краю верхньої щелепи, зі шкіри міжкопитної щілини або вінчика. При необхідності консервують 50%-вим розчином гліцерину або заморожуванням. Афти повинні бути свіжі, щільної консистенції, без ознак - гниття.

Матеріалом для дослідження можуть служити також лімфовузли голови, підшлункова залоза, кістковий мозок, рідше інші паренхіматозні органи, а також м'яз серця. Для прижиттєвого виявлення вірусу ящура можна використовувати слину і кров хворих тварин. Для дослідження на вірусоносшстео у тварин беруть зішкрібок слизової оболонки глотки і

стравоходу (спеціальним зондом). При неможливості одержання зазначених кількостей проб допускається відбирати максимально можливу кількість патматеріалу для наступного розмноження вірусу в культурі клітин.

Екепрес-мет_одидіагностики та методи ідентифікації вірусу: ПЛР, ТФА, РЗК, РИГА.

Методи виявлення (індикації)_шрусу. Сутність методів полягає у виявленні біологічної дії вірусу на сприйнятливих тест-системах і його наступної ідентифікації серологічними методами. Проводять культивування на культурах клітин і бІопробу на тваринах. У культурі клітин (нирки свині або теляти) вносять по 0,1-0,2 мл суспензії патологічного матеріалу. Мишенятам-сисунам суспензію вводять підшкірне в дозі 0,1 мл, морським свинкам - у шкіру подушечок обох задніх кінцівок (метод тунелювання) у дозі 0,2-0,5 мл. Телятам матеріал уводять у товщу епітелію язика та у м'якуші всіх кінцівок у дозі 2-3 мл. За інфікованими тваринами спостерігають протягом 7 діб. З появою афт з них готують патматеріал і досліджують його в РСК для типування (встановлення антигенного типу) вірусу,

Ретроспективна_ діагностика: для визначення імунного статусу вакцинованих тварин використовують РЗК, РДП, РРІД, ЗІЕФ, реакцію серозахисту на мишенятах-сисунах або РН у культурі клітин.

Диференціальна діагностика. Необхідно диференціювати ящур від везикулярного стоматиту, віспи, злоякісної катаральної гарячки та чуми ВРХ, вірусної діареї ВРХ, контагіозної ектими овець та кіз, везикулярної хвороби свиней, везикулярної екзантеми свиней, некробактеріозу, копитної гнилі.

Імунітету У тварин, що перехворіли на ящур, формується імунітет тривалістю 8-12 місяців відносно того серотипу вірусу, який викликав хворобу. Однак, при появі вірусів ящура інших серотипів тварини можуть хворіти повторно. Імунітет при ящурі нестерильний, через це вірус може зберігатися в організмі перехворілих до року і більше.

Для активної Імунізації з профілактичною метою використовують інактивовані формаліном моно- і полівалентні вакцини. Вірус серотипів А, О і С для виготовлення вакцин вирощують у культурі клітин епітелію язика ВРХ або в культурі ВНК-21. Для ВРХ використовують сорбовану, а для свиней - емульговану вакцину. Імунітет після вакцинації формується через 10-14 діб І триває 6-12 місяців. Живі вакцини не розроблені. За кордоном є генно-інженерна та синтетичні вакцини.

Профілактика і заходи боротьби. В Україні ящур не реєструється понад 10 років. Однак, існує вірогідність заносу хвороби з інших країн. Ящур - карантинне захворювання, яке передбачає введення суворих охоронно-карантинних обмежень згідно з ветеринарним законодавством. '

Протиящурні заходи передбачають встановлення суворих охоронно-карантииних обмежень та встановлення загрозливої зони. У осередку спалаху проводять забій усіх хворих та сприйнятливих тварин, у загрозливій зоні тварин вакцинують. Для дезинфєкції використовують 2%-вий гарячий розчин

їдкого натру, 1%-вий розчин формальдегіду, 5%-вий розчин хлориду йодуабо аерозольним методом 20%-вим розчином формальдегіду.!»длМ* ^;

ВІРУСИ ГРИПУ ССАВЦІВ ТА ПТИЦІ

Збудники грипу мають спорідненість до мукополісахаридів та глікопротеїдів клітин слизових оболонок і багато схожих біологічних властивостей: здатність аглютинувати еритроцити, наявність у багатьох нейрамінідази, легкість культивування у курячих ембріонах та тропізм до органів дихання.

Мпгіфплогія. хімічний склад, систематика^ Віруси грипу відносяться до родини ОПЬотухоУІгі<Іае роду Іпгшепгауішд А, В та С. Рід А включає більшість вірусів грипу людини, ссавців та птиці. У назву вірусу включають такі відомості: джерело та місце ізоляції, формулу виду (номер серотипу НА - гемаглютиніну та НА - нейрамінідази. Криптограма вірусу грипу типу А -К/1:5£/1:8/Е:\ТО. Віріони вірусу грипу - плеоморфнІ часточки округлої форми діаметром 80-120 нм. Вони складаються з фрагментованого нуклеокапсиду спіральної симетрії 9-15 нм та лІпопротеїнової оболонки, на поверхні якої є близько 500 виступів довжиною 10-13 нм. Віруси мають геном з 8 неоднакових за розміром фрагментів односпіральної мінус-РНК. Кожний фрагмент кодує.окремі білки: чотири, пов'язані з нуклеокапсидом, а три входять до складу лІпопротеїнової оболонки (в тому числі І НА та НА). У віріонах міститься 70% білка, 18-37% ліпідів, 5% вуглеводів, 1% РНК. Вуглеводи та ліпіди мають клітинне походження. Репродукція вірусів відбувається у ядрі клітини, синтез білків та дозрівання - у цитоплазмі, виходить вірус з клітини брунькуванням через модифіковану (змінену) ділянку клітинної мембрани, яка змінюється завдяки білку М (матриксний

білок).

Стійкість. Чутливі до розчинників жирів, формальдегіду, пропіолактону, швидко інактивуються прогріванням до +56 С, УФП, при рН нижче 4,0.

Антигенні властивості вірусів грипу пов'язані з гемаглютиніном та нейрамінідазою; встановлено 14 антигенних підтипи вірусу грипу за гемаглютиніном та 9 підтипів - за нейрамінідазою. Антитіла до гемаглютиніну нейтралізують інфекційність вірусу, а до аглютиніну -пригнічують гемаглютинуючу активність.

Спектр патогенності На грип хворіють багато видів домашніх тварин.

Тропізм,. Вірус грипу епітеліотропний (переважно до епітелію респіраторного тракту).

Культивування, Добре культивується у курячих ембріонах та багатьох первинних та перещеплюваних культурах клітин, чутливі до вірусів грипу білі миші.

Джерела зараження і шляхи передачі. Основний шлях передачі -аерогенний. Джерелами інфекції є хворі тварини, що виділяють вірус у значних кількостях із витіканнями п носу, при чханні та з повітрям, що видихують.

Патогенез. Вірус швидко репродукується в епітеліальних клітинах дихальних шляхів, викликне запалення, дисїрофію, некроз та десквамацію слизової оболонки. У разі ускладнення бнктсріальною мікрофлорою розвиваються бронхіт або пневмонія,

Перебіг хвороби і клінічні ознаки. Перебіг хвороби часто гострий або підгострий. Спостерігають підвищення температури, пригнічення, відсутність апетиту, через 2-3 доби розвиваються риніт, конь'юнктивіт. Якщо хвороба набуває злоякісного характеру або ускладнюється, то видужання настає повільно, а летальність може досягати 60%.

Патологоанатомічні зміни залежать від перебігу хвороби та ускладнень патогенною мікрофлорою.

Діагностика. Діагноз грунтується на епізоотологічних, клінічних і патологоанатомічних даних та результатах лабораторних досліджень.