5.5 Види і процеси мислення

Наше пізнання навколишньої дійсності починається з відчуттів і сприйняття і переходить до мислення. Мислення відіграє справді величезну роль в пізнанні. Мислення розширює межі пізнання, дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду відчуттів і сприйняття. Мислення дає можливість знати і судити про те, що людина безпосередньо не спостерігає, не сприймає. Воно дозволяє передбачати такі явища, які в даний момент не існують.

Мислення в своєму розвитку проходить дві основні стадії: допонятійну і понятійну. Допонятійне мислення – це початкова стадія, коли формуються властивості, які дозволяють подолати ряд часових і просторових обмежень. На цьому етапі мислення у дітей має іншу, ніж у дорослих, логіку і організацію.

Думки дітей – одиничні, про даний конкретний предмет, тому вони категоричні і зазвичай належать до наочної дійсності, лише дещо відходячи від неї. При поясненні чогось все зводиться ними до приватного, знайомого і відомого. Більшість думок – думки за схожістю, відсутній ланцюг думок – висновки. Найраніша форма доказу – приклад.

Центральною особливістю допонятійного мислення є егоцентризм мислення (не плутати з егоїзмом). Внаслідок цього дитина не може подивитися на себе зі сторони, оскільки не здатна вільно проводити перетворення системи відліку, початок якої жорстко пов’язаний з нею самою, з її „Я”. Це не дозволяє дітям до п'яти років правильно зрозуміти ситуації, які вимагають певного звільнення від власної точки зору і ухвалення чужої позиції. Ось характерний приклад егоцентризму мислення. У дитини п'яти років питають: „Скільки у тебе братів?” – „Два – Мишко і Петро”. – „А скільки братів у Мишка?” – „Один – Петро”. У дитини немає розуміння симетричності відносин – якщо я тобі брат, то і ти мені брат, тобто відсутня чутливість до суперечностей.

Інша особливість допонятійного мислення пов'язана з операцією одиничними випадками і називається трансдукцією. Вона приводить до змішення істотних властивостей об'єктів з їх випадковими особливостями. Наприклад, дитину семи років питають: „Чи живе сонце?” – „Так”. – „Чому?” – „Воно рухається”.

Істотною особливістю допонятійного мислення є і синкретизм – скріплення всього зі всім. Унаслідок синкретизму два явища, сприйняті одночасно, відразу включаються в загальну схему, а причинно-наслідкові зв'язки підміняються суб'єктивними зв'язками: „Хлопчик впав, тому що...” – „..його відвезли в лікарню”; „Дощ йде, тому що ...всі дерева мокрі”; „Місяць не падає, тому что...він світить” тощо. Синкретизм призводить до того, що дитина сприймає складну композицію як ціле, вона не здатна систематично дослідити об'єкт, засвоїти відносини частин.

При нормальному розвитку спостерігається закономірна заміна допонятійного мислення, де компонентами служать конкретні образи, мисленням понятійним (абстрактним), де компонентами служать вже поняття і застосовуються формально-логічні операції. Слід підкреслити, що понятійне мислення не дозріває саме собою, а формується тільки в навчанні, у практичній діяльності і взаємостосунках з дорослими.

Розумова діяльність людей, понятійне мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: порівняння, аналізу і синтезу, абстракції, узагальнення і конкретизації.

Порівняння – це зіставлення предметів і явищ з метою знайти схожість і відмінність між ними. Успішне порівняння предметів і явищ можливо тоді, коли воно цілеспрямовано, тобто відбувається з певної точки зору, заради відповіді на якесь запитання. Воно може бути спрямовано або на встановлення схожості предметів, або на встановлення відмінності, або на те й інше водночас. Так, якщо вивчають домашніх тварин, порівнюючи їх з точки зору користі для людини, порівняння може бути спрямовано на встановлення схожих ознак між ними. Якщо вивчають будову і походження домашніх тварин, у ході вивчення можуть встановлювати певні відмінності між ними.

Аналіз – це уявне розчленовування предмету або явища на частини, виділення в ньому окремих частин, ознак і властивостей. Синтез – це уявне з'єднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле. Аналіз і синтез нерозривно пов'язані, знаходяться в єдності один з одним у процесі пізнання: аналізуємо ми завжди те, що синтетично ціле, а синтезуємо те, що аналітично розчленовано. Процеси аналізу й синтезу часто виникають спочатку в практичній дії. Щоб розібрати або скласти в думці мотор, необхідно навчитися розбирати і збирати його на практиці.

В процесі пізнання виникає необхідність не тільки проаналізувати який-небудь предмет або явище, але й виділити для поглибленого вивчення одну ознаку, одну властивість, одну частину, відволікаючись (абстрагуючись) на певний час від всіх інших, не беручи їх до уваги. Як правило, виділяються не просто якісь ознаки і властивості, а важливі, істотні ознаки. Абстракція – це уявне виділення істотних властивостей і ознак предметів або явищ при одночасному відвертанні від неістотних ознак і властивостей. Виділена в процесі абстрагування ознака предмету мислиться незалежно від інших ознак і стає самостійним об'єктом мислення. Так, спостерігаючи різні прозорі об'єкти: повітря, скло, воду тощо, ми виділяємо в них загальну ознаку – прозорість і можемо мислити про прозорість взагалі; спостерігаючи рух небесних тіл, машин, людей, тварин, ми виділяємо загальну ознаку – рух і мислимо про рух взагалі як про самостійний об'єкт. Так само за допомогою абстрагування створюються поняття про довжину, висоту, об'єм, трикутник, число, дієслово тощо.

Абстракція лежить в основі узагальнення – уявного об'єднання предметів і явищ в групи за тими загальними і істотними ознаками, які виділяються в процесі абстрагування. Деякі психологи (Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов) розрізняють два види узагальнення: формально-емпіричне і змістовне (теоретичне). Формально-емпіричне узагальнення здійснюється шляхом порівняння ряду об'єктів і виявлення зовні однакових і загальних ознак. Змістовне (теоретичне) узагальнення засноване на глибокому аналізі об'єктів і виявленні прихованих загальних та істотних ознак, відносин і залежностей.

Конкретизація – це уявний перехід від загального до одиничного, яке відповідає цьому загальному. У навчальній діяльності конкретизувати означає навести приклад, ілюстрацію, конкретний факт, підтверджуючий загальне теоретичне положення, правило, закон. Конкретизація має велике значення: вона пов'язує наші теоретичні знання з життям, з практикою і допомагає правильно зрозуміти дійсність. Відсутність конкретизації приводить до формалізму знань, які залишаються голими і даремними абстракціями, відірваними від життя.

Види мислення. Людина може мислити з різним ступенем узагальненості, більшою чи меншою мірою спиратися в процесі мислення на сприйняття, уявлення або поняття. Залежно від цього розрізняють три основні види мислення: наочно-дієве, наочно-образне і абстрактне (словесно-логічне).

Наочно-дієве мислення – вид мислення, пов'язаний з практичними діями над предметами. В елементарній формі наочно-дієве мислення властиве дітям раннього віку, для яких мислити про предмети означає діяти, маніпулювати з ними. У розвиненій формі воно властиве людям певної професії, яка пов'язана з практичним аналізом, конструюванням (хімік-аналітик, конструктор-винахідник тощо).

Наочно-образне мислення – це вид мислення, який спирається на сприйняття або уявлення. Цей вид мислення характерний для дошкільників і частково для дітей молодшого шкільного віку, а в розвинених формах властивий людям тих професій, які пов'язані з яскравим і живим уявленням про ті чи інші предмети або явища (письменники, художники, музиканти, актори).

Абстрактне мислення, яке характеризує переважно старших школярів і дорослих, – це мислення поняттями, позбавленими безпосередньої наочності, властивої сприйняттю і уявленням.

Зв'язок мислення і мови. Мислення дорослої, нормальної людини нерозривно пов'язане з мовою. Думка не може ні виникнути, ні протікати, ні існувати поза мовою. Ми мислимо словами, які вимовляємо вголос або промовляємо про себе, тобто мислення відбувається в мовній формі. Люди, які однаково добре володіють декількома мовами, абсолютно чітко усвідомлюють, якою мовою вони мислять в кожен момент. У мові думка не тільки формулюється, але й формується, розвивається.

Мислення як вирішення задач. Мислення людини найяскравіше виявляється під час вирішення задач. Цей процес відбувається в чотири етапи.

1. Постановка проблеми. Будь-яка розумова діяльність починається з запитання, яке ставить перед собою людина, не маючи готової відповіді на нього. Іноді це запитання ставлять інші люди, але завжди акт мислення починається з формулювання запитання, на яке слід відповісти, завдання, яке необхідно вирішити, з усвідомлення чогось невідомого, що необхідно зрозуміти, з'ясувати. Чи ставить перед собою лікар завдання визначити, яка хвороба у пацієнта; чи ставить перед собою питання механік з’ясувати причину несправності механізму; чи дає вчитель учню для вирішення завдання – завжди мислення визначається необхідністю знайти щось невідоме.

2. З'ясування умов завдання. Вирішення розумової задачі починається з ретельного аналізу даних, з'ясування того, що дане, що має людина. Ці дані зіставляють один з одним і з питанням, співвідносять з колишніми знаннями і досвідом людини.

3. Вибір гіпотези і формування загальної схеми рішення. Людина намагається залучити принципи, успішно застосовані раніше під час вирішення задачі, схожої з новою. На цій основі виникає гіпотеза (припущення), намічається спосіб дії, шлях вирішення. Практична перевірка гіпотези, перевірка шляху вирішення може показати помилковість намічених дій. Тоді шукають нову гіпотезу, інший спосіб дії, причому тут важливо ретельно з'ясувати причини попередньої невдачі, зробити з неї відповідні висновки.

4. Перевірка. Вирішення задачі завершується перевіркою, зіставленням одержаного результату з початковими даними.

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Що таке відчуття? Назвіть види відчуттів.

2. Охарактеризуйте пороги відчуття, наведіть приклади.

3. Які властивості сприйняття ви знаєте? Докладно охарактеризуйте кожну з них.

4. Опишіть процес становлення образу сприйняття.

5. У чому полягає особливість уваги як пізнавального процесу?

6. Розкрийте зміст характеристик уваги та наведіть приклади їх прояву.

7. Що таке довільна й мимовільна увага? В чому полягають труднощі становлення довільної уваги?

8. За якими критеріями можна виділити різні види пам’яті? Які це види?

9. Розкрийте зміст процесів пам’яті.

10. Охарактеризуйте допонятійну стадію розвитку мислення.

11. Які розумові операції ви знаєте? Опишіть їх.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. – М., 1980.

2. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – СПб., 1997.

3. Грегори Р.Л. Глаз и мозг. Психология зрительного восприятия. – М., 1970.

4. Голубева Э.А. Индивидуальные особенности памяти человека. – М.,1980.

5. Матюгин И.Ю., Чаекаберья Е.И. Развитие образной памяти. – М., 1993.

6. Лапп Д. Искусство помнить и забывать. – СПб., 1995.

7. Лапп Д. Улучшаем память в любом возрасте. – М., 1993.

8. Лурия А.Р. Ощущения и восприятие. – М., 1975.

9. Познай себя: развитие памяти и интеллекта. – СПб., 1994.

10. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. В 2-х т. Т. 1. – М., 1989.

11. Тихомиров О.К. Психология мышления. – М., 1984.

12. Хрестоматия по вниманию. – М., 1976.

13. Хрестоматия по общей психологии: Психология памяти. – М., 1979.

14. Хрестоматия по ощущению и восприятию. – М., 1975.