4. Соціально-педагогічні проблеми діагностики ефективності підвищення кваліфікації і перепідготовки фахівців

Зменшення ролі управлінського диктату “центру”, суттєве підвищення значущості локальних і регіональних соціальних та економічних запитів поставили систему підвищення кваліфікації та перепідготовки фахівців перед необхідністю перегляду звичних принципів їх організації і діяльності.

Якими ж є основні завдання підвищення кваліфікації та перепідготовки, в реалізації яких зацікавлене наше суспільство?

У найбільш загальному вигляді вони можуть бути представлені як завдання збереження, розвитку і збагачення професійної компетентності фахівців упродовж усієї трудової діяльності, в умінні постійно вчитися і здатності застосовувати свої знання в умовах, що постійно змінюються. Більш детальна “емпірична” характеристика, складена з урахуванням соціально-економічної ситуації, передбачає вдосконалення їх професійної майстерності, розвиток професійної мобільності, інтелектуальних здібностей і здатності самостійно думати й діяти, готовність брати на себе відповідальність і здатність до співпраці, формування готовності вчитися.

Звичайно, цими якостями не вичерпується характеристика компетентності, але вона охоплює її найважливіші ознаки.

Виникає потреба у виділенні певних блоків, які складають поняття професійної компетентності. Один із них – функціонально-професійний, пов'язаний із засвоєнням і розвитком професійних знань і вмінь у вузькому значенні цього слова. Кожна професія наповнює цей блок своїм змістом, який зумовлюється виконуваними професійними функціями.

Інший блок – екстрафункціойний, який об'єднує якості універсальні й незалежні від професійної діяльності. Вони відображають зростаючу самоцінність особистості, значущість її здатності до саморозвитку.

Традиційно СПК спрямована на підвищення кваліфікації у функціонально-професійній сфері. У міру того як змінюються соціально-економічні умови, значимість другого блоку в структурі професійної компетентності дедалі більше зростає, не зменшуючи, звичайно, ваги традиційного професійного блоку. Комплекс екстрафункційних знань, умінь і особистих якостей багато в чому зумовлює ефективність діяльності спеціаліста. Хоча в кожному конкретному випадку зміст цього блоку буде залежати від характеру його причетності до управлінської діяльності, адже компетентність кожного фахівця вже сьогодні багато в чому визначається сукупністю означених характеристик.

Серед них значне місце посідає здатність до взаємодії з іншими людьми. Прислухаємося до слів одного із шанованих представників ділового світу США Лі Якокки: “Я бачив у житті багато розумних і талановитих людей, які просто не здатні грати в команді… Йдеться не про тих, хто просто не бажає рухатися вперед, чи про тих, хто є відверто ледачим. Я маю на увазі людей “пробивних”, які отримали хорошу освіту, домоглися хорошої посади, старанно працювали, – таких людей, у яких, попри все це, нічого не вийшло, кар'єра не склалася… Головна причина, через яку здібним людям не вдається зробити кар'єру, криється у тому, що вони погано взаємодіють зі своїми колегами… Ключ до успіху не в інформації. Він — у людях”.¹

Зростаюча потреба у розвитку і баченні професійної компетентності фахівців вимагає аналізу особливостей функцінування СПК у новій спеціальній ситуації, а також розробки інструментарію, який дозволив би “вимірювати” ефективність того чи іншого виду навчання, спрямованого на підвищення кваліфікації чи перепідготовку.

Безумовно, тією чи іншою мірою, діагностика присутня в будь-якому педагогічному процесі: у формі заліків, співбесід, характеристики і т. ін. Але вони не можуть замінити стабільного і достовірного зворотного зв'язку, без якого суб'єкти навчальної діяльності не можуть здійснити самоконтроль і самокорекцію власної діяльності, а органи управління — вдосконалити функціонування окремих ланок СПК.

Діагностика ефективності процесу підвищення кваліфікації чи перепідготовки здійснюється на трьох рівнях: перед початком організованої навчальної діяльності, незадовго до її закінчення, через певний час після її завершення, тобто у процесі практичної діяльності. Для оперативного коригування управління навчальним процесом діагностичні методи можуть неодноразово застосовуватися під час навчальної діяльності.

У зв'язку з підвищенням ролі СПК значення діагностики буде зростати. Видається доцільним розмежування соціологічної, педагогічної і психологічної діагностики.¹

Соціологічна діагностика — це можливість виявити проблеми функціонування й розвитку тих чи інших ланок СПК. До них можна віднести суперечності між очікуваним слухачами і справжнім змістом навчального процесу; між позицією “дорослого учня” і технологією навчання; між спрямованістю навчання і можливістю працевлаштування тощо.

Результатом соціологічної діагностики є “проблемне поле” її об'єкта, тобто схема виявлених у ньому проблем. Їх структурування за ступенем значущості дозволяє виділити ключові проблеми і проблеми-наслідки та за їх допомогою визначити ті з них, які мають бути вирішені у першу чергу.

Педагогічна діагностика покликана дослідити ефективність навчального процесу з метою його оптимізації, тобто насамперед його передумови, умови і результати.

Чільне місце у педагогічній діяльності належить визначенню цілей як вихідному моменту для оцінки ефективності навчального процесу і внесенню необхідних змін у його зміст та організацію. Серед завдань педагогічної діагностики слід виділити завдання із чітко вираженою дидактичною орієнтацією і завдання з більш чіткою суспільно-економічною спрямованістю.

Психологічна діагностика скерована на виявлення й опис сутності індивідуально-психологічних особливостей особистості з метою оцінки актуального стану, прогнозування її подальшого розвитку і розробки рекомендацій.² Таким чином, вона стає невід'ємним компонентом аналізу будь-якого явища в галузі освіти і виховання, зокрема в царині професійної освіти дорослих.

Кожний із розглянутих рівнів має сферу дії. Дидактичні проблеми вирішуються за допомогою педагогічної діагностики; вивчення тих чи інших параметрів особистості як передумова підвищення ефективності навчального процесу пов'язане із психологічною діагностикою; вдосконалення управління СПК та її ланками тяжіє до соціологічної діагностики.

Подібний розподіл дозволяє порівняно чітко визначати логіку і стратегію ефективної управлінської діяльності СПК.

Перший крок в управлінні нею повинен базуватися на даних соціологічної діагностики, а це, у свою чергу, вимагає визначення соціально-педагогічних критеріїв ефективності СПК, до яких, як показує аналіз можливих підходів, можна віднести такі: соціально-професійний, пізнавальний і рефлексивний.

Соціально-професійний ефект підвищення кваліфікації фахівців виявляється в ступені усвідомлення і засвоєння ними вимог ринкової економіки та готовності до діяльності в нових умовах, що сприяє їх професійній мобільності й підвищенню конкурентоздатності.

СПК повинна допомогти фахівцю в його просуванні від неповної компетентності до більш повної і досконалої. Лише розвиток професійної компетентності як інтегративної якості фахівця допоможе йому стабілізувати своє становище в нових економічних умовах, розкрити свої адаптивні можливості, підвищувати свою конкуретну здатність на ринку праці.

З точки зору спеціаліста, СПК ефективна у соціально-професійному плані, якщо вона сприяє:

- усвідомленню та засвоєнню спеціалістами вимог, що висуваються до рівня їх підготовки і кваліфікації в умовах ринкової економіки, ринку праці;

- успішній адаптації спеціалістів до нової соціально-економічної ситуації та розвитку необхідних для роботи в цих умовах професійних, ділових і загальнолюських якостей;

- підтримці професійної компетентності спеціалістів на рівні, який забезпечував би їм конкурентну здатність на ринку праці;

- розкриттю для спеціалістів варіантів, моделей можливого застосування їх професійних знань у суміжних галузях діяльності з метою визначення оптимальних напрямків, за якими, у разі потреби, легше і простіше здійснити їх перепідготовку, найбільш повно використовуючи особистий потенціал і, по можливості, зберігаючи наступність у професійному розвитку;

- наданню реальної допомоги спеціалістам, які залишилися без роботи через їх перенавчання, перепідготовку за спеціальностями, потреба в яких відчувається на сьогоднішній день і в перспективі найбільш гостро;

- засвоєнню спеціалістами норм конкуренції, партнерства, ризику в економічному житті.

Найважливішими показниками ефективності СПК у соціально-професійному плані є такі:

- самооцінка професійної діяльності спеціалістів до і після закінчення занять у СПК;

- рівень задоволеності слухачів діяльністю СПК у їх професійній підготовці;

- самооцінка ступеня готовності спеціалістів працювати у нових соціально-економічних умовах;

- самооцінка рівня конкурентоспроможності спеціалістів в умовах ринку праці;

- наявність у спеціалістів установок на професійний саморозвиток творчості;

- ступінь готовності спеціаліста до професійної мобільності;

- виявлення орієнтації слухачів на адаптаційну чи розвивальну освіту через вивчення їх прагнень до отримання загальнокультурних і професійних знань, умінь та навичок та знань, умінь, навичок особистісного зростання, пов'язаних із вирішенням проблем, що стоять перед слухачами в реальному житті;

- виявлення задоволеності слухачів запропонованими їм формами СПК і пропозицій щодо їх поліпшення;

- визначення рівня задоволеності знаннями, отриманими слухачами під час навчання;

- вивчення ефективності різних методів навчання та бажаних способів отримання знань;

- оцінка ефективності діяльності тієї чи іншої підсистеми СПК. Вона здійснюється за отриманим результатом і пов'язана насамперед із практичним застосуванням отриманих знань, умінь, навичок:

● у професійній сфері (отримання слухачами необхідних матеріалів, документації з метою реалізації на практиці отриманих знань, умінь, навичок);

● у загальнокультурній сфері (розширення кола інтересів людини, спрямованість на самовдосконалення, оволодіння діловим, партнерським спілкуванням, розширення кола особистісного спілкування);

● в особистісній (гуманітарній) сфері (прояв цілісного, творчого світогляду в дії, у вирішенні реальних проблем);

- аналіз атмосфери на заняттях та культурного рівня обслуговування слухачів у СПК.

Критерій саморефлексії передбачає аналіз слухачами своїх особистих якостей і мотивів діяльності. Продуктом саморефлексії виступають зміни в оцінках власного досвіду, перебудова мотивів, орієнтація на гуманістичні цінності.

Порівняння даних за кожним із критеріїв на “вході” та “виході” з навчального циклу та їх сполучення дозволяють говорити про рівень ефективності навчального процесу і прогнозувати його розвиток.

Ще одне коло проблем пов'язане з оцінкою ефективності діяльності викладача як андрагога у системі підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів.

У найбільш загальному вигляді ефективність відображає те, наскільки успішно, економно й оперативно викладач реалізує свою соціально-педагогічну функцію.

Не менш важливу роль у процесі навчання відіграє оцінка слухачем досягнутих результатів, точніше, самооцінка, в якій викладач допомагає йому виявити й оцінити ефективність процесів зростання і визначити напрямок подальшої самоосвіти.

Таким чином, можна зробити висновок, що результати соціально-педагогічної діагностики можуть стати вихідним пунктом для рекомендацій щодо вдосконалення системи підвищення кваліфікації та перепідготовки спеціалістів.