Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Dashenkova-Psihologija-Kh-HNURE-2008-ukr.doc
Скачиваний:
18
Добавлен:
30.04.2019
Размер:
1.26 Mб
Скачать

7 Проблема особистості в психології

7.1 Загальне уявлення про особистість

У сучасній психології виділяють цілий ряд підходів до вивчення особистості. Кожен підхід має свою теорію, свої уявлення про властивості і структуру особистості, свої методи їхнього виміру. Ось чому можна запропонувати лише таке схематичне визначення: особистість – це багатовимірна і багаторівнева система психологічних характеристик, які забезпечують індивідуальну своєрідність, тимчасову і ситуативну стійкість поведінки людини.

Теорія особистості – це сукупність гіпотез чи припущень про природу і механізми розвитку особистості. Теорія особистості намагається не тільки пояснити, але і передбачати поведінку людини.

Розглянемо основні підходи до вивчення особистості більш докладно.

7.2 Психодинамічна теорія особистості з. Фройда

Теорія З.Фройда являє собою приклад психодинамічного підходу до вивчення особистості. При такому підході вважається, що неусвідомлювані психологічні конфлікти контролюють поведінку людини. Фройд вірив у те, що дійсно значимі аспекти поведінки людини оформляються і направляються імпульсами і мотивами, які цілком знаходяться поза сферою свідомості. Ці впливи не тільки не усвідомлюються, але, більш того, якщо вони починають усвідомлюватися чи відкрито виражатися в поведінці, це зустрічає сильний внутрішній опір індивідуума.

З. Фройд виділяв в особистості три структурних компоненти: „Воно”, „Я” і „Над-Я”.

Воно” функціонує цілком у несвідомому і тісно зв'язане з інстинктивними біологічними потребами (їжа, сон, дефекація, копуляція), що наповнюють нашу поведінку енергією. Згідно з Фройдом, „Воно” – щось темне, біологічне, хаотичне, яке не знає законів, не підкоряється правилам. „Воно” зберігає своє центральне значення для людини протягом усього її життя і підкоряється принципу задоволення, який являє собою негайну розрядку психічної енергії, виробленої біологічно обумовленими спонуканнями (особливо сексуальними й агресивними). Останні, коли вони стримуються і не знаходять розрядки, створюють напругу в особистісному функціонуванні. Оскільки „Воно” не відає страху чи тривоги, то не прибігає до обережності у вираженні своєї мети – цей факт може, як вважав Фройд, становити небезпеку для індивідуума і для суспільства.

Ф ройд розглядав „Воно” як посередника між соматичними і психічними процесами в організмі. „Воно” виконує роль резервуара для всіх примітивних інстинктивних спонукань і черпає свою енергію прямо з тілесних процесів.

Я” – це компонент психічного апарата, відповідальний за прийняття рішень. „Я” прагне виразити і задовольнити бажання „Воно” відповідно до обмежень, що накладаються зовнішнім світом. „Я” одержує свою структуру і функцію від „Воно”, еволюціонує з нього і запозичує частину енергії „Воно” для своїх потреб, аби відповідати вимогам соціальної реальності. Отже, „Я” допомагає забезпечувати безпеку і самозбереження організму. У боротьбі за виживання як проти зовнішнього соціального світу, так і інстинктивних потреб „Воно”, „Я” має постійно здійснювати диференціацію між подіями у психічному плані і реальними подіями у зовнішньому світі. Наприклад, голодна людина в пошуках їжі повинна розрізняти образ їжі, даний в уявленні, і образ їжі в реальності, якщо їй хочеться зняти напругу.

Н

Рис.1. З.Фройд

а відміну від „Воно”, природа якого виражається в пошуку задоволення, „Я” підпорядковується принципу реальності. Принцип реальності дає можливість індивідууму гальмувати, переадресовувати чи поступово давати вихід грубої енергії „Воно” у рамках соціальних обмежень і совісті індивідуума. Наприклад, вияв сексуальної потреби відкладається доти, поки не з'явиться придатний об'єкт і обставини. Принцип реальності вносить у нашу поведінку міру розумності. Таким чином, „Я” є "виконавчим органом" особистості й сферою протікання інтелектуальних процесів і вирішення проблем.

Над-Я” – останній компонент особистості, що являє інтерналізовану версію суспільних норм і стандартів поведінки. З погляду Фройда, організм людини не народжується із „Над-Я”. Скоріше діти мають знаходити його, завдяки взаємодії з батьками, вчителями тощо. Будучи морально-етичною силою особистості, „Над-Я” є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Формально воно з'являється тоді, коли дитина починає розрізняти "правильно" і "неправильно"; довідається, що добре і що погано, морально чи аморально (приблизно у віці від 3 до 5 років). Спочатку „Над-Я” відбиває тільки батьківські сподівання відносно того, що являє собою добра і погана поведінка. Кожен вчинок дитина вчиться приводити у відповідність з цими обмеженнями, щоб уникнути конфлікту і покарання. Однак, у міру того, як соціальний світ дитини починає розширюватися (завдяки школі, релігії і групам однолітків), сфера „Над-Я” збільшується до меж тієї поведінки, яку вважають прийнятною ці нові групи.

Фройд розділив „Над-Я” на дві підсистеми: совість і его-ідеал. Совість здобувається за допомогою батьківських покарань. Вона пов'язана з такими вчинками, які батьки називають "неслухняною поведінкою". Совість включає здатність до критичної самооцінки, наявність моральних заборон і виникнення почуття провини в дитини, коли вона не зробила того, що повинна була зробити. Заохочувальний аспект „Над-Я” – це его-ідеал. Він формується з того, що батьки схвалюють чи високо цінують; він веде людину до встановлення для себе високих стандартів. І, якщо мета досягнута, це викликає почуття самоповаги і гордості. Наприклад, дитина, яку заохочують за успіхи у школі, завжди пишатиметься своїми академічними досягненнями.

„Над-Я” вважається цілком сформованим, коли батьківський контроль замінюється самоконтролем. Однак цей принцип самоконтролю не служить цілям принципу реальності. „Над-Я”, намагаючись цілком загальмувати будь-які суспільно засуджувані імпульси з боку „Воно”, намагається направляти людину до абсолютної досконалості в думках, словах і вчинках. Словом, намагається переконати „Я” у перевазі ідеалістичних цілей над реалістичними.

Фройд стверджував, що будь-яка активність людини (мислення, сприйняття, пам'ять і уява) визначається інстинктами, потягами. Вплив останніх на поведінку може бути як прямим, так і непрямим, замаскованим. Хоча кількість потягів може бути необмеженою, Фройд визнавав існування двох основних груп: потягів життя і смерті. Перша група (під загальною назвою Ерос) містить у собі всі сили, які забезпечують підтримку життєво важливих процесів і розмноження виду. Визнаючи велике значення інстинктів життя у фізичній організації індивідуумів, найбільш істотними для розвитку особистості Фройд вважав сексуальні інстинкти. Енергія сексуальних інстинктів одержала назву лібідо. Лібідо – це певна кількість психічної енергії, яка знаходить розрядку винятково в сексуальній поведінці.

Друга група – інстинкти смерті (під загальною назвою Танатос) – лежить в основі всіх проявів жорстокості, агресії, самогубств і вбивств. На відміну від енергії лібідо, як енергії інстинктів життя, енергія інстинктів смерті не одержала особливого найменування. Однак Фройд вважав їх біологічно обумовленими і не менш важливими в регуляції людської поведінки, ніж інстинкти життя.

З. Фройд вважав, що розвиток особистості проходить через чотири стадії: оральну, анальну, фалічну і генітальну. До загальної схеми розвитку Фройд включив і латентний період, який припадає в нормі на проміжок між 6-7-м роками життя дитини і початком статевої зрілості. Найменування стадій базуються на назвах областей тіла, стимуляція яких приводить до розрядки енергії лібідо.

Оральна стадія триває від народження приблизно до 18-місячного віку. На цій стадії головним джерелом задоволення є смоктання, кусання і ковтання. Ці дії (пов'язані з годуванням грудьми) знижують напругу в дитини.

У концепції розвитку Фройда задоволення і сексуальність тісно переплітаються. У цьому контексті сексуальність розуміється як стан збудження, що супроводжує процес насичення в дитини. Відповідно, першими об'єктами – джерелами задоволення стають для нього материнські груди чи ріжок, а першою ділянкою тіла, де локалізована насолода, яка викликана зменшенням напруги, є рот. Головна задача, яка постає перед дитиною протягом цього періоду, полягає в закладці основних установок залежності, незалежності, довіри й опори у відношенні інших людей.

Анальна стадія починається у віці близько 18 місяців і продовжується до третього року життя. На цій стадії розвитку головним джерелом задоволення є процес дефекації.

Хоча контроль над кишечником і сечовим міхуром є переважно наслідком нервово-м'язової зрілості, Фройд був переконаний в тому, що спосіб, яким батьки привчають дитину до туалету, впливає на її подальший особистісний розвиток. З самого початку приучення до туалету дитина має вчитися розмежовувати вимоги „Воно” і соціальні обмеження, які виходять від батьків (самостійний контроль над екскреторними потребами). Фройд стверджував, що всі майбутні форми самоконтролю і саморегуляції беруть початок в анальній стадії.

Фалічна стадія починається у віці біля трьох років і продовжується приблизно до шести років. У цей період інтереси дитини, обумовлені лібідо, зміщуються в область геніталій. Це виявляється в дослідженні своїх статевих органів, зацікавленості статевими відносинами. Хоча уявлення дітей про дорослу сексуальність невиразні, помилкові і дуже неточно сформульовані, Фройд вважав, що більшість дітей розуміють суть сексуальних відносин більш ясно, ніж припускають батьки.

Домінуючий конфлікт на фалічній стадії полягає в тому, що Фройд назвав едіповим комплексом (аналогічний конфлікт у дівчаток отримав назву комплексу Електри).

Спочатку об'єктом любові в хлопчика виступає мати чи фігура, що її замінює. З моменту народження вона є для нього головним джерелом задоволення. Він хоче виражати свої почуття відносно матері так само, як це роблять, за його спостереженнями, люди старшого віку. Водночас він сприймає батька як конкурента, який перешкоджає його бажанню одержати задоволення. Звідси випливає, що батько стає його головним суперником чи ворогом. Проте хлопчик здогадується про своє нижче становище порівняно з батьком; він розуміє, що батько не має наміру терпіти його романтичні почуття до матері.

У віці приблизно між 5 і 7 роками хлопчик пригнічує (витісняє зі свідомості) свої бажання відносно матері і починає ідентифікувати себе з батьком (переймає його риси). Процес ідентифікації з батьком виконує кілька функцій. По-перше, це дає хлопчику цілий конгломерат цінностей, моральних норм, установок, моделей поведінки, які обрисовують для нього, що це означає – бути чоловіком. По-друге, ідентифікуючи себе з батьком, хлопчик може утримати матір як об'єкт любові шляхом заміни, оскільки тепер він має ті самі атрибути, які мати цінує у батькові.

У проміжку від 6-7 років до початку підліткового віку розташовується фаза відносного сексуального затишшя, яка отримала назву латентного періоду. Тепер лібідо дитини направляється за допомогою сублімації у види діяльності, не пов'язані із сексуальністю, – такі, як інтелектуальні заняття, спорт і відносини з однолітками. Латентний період не слід розглядати як стадію психосексуального розвитку, оскільки в цей час не з'являються нові ерогенні зони, а сексуальний інстинкт дрімає.

Генітальна стадія починається з настанням статевої зрілості, у цей період відновлюються сексуальні й агресивні спонукання, а разом з ними інтерес до протилежної статі і зростаюче усвідомлення цього інтересу. У нормі захоплення юності ведуть до вибору шлюбного партнера і створення родини. Фройд був переконаний: якщо у ранньому дитинстві мали місце різні травматичні переживання з відповідною фіксацією лібідо, адекватне входження в генітальну стадію стає важким, якщо не неможливим.

Незалежно від того, приймаємо ми чи відкидаємо якісь (або усі) ідеї З. Фройда, неможливо заперечити той факт, що його вплив на західну цивілізацію ХХ століття був глибоким і міцним.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]