3.5.2. Система обробітку ґрунту під озиму тверду пшеницю.

Важливими елементами обробітку ґрунту є знищення бур'янів, високоякісне внесення добрив, вирівнювання поверхні ґрунту й ущільнення її посівного прошарку. Досить ефективним, особливо при нестачі вологи, є до посівне і після посівне прикочування ґрунту.

Встановлено, що скорочення механічних обробок ґрунту восени покращує вологозабезпеченість, її протиерозійні властивості, складає більш оптимальну щільність та скважність, а це сприяє отриманню насіння зернових культур з більш високими врожайними властивостями. [49].

Обробіток чорних парів розпочинають з лущення попередника (ЛДГ-15А) та оранки на глибину 25 - 27 см (ПЛН-5-35). Рано весною при дозріванні грунту поле боронують, а потім в міру появи бур’янів обробляють на різну глибину культиваторами (КПС-4). Першу культивацію слід проводити на глибину 10-12 см. Глибину наступних культивацій щоразу зменшують, щоб зберегти вологу.

Особливо велике значення для збереження вологи у верхніх шарах ґрунту має обробіток парів у літні місяці. Починаючи з липня кількість розпушень потрібно обмежити, виключити глибокі культивації - глибина культивацій не повинна перевищувати 5-7 см і проводитись лише при проростанні бур’янів та після дощу. Щоб запобігти висушування ґрунту замість культивацій на парах застосовують гербіцид – ураган.

Виключної уваги заслуговує передпосівний обробіток. Він повинен проводитись старанно відрегульованими на глибину обробітку лапами культиватора КПС-4 і не залишати не оброблених "огріхів". Нерівномірно по глибині оброблений посівний шар призводить до нерівномірної глибини загортання насіння, а це в свою чергу, призводить до зниження польової схожості насіння, нерівномірності розміщення сходів по площі і розтягнутості появи їх в часі, порушення синхронності розвитку рослин. Передпосівний обробіток проводять у день сівби на глибину загортання насіння 4-6 см.

3.5.3.Система удобрення.

Серед багатьох агротехнічних факторів, які діють на формування урожайних якостей насіння, добрива є найбільш сильними. Але регуляція мінерального живлення рослин у прямій дії і в післядії ускладнюється різною нерегульованою водозабезпеченістю, типами ґрунтів, температурним режимом та іншими факторами, які важко контролювати, але які необхідно враховувати.

Всі ці питання досить актуальні і потребують негайного вирішення, тому що гальмується ріст врожаю, погіршується якість зерна, знижується ефективність виробництва.

З рівнем азотного живлення рослин пов'язані багаточисленні процеси внутріклітинного метаболізму: інтенсивність нагромадження органічних речовин, азотвмісних продуктів обмін)', активних ростових і продуктивних процесів, розвиток вегетативних і генеративних органів, стій­кість рослин проти несприятливих умов довкілля та їх продуктивність. Азот стимулює ростові процеси, підвищує інтенсивність дихання та всього обміну речовин, тому надлишок його не спри­яє загартуванню рослин. Однак і нестача цього елемента в їх живленні гальмує ростові процеси внаслідок порушення в обміні речовин, що викликає пожовтіння та відмирання вегетативних ор­ганів і негативно відбивається на процесах загартування.

При внесенні річної дози азотних добрив до сівби існує загроза втрати частини азоту, при цьому за межі кореневого шару ґрунту може вимиватися 40-65 кг/га азоту [64]. Щодо оптимальної дози фосфорних добрив, то ці ж автори рекомендують вносити не менше Р₉₀

А за наявності в ґрунті рухомого фосфору 3 мг на 100г і більше (за Мачигіним) внесення їх недоцільне [65,66]. Для достатнього живлення рослин озимої пшениці на зрошенні є доза N₁₂₀ Р₉₀

Фосфор приймає участь у синтезі вуглеводів, утворення фосфорних ефірів цукрів, що є по­чатковою фазою синтезу вуглеводів та перетворення цукрів у процесах дихання й гідролізу полі­сахаридів. З фосфором пов'язаний синтез нуклеїнових кислот, нуклеотидів; фосфорилювання цих метаболітів та утворення ди- і трифосфонуклеотидів зумовлює запасання енергії, яка використо­вується на синтетичні процеси і перебудову субмікроскопічної структури протоплазми в період загартування. Зв'язок фосфорного обміну з вуглеводно-білковим і енергетичним обмінами здійс­нюється при безпосередній участі фосфорної кислоти в реакціях синтезу і гідролізу вуглеводів; еа виступає як джерело енергії, акумульованої у фосфатних зв'язках.

Калій підтримує на клітинних мембранах певний рівень електропотенціалів, з якими пов’язана їх проникність для катіонів, швидкість і направленість руху води і метаболітів. Він забезпечує нормальне функціонування флоеми, сприяє процесу фотосинтезу, посилює відтік вуглеводів з листків у інші органи, у тому числі і у вузли кущіння. Роль калію у формуванні морозостійкості рослин дослідники пов'язують із збільшенням у тканинах вмісту вуглеводів, підвищен­ням осмотичного тиску, транспірацією цукрів. Значна роль калію у регулюванні дихальної функ­ції. Цей елемент має значний вплив на фізичні властивості колоїдів - їх набухання і обводнення, які зумовлюють рівень морозостійкості.