- •1.1.1. Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності
- •Закон україни Про митну справу в Україні
- •1.1.2. Відкрита економіка
- •1.1.3. Платіжний баланс: показник та фактор міжнародної економічної діяльності
- •Структура платіжного балансу
- •1.1.4. Світове господарство та міжнародний ринок
- •1.2.1. Класифікація форм міжнародної економічної діяльності
- •1.3.1. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності
- •1.3.2. Мікроекономічний рівень
- •1.3.3. Макроекономічний рівень
- •2.1.1.Торгівля товарами в системі міжнародної економічної діяльності
- •Класифікація міжнародної торгівлі товарами
- •2.1.2. Україна та міжнародні інститути регулювання торгівлі
- •2.1.3. Факторні передумови міжнародної торгівлі України
- •2.1.4. Геостратегічна специфіка національної участі в міжнародній торгівлі
- •2.2.1. Міжнародна купівля-продаж товарів
- •2.2.2. Експортна діяльність в макро- та мікроекономічному вимірах
- •2.2.3. Імпортна політика: загальні цілі та актуальні проблеми України
- •2.2.4. Реекспорт та реімпорт
- •2.2.5. Прямі та опосередковані експортно-імпортні операції
- •2.3.1. Поняття та форми товарообмінних операцій
- •2.3.2. Бартерні операції (бартерні угоди, бартер)
- •2.3.3. Торговельні компенсаційні операції
- •2.3.4. Промислові компенсаційні операції
- •2.6.1. Поняття міжнародної торгівлі послугами
- •2.6.2. Види міжнародних послуг та їх класифікація
- •2.6.3. Міжнародний ринок послуг
- •2.6.4. Особливості становлення ринку послуг у відкритій економіці України
- •2.6.5. Науково-технічний прогрес як структуроутворюючий чинник розвитку сфери міжнародних послуг
- •2.6.6. Інформаційні та електронні послуги як динамізуючий чинник міжнародної економічної діяльності
- •2.6.7. Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності
- •2.7.1. Поняття торговельно- посередницької діяльності
- •2.7.2. Юридичне забезпечення торговельного посередництва
- •2.7.3. Класифікація суб’єктів міжнародного посередництва
- •2.8.1. Поняття міжнародних технологічних послуг
- •2.8.2. Інжиніринг
- •2.8.3. Консалтинг
- •2.8.4. Франчайзинг
- •2.8.5. Реклама в міжнародній економічній діяльності
- •2.10.1. Сучасні тенденції розвитку транспорту в контексті світової динаміки
- •2.10.2. Україна в системі міжнародних транспортних комунікацій
- •2.10.3. Геостратегічні перспективи транспортного забезпечення міжнародного співробітництва України
- •2.10.4. Морський та річковий транспорт: світові тенденції та українські реалії
- •2.10.5. Залізничний транспорт: сучасні тенденції та роль у міжнародній економічній діяльності
- •2.10.6. Міжнародні автоперевезення
- •2.10.7. Авіатранспортні сполучення: стан та перспективи розвитку
- •2.10.8. Трубопровідний транспорт України
- •2.10.9. Роль транспорту для міжнародної комерційної діяльності
- •2.11.1. Поняття та тенденції розвитку міжнародного туризму
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •З матеріалів Гаазької декларації Міжпарламентської конференції з туризму (Гаага, 10—14 квітня 1989 р.)
- •2.11.2. Класифікація різновидів міжнародного туризму
- •2.11.3. Суб’єкти міжнародного туризму, специфіка їх цілей та діяльності
- •Туризм стає новим джерелом зростання національної економіки Китаю
- •2.11.4. Інститути та інструменти регулювання міжнародного туризму в Україні
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •Зі Статті 4. Органи державної виконавчої влади в галузі туризму Закону України «Про туризм»
- •2.11.5. Україна в міжнародних туристичних операціях: національна специфіка та завдання
- •З Додатка № 1 до Програми розвитку туризму в Україні до 2005 р.
- •3.1.1. Концептуальні проблеми регулювання відкритої економіки
- •3.1.2. Моделі відкритої економічної політики
- •3.1.9. Антидемпінг як фактор у конкурентній боротьбі
- •3.2.1. Міжнародний рух технологій: предмет і сучасні тенденції
- •Постіндустріальні тенденції світової економіки як фактор міжнародного співробітництва
- •Закон України «Про стандартизацію»
- •3.2.4. Технополіси в стратегії розвитку відкритої економіки
- •Науковий парк Кембриджського університету
- •Науково-промисловий парк Шеньчженя — перший китайський технополіс
- •Із закону україни «Про наукову і науково-технічну діяльність»
- •Політика єс у сфері стандартизації: методологічне значення для України
- •4.2.5. Економічна інтеграція
- •4.2.8. Прикордонне співробітництво в Україні
- •4.4.1. Завдання та умови європейської інтеграції України
- •Інтеграція на європейському континенті
- •Європейський Союз
- •Eкономічне партнерство між Україною та єс: основні засади, що їх установлює упс
- •4.4.3. Правові засади співробітництва України з єс
- •Угода про партнерство і співробітництво між Україною та єс
- •4.4.4. Україна в системі єврорегіонів
- •4.5.1. Чорноморське економічне співробітництво: сутність проекту
- •4.5.3. Чес у вимірах глобальних стратегій
- •4.5.4. Особливості та завдання участі України в чес
- •5.1.1. Сировинні ресурси в національному та світовому господарстві
- •5.1.2. Природні ресурси в системі міжнародних ринків
- •5.1.3. Види ресурсів
- •Необмежені й обмежені ресурси
- •5.1.4. Україна у світовій торгівлі сировиною
- •Загальна характеристика задоволення потреб України власними ресурсами, %
- •5.2.1. Паливний баланс у системі відкритої економіки України
- •Обсяги власного видобутку і потреба в споживанні нафти і газу
1.3.1. Критерії класифікації суб’єктів міжнародної економічної діяльності
Формування ефективної системи міжнародної економічної діяльності України вимагає урахування особливостей усіх її діючих агентів, причому не тільки комерційних, а й виключно регулюючих, резидентів та нерезидентів України. Такий підхід дає змогу більш ґрунтовно оцінити характер застосовуваних ними інструментів, торговельних, інвестиційних та інших форм співробітництва.
Навіть стислий перелік форм міжнародної економічної діяльності дає змогу зробити висновок про те, що в ній беруть участь різнотипні, навіть різнорівневі суб’єкти, які мають принципово різні цілі. Одні з них прагнуть до прибутку, інші намагаються встановити своєрідні правила гри, очікуючи, що їхня діяльність принесе користь тим чи іншим учасникам міжнародного співробітництва або суспільству, міжнародному співтовариству в цілому в опосередкованій формі.
Для того щоб провести класифікацію суб’єктів міжнародної економічної діяльності, оберемо комбінований підхід: а саме: врахуємо, з одного боку, природу, принципові інтереси учасників ринкових відносин, а з іншого — рівні їхньої політики, масштаби, в яких відповідна політика реалізується.
Щодо рівнів економічної діяльності, то умовно можна виділити такі:
мікроекономічний;
макроекономічний;
між- або наддержавний.
Що стосується інтересів, то вони можуть бути пов’язані або зі збільшенням прибутку, або зі створенням певних режимів, умов господарювання. Відповідно суб’єкти міжнародної економічної діяльності належать до одного з двох принципово відмінних класів:
а) підприємницького;
б) регулюючого.
Класифікаційна належність конкретних суб’єктів визначає і переважний характер їхньої міжнародної економічної діяльності, а також права, взаємні зв’язки та повноваження. Ринковий характер економічної системи, яка будується в Україні, зумовив зниження ролі адміністративної складової зазначених відносин. Відійшли в минуле реалії радянських часів, коли існувала так звана державна монополія зовнішньої торгівлі, а вихід на зовнішній ринок не тільки потребував відповідних дозволів та регламентуючих заходів, а й мав уписуватись у механізм директивного планування.
Більш природною є ситуація «презумпції права», ніж «презумпції безправ’я». Таке природне право самим фактом свого існування сприяє формуванню ефективного ліберального підприємницького середовища. Для міжнародної економічної сфери ліберальність режиму означає, що підприємницька діяльність здійснюється відповідно до статутних документів комерційних структур і не потребує обов’язкової державної реєстрації й дозволу. Така обов’язковість стосується лише окремих видів господарювання та обмеженого переліку видів контрактів.
З урахуванням викладеного розглянемо перелічені рівні суб’єктів міжнародної економічної діяльності, враховуючи їхню природу та характер принципових інтересів.
1.3.2. Мікроекономічний рівень
Основною господарською ланкою, що опосередковує процес інтернаціоналізації економічного життя, є організації базового рівня — підприємства, фірми та інші життєздатні в умовах ринку самостійні одиниці підприємницького типу, націлені на досягнення гармонізованих із суспільними інтересами максимальних показників прибутковості, комерційного обігу, технічного переозброєння.
Наприкінці радянського та в умовах перехідного періоду в Україні було сформовано значну кількість суб’єктів господарської діяльності, які, діючи на комерційних засадах, створюють передумови, тканину міжнародного співробітництва. Можна сказати, що навіть попри затримку із проведенням реальних реформ, в Україні було утверджено основи ринкової інфраструктури. Так, на початку нового століття в Україні функціонувало понад 200 комерційних банків, близько 130 інвестиційних компаній та фондів, 2300 аудиторських фірм, 300 страхових компаній, 350 бірж, 400 кредитних спілок. Відбулося «переростання кількості в якість»: своєю практичною діяльністю ці економічні суб’єкти створюють тканину товарного, грошового, валютного, фондового ринків.
Суб’єктами міжнародної підприємницької діяльності в будь-якій країні є ті юридичні, фізичні особи, організаційні структури, які наділені відповідною дієздатністю та правами. В Україні згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» такими суб’єктами можуть бути:
фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають відповідну правоздатність;
юридичні особи, які зареєстровані в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;
об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким чинними цивільно-правовими законами не заборонено здійснювати господарську діяльність;
структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності (філії, відділення тощо), які не є юридичними особами, але мають постійне місцезнаходження на території України;
спільні підприємства з участю українських та іноземних суб’єктів господарської діяльності, які мають відповідну реєстрацію та мають постійне місцезнаходження на території України;
інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.
З правового погляду, зокрема згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність», юридичними особами, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, є й Україна як держава, місцеві органи влади й управління та інші держави, які діють в особі відповідних органів. Разом з тим така формальна належність не повинна вносити плутанину до класифікації: якщо не йдеться про господарські організації, які можуть створюватися державними органами, діяльність останніх вважається такою, що відбувається на макрорівні.
Мікроекономічний, як і інші рівні міжнародної економічної діяльності, має свої функціональні відмінності, специфічне коло суб’єктів, цілі, а також засоби реалізації цих цілей. Спочатку розглянемо основну групу мікроекономічних суб’єктів, а саме підприємницьку.
На цьому рівні міжнародна економічна діяльність — це заходи ринкової політики з боку комерційних структур, які виходять за межі національної держави. Зауважимо, що поняття «мікроекономічний рівень» є певною мірою умовним. До його суб’єктів зараховують як підприємства малого бізнесу, галузеві фірми, які здійснюють експортно-імпортні операції, так і великі транснаціональні корпорації (ТНК), життєдіяльність яких уже за самою своєю природою не може не мати міжнародного характеру. Таким чином, щорічний комерційний обіг «мікроструктури», наприклад великої корпорації, може значно перевищувати ВВП «макроструктури» — невеликої та навіть середньої за розмірами країни.
Із сказаного (зокрема із тлумачення українського законодавства) видно, що підприємницькі організації можуть мати як мононаціональну, так і інтернаціональну природу. Переважну більшість українських учасників міжнародної економічної діяльності можна віднести до категорії мононаціональних. Це підприємства, які перебувають як у приватній, так і в державній власності. Даний факт можна пояснити значною мірою автаркічним характером економічної моделі, яка існувала в країні за радянських часів. Її виявами були державна монополія на зовнішню торгівлю та гіперцентралізована власність на засоби виробництва.
Проте останнім часом в Україні дедалі більше поширюються інтернаціональні форми співробітництва, які виникають унаслідок лібералізації руху факторів виробництва, капіталу у формі транснаціональних корпорацій, їхніх філій, відділень, дочірніх компаній, а також спільних підприємств.
Але усі ці форми поєднуються характерними для суб’єктів бізнесу, зокрема бізнесу міжнародного, цілями, що є взаємозв’язаними та взаємообумовленими. Ними передусім є:
максимізація індивідуального прибутку, оскільки міжнародна економічна діяльність розглядається як субстанція інколи безальтернативної сфери реалізації комерційних інтересів (порівняно з цією метою решта цілей може розглядатися як засоби реалізації);
розширення виробництва як самостійна мета господарської діяльності; крім того, розширення виробництва — це і запорука збільшення прибутків, зменшення конкурентних ризиків та засіб боротьби з конкурентами через їх поглинання;
розширення ринків збуту завдяки проникненню або розширенню такого проникнення в господарську сферу зарубіжних країн;
підвищення ефективності міжнародної господарської діяльності через наближення виробництва до споживачів у випадках здійснення зарубіжного інвестування, активізації міжнародної маркетингової політики;
подолання інституційних, тарифних та нетарифних перешкод — обминання або зниження митних стягнень, національних обмежень на реалізацію тих або інших торговельних операцій адміністративного характеру;
розв’язання проблем, пов’язаних із нестабільністю міжнародних цін та співвідносних цінових показників (передусім через ревальвацію та девальвацію валют).
Окрему групу підприємницьких суб’єктів міжнародної економічної діяльності становлять кредитно-фінансові установи, які є не просто «гравцями», а й регуляторами ринку, отже відіграють подвійну роль. Така подвійна роль взагалі є характерною для банківських установ, агентств страхування та інших форм фінансового обслуговування.
Щодо регулятивних мікроекономічних структур, то ними є об’єднання підприємців, інформаційні структури, аудиторські, юридичні фірми, організації сприяння бізнесу, у створенні яких могли більшою або меншою мірою брати участь державні організації.
Нарешті, мікроекономічні суб’єкти міжнародної економічної діяльності відповідно до своїх комерційних інтересів та можливостей можуть відігравати роль як замовників, так і виконувачів посередницьких послуг. Але тут уже йдеться про оцінку рольових функцій, отже, докладніше ці питання розглядатимуться пізніше.